24 червня 2025 рокуСправа №160/9950/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18). у т.ч. встановлену суддями Великої Палати Верховного Суду невідповідність Конституції України (неконституційність) Закону України від 20.11.2012 р. №5492-VІ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та відповідно із вимогами ч.4 ст.7 КАС України - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області щодо неоформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому на ім'я ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХII;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу № 18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України неповнолітньому на ім'я ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХII, з проставленою відміткою місця проживання (що передбачено пунктами 6, 7 положення №2503-ХII ),без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 160/9950/25. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що по досягненню 16 років її сина - ОСОБА_2 , його законний представник (мати) - ОСОБА_1 , зверталася до відповіда із заявою про оформлення та видачу йому паспорта громадянина України у формі книжечки. Однак, відповідач листом відмовив у видачі паспорту, оскільки заявником не надано в повному обсязі документи, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку та документи, перелік яких визначено розділом ІІІ Тимчосового порядку. Втім, позивач вважає, що на цей час відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII відповідач може видати ОСОБА_2 , паспорт громадянина України йому у формі книжечки.
Відповідач надав до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що паспорт громадянина України є документом, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, та починаючи з 01.11.2016 року виготовляється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Зразок бланка та порядок оформлення паспорта громадянина України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302. Вказує, що твердження позивача про нібито відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України є необґрунтованими та безпідставними, оскільки звернення позивача не являється заявою про надання адміністративної послуги, а лист-відповідь територіального підрозділу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги.
На підставі викладеного вище, представник відповідача просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в тексті якого він підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити у повному обсязі.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпроптеровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 29.07.2008 р.
З вищезазначеного свідоцтва також вбачається, що батьками ОСОБА_2 є батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 , які є його законними представниками.
Матеріалами справи підтверджено, що 27.09.2024 року у зв'язку із досягненням ОСОБА_2 16-річного віку законний представник - ОСОБА_1 звернулась до Відділу №18 у м.Синельникове Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області із заявою про оформлення паспорту громадянина України у формі книжечки. Разом із заявою було подано, зокрема, копію свідоцтва про народження, дві фотокартки розміром 35*45 мм.
Листом від 18.102024 р. за №1257-1104/1257-24 Відділол №18 у м.Синельникове Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області відмовлено у видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 р.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-ІІІ (далі Закон України "Про громадянство України") визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено, зокрема, Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення про паспорт громадянина України).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон "Про ЄДДР") визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно зі статтею 13 Закону "Про ЄДДР", документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься, зокрема, на паспорт громадянина України, та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Відповідно до частин 2, 4, 6 статті 14 Закону "Про ЄДДР", документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Водночас, вказаним Законом не передбачено визначення поняття "документ".
Разом з цим, відповідно до статті 21 Закону "Про ЄДДР" паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Таким чином, суд визнає, що заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
При цьому, варто відмітити, що у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Крім того, відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015р. №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою (далі - Порядок КМУ №302)» Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Враховуючи викладене, не вбачається відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
При цьому, спір у цій справі виник у зв'язку з бездіяльністю відповідачів щодо оформлення та видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відтак, з огляду на суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п. 21 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що вказана справа є типовою справою по відношенню до справи №806/3265/17.
Отже, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №806/3265/17, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону "Про ЄДДР", на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було "встановлене законом"), не є "необхідним у демократичному суспільстві". Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в інтересах ОСОБА_2 зверталася до Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області із заявою, в якій просила оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем для вирішення означеного питання було додано копію свідоцтва про народження, дві фотокартки розміром 3,5*4,5 см.
Оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу бездіяльності відповідачів щодо не оформлення та не видачі паспорту у формі книжечки на звернення позивача, враховуючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо наявності у ОСОБА_2 права на отримання паспорту у формі книжечки.
Втім, згідно наданої Відділом №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області відповіді, позивачу повідомлено, що за результатами розгляду заяви про видачу паспорта, згідно підпункту 5 пункту 1 розділу IX наказу МВС України від 06.06.2019 №456 встановлено відсутність рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому порядку, у зв'язку з чим відмовлено в оформленні та видачі паспорта.
Суд не погоджується з такими висновками.
Дійсно, відповідно до п.1 розділу ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 №456 (далі - Тимчасовий порядок), для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник подає, серед іншого, рішення суду.
Разом з тим, пунктом 13 Положення про паспорт громадянина України, визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Тобто, положення п.13 Положення про паспорт громадянина України, відповідно до якого позивач неодноразово просила видати паспорт, не містять вимоги про обов'язок надання відповідного рішення суду щодо оформлення паспорта у формі книжечки. У свою чергу, позивачем для видачі паспорта громадянина України , як вже зазначено вище, надавались копія свідоцтва про народження, дві фотокартки.
Відтак, за обставин цієї справи, суд визнає, що відповідачем протиправно не оформлено та не видано ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-XII, така бездіяльність не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим суд вбачає необхідним визнати таку бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області протиправною та зобов'язати Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Крім того, обираючи саме такий спосіб захисту у цій справі (зобов'язати оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки), судом взято до уваги, що позивач зверталась із зверненнями про видачу її сину паспорта громадянина України, однак, на за результатом розгляду звернень, паспорт виданий не був. Таким чином, судом при прийнятті рішенні враховано позицію Верховного Суду, викладеної у постановах від 10.09.2019 у справі №803/1376/17, від 10.09.2019 у справі №803/941/17, а також Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Предметом позову є бездіяльність відповідача, що полягає у не видачі ОСОБА_2 на звернення позивача, паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
При цьому, варто відмітити, що Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Втім жодне із звернень позивача не містить посилань на її подання в порядку Закону України «Про звернення громадян», натомість в них зазначено саме про наявність волевиявлення на видачу паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. У свою чергу рішення, які відповідач має право прийняти за результатом розгляду заяви про видачу паспорту, визначені в Законі "Про ЄДДР". При цьому, відмовити заявникові у видачі відповідного документа уповноважений суб'єкт має право виключно за певних обставин.
Так, відповідно до частини 7 ст. 16 Закону "Про ЄДДР", уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Відтак, надання Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області відповіді позивачу з посиланням на Закон України "Про звернення громадян", не спростовує висновок суду про протиправність бездіяльності цього відповідача, що полягає в не оформленні та не видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Водночас, вимоги про визнання бездіяльності саме Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області щодо неоформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому на ім'я ОСОБА_2 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. №2503-ХII не підлягають задоволенню, оскільки враховуючи приписи Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, повноваження ДМС, у тому числі з оформлення і видачу громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, здійснює безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. У свою чергу, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 №658 як юридичну особу публічного права було утворено Управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області. Тобто, уповноваженим органом на здійснення функцій з реалізації державної політики з питань громадянства на території сумської області є саме Управління державної міграційної служби України в Дніпропетроській області.
Відтак, з урахуванням зазначеного, належним способом захисту прав ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 є визнання бездіяльності Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо не оформлення та не видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язання саме Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки.
Щодо вимог про проставлення відмітки місця проживання в паспорті книжечці, суд вказує, що такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо проставлення такої відмітки ще порушене не було і спір з цього приводу фактично відсутній, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи. Відтак, такі вимоги задоволенню не підлягають. При цьому, суд зазначає, що до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України не відносяться повноваження щодо безпосередньої реєстрації місця проживання особи, оскільки згідно п.3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Щодо вимог про оформлення та видачу паспорта книжечки без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних, суд зазначає, що Положення про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992, не передбачено внесення таких даних особи до ЄДДР. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що при оформленні ОСОБА_2 паспорта у формі книжечки, відповідно до вказаного Положення ним будуть застосовані будь-які засоби ЄДДР. В той же час, захисту підлягають лише порушені права особи. Відтак, такі вимоги також не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною другою статті другої Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх».
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують».
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, що полягає в не оформленні та не видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, та зважаючи на той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору.
Керуючись ст. ст. 242 - 244, 246, 250, 254, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №18 у місті Синельникове ГУДМС у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, що полягає в не оформленні та не видачі ОСОБА_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька