ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2025Справа № 910/2890/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік-Тарасівці»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 37.517.691,38 грн.
Представники сторін:
від позивача: Чеховський А.А.;
від відповідача: Ковальчук Ю.О.
10.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік-Тарасівці» з вимогами до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 37.517.691,38 грн, з яких 29.056.644,70 грн основного боргу, 2.098.018,93 грн 3% річних та 6.363.027,75 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №844/01 від 22.10.2019 не у повному обсязі оплатив вартість купленої електричної енергії у лютому та липні 2022 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 29.056.644,70 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2.098.018,93 грн 3% річних та 6.363.027,75 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 відкрито провадження у справі №910/2890/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.04.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
01.04.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що станом на 06.12.2024 заборгованість НЕК «Укренерго» перед ним за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел становить 11314209312,19 грн, тоді як Порядком №641 передбачено, що відповідач виконує свої зобов'язання перед виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом у випадку 100% виконання НЕТ «Укренерго» своїх зобов'язань перед відповідачем. Також, відповідач звернув увагу на те, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню Накази №140 та №206.
Також, відповідач зауважив, що позивач має заборгованість перед відповідачем за зобов'язанням щодо сплати частки відшкодування вартості відхилення та вартості частки з врегулювання небалансу, на розмір яких зменшується зобов'язання відповідача. Як вказує відповідач, заборгованість позивача за вказаними послугами становить 18901487,16 грн, що має бути враховано при розрахунках між сторонами.
Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків 3% річних та інфляційних втрат та просив їх зменшити до 1 грн, а також послався на існування обставин форс-мажору.
08.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 09.04.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.04.2025.
15.04.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які су долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 23.04.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 14.05.2025.
14.05.2025 відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго».
У підготовчому засіданні 14.05.2025 судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.06.2025.
У судовому засіданні 04.06.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 18.06.2025.
У судове засідання 18.06.2025 з'явились представники сторін; представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі; представник відповідача надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
У судовому засіданні 18.06.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.10.2019 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотехнік-Тарасівці» (виробник за «зеленим» тарифом) укладено Договір №844/01, відповідно до умов якого виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок).
28.02.2020 між сторонами укладено Додаткову угоду №335/01/20 до договору, якою договір викладено у новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 Договору №844/01 від 22.10.2019 (в редакції Додаткової угоди №335/01/20 від 28.02.2020) продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року №2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Сторони визнають свої зобов'язання згідно з законами України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору (п. 2.1 Договору №844/01 від 22.10.2019 (в редакції Додаткової угоди №335/01/20 від 28.02.2020).
Відповідно до п. 2.5 Договору №844/01 від 22.10.2019 (в редакції Додаткової угоди №335/01/20 від 28.02.2020) вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Згідно з п. 3.1 Договору №844/01 від 22.10.2019 (в редакції Додаткової угоди №335/01/20 від 28.02.2020) обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Згідно з п. 3.2 Договору №844/01 від 22.10.2019 (в редакції Додаткової угоди №335/01/20 від 28.02.2020) розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.
У п. 4.5 Договору №844/01 від 22.10.2019 (в редакції Додаткової угоди №335/01/20 від 28.02.2020) сторонами погоджено, що гарантований покупець зобов'язаний: 1) купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; 2) у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію; 3) нараховувати плату за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №844/01 від 22.10.2019 не у повному обсязі оплатив вартість купленої електричної енергії у лютому та липні 2022 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 29.056.644,70 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2.098.018,93 грн 3% річних та 6.363.027,75 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що станом на 06.12.2024 заборгованість НЕК «Укренерго» перед ним за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел становить 11314209312,19 грн, тоді як Порядком №641 передбачено, що відповідач виконує свої зобов'язання перед виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом у випадку 100% виконання НЕК «Укренерго» своїх зобов'язань перед відповідачем. Також, відповідач звернув увагу на те, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню Накази №140 та №206.
Також, відповідач зауважив, що позивач має заборгованість перед відповідачем за зобов'язанням щодо сплати частки відшкодування вартості відхилення та вартості частки з врегулювання небалансу, на розмір яких зменшується зобов'язання відповідача. Як вказує відповідач, заборгованість позивача за вказаними послугами становить 18901487,16 грн, що має бути враховано при розрахунках між сторонами.
Крім того, відповідач вказав на неправильність розрахунків 3% річних та інфляційних втрат та просив їх зменшити до 1 грн, а також послався на існування обставин форс-мажору.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №844/01 від 22.10.2019, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
У ч. 3 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» зазначено, що відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії та/або порядок її розрахунку (формування); 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії; 8) права, обов'язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, який має намір виробляти електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого Регулятором після проведення консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства, на строк дії «зеленого» тарифу, встановленого Законом України «Про альтернативні джерела енергії».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець електричної енергії (далі - гарантований покупець) - суб'єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов'язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено «зелений» тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» «зелений» тариф - спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об'єктах електроенергетики, зокрема на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).
Відповідно до п. 1.3 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, виробник за «зеленим» тарифом - суб'єкт господарювання, що здійснює виробництво електричної енергії із використанням альтернативних джерел енергії та продаж електричної енергії гарантованому покупцю за «зеленим» тарифом відповідно до укладеного між ними договору.
Як зазначено у ч. 2 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.
Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівля-продаж такої електричної енергії за «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено «зелений» тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії «зеленого» тарифу.
Згідно з главою 7 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, адміністратор комерційного обліку на другий робочий день після розрахункового дня надає гарантованому покупцю сертифіковані дані комерційного обліку електричної енергії про погодинні обсяги відпуску та споживання електричної енергії кожною генеруючою одиницею виробників за «зеленим» тарифом, у яких гарантований покупець купує електричну енергію. Обсяг відпуску електричної енергії, а також обсяг відбору генеруючими одиницями виробників за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби по кожній генеруючій одиниці виробників за «зеленим» тарифом, у кожному розрахунковому місяці визначається на основі даних, що надаються гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку. При цьому обсяг відпуску електричної енергії за розрахунковий місяць визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби.
Відповідно до п. 8.3. глави 8 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, фактичний обсяг відпущеної/відібраної виробником за «зеленим» тарифом електричної енергії визначається в кожному розрахунковому періоді, щодо якого здійснюється оплата відповідно до договору.
У п. 8.4 глави 8 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, зазначено, що у кожному розрахунковому місяці обсяг відпуску електричної енергії, а також обсяг купівлі виробником за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби по кожній генеруючій одиниці виробника за «зеленим» тарифом, визначаються за алгоритмом:
1) на основі даних, що надаються гарантованому покупцю відповідно до пункту 8.3 цієї глави, визначається значення сальдо перетоків електричної енергії для генеруючої одиниці виробника за «зеленим» тарифом за розрахунковий місяць;
2) якщо сальдо перетоків електричної енергії має додатне значення, то обсяг відпуску електричної енергії генеруючою одиницею виробника за «зеленим» тарифом та, відповідно, її продажу гарантованому покупцю за цей розрахунковий місяць приймається рівним абсолютному значенню відповідного сальдо перетоків електричної енергії, а обсяг купівлі виробником за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби генеруючої одиниці, за цей розрахунковий місяць приймається рівним нулю;
3) якщо сальдо перетоків електричної енергії має від'ємне значення, то обсяг відпуску електричної енергії генеруючою одиницею виробника за «зеленим» тарифом, та, відповідно, її продажу гарантованому покупцю за цей розрахунковий місяць приймається рівним нулю, а обсяг купівлі виробником за «зеленим» тарифом у гарантованого покупця електричної енергії, що надійшла із зовнішніх мереж на власні потреби генеруючої одиниці виробника за «зеленим» тарифом, за цей розрахунковий місяць приймається рівним абсолютному значенню відповідного сальдо перетоків електричної енергії.
Судом встановлено, що у лютому 2022 року відповідач на умовах Договору №844/01 від 22.10.2019 придбав у позивача електроенергію на суму 14.132.516,15 грн, що підтверджується Актом купівлі-продажу електроенергії від 28.02.2022, який підписаний сторонами.
Крім того, у липні 2022 року відповідач на умовах Договору №844/01 від 22.10.2019 придбав у позивача електроенергію на суму 40.209.776,16 грн, що підтверджується Актом купівлі-продажу електроенергії від 31.07.2022 та Актом коригування від 16.05.2024, які підписані сторонами.
Вказані обставини не заперечувались відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 5 ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за «зеленим» тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Відповідно до п. 3.3 Договору №844/01 від 22.10.2019 (в редакції Додаткової угоди №335/01/20 від 28.02.2020) оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі- продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Згідно з п. 10.1 Порядку № 641 (в редакції чинній до 26.01.2024) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Відповідно до п.10.4 Порядку №641 (в редакції чинній до 26.01.2024) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Виходячи з наведених положень, оплату відповідач зобов'язаний здійснювати у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів після отримання акту та оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги.
Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за «зеленим» тарифом викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 09.09.2022 №1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у січні-травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 12.09.2022.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 20.09.2022 №1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у липні 2022 року. Вказане рішення Регулятора оприлюднено на офіційному веб-сайті останнього - 21.09.2022.
Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у лютому 2022 року у строк до 15.09.2022, а за поставку електроенергії у липні 2022 року - до 26.09.2022.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково розрахувався з позивачем за придбану електроенергію на умова Договору №844/01 від 22.10.2019, сплативши за лютий 2022 року грошові кошти у загальному розмірі 11884194,31 грн (відповідно до платіжних інструкцій, копії яких долучені позивачем до позовної заяви), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 2.248.321,84 грн.
Також, відповідач частково розрахувався з позивачем за придбану електроенергію на умова Договору №844/01 від 22.10.2019, сплативши за липень 2022 року грошові кошти у загальному розмірі 13.401.453,26 грн (відповідно до платіжних інструкцій, копії яких долучені позивачем до позовної заяви), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 26.808.322,90 грн.
Доказів сплати грошових коштів у сумі 29.056.644,74 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Гарантований покупець» за Договором №844/01 від 22.10.2019 у сумі 29.056.644,70 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік-Тарасівці» в частині стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» суми основного боргу у розмірі 29.056.644,70 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Водночас, враховуючи подані відповідачем заперечення, суд зазначає таке.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 дійшов до висновку, що Накази №140 і №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно із положенням Порядку №641. Крім того, накази не звільняють Державне підприємство «Гарантований покупець» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами Договору №844/01 від 22.10.2019.
У вказаній вище постанові об'єднана палата зазначила, що висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині наявності у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану та Наказів №140 та №206 є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та приписам Наказів №140 та №206.
За таких обставин суд відхиляє вказані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.
Також відповідач зауважив, що позивач має заборгованість перед відповідачем за зобов'язанням щодо сплати частки відшкодування вартості відхилення та вартості частки з врегулювання небалансу, на розмір яких зменшується зобов'язання відповідача. Як вказує відповідач, заборгованість позивача за вказаними послугами становить 18901487,16 грн, що має бути враховано при розрахунках між сторонами.
З приводу вказаних заперечень, суд зазначає, що постановою НКРЕКП від 03.04.2024 №652, абзац третій підпункту 13 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» викладено у такій редакції: «Гарантований покупець має право зменшити рівень розрахунків із продавцем за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення».
Водночас, дані положення не звільняють відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази внесення змін до спірного договору в частині встановлення порядку проведення відповідних розрахунків за спірний період, тоді як саме вищевказаним договором регулюються господарсько-правові відносини його учасників.
Суд враховує посилання відповідача на пункт 5 постанови НКРЕКП від 24 січня 2024 року № 178 «Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг!», якою на відповідача покладено обов'язок забезпечити виконання положень глави 16 Порядку № 641 у частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, які виникли в період з 8 вересня 2022 року по 26 січня 2024 року.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогами погасити заборгованість за актами приймання передачі послуги з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи на вказану вище суму.
Суд звертає увагу відповідача на те, що норма абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови №332, якою відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за «зеленим» тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, може бути застосована у позапроцесуальному порядку, зокрема, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог й у позивача відпали б підстави позову у відповідній частині.
Так само, у разі наявності у позивача заборгованості перед відповідачем, останнє не було позбавлено права й можливості заявити відповідні вимоги в межах цієї справи шляхом пред'явлення зустрічного позову. Однак, таким процесуальним правом відповідач не скористався.
Таким чином, відсутні підстави для зменшення або зміни розміру заявлених у цій справі позовних вимог у частині спірної суми основного боргу.
Доводи відповідача, що зобов'язання Гарантованого покупця перед позивачем згідно алгоритму розрахунків, який встановлений п. 11.4. Порядку №641, за спірні розрахункові періоди не виникли, оскільки на даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги, суд відхиляє з наступних підстав.
Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правовідносини, які виникають за договором купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, та правовідносини, які виникають за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, незважаючи на їхню пов'язаність, є самостійним зобов'язаннями, з самостійними предметами та суб'єктами.
Ні Договір №844/01 від 22.10.2019, ні Порядок №641 не містять умов та правил, які визначали б стан виконання гарантованим покупцем обов'язків за договором в залежності від виконання Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Крім того, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, зокрема через те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом, оскільки даний момент відповідач недоотримує кошти від НЕК «Укренерго» в якості оплати послуги.
Що стосується посилань відповідача на існування форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Також, у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 Верховний Суд зазначив, що: - ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); - вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні; - лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
Втім, відповідачем у даній справі не надано жодного доказу на підтвердження існування форс-мажорних обставин у спірних зобов'язаннях.
Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2.098.018,93 грн 3% річних та 6.363.027,75 грн інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік-Тарасівці» в частині стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» 2.098.018,93 грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розрахунки ж інфляційних втрат за прострочення оплати вартості електроенергії за липень 2022 року є необгрунтованими, оскільки позивачем було допущено арифметичну помилку.
За розрахунком суду обгрунтованим розміром інфляційних втрат за період з жовтня 2022 року по квітень 2024 року є 2.856.743,99 грн (а не 2.856.744,00 грн), у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік-Тарасівці» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 6.363.027,75 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 6.363.027,74 грн.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, а разом 182024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Натомість в межах даної справи відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, а відтак відсутній винятковий випадок для зменшення відсотків річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Окремо суд звертає увагу відповідача, що 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов'язання боржником свого грошового зобов'язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).
Положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).
Судом також взято до уваги, що ухвалою від 13.11.2024 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 дійшла висновку про необхідність повернення для розгляду справи № 922/444/24 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних. До того ж, як зазначено в ухвалі, сама колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує, що така позиція не може бути застосована судами як «загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.
Ухвалою від 05.02.2025 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, мотивуючи необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №915/1308/23, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством щодо застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України стосовно можливості зменшення судом розміру трьох процентів річних (які встановлені законом), а також не застосування до цих правовідносин статті 233 Господарського кодексу України шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 21.02.2025 у справі №922/444/24 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила справу повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки поставлені скаржником у касаційній скарзі питання щодо правильного / неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 625 Цивільного кодексу України у вирішенні питання щодо зменшення 3 % річних, в межах повноважень, визначених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, мають бути вирішені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка була визначена автоматизованою системою документообігу суду з урахуванням спеціалізації.
Також об'єднана палата звернула увагу, що фактично питання, порушені колегією суддів, стосуються можливості / неможливості зменшення процентів річних, нарахованих за статтею 625 Цивільного кодексу України. Однак ці питання не можуть бути підставою для відступу від усталеної практики застосування означених норм та не є такими, які потребують узагальнення судової практики.
Об'єднана палата зазначила, що зменшення розміру штрафних санкцій та/або відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України обумовлено індивідуальним характером правовідносин. У кожній конкретній справі, де постає питання про зменшення відсотків річних, суд має враховувати унікальні обставини, що супроводжують невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, а тому питання про зменшення процентів не підлягає узагальненню через свою індивідуальну природу. Для формування єдиної практики зазвичай розглядаються питання, які мають спільні риси в багатьох судових справах. У випадку зі штрафними санкціями та відсотками, кожен спір має унікальні фактичні обставини, що унеможливлює вироблення універсального підходу.
При цьому у вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для зменшення розміру відсотків річних правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними. Кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене таке зменшення і які підлягають дослідженню та оцінці судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
В межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотехнік-Тарасівці» (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 48; ідентифікаційний код: 38195808) суму основного боргу у розмірі 29.056.644 (двадцять дев'ять мільйонів п'ятдесят шість тисяч шістсот сорок чотири) грн 70 коп., 3% річних у розмірі 2.098.018 (два мільйони дев'яносто вісім тисяч вісімнадцять) грн 93 коп., інфляційні втрати у розмірі 6.363.027 (шість мільйонів триста шістдесят три тисячі двадцять сім) грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 450.212 (чотириста п'ятдесят тисяч двісті дванадцять) грн 30 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 24.06.2025.
Суддя О.М. Спичак