24 червня 2025 року м. Чернівці Справа № 714/591/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
заявник: ОСОБА_1 ,
заінтересована особа: Волоківська сільська рада,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Єфтемія С.М.,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а.с.1-4).
Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявниці.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просить суд апеляційної інстанції таку скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вказує, що ухвалою районного суду від 28.04.2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення зазначених в ній недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення (отримання) цієї ухвали.
Копію ухвали було направлено представнику заявника електронну адресу, й отримана останнім 28.04.2025 року, а вже 05.05.2025 року ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду направлено до суду заяву, що підтверджується копією квитанцією.
Вказана заява отримана судом першої інстанції 06.05.2025 року, однак 07.05.2025 року повернув заяву заявнику з підстав невиконання вимог ухвали суду, які були усунуті до завершення наданого самим судом строку.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Провадження №22-ц/822/573/25
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Згідно із ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Таким вимогам ухвала суду не відповідає.
Повертаючи заяву ОСОБА_1 суд вказав, що представником заявника у встановлений судом строк не усунуто недоліки такої.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 28.04.2025 року ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області заяву ОСОБА_1 залишено без руху, зазначено недоліки заяви та надано строк на їх усунення в строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення (отримання) цієї ухвали (а.с.9-10).
Ухвалу суду направлено на електронну адресу представника заявника - адвоката Боднарюка К.В. й отримана останнім 28.04.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.11).
ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали без руху в межах встановленого судом строку направлено до суду заяву про усунення недоліків, яка отримана таким 06.05.2025 року, що підтверджується відміткою з вх.№2379/2513х (а.с.12-15).
Разом з тим, ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2025 року заяву повернуто заявнику.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
У справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», рішення від 28 жовтня 1998 року) та у справі Miragall Escolano and others v. Spain («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», рішення від 13 січня 2000 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).
Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Положення ст.185 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.
За змістом наведених вище норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року, справа №751/3840/15-ц
Як вже встановлено матеріалами справи судом при залишенні заяви заявника без руху надано їй строк для їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня її отримання, тобто з 28.04.2025 року по 08.05.2025 року.
Представником заявника на виконання вимог ухвали без руху було направлено заяву до суду й отримано останнім 06.05.2025 року, що вказує на передчасний висновок суду першої інстанції без надання оцінки обставині виконання або невиконання вимог ухвали суду про залишення заяви ОСОБА_1 без руху.
Кір мого, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на наступне.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2024 року в справі №454/1883/22 зробила наступні висновки:
«66. Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України(в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.
67. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонено, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення).
68. Фізична особа (за виключенням передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) при зверненні до суду має чітко розуміти, що особам, які не мають зареєстрованих «Електронних кабінетів» - отримає судове рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, тому у такому випадку надіслання особі, яка не має офіційної електронної адреси та не зареєстрована у підсистемі «Електронний суд» рішення суду на електронну адресу, яку особа зазначила у позовній заяві (скарзі), не є належним врученням судового рішення у розумінні статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення)».
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 07.06.2024 року (справа №904/1273/23) вказала «68. Отже, процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених п.37 гл.2 розд.ІІІ Положення про ЄСІТС».
Таким чином, враховуючи наведене вище та те, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.272 ЦПК України належним чином не було направлено копію ухвали (судового рішення) про залишення заяви ОСОБА_1 - заявнику, що підтверджується встановленими обставинами й наявними письмовими доказами в матеріалах справи, такий передчасно дійшов висновку про повернення заяви заявнику з підстав невиконання вимог ухвали від 28.04.2025 року у встановлений судом строк, про що зазначено вище.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції постановив ухвалу про визнання неподаною та повернення заяви з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 379, 381, 383-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 07 травня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк