Справа № 451/292/23
Провадження № 1-кп/451/15/25
судового засідання
19 червня 2025 року місто Радехів
Радехівський районний суд Львівської області у складі
головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Радехів клопотання прокурора ОСОБА_3 про визнання очевидно недопустимими доказів по розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42022140000000186 від 06.07.2022, про обвинувачення ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України,
де сторонами виступають з боку:
обвинувачення прокурор ОСОБА_3
захисту обвинувачений ОСОБА_4 ,
захисник ОСОБА_5
установив:
Радехівським районним судом Львівської області розглядається дане кримінальне провадження, в ході розгляду якого, у судовому засіданні 4 лютого 2025 року прокурором подано клопотання про визнання очевидно недопустимими доказів (а. с. 172-183 том ІІ).
У клопотанні зазначає, що у судовому засіданні стороною захисту подано для дослідження суду наступні документи: ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 28.02.2023 у кримінальному провадженні №42022140000000186 від 06.07.2023 про тимчасовий доступ до речей і документів, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 10.04.2023 оператора мобільного зв'язку ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також вилучений DVD диск з інформацією щодо телефонних з'єднань абоненті НОМЕР_1 за період з 06.07.2022 по 16.10.2022. Вважає вказані докази очевидно недопустимими. У кримінальному провадженні №42022140000000186 від 06.07.2022, у якому повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 191 КК України ОСОБА_4 , із ОСОБА_4 та його захисником - адвокатом ОСОБА_6 завершено виконання вимог ст. 290 КПК України щодо ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, 27.02.2023 складено та підписано обвинувальний акт, який того ж дня вручено обвинуваченому ОСОБА_4 та його захиснику - адвокату ОСОБА_6 та 28.02.2023 обвинувальний акт супровідним листом № 31/2-206 вих-23 скеровано до Радехівського районного суду Львівської області. За таких обставин, стороні захисту станом на 28.02.2023 було відомо про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні та, відповідно про те, що слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова втратив свої повноваження щодо судового контролю у цьому кримінальному провадженні. Однак, незважаючи на викладене, сторона захисту слідчого суддю про вказані обставини не проінформувала, що стало причиною поставлення ухвали, яка у цьому конкретному випадку явно виходить за межі повноважень слідчого судді. У той же час, відомості щодо телефонних дзвінків, СМС-повідомлень, адресатів дзвінків та СМС-повідомлень, а також про місцеперебування особи у час здійснення дзвінків та СМС-повідомлень, є конфіденційною інформацією про особу. Відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, передбачена ст. 182 КК України. У той же час стороною захисту на підставі вказаної вище ухвали слідчого судді від 28.02.2022, незаконність якої сторона захисту усвідомлювала, оскільки підписи адвоката ОСОБА_6 наявні як на протоколі від 23.02.2023 виконання вимог ст. 290 КПК України, так і на розписці про отримання обвинувального акту 27.02.2023, отримано 10.04.2023 конфіденційні відомості про особу у оператора мобільного зв'язку, чим істотно порушено права особи - володільця абонентського номеру НОМЕР_2 . Подальше розголошення таких відомостей (звертаю увагу суду, що відомості за період з 06.07.2022 по 16.10.2022, тоді як кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_4 вчинене у жовтні 2022 року), у тому числі і під час судового засідання, може спричинити істотне порушення законних прав та інтересів особи, які належить абонентський номер НОМЕР_1 , зокрема права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), прав на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Вказане клопотання прокурор підтримав у судовому засіданні та просив його задовольнити. Повідомив суду, що доказів, які підтверджували скерування справи до суду 28.02.2023 року відсутні, справу привезли до суду наручно. Звертав увагу суду на те, що доступ до документів отримала ОСОБА_7 , який не має жодного відношення до даного кримінального провадження як і ОСОБА_8 , які зазначені в ухвалі слідчого судді про доступ. Звертав увагу суду на те, що вказаний доступ отримано стороною захисту після завершення досудового розслідування і слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова втратив свої повноваження щодо судового контролю у цьому кримінальному провадженні. Також просив врахувати, що захисник невірно повідомив суду інформацію про те, що органом досудового розслідування не повідомлено підозрюваного протягом року про проведення негласних слідчих дій, оскільки у матеріалах кримінального провадження міститься його розписка від 23.02.2023, якою він повідомлений про ці обставини.
Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечили та просили у його задоволенні відмовити. Захисник звертав увагу суду на те, що не заборонено з дозволу клієнта отримати документи іншим особам. У судовому засіданні 19 червня 2025 року подав письмові заперечення на клопотання, яке підтримав у судовому засіданні у повному обсязі. Просив врахувати, що клопотання про тимчасовий доступ до документів подано до суду у межах досудового розслідування, захист лише перевіряв інформацію, яка була у матеріалах кримінального провадження. Звертав увагу суду на те, що протягом року підозрюваного не було повідомлено про проведення негласних слідчих дій відносно нього, як це передбачено нормами законодавства.
Заслухавши позиції сторін, а також дослідивши матеріали кримінального провадження, та матеріали провадження №1-кс/463/1394/23, справа №463/6394/22 слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова щодо надання тимчасового доступу до інформації, суд робить наступні висновки.
За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець поділяє ознаки недопустимості доказів на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», необхідно розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16).
Частиною 1 ст.87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вказане свідчить про те, що у певних випадках суд має право вирішити питання про недопустимість доказу ще до видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення остаточного рішення у справі. Так, згідно з ч. 2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
При цьому, відповідно до ч. ч. 2, 6, 9 ст. 290 КПК України презюмується, що відкриття стороною має бути здійснено до початку судового розгляду, оскільки сторони мають право бути готовими до проведення змагального процесу - мати заперечення на доводи іншої сторони .
Згідно з правовим висновком, який висловив Верховний Суд України у постанові від 16 березня 2017 року № 5-364кс16, невідкриття матеріалів сторонами одна одній у порядку ст.290 КПК України після завершення досудового розслідування, є підставою для визнання судом відомостей, що містяться в них, недопустимими як доказ.
Таким чином, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду. Зазначена позиція висвітлена й у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року (справа № 664/1034/16-к, провадження № 51 -1295 км 19).
Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці неодноразово зазначав про те, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, включаючи елементи такого провадження, що відносяться до процедури, має бути змагальність, і що має бути забезпечена рівність сторін між обвинуваченням та захистом.
Право на змагальний судовий процес у кримінальній справі означає, що і обвинувачення, і захист повинні мати можливість володіти інформацією, ознайомитись із матеріалами і могти прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною, а також надавати щодо них пояснення (рішення ЄСПЛ у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії» від 28 серпня 1991 року, §§ 66-67). Крім того, пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб органи прокуратури розкрили стороні захисту будь-які суттєві докази, що їм відомі, за або проти обвинуваченого (mutatis mutandis, рішення у справі «Роу та Девіс (Rowe та Davis) проти Сполученого Королівства», цит. вище, § 60, «Леас (Leas) проти Естонії», цит. вище, § 77).
Також ЄСПЛ звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов'язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення ЄСПЛ у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії», цит. вище, § 66- 67).
Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимими доказів сторона захисту покликається на те, що по даному кримінальному провадженні завершено виконання вимог ст. 290 КПК України щодо ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, 27.02.2023 складено та підписано обвинувальний акт, який того ж дня вручено обвинуваченому ОСОБА_4 та його захиснику - адвокату ОСОБА_6 та 28.02.2023 обвинувальний акт супровідним листом № 31/2-206 вих-23 скеровано до ІНФОРМАЦІЯ_2 . За таких обставин, стороні захисту станом на 28.02.2023 було відомо про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні та, відповідно про те, що слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова втратив свої повноваження щодо судового контролю у цьому кримінальному провадженні.
Виходячи з положень ч.1 ст.86 КПК України допустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб'єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.
Так, жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів, і такі докази, підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі.
Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення, оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а і в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв'язку, без відокремлення один від одного, у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Суд встановив, що матеріали досудового розслідування були відкриті обвинуваченому ОСОБА_4 та його захиснику ОСОБА_5 , що підтверджується протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування та ознайомлення із ними ( а. с. 176-183 том ІІ).
Окрім цього, суд встановив, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_9 від 22 лютого 2023 року за клопотанням прокурора продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022140000000186 від 06.07.2022 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України до чотирьох місяців, тобто до 26.04.2023 включно ( а. с. 205-208 ).
Також, ухвалою цього слідчого судді від 22 лютого 2023 року задоволено частково клопотання прокурора, продовжено підозрюваному ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем його фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 23.00 год. до 06.00 год. з покладенням на нього таких обов'язків: -прибувати до слідчих ТУ ДБР у м. Львові, прокурора або суду за кожним їхнім викликом, вимогою та визначеною ними періодичністю; -утримуватися від спілкування із свідками у кримінальному провадженні, у тому числі із свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; -здати до відповідного органу на зберігання свій закордонний паспорт (при наявності). Строк дії ухвали становить два місяці включно до 22 квітня 2023 року ( а. с. 201-204).
Кримінальне провадження подано до суду наручно 7 березня 2023 року, що підтверджується печаткою вхідної кореспонденції ІНФОРМАЦІЯ_2 за №1534 і роздруківкою із системи документообігу Д-3 ( а.с.184), тому твердження прокурора, що обвинувальний акт був скерований до суду 28 лютого 2023 року не відповідає дійсності.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_9 від 28 лютого 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_12 у кримінальному провадженні №42022140000000186 від 06.07.2023 про тимчасовий доступ до речей і документів оператора мобільного зв'язку ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також вилучений DVD диск з інформацією щодо телефонних з'єднань абоненті НОМЕР_1 за період з 06.07.2022 по 16.10.2022, яке подане 23.02.2023 за №5034 ( а. с. 127-128 том І, а. с. 217-236 том ІІ, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні 27.03.2025).
Вказане свідчить про те, що надаючи доступ до речей і документів слідчий суддя Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_9 станом на 28 лютого 2023 року володів інформацією, що у цьому кримінальному провадженні 22 лютого 2023 року продовжено строк досудового розслідування до 26 квітня 2023 року та продовжено запобіжний захід підозрюваному ОСОБА_4 до 22 квітня 2023 року включно, а відтак і розглядав дане клопотання як слідчий суддя і не володів інформацією, що досудове розслідування завершено й у межах продовження досудового розслідування постановляв ухвалу ( а.с.153-155 том І, а.с. 201-205 том ІІ).
Навіть якщо й припустити, що стороні захисту 28.02.2023 було відомо про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні, яка не проінформувала слідчого суддю Личаківського районного суду м.Львова про вказані обставини і слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова втратив свої повноваження щодо судового контролю у цьому кримінальному провадженні на час постановлення ухвали, яка у цьому конкретному випадку явно виходить за межі повноважень слідчого судді, то відповідно до постанови Верховного Суду від 29 вересня 2020 року ( справа № 601/1143/16, провадження № 51-2996 км 19) колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду дійшла висновку, що суд не вправі відхилити докази захисту з підстав незаконності їх отримання, на відміну від доказів сторони обвинувачення, які повинні бути отримані виключно у встановленому законом порядку.
Посилання прокурора на те, що відомості щодо телефонних дзвінків, СМС-повідомлень, адресатів дзвінків та СМС-повідомлень, а також про місцеперебування особи у час здійснення дзвінків та СМС-повідомлень, є конфіденційною інформацією про особу та відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, передбачена ст. 182 КК України, не заслуговує на увагу, оскільки така відповідальність наступає за зверненням особи, щодо якої така інформація зібрана й не має жодного відношення до клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими.
Крім цього, в ухвалі слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_9 від 28 лютого 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_12 у кримінальному провадженні №42022140000000186 від 06.07.2023 про тимчасовий доступ до речей і документів зазначено, що таке клопотання розглядається і відсутності осіб, яких таке стосується ( а. с. 128-128 том ІІ).
З огляду на положення ст. ст. 86, 87, 89, 290 КПК України, які встановлюють критерії допустимості доказів в межах кримінального провадження, враховуючи підстави, на які посилається прокурор у своєму клопотанні, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання прокурора необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 86, 87, 89, 290, 369, 372, 376 КПК України, суд,-
постановив:
у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 про визнання очевидно недопустимими доказів відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1ст.392 КПК України.
Головуючий суддяОСОБА_1
Повний текст ухвали судового засфідання виготовлено 24.06.2025