Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 червня 2025 року Справа№200/4098/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адеса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса місцезнаходження: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 054650001461 від 24.02.2025року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до п. 14-6.2. Розділу XV Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 1058-IV, з 10.01.2022 року, зарахувавши періоди роботи позивача з 28.01.1980 р. по 04.05.1981 р., з 13.07.1981р. по 26.09.1982р., з 04.10.1982 р. по 09.06.1983 р., з 20.06.1983 р. по 07.02.1986 р., з 24.06.1986 р. по 04.08.1988 р., з 16.08.1988 р. по 08.07.1989 р., з 08.08.1990 р. по 28.11.1996 р., з 01.05.2000 р. по 26.05.2006 р. до загального стажу роботи.
Ухвалою від 9 червня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
За правилами частини 5 та частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відмова ГУ ПФУ у Донецькій області у призначенні їй пенсії за віком, а також не зарахування певного періоду її трудової діяльності до загального трудового стажу є незаконною та такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивача, просив у позові відмовити, зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки печатка підприємства на першій сторінці трудової книжки непридатна для сприйняття змісту.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
15.02.2025 позивач звернулась до УПФУ через ВЕБ-портал із заявою про призначення пенсії, стаж роботи позивача складає більше 31 року, що підтверджується записом у трудовій книжці, Страховими даними, наявні в РЗО, частково довідками про стаж та заробітну плату. Разом із заявою позивач надав заяву-повідомлення, в якій зазначила, що пенсії від інших пенсійних органів не отримує та просила призначити пенсію у відповідності до п. 14-6.2. Розділу XV Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 1058-IV з дати набуття такого права (тобто з 10.01.2022).
За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії від 15.02.2025 розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в України в Донецькій області. Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 054650001461 від 24.02.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
У спірному рішенні відповідач зазначив: Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 15.02.2025. Пенсійний вік відповідно до частини 2 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 63 роки. Вік заявниці 63 роки1 місяць. Необхідний страховий стаж відповідно до частини 2 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. Починаючи з 1 січня 2019 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років. Страховий стаж особи становить 11 років 4 місяці 14 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 07.02.1980 НОМЕР_3 , оскільки печатка підприємства на першій сторінці трудової книжки непридатна для сприйняття змісту. За таких обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявниці в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- ІV).
Відповідно до положень статті 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до положень пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
Підпунктом 2 пункту 2.2. розділу ІІ Порядку № 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
В позивача наявний оригінал трудової книжки від 07.02.1980 НОМЕР_3 .
На час початку ведення трудової книжки позивача порядок ведення трудових книжок працівників регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Так, відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Розділу 1 «Загальні положення» Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (абзац другий пункту 2.11. Розділу 2 «Заповнення трудових книжок» Інструкції № 162).
Таким чином, позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Згідно запису 1-2 у трудовій книжці та витягу РЗО позивач 28.01.1980 р. була прийнята рибообробницею в рибцех. 04.05.1981 р. звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. Згідно запису 3-4 у трудовій книжці та витягу РЗО позивач 13.07.1981 р. була прийнята на посаду економіста по бюджету в Першотравневому райфінвідділі. 26.09.1982 р. звільнена у зв'язку із закінченням договору. Згідно запису 5-6 у трудовій книжці та витягу РЗО позивач 04.10.1982 р. була прийнята на посаду економіста. 09.06.1983 р. звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. Згідно запису 7-8 у трудовій книжці та витягу РЗО позивач 20.06.1983 р. прийнята на посаду ревізора-інспектора держдоходів Першотравневого райфінвідділу. 07.02.1986 р. звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. Згідно запису 9-10 у трудовій книжці та витягу РЗО позивач з 24.06.1986 р. позивач була прийнята на посаду економіста Першотравневого РБК. 04.08.1988 р. звільнена за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України. Згідно запису 11-12 у трудовій книжці та витягу РЗО позивач з 16.08.1988 р. по 08.07.1989 р. працювала сторожем. Згідно запису 13-16 у трудовій книжці, витягу РЗО та довідкам про стаж та заробітну плату позивач, з 08.08.1990 р. по 28.11.1996 р. працювала бухгалтером. Згідно запису 19-20 у трудовій книжці, частково відомостей у довідці ОК-5, позивач з 01.03.1999 р. по 10.08.2006 р. (до стажу не враховано частково період з 01.05.2000 р. по 26.05.2006 р.) працювала начальником фінансової частини у Першотравневому районному відділі УМВС України в Донецькій області.
Разом із цим суд зауважує, що пунктом 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та з видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників».
Отже, за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2021року у справі № 300/860/17, від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а, в постанові від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 25.04.2019 у справі № 593/283/17, від 30.09.2019 по справі № 638/18467/15-а.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Слід зауважити, що у записах трудової книжки від 07.02.1980 НОМЕР_3 наявні реквізити, зазначення яких згідно з Інструкцією № 162 та в подальшому Порядком № 637 є обов'язковими для ведення трудової книжки, зокрема містяться посилання на накази на підставі яких вносилися записи до трудової книжки та відповідні записи завірено печаткою відповідного підприємства. З викладеного можна зробити висновок про те, що позивач дійсно вів трудову діяльність, відомості про яку містяться у трудовій книжці від 07.02.1980 НОМЕР_3 .
З наведених обставин вбачається, що пенсійний орган фактично переклав відповідальність за неналежне виконання роботодавцем своїх обов'язків на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Крім того, відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Мінюсті України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.
Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Водночас, частинами другою та третьою статті 44 Закону України № 1058-ІV передбачено, що у разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного трудового стажу для її призначення.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Проте, доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на встановлення та перевірку спірних періодів роботи позивача, які мають бути враховані до його страхового стажу роботи для призначення пенсії, зокрема, направлення запитів щодо отримання таких документів до юридичних осіб, надання позивачу часу для подання додаткових документів, суду не подано.
З огляду на викладене, рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню та наявні підстави для зарахування позивачу відповідачем неврахованого страхового стажу відповідно до її трудової книжкию
З приводу вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, що згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що призначення пенсій та визначення наявності стажу, достатнього для її призначення, перевірка наявності у особи права на призначення пенсії за віком є виключно повноваженнями Пенсійного фонду України.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині призначення позивачу пенсії задоволенню не підлягають.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх часткове задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1,8 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Ухвалою від 9 червня 2025 року суд відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по суті.
Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (адеса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса місцезнаходження: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 054650001461 від 24.02.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса місцезнаходження: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 15.02.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, врахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки від 07.02.1980 НОМЕР_3 , а саме: з 28.01.1980 р. по 04.05.1981 р., з 13.07.1981р. по 26.09.1982р., з 04.10.1982 р. по 09.06.1983 р., з 20.06.1983 р. по 07.02.1986 р., з 24.06.1986 р. по 04.08.1988 р., з 16.08.1988 р. по 08.07.1989 р., з 08.08.1990 р. по 28.11.1996 р., з 01.05.2000 р. по 26.05.2006 р.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса місцезнаходження: 84122, Донецька область м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3 ЄДРПОУ 13486010) на користь державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення ухвалене та повне судове рішення складене 24 червня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар