ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/10240/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" вул. Довженка Олександра, 18, м. Київ, 03057
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ 112" вул. Євгена Чикаленка, 25, офіс 33, м. Київ,01024
про стягнення 101780,96 грн.
представники сторін: без виклику.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ 112" про стягнення штрафних санкцій в сумі 101 780,96 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем, як продавцем умов Договору купівлі-продажу № 11032024/18-50-БГ від 11.03.2024 року в частині своєчасної поставки товару відповідачем у погоджені строки, у зв'язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10240/24 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
При цьому, оскіьки судом встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт 112" на час відкриття провадження у справі № 910/10240/24 зареєстрованого електронного кабінету, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/10240/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 29.08.2024 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Євгена Чикаленка 25, офіс 33, м. Київ, 01024, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Так, про відкриття провадження у справі №910/10240/24 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 09.09.2024 року поштового відправлення №0690253392564.
Судом встановлено, що через канцелярію суду 01.10.2024 року від представника відповідача надійшов відзив б/н від 01.10.2024 року на позовну заяву, з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач зазначив, що в порушення умов Договору купівлі-продажу №11032024/18-50-БГ від 11 березня 2024 року здійснював передачу товару позивачу несвоєчасно, чим прострочив виконання зобов'язання. Водночас повідомив, що товар є особистою розробкою ТОВ «ЕКСПЕРТ 112», який виробляється останнім під конкретне замовлення, де повний процес комплектування, збірки та тестування проводиться виключно ним, та наголосивши, що товариство надає повний спектр послуг у сфері протипожежної безпеки, виконання робіт на підставі електронної Ліцензії, виданої згідно Наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення від 24 липня 2019 року № 26-10476/261, в тому числі здійснює комплектування, монтаж та установку товарів протипожежного призначення, таких як генератори вогнезахисного аерозолю «FIRESTOP», який входить до складу товару за Договором, як складова частина системи аерозольного пожежогасіння, що відрізняється високою ефективністю і незначним обмеженням на використання, а також звернувши увагу, що систематично по мірі можливості здійснював відвантаження Позивачу товару партіями.
Відповідач вказував, що прострочення ним виконання зобов'язання з поставки товару було спричинене наслідками введення екстреного відключення електроенергії, що призводили до перебоїв в роботі обладнання, необхідного для збору та тестування товару; у зв'язку із наслідками військової агресії російської федерації, відповідач перебуває у скрутному матеріальному стані, зокрема, чистий збиток відповідача за 2023 рік становить 419 500,00 грн., що в чотири рази перевищує збиток за 2022 року і підтверджується фінансовою звітністю відповідача; на банківському рахунку відповідача наявні грошові кошти в сумі 156,36 грн., що підтверджується довідкою від 30 вересня 2024 року; майновий тягар виплат неустойки може унеможливити виконання відповідачем зобов'язань з виплати заробітної плати, заборгованість з якої становить 931370,04 грн., враховуючи зазначене, просив зменшити розмір неустойки.
Також відповідач категорично заперечує проти заявлених позивачем вимог щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат вказавши, що така вимога суперечить імперативній нормі ст. 625 Цивільного кодексу України, що стосується виконання саме грошового зобов'язання, а не зобов'язання з поставки товару в натурі.
При цьому, у поданому відзиві відповідач просить суд поновити пропущений строк на подання відзиву, посилаючись на поважність його пропуску, у зв'язку з чим суд зазначає, що згідно ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до частини першої статті 119 ГПК України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Частиною четвертою статті 119 ГПК України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Окрім того, частинами 1, 5 стаття 236 процесуального закону визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У зв'язку з визначеним суд зазначає, що дії суду, що сприяють встановленню істини у справі жодним чином не повинні сприйматися як дії щодо захисту однієї із сторін процесу. При цьому суд має сприяти у вирішенні спору та вживати заходи для повного та всебічного розгляду справи, оскільки неповне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, має наслідком формальний підхід при вирішенні спору.
Таким чином, розглянувши вказане клопотання представника відповідача та враховуючи пропуск відповідачем передбаченого ч. 8 ст. 165 ГПК України строку на подання відзиву через залучення представника відповідача, яка є добровольцем територіальної оборони, до виконання бойового завдання у складі Добровольчого формування територіальної оборони Кролевецької міської територіальної громади № 1 "Тризуб " у період з 11.09.2024 року по 29.09.2024 року (включно), що підтверджується довідкою № 417 від 01.10.2024 року, суд вважає поважними наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ 112" причини пропущення строку звернення з відзивом, у зв'язку з чим клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву у справі № 910/10240/24 підлягає задоволенню, а відзив з доданими документами - долученню до матеріалів справи.
В свою чергу, від позивача 15.10.2024 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив №15102024 - 16 від 15.10.2024 року, за змістом якої позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що відзив не містить доказів причинно-наслідкового зв'язку між екстреними відключеннями світла та не можливістю виконати істотні умови договору, обставини, на які посилається відповідач мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, та, окрім цього, позивач зазначає про відсутність поважних причин пропуску строку подання відзиву; 21.10.2024 року - клопотання 16102024-18 від 16.10.2024 року про долучення доказів надсилання відповіді на відзив на адресу відповідача.
В подальшому, 28.10.2024 року через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ 112" надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 28.10.2024 року, з доказами надсилання на адресу позивача, в яких відповідач зазначає, що відповідач потребував надання правової допомоги у справі, він мав право на вільний вибір суб'єкта надання такої допомоги, тобто вибір представника здійснюється відповідачем вільно, виходячи із власних поглядів та переконань. Окрім цього відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат та констатує, що на дату подачі відповіді на відзив останній повністю виконав свій обов'язок з поставки товару за спірним договором купівлі-продажу № 11032024/18-50-БГ від 11.03.2024 року, що підтверджується видатковими накладними № 57 від 04 жовтня 2024 року, № 58 від 11 жовтня 2024 року, № 59 від 11 жовтня 2024 року та № 60 від 18 жовтня 2024 року, у зв'язку з чим просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, одночасно заперечуючи проти застосованої позивачем формули нарахування пені та штрафу.
Вищевказані документи судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» (позивач у справі, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт 112» (відповідач у справі, продавець за договором) було укладено Договір купівлі-продажу № 11032024/18-50-БГ (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність покупцеві замовлений товар, назва, кількість, вартість якого визначається у Специфікації (додатки до даного Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили порядок поставки і прийому товарів ціна товарів і порядок розрахунків між сторонами, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії та умови припинення дії даного договору, заключні положення тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 9.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення підписів печатками та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині взятих на себе Сторонами зобов'язань - до повного їх виконання.
Вказаний Договір підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печатками сторін.
З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно п. 2.1 Договору загальна вартість замовленого товару вказується сторонами в Специфікації.
За умовами п.2.3 Договору ціна Специфікації є твердою протягом всього терміну дії цього Договору.
Так, відповідно до Специфікації № 1 до Договору № 11032024/18-50-БГ від 11.03.2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи, сторони погодили номенклатуру, асортимент, кількість та вартість за одиницю товару, що підлягає продажу та поставці продавцем покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Зокрема, продавець зобов'язався передати у власність покупцеві систему пожежогасіння підкапотного простору автомобіля (FS-M-2) в кількості 18 одиниць, ціна за од., грн. (без ПДВ) становить 6 241,67 грн. Загальна вартість товару становить: 134 820, 07 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 22 470,01 грн.
Відповідно до Специфікації № 2 до Договору № 11032024/18-50-БГ від 11.03.2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи, сторони погодили номенклатуру, асортимент, кількість та вартість за одиницю товару, що підлягає продажу та поставці продавцем покупцю в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Зокрема, продавець зобов'язався передати у власність покупцеві систему пожежогасіння підкапотного простору автомобіля (FS-M-2) в кількості 50 одиниць, ціна за од., грн. (без ПДВ) становить 6 241,67 грн. Загальна вартість товару становить: 374 500,20 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 62 416,70 грн.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Товар, який передається Продавцем Покупцеві, повинен відповідати наступним вимогам: новий, в упаковці та в технічно справному стані. Продавець передає Покупцю разом з Товаром Сертифікат якості або паспорт (п.2.4 Договору).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень вказаної частини статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Згідно пункту 3.1- 3.4 Договору продавцем поставляється за власний рахунок товар Покупцю на умовах DDP склад Покупця, за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Ільниця, вулиця Центральна, 3а (відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р.). Продавець за власний рахунок поставляє Товар Покупцю та на умовах DDP склад Покупця, за адресою: Закарпатська область, Хустський район, село Ільниця, вулиця Центральна, 3а (відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р.) протягом 50 (п'ятдесяти) календарних днів з моменту отримання від покупця попередньої оплати. Продавець має право достроково поставити товар покупцю. Поставка товару покупцю щоразу здійснюється за рахунок продавця. Право власності на поставлений товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання уповноваженим представником видаткової накладної на кожну партію товару, що оформлюється продавцем у встановленому порядку .
Докази того, що сторони узгодили інший термін та умови поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень, засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Наразі, умови оплати погоджені сторнами в п. 2.2 Договору, а саме:
п.2.2.1 Попередня оплата коштів на поточний рахунок продавцю здійснюється у розмірі 50 % від загальної вартості товару, визначеної у Специфікації.
п.2.2.2 Доплата у розмірі 50% від загальної вартості товару здійснюється покупцем протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання ним коштів у якості оплати за Вироби від Державного замовника.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору та згідно з виставленими відповідачем рахунками № 11 від 12.03.2024 року, № 12 від 12.03.2024 року позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 254 660,14 грн.: за рахунком № 11 - платіжною інструкцією № 22474 від 18.03.2024 року в розмірі 67 410,04 грн., в т.ч. ПДВ 20% в сумі 11 235,01 грн., що становить 50% від загальної вартості товару за Специфікацією № 1, та за рахунком № 12 - платіжною інструкцією № 22475 від 18.03.2024 року в розмірі 187 250,10 грн., в т.ч. ПДВ 20% в сумі 31 208,35 грн., що становить 50% від загальної вартості товару за Специфікацією № 2.
Факт здійснення оплати, її розмір та порядок зарахування сторонами на заперечується.
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, враховуючи строки поставки, визначені умовою п. 3.2 Договору, та фактично здійснену позивачем 50% передплату, у відповідача виник обов'язок поставити позивачу товар протягом п'ятдесяти календарних днів з моменту отримання від Покупця попередньої оплати, а саме до 07.05.2024 року включно за Специфікацією № 1 та Специфікацією № 2.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку поставки товару матеріали справи не містять.
Разом з цим, як встановлено судом за матеріалами справи, після звернення позивача до суду з даною позовною заявою на виконання умов Договору відповідачем було здійснено поставку товару на суму 509 320,27 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 57 від 04.10.2024 року на поставку систем пожежогасіння у кількості 16 комплектів на суму 119 840,06 грн., №58 від 11.10.2024 року у кількості 2 комплектів на суму 14 980,01 грн., №59 від 11.10.2024 року у кількості 30 комплектів на суму 224 700,12 грн., №60 від 18.10.2024 року у кількості 20 комплектів на суму 149 800,08 грн.
Як свідчать матеріали справи, зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками постачальника та покупця, а також засвідчені печаткою і штампом сторін.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до частини 1статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару (систем пожежогасіння) у кількості 68 штук на загальну суму 509 320,27 грн. за вказаними видатковими накладними позивачем суду не надано.
Згідно п. 5.1 Договору якість товару повинна відповідати діючим стандартам якості і технічним нормам, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості поставленого товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам стандартів якості та технічним нормам, наявності дефектів товару або пошкодження пакування, а також складання актів про виявлені недоліки від позивача до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до наявних в матеріалах справи видаткових накладних відповідачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару замовнику, який, у свою чергу, прийняв товар без будь - яких зауважень.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за змістом наявних в матеріалах справи видаткових накладних, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару .
Згідно з пунктом 7.2 Договору за порушення строків поставки Товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені цим Договором строки поставки, а за прострочення понад 15 днів з продавця додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вказаної суми.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві, встановлено судом за матеріалами справи та відповідачем у відзиві на позов не заперечувалось, ТОВ «Експерт112» як постачальником допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, позивачем на підставі статей 216-218, 231 ГК України, ст. 549 ЦК України та пункту 7.2 Договору нараховано відповідачеві пеню в сумі 47 876,11 грн. за період 07.05.2024 року - 09.08.2024 року та штраф у розмірі 7% у сумі 36 652,41 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.
Наразі, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою № 27062024-9 від 27.06.2024 року про сплату штрафних санкцій у зв'язку з порушенням умов договорів в частині строків поставки товару, в тому числі за спірним Договором купівлі - продажу № 11032024/18-50-БГ від 11.03.2024 року, факт надсилання якого підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист від 02.07.2024 року та накладної № 0305720054901 від 02.07.2024 року.
Також позивачем листом № 05072024-05 від 05.07.2024 року було направлено на адресу відповідача акти звірки взаєморозрахунків за укладеними договорами купівлі - продажу станом на 01.12.2023- 04.07.2024 року, що підтверджується копією квитанції від 05.07.2024 року.
Проте, вказана вимога про сплату штрафнх санкцій була залишена відповідачем без задоволення.
Окрім того, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних у сумі 3924,24 грн. за період 07.05.2024 року - 09.08.2024 року та інфляційні втрати у сумі 14 328,20 грн. за період травень, червень 2024 року, які позивач також просить стягнути з відповідача у поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі-продажу № 11032024/18-50-БГ від 11.03.2024 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наразі, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині своєчасного постачання товару покупцю - ТОВ «Українська бронетехніка» у визначений Договором строк.
Отже, враховуючи визначений умовами Договору з урахуванням 50% передплати граничний строк поставки товару - 07.05.2024 року та дати фактичних поставок товару - 04.10.2024 року за видатковою накладною № 257 від 04.10.2024 року, 11.10.2024 року за видатковими накладними №№ 58, 59 від 11.10.2024 року та 18.120.2024 року за видатковою накладною № 60 від 18.10.2024 року, починаючи з 08.05.2024 року відбулося прострочення виконання зобов'язання з постачання товару за всіма спірними накладними.
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.
Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбачених пунктом 7.2 Договору пені та штрафу.
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд доходить висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 7.2 Договору пені та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов'язань.
Також суд зазначає, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Тобто, умовою нарахування процентів річних та інфляційних втрат за статтею 625 Цивільного кодексу України є прострочення виконання саме грошового зобов'язання боржника.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
В даному випадку між сторонами склались правовідносини, які виникли з договору поставки, за яким у відповідача (постачальника, продавця) перед позивачем виникло зобов'язання з поставки товару, яке не є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього не можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
За таких підстав, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська бронетехніка» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ112» 3 924,24 грн. 3 % річних та 14 328,20 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині штрафу та пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідач за умови визнання факту прострочення виконання зобов'язання в частині своєчасної поставки товару за Договором, зазначив про невірне визначення позивачем граничного строку виконання та початку періоду спрострочення, у зв'язку з чим надав суду контррозрахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як встановлено судом, при визначенні граничного строку виконання зобов'язань з поставки товару та початку періоду прострочення - 07.05.2024 року, позивачем в тексті позовної не враховані вищезазначені приписи чинного законодавства, оскільки граничною датою поставки товару з урахуванням умов п. 3.2 Договору та фактично здійсненої 50% передплати, є саме 07.05.2024 року, а отже початком періоду прострочення, а також можливого нарахування пені має бути 08.05.2024 року.
Проте, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного судом періоду прострочення відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 47 876,11 грн. пені та 35 652,41 грн. штрафу грн. підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.
В той же час, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, в обґрунтування якого останній зазначає, що зобов'язання з поставки товару повністю виконане відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, прострочення ним виконання зобов'язання з поставки товару було спричинене наслідками введення екстреного відключення електроенергії, які призводили до перебоїв в роботі обладнання, необхідного для збору та тестування товару; у зв'язку із наслідками військової агресії російської федерації відповідач перебуває у скрутному матеріальному стані, зокрема, чистий збиток відповідача за 2023 рік становить 419 500,00 грн., що в чотири рази перевищує збиток за 2022 року, що підтверджується фінансовою звітністю відповідача, та згідно довідки від 30.09.2024 року на банківському рахунку відповідача наявні грошові кошти в сумі 156,36 грн., та, окрім цього, майновий тягар виплат неустойки може унеможливити виконання відповідачем зобов'язань з виплати заробітної плати, заборгованість з якої становить 931370,04 грн.
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.
При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію російської федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За приписами частини 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиці міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині 3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такі висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №910/12247/23.
Окрім цього суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу вищезазначених засад може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Суд наголошує, що згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині своєчасної поставки товару, у тому числі, з урахуванням обставин укладання Договору під час дії на території України воєнного стану, у зв'язку з чим відповідач мав усвідомлювати, що під час виконання Договору можуть мати місце певні обставини (як-то ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України, тривалі повітряні тривоги, відсутність електропостачання), пов'язані з широкомасштабною триваючою військовою агресією російської федерації проти України.
Разом з цим, обставини, на які посилається відповідач, зокрема, відсутність електроенергії внаслідок екстреного відключення, обумовлені військової агресією російської федерації проти України, існували під час укладання сторонами у справі спірного Договору 11.03.2024 року та були відомі відповідачу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Наразі, господарський суд не може враховувати факт ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з поставки товару, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
Окрім цього будь - яких доказів звернення до позивача з повідомленням про неможливість вчасного виконання зобов'язань за Договором в частині поставки товару, а також відповідей на листи та претензії позивача відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного та змісту клопотання відповідача суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження достатньої поважності причин неналежного виконання зобов'язань за Договором та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені та штрафу наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв'язку з цим штрафних санкцій (пені та штрафу), розмір заборгованості зі сплати яких відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 47 876,11 грн. та штрафу в сумі 35 652,41 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТ 112" (вул. Євгена Чикаленка, 25, офіс 33, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 42944209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка" (вул. Довженка Олександра, 18, м. Київ, 03057, код 31410901) 35 652 (тридцять п'ять тисяч шістсот п'ятдесят дві) грн. 41 коп. штрафу, 47 876 (сорок сім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 11 коп. пені, та 2 484 (дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 99 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 23 червня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон