65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1515/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ 365» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 5-а, кімната 509; код ЄДРПОУ 41447959)
до відповідача Державного підприємства «Морський торговельний порт «ПІВДЕННИЙ» (65481, Одеська обл., Одеський район, м. Південне, вул. Берегова, буд. 13; код ЄДРПОУ 04704790)
про стягнення 167 531,42 грн;
представники сторін:
від позивача - Гриценко Б.М. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - Соколова А.Д., Заверюха В.О.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ 365» (далі Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «ПІВДЕННИЙ» (далі - Порт, відповідач) про стягнення 167 531,42 грн, з яких: 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію; 3 765,83 грн інфляційних втрат; 883,58 грн 3% річних.
В обґрунтування вимог позивач покликається на те, що між ним та відповідачем, як сторонами Договору про постачання електричної енергії споживачу № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 (далі - Договір), не було досягнуто згоди щодо зменшення ціни за 1 кВт*год електричної енергії. Вказує, що направляв відповідачу рахунок № 706 від 29.01.2025 та акт коригування обсягу та вартості електричної енергії від 29.01.2025 до акту прийому-передачі електричної енергії за січень 2024 року № 270 від 30.01.2022, із зазначенням ціни за 1 кВт*год. електричної енергії, яка встановлена в договорі у розмірі 4,26814348805 за 1 кВт*код. В результаті коригування вартості електричної енергії відповідно до умов договору, вартість спожитої електричної енергії становить 3 954 622,74 грн. Зазначає, що відповідач 09.03.2022 сплатив 3 791 740,73 грн, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 162 882,01 грн, яка є різницею між ціною за помилково виставленим актом та ціною відповідно до умов договору.
Ухвалою від 23.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1515/25, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 26.05.2025, запропоновано сторонам скористатись процесуальним правом на подання заяв по суті справи.
09.05.2025 до суду надійшли клопотання відповідача про закриття провадження у справі та відзив на позовну заяву.
Клопотання про закриття провадження у справі мотивовано тим, що предмет та підстави позову у справі, що розглядається, є аналогічними тим, що вже розглядалися господарським судом у справі № 916/1471/24, сторонами якої були Товариство та Порт.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, які вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать умовам укладеного між сторонами договору. Свою позицію обґрунтовує тим, що Акт прийому-передачі електроенергії за січень 2022 р. № 270 на загальну суму 3 791 740,73 грн та рахунок від 23.02.2022 на цю ж суму свідчить про виконання умов договору відповідачем у повному обсязі. Вважає, що позивач фактично погодив ціну за спожиту електроенергію та досить тривалий час не заперечував визначену ціну. Наголошує, що у справі № 916/1471/24 судом було встановлено факт споживання Портом саме 772 120,00 кВт*год., за яку останній розрахувався у повному обсязі. На переконання відповідача, дії позивача не є добросовісними, оскільки Товариство, повідомивши листом від 21.02.2022 вих. № 10442 про погодження зменшення ціни за Договором, в подальшому здійснило донарахування ціни за електричну енергію.
21.05.2025 до суду надійшли заява позивача із письмовими запереченнями проти клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Того ж дня надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 22.05.2025.
У судовому засіданні, призначеному на 26.05.2025, неодноразово було оголошено перерву - до 11.06.2025 та 18.06.2025.
16.06.2025 відповідач подав до суду заяву із письмовими поясненнями по справі.
17.06.2025 заяви з додатковими письмовими поясненнями по справі надійшли від позивача та відповідача.
У судовому засіданні, яке відбулось 18.06.2025, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
18.06.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
18.01.2022 між Товариством як постачальником та Портом як споживачем укладено Договір № Т/ВГЕ-5/22 про постачання електричної енергії споживачу, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.
У п. 1.2. Договору йдеться про те, що його умови розроблені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії» № 2019-VIIІ від 13.04.2017. Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), Кодексу системи передачі, затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312, № 309, ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 27.12.2017 №1469, інших нормативно правових актів.
Згідно п. 2.1. Договору Постачальник продає електричну енергію (ДК 021:2015 - 09310000-5 Електрична енергія) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Очікуваний загальний обсяг споживання електричної енергії, визначається сторонами в Договорі та складає 772 120,00 кВт*год. (п. 2.3. Договору).
Аналогічний обсяг електроенергії, узгоджений до поставки за Договором, випливає зі змісту п. 3.2. Договору.
Згідно умов п. 5.2. Договору, загальна вартість цього Договору становить 3 954 622,74 грн у тому числі ПДВ - 659 103,79 грн. Ціна за одиницю електричної енергії зазначена у Специфікації, що є Додатком № 2 до цього Договору.
Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку, шляхом перерахування коштів на спецрахунок Постачальника протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня отримання оригіналів рахунку та Акту приймання-передачі електричної енергії за електричну енергію, спожиту в розрахунковому періоді (п. 5.6. Договору).
Пунктом 5.7. Договору встановлено, що Постачальник, станом на останній календарний день розрахункового періоду складає Акт приймання-передачі електричної енергії та зобов'язується до 15 числа місяця наступного за розрахунковим, надати споживачу оригінали рахунків, Актів приймання-передачі електричної енергії за розрахунковий місяць.
Пунктом 5.7.1. Договору встановлено, що Споживач зобов'язаний розглянути та підписати Акт приймання-передачі електричної енергії у строк, що не перевищує 5 (п'яти) робочих днів, або дати мотивовану відмову від підписання цього акту у цей же строк.
Відповідно до п. 13.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє по 31.12.2022 (включно), але у будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Додатком № 1 до Договору є Заява з персоніфікованими даними Споживача та визначенням дати початку електропостачання - з 20.01.2022.
Додатком № 2 до Договору є Специфікація, якою визначено, що ціна за одиницю товару - електричну енергію (кВт*год) становить 4,26814348805 грн (без ПДВ). Загальна ціна Договору з урахуванням ПДВ становить 3 954 622,74 грн.
З аналізу матеріалів справи, зокрема листування між Товариством та Портом (а.с. 5, 12), виходячи з пояснень представників сторін та судових рішень у господарській справі № 916/1471/24, суд встановив, що 31.01.2022 між сторонами було складено та підписано Акт прийому-передачі електроенергії за січень 2022 р. № 270, відповідно до якого за Договором №Т/ВГЕ-5/22 Порт спожив 772 120,00 кВт*год електричної енергії на загальну суму 3 791 740,73 грн (у т.ч. 631 956,79 грн ПДВ).
Тобто, вказаний акт підтверджує, що відповідач спожив саме той обсяг електричної енергії, який передбачений п.п. 2.3. та 3.2. Договору №Т/ВГЕ-5/22.
При цьому, позивач виставив відповідачу рахунок від 23.02.2022 на суму 3 791 740,73 грн за загальний спожитий обсяг електроенергії 772 120,00 кВт*год.
Відповідачем була здійсненна оплата згідно умов Договору №Т/ВГЕ-5/22 на загальну суму 3 791 740,73 грн (у т.ч. 631 956,79 грн ПДВ) за фактично відпущену електричну енергію в кількості 772 120,00 кВт*год.
Між сторонами було складено та підписано акт звіряння взаєморозрахунків за січень 2022 р., відповідно до якого, Порт спожив електричну енергію у січні 2022 р. на зальну суму 3 791 740,73 грн. Тобто, вказаний акт також підтверджує, що відповідач спожив саме той обсяг електричної енергії, який встановлений п.п. 2.3. та п. 3.2. Договору, тобто 772 120,00 кВт*год.
Як зазначає позивач, відповідач розрахувався за спожитий обсяг електричної енергії на підставі Акта прийому-передачі електроенергії за січень 2022 р. № 270, в якому було вказано помилкову ціну - 4,09234826545 за 1 кВт*год.
При цьому позивач наголошує, що між ним та відповідачем не було досягнуто згоди щодо зменшення ціни за 1 кВт*год. електричної енергії, в зв'язку з чим і виникла заборгованість, яка становить різницю вартості одного кіловата електричної енергії, визначеної умовами Договору, та направленим актом реалізації з рахунком для оплати.
29.01.2025 позивач направив відповідачу рахунок на оплату № 706 від 29.01.2025 та Акт коригування від 29.01.2025 до акту прийому-передачі електричної енергії за січень 2022 року № 270 від 31.01.2022, із зазначенням ціни за 1 кВт*год. електричної енергії, передбаченої умовами Договору, а саме 4,26814348805 грн за 1 кВт*год.
В результаті коригування позивачем вартості електричної енергії, її вартість становить 3 954 622,74 грн за 772 120,00 кВт*год, які були фактично спожиті відповідачем.
Матеріали справи свідчать, що відповідач відмовився сплатити позивачу вартість електроенергії згідно Акту коригування, оскільки вважає, що належним чином виконав свої грошові зобов'язання, сплативши на користь позивача вартість електроенергії, визначену в Акті прийому-передачі електроенергії від 31.01.2022 № 270, а саме 3 791 740,73 грн.
Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 162 882,01 грн, яка виникла в результаті помилкового визначення ціни за кВт*год. електроенергії (4,09234826545 грн), вказаної в Акті прийому-передачі електроенергії від 31.01.2022 № 270, в той час як ціна одиниці електроенергії відповідно до умов Договору становить 4,26814348805 грн.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених до стягнення позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч.1 ст.193 ГК України).
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 2 статті 714 ЦК України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених / визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини шоста, сьома статті 276 ГК України).
Приписами ч.ч. 1-2 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
За змістом пункту 4.8. Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).
Відповідно до п. 5.2.1 ПРРЕЕ, електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів. Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад.
Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Так, суд встановив, що між сторонами цієї справи на підставі Договору № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 виникли правовідносини поставки електроенергії.
Згідно з умовами Договору сторони узгодили поставку відповідачу електроенергії обсягом 772 120,00 кВт*год в період з 20.01.2022 по 31.01.2022 по ціні 4,26814348805 грн (без ПДВ) за 1 кВт*год.
Суд встановив, що позивач виконав свій обов'язок та згідно умов Договору у січні 2022 р. поставив відповідачу 772 120,00 кВт*год електроенергії, що відповідачем не заперечується.
Проте, при складанні Акту прийому-передачі електроенергії за січень 2022 р. № 270 від 31.01.2022 та Рахунку на оплату № 1079 від 23.02.2022 позивач допустив помилку в ціні за одиницю електроенергії, вказавши, що ціна без ПДВ складає 4,09234826545 грн, в той час як згідно з умовами Договору та Специфікації ціна електроенергії становить 4,26814348805 грн за 1 кВт*год.
В подальшому позивач оформив та надіслав відповідачу Акт коригування від 29.01.2025 до Акту прийому-передачі електроенергії за січень 2022 р. № 270 від 31.01.2022 з Рахунком на оплату № 706 від 29.01.2025 на суму 162 882,01 грн.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також звертає увагу на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Оцінивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, з огляду на погодження сторонами згідно з умовами Договору ціни електроенергії 4,26814348805 грн за 1 кВт*год, з урахуванням встановлення факту постачання позивачем та прийняття відповідачем у січні 2022 р. визначеного Договором обсягу електроенергії 772 120,00 кВт*год, зважаючи на помилкове визначення в Акті прийому-передачі електроенергії за січень 2022 р. № 270 від 31.01.2022 та Рахунку на оплату № 1079 від 23.02.2022 ціни електроенергії, а також направлення в подальшому на адресу відповідача Акту коригування від 29.01.2025 та Рахунку на оплату № 706 від 29.01.2025 із визначенням ціни за одиницю електроенергії, яка відповідає умовам укладеного між сторонами Договору, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію обґрунтованими та такими, що цілком відповідають основоположним принципам належного виконання зобов'язання, справедливості, добросовісності та розумності.
Доводи відповідача щодо погодження з позивачем зменшення ціни електричної енергії не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, адже відповідних додаткових угод з цього приводу, підписаних обома сторонами, відповідач не надав. При цьому, згідно п. 13.4. Договору зміни та доповнення до Договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, що оформлюється додатковими угодами.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає наступне.
В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що предмет та підстави позову у справі, що розглядається, є аналогічними тим, що вже розглядалися господарським судом у справі № 916/1471/24, сторонами якої були Товариство та Порт
Суд встановив, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1471/24 за позовом Товариства до Порту про стягнення 226 532,05 грн, з яких: 163 167,43 грн основного боргу, 49 228,20 грн інфляційних втрат та 14 136,42 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2024 у справі № 916/1471/24, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2025, позов задоволено частково; стягнуто з Порту на користь Товариства суму 3% річних у розмірі 1 869,90 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 22,43 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У процесуальному сенсі позовом є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Чинні процесуальні норми ГПК України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20), від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 1 статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 175 цього Кодексу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України).
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у ст. 231 ГПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, є наявність двох справ між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Так, предметом позову у справі № 916/1471/24 була вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за електричну енергію за Договором № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 у розмірі 163 167,43 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 49 228,20 грн та суми 3 % річних у розмірі 14 136,42 грн. У якості підстав позову Товариство визначило те, що відповідач відмовився сплатити заборгованість за спожитий обсяг електроенергії 805 288 кВт*год., поставлений згідно з умовами Договору № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022.
У справі № 916/1471/24 суд встановив, що у січні 2022 року позивач дійсно передав відповідачу вказаний у позовній заяві обсяг електричної енергії 805 288 кВт*год, проте такий обсяг електричної енергії було передано в межах виконання двох договорів, які на той час діяли між сторонами, а саме:
- за Договором №Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 - 772 120 кВт*год. (акт прийому передачі електроенергії за січень 2022 р. №270 від 31.01.2022 - сплачена відповідачем - 3 791 740,73 грн);
- за Договором №Т/ВГЕ-1/22 від 01.01.2022 - 33 168 кВт*год. (акт прийому передачі електроенергії за січень 2022 р. №399 від 31.01.2022 сплачена відповідачем - 169 593,52 грн) (772 120 + 33 168 = 805 288).
У свою чергу, у справі № 916/1515/25, що розглядається, предметом позову є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № Т/ВГЕ-5/22 від 18.01.2022 у розмірі 162 882,01 грн в межах узгодженого обсягу постачання електроенергії. Підставою позову вказано помилкове визначення в акті та рахунку ціни за одиницю електроенергії та направлення в подальшому відповідачу акту коригування та рахунку із визначенням ціни електроенергії, яка відповідає умовам договору.
Тобто, предмет та підстави позову у справі, що розглядається, є відмінними ніж у справі № 916/1471/24, у зв'язку з чим суд залишив без задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши запропоновані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ 365» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 5-а, кімната 509; код ЄДРПОУ 41447959) до Державного підприємства «Морський торговельний порт «ПІВДЕННИЙ» (65481, Одеська обл., Одеський район, м. Південне, вул. Берегова, буд. 13; код ЄДРПОУ 04704790) про стягнення 167 531,42 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «ПІВДЕННИЙ» (65481, Одеська обл., Одеський район, м. Південне, вул. Берегова, буд. 13; код ЄДРПОУ 04704790) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ 365» (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 5-а, кімната 509; код ЄДРПОУ 41447959) 162 882,01 грн заборгованості за електричну енергію; 3 765,83 грн інфляційних втрат; 883,58 грн 3% річних, 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 18 червня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 23 червня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков