24 червня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/1049/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 квітня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Танасійчук Н.М., дата виготовлення повного тексту рішення суду 15.04.2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Позов мотивований тим, що 01.06.2023 року о 17 год 14 хв по вул. Головній, 122-А в м. Чернівці відбулася ДТП, а саме здійснено наїзд на ТЗ «Volkswagen Tiguan», д.р.н. НОМЕР_1 , який належить позивачу, ТЗ «Ford Kuga», д.р.н. НОМЕР_2 , який належить відповідачу, при здійсненні руху заднім ходом.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11.07.2023 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у сумі 850 грн.
Вказувала, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована страховим полісом №АР/6837370 від 24.03.2023 року, укладеним з ТДВ «СК «Гардіан», як наслідок, останньою 08.09.2023 року в добровільному порядку виплачене страхове відшкодування у розмірі 88 172,90 грн та в подальшому, на виконання рішення суду здійснено доплату 47 932,36 грн, що в сукупності становить 136 115,26 грн.
Перед цим, 21.06.2023 року позивачка надала пошкоджений ТЗ «Volkswagen Tiguan», д.р.н. НОМЕР_1 - ФОП ОСОБА_3 для огляду та визначення вартості відновлювальних робіт й запчастин, яким було здійснено такий підрахунок, надано рахунок-фактуру №37 від 21.06.2023 року на суму 184894,20 грн, яка була оплачена 11.07.2023 року.
Провадження №22-ц/822/535/25
Зазначає, що виплаченого ТДВ «СК «Гардіан» страхового відшкодування у розмірі 136115,26 грн не достатньо, щоб компенсувати витрати позивача на відновлення пошкодженого в ДТП її транспортного засобу.
А тому, просила стягнути з винуватиці ДТП ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром відшкодування завданої в ДТП шкоди і виплаченого страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та з вирахуванням франшизи, що складає 45 578,94 грн, та судові витрати.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у сумі 45 578,94 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
Вказує, що згідно рішення Шевченківським районним судом м. Чернівці від 15.10.2024 року (справа № 727/2142/24) та полісу серії ОСЦПВ №АР/6837370, цивільно-правова відповідальність водія ТЗ марки «Ford Kuga», д.р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 станом на дату ДТП була забезпечена ТДВ «СК «Гардіан». Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 160000 грн, розмір франшизи 3200 грн.
Зазначає, що зі звіту №51-D/14/87, здійсненого оцінювачем ОСОБА_4 , судом встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, становить: ринкова вартість досліджуваного КТЗ складає 489 069,24 грн; коефіцієнт фізичного зносу КТЗ - 0,5461; вартість відновлювального ремонту з урахуванням ПДВ 181 400,15 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу 104 758,68 грн; вартість відновлювального ремонту без ПДВ і з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 91 372,90 грн.
Відтак, виходячи з даних рахунку фактури, наданого ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 151 300,65 грн = 123 379 грн + 61515 (1-0.5461).
Наголошує, що сума 151 300,65 грн - 88172.9грн = 63127,75 грн. Вказана сума підлягає зменшенню на суму франшизи в розмірі 3200 грн та становить 59927,75 грн.
Як встановлено судом, надавач послуг з ремонту автомобіля - ФОП ОСОБА_5 є платником єдиного податку, з чого слідує, що страхове відшкодування, належне до виплати позивачу, підлягає зменшенню на суму податку на додану вартість (59927,75 - 20% = 47942,20 грн), а всі інші суми витрат, завдані внаслідок ДТП, не знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із діями ОСОБА_2 та відносяться до витрат на поточний ремонт КТЗ.
Звертає увагу, що на користь ОСОБА_1 повинні бути виплачені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі на загальну суму 12 000 грн, інші витрати на професійну правову допомогу визнані необґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просить таке залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Просить стягнути витрати на правничу допомогу за суд апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції вказав, що в результаті ДТП позивач зазнав матеріальних збитків, які полягають у відновленні його автомобіля і фактично складають 184894,20 грн, що підтверджується актом виконання робіт №21 від 31.07.2023 року та квитанцією від 11.07.2023 року про оплату за надані послуги.
Страхова компанія ТДВ СК «Гардіан» здійснила страхове відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д.р.н. НОМЕР_1 , у сумі 136115,26 грн, що свідчить про те, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування у вигляді вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.
За таких обставин, суд вважав, що вимоги позивача про стягнення з відповідача різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо витрат на правничу допомогу зазначено, що надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів позивача, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а тому суд вважав, що заявлені представником позивача вимоги про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в сумі 20000 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Що стосується суті спору, колегія судді відзначає наступне.
Обставини скоєння ДТП 01.06.2023 року за участю транспортних засобів «Volkswagen Tiguan», д.р.н. НОМЕР_1 , який належить позивачу ОСОБА_1 , та «Ford Kuga», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , користування та володіння транспортними засобами на відповідній правовій основі, складення протоколу про адміністративне правопорушення, пошкодження ТЗ - сторонами визнається та не спростовується (а.с.5-17).
На час вчинення ДТП цивільна-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована за договором ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів ТДВ «СК «Гардіан», поліс №АР/6837370, страхова сума за шкоду, заподіяну майну, 160 000 грн (а.с.18).
Згідно платіжних інструкцій №185712 від 08.09.2023 року та №221819 від 12.11.2024 року ТДВ «СК «Гардіан» здійснено виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 88172,90 грн та 47942,36 грн відповідно (а.с.26-27).
У відповідності до рахунку-фактури №37 від 21.06.2023 року та акту №21 від 31.07.2023 року прийому передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля ФОП ОСОБА_3 , останнім здійснено такі на суму 184 894,20 грн, які сплачено ОСОБА_1 , що підтверджується фіскальним чеком №SROIG-eIXBw від 11.07.2023 року (а.с.19-21).
Також в матеріалах справи знаходиться рішення Шевченківського районного суду від 15.10.2024 року у справі №727/2142/24 за позовом ОСОБА_1 до ТДВ «СК «Гардіан», третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди, у відповідності до якого позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДТВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, завдане в наслідок ДТП, в сумі 47942,36 грн та вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказаним рішенням суду встановлено, що зі звіту №51-D/14/87, здійсненого оцінювачем ОСОБА_4 , вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, становить: ринкова вартість досліджуваного КТЗ складає 489 069,24 грн; коефіцієнт фізичного зносу КТЗ - 0,5461; вартість відновлювального ремонту з урахуванням ПДВ - 181 400,15 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 104 758,68 грн; вартість відновлювального без ПДВ і з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 91 372,90 грн.
Також судом надано оцінку рахунку-фактурі №37 від 21.06.2023 року та акту №21 від 31.07.2023 року прийому передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля, проведених ФОП ОСОБА_3 , та визначаючи до стягнення суми страхового відшкодування суд виходив з даних рахунку-фактури, наданого ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу становить 151 300,65 грн (а.с.71-74).
Зазначене рішення набрало законної сили, а в силу ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.
Преюдиційність безпосередньо пов'язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов'язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №73990/01, №7364/02, №15185/02 і №11117/05) констатовано: … право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання… (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Преюдиційність відрізняється від поняття передсудність, яке означає можливість ініціювати особою вирішення спору в суді лише після отримання судового рішення в іншій, напряму пов'язаній справі, якщо того вимагає процесуальний закон.
Преюдиційність також відрізняється від обов'язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п'ятої та шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).
На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція зберігатися як при зміні законодавства, так і зміні судової практики.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Таким чином, розмір матеріального збитку, завданого позивачу у цій справі в межах вартості відновленого ремонту з урахуванням коефіцієнту зносу в сумі 151 300,65 грн доказуванню у цій справі не підлягає.
Щодо вирішення спору по суті заявленої вимого, апеляційний суд вказує наступне.
Особливості страхування цивільно-правової відповідальності окремих категорій громадян України визначені ст.13 вказаного Закону, однак ні позивач, ні відповідач не відносяться до зазначеної категорії осіб.
Так, між сторонами виник спір про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 1.7. ст.1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Згідно ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За приписами з ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №754/1108/15-ц).
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц.
Відповідно до ст.28 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст.29 вказаного Закону).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
У цій справі потерпіла сторона скористалася своїм правом та звернулася до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування та в подальшому із позовом до ТДВ «СК «Гардіан», отримавши страхову виплату сукупним розміром у 136 115,26 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування, та ці виплати не можуть включати суми, не передбачені ст.29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди через недостатність, на думку сторони позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна (транспортного засобу), а саме різниці між фактичним розміром шкоди 184 894,20 грн - страховою виплатою 136 115,26 грн та франшизою 3200 грн, що становить 45 578,94 грн.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі №359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
На підставі цього висновку Верховний Суд у своїй постанові №686/17155/15-ц від 03.10.2018 року визначив, що страховик за договором обов'язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а решта - безпосередній винуватець.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справа №442/6010/22.
Крім того, в п.74 постанови Верховного Суду від 02 квітня 2025 року (справа №369/15321/20) вказано …«у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17 з урахуванням викладених норм зазначено, що якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, та за мінусом франшизи.
Отже, з урахуванням наведеного та встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягала до стягнення сума (коефіцієнту фізичного зносу на нові деталі), оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої.»…
Визначаючи розмір шкоди, яка не покрита страховим відшкодуванням, суд бере до уваги рахунок-фактуру №37 від 21.06.2023 року, а саме розділ «запчастини», з яких враховує тільки нові деталі: накладка на передні двері з хромом вартістю 8550 грн; задні двері без молдинга вартістю 11790 грн; молдинг задньої двері вартістю 5400 грн та чверть вартістю 15075 грн, що складає 40 815 грн, з яких, враховуючи коефіцієнт фізичного зносу 0,5461, на користь позивача підлягало стягненню з відповідача 18 525,93 грн, що вказує на необхідність зміни рішення суду у вказаній частині.
Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів з урахуванням зміни рішення суду по суті спору приходить до висновку щодо необхідності зміни і визначеної до стягнення суми понесених позивачем витрат на правничу допомогу, зменшивши розмір такої з 20000 грн до 40,65% задоволених вимог, що складає 8130 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.2, 8 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як передбачено частинами четвертою та п'ятою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 зазначив, що склад і розмір витрат на правничу допомогу є предметом доказування у справі. Для підтвердження цих витрат необхідно подати договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі послуг, платіжні документи та розрахунок витрат. Наявність таких доказів є підставою для їх відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Таким чином, Верховний Суд роз'яснив, що перелік доказів витрат на правничу допомогу не є вичерпним, а їх оцінка перебуває у межах дискреції суду.
Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 виклав правову позицію, згідно з якою витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137 ЦПК України).
Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, який передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами.
Так, стороною позивача у відзиві зазначено прохання про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, у розмірі 8 000 грн.
В якості доказів суду надано: договір про надання правничої допомоги від 10.11.2023 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , додаткову угоду №3 до вказаного договору від 10.11.2024 року, додаткову угоду №5 до вказаного договору від 30.05.2025 року, де обумовлено надану послугу (опрацювання матеріалів апеляційної скарги та підготовка відзиву на апеляційну скаргу, на яку витрачено 8 годин, вартістю 8000 грн), акту прийняття-передачу наданих послуг від 04.06.2025 року, ордер на надання правничої допомоги серії СЕ №1110882.
За неведеного та з урахуванням норм процесуального права, пропорційності розміру задоволених позовних вимог після апеляційного перегляду цієї справи, відсутності відповіді на відзив із запереченням щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача в суді апеляційної інстанції, колегія вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати у розмірі 3252 грн.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд невірно оцінив докази, внаслідок чого неправильно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку щодо визначення розміру відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу у ДТП, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні, з перерозподілом судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 вказаної статті).
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення змінено, позов задоволено частково на 40,65%, сплачений стороною відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає компенсації у розмірі 862,62 грн за рахунок ОСОБА_1 .
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 квітня 2025 року в частині визначеного до стягнення розміру майнової шкоди та витрат на правничу допомогу змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в розмірі 18 525 (вісімнадцять тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн 93 коп та 8130 (вісім тисяч сто тридцять) грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 862 (вісімсот шістдесят дві) грн 62 коп судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3252 (три тисячі двісті п'ятдесят дві) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк