ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/15296/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" вул. Січеславська, 2, м. Київ, 03049
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» вул. Шинна, 35, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49111
про стягнення 111 648,24 грн.
представники сторін: без виклику.
Приватне акціонерне товариство "Київський електровагоноремонтний завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» про стягнення 111 648,24 грн. штрафних санкцій, а саме 23 736,24 грн. пені та 87 912,00 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 136/04/24 від 17.04.2024 року в частині своєчасної поставки товару, у зв'язку з чим позивачем нараховані пеня та штраф у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15296/24 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/15296/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» 28.01.2025 року від відповідача надійшов відзив б/н від 27.01.2025 року на позовну заяву, з доказами надсилання на адресу позивача, в якому відповідач зазначає, що обов'язок поставки продукції за Договором протягом 50 календарних днів виникає у відповідача не в момент укладення договору, а після отримання заявки (дозволу) позивача. Позивачем не доведено факт прострочення зобов'язання з поставки продукції на 54 дні, оскільки, на думку відповідача, скріншот з електронної пошти, наданий на підтвердження отримання відповідачем заявки, не можете вважатись доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документу. Відповідач вважає, що позивачем було порушено строки сплати авансу в розмірі 80% вартості продукції за Договором, яку останній мав сплатити протягом 10 банківських днів з дня підписання договору, а також з боку позивача допущено порушення умов Договору (п.6.2.) в частині сплати 20% вартості поставленої продукції. Одночасно відповідач наголошує на добросовісній поведінці постачальника та зазначає, що на безперервну господарську діяльність відповідача, зокрема, на виконання відповідачем умов спірного договору, вплинули поважні причини, а саме наявність форс-мажорних обставин - введення воєнного стану на території України з 24.02.2022 року, у зв'язку з чим просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне акціонерне товариство "Київський електровагоноремонтний завод" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.04.2024 року між Приватним акціонерним товариством "Київський електровагоноремонтний завод" (позивач у справі, замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» (відповідач у справі, постачальник за договором) було укладено Договір поставки № 136/04/24 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, технічні характеристики (креслення, науково-технічні документи), марка і кількість якої вказується в Специфікації (додаток № 1 до даного Договору), яка є невід'ємною частиною Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.
Розділами 1 - 15 Договору сторони узгодили предмет договору, якість продукції, тару й упакування, ціну продукції та суму Договору, умови й терміни поставки, умови платежів, передачу й приймання продукції, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 15.5 Договору, термін дії даного Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2024 року, а в разі наявності потреби замовника, яка підтверджена відповідним повідомленням та заявкою, направленими на адресу постачальника, та діє до повного виконання.
Також сторонами погоджено Додаток № 1 до Договору - Специфікацію № 1, також 18.04.2024 року укладено Додаткову угоду № 1 до Договору (далі - Додаткова угода № 1), якою внесено зміни до п.4.5 Договору в частині ціни договору та до Специфікації № 1, шляхом викладення Додатку № 1 до Договору в новій редакції.
Вказаний Договір та Додаткова угода № 1 підписані представниками постачальника і покупця та скріплені печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно п.п. 1.2, 1.3 Договору найменування продукції: за колом ДК 021:2015 - 34999300-9 Установки для нанесення гальваничного покриття. Виробник продукції: ТОВ «Екопласт Штанцл Україна».
Відповідно до Специфікації № 1, що є Додатком № 1 до Договору, продукцією є Ванна гальванічна барабанна за ціною 444 000,00 грн. (ПДВ - 74 000,00 грн.).
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до п.п. 4.1.,4.2. Договору ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах поставки DDP представнику замовника (вантажоодержувачу), пункт призначення - склад Замовника за адресою: м. Київ, вулиця Січеславська, 2. Ціна продукції, узгоджена у Специфікації (Додаток № 1 до даного договору), включає : вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п.5.1.
Окрім цього, сторонами вносились зміни до умов Договору шляхом укладення додаткової угоди, а саме: № 1 від 18.04.2024 року відповідно до якої, загальна сума даного договору без ПДВ складає: 366 300,00 грн., ПДВ 20% - 73 260, 00 грн., а разом становить : 439 560,00 грн. Також внесені зміни до Специфікації, усі інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують за ними свої зобов'язання. Додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання.
За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Аванс у розмірі 80% за партію поставленої продукції по даному Договору сплачується замовником протягом 10 (десяти днів) банківських днів з дня підписання Договору, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно п.5.2. (пункт 6.1. Договору)
Положеннями пункту 6.2. Договору визначено, що залишок 20 % - сплачується замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання видаткової накладної, але не раніше реєстрації постачальником податкових накладних в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (для платників ПДВ).
Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника, які вказані у Договорі (пункт 6.3.).
Судом встановлено, що наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями № 8631 від 25.11.2024 року та № 3519 від 10.05.2024 року підтверджено факт перерахування позивачем на користь відповідача оплати за товар за договором поставки №136/04/24 від 17.04.2024 року у загальній сумі 439 560,00 грн.
Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару замовником не є предметом дослідження у даній справі.
Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення відповідача до Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.
Поряд з цим суд зазначає, нормою частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Виходячи із принципу свободи договору, визначеного статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони у пункті 5.5 Договору визначили початок перебігу строку поставки продукції датою отримання постачальником заявки замовника, а також п.6.1 Договору передбачили здійснення 80% авансу протягом 10 банківських днів з дня підписання Договору.
В свою чергу, заперечуючи у поданому відзиві проти позовних вимог відповідач зазначив про порушення позивачем строків оплати 80% авансу за партію поставленої продукції, оскільки оплата в сумі 351 648,00 грн. надійшла від замовника тільки 10.05.2024 року, за умови укладення спірного Договору 17.04.2024 року.
Суд зазначає, що передбачена положеннями п. 5.5 Договору поставка партії продукції не передбачає іншого обумовлення виконання обов'язку з поставки відповідачем, окрім отримання заявки замовника, при цьому не здійснення оплати продукції (в тому числі 80% авансу) або у іншому розмірі, ніж обумовлено Договором, має окремі правові наслідки, визначені приписами чинного законодавства та умовами правочину, а тому здійснення позивачем невчасної сплати 80% авансу не може вважатись відкладальною умовою для відповідача в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як визначено умовами пункту 5.1 Договору поставка продукції відповідно до заявки замовника, здійснюється окремими партіями на умовах поставки на склад замовника за адресою: м. Київ, вулиця Січеславська, 2, відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" ред. 2010 р.
Поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, виключно на підставі заявки Замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника на прийом продукції (п. 5.2. Договору).
Згідно п. 5.4. Договору заявка направляється постачальнику та вважається отриманою, за допомогою засобів електронного зв'язку або поштовим відправленням з повідомленням.
Кожна партія продукції постачається протягом 50 (п'ятдесяти) календарних днів з дати отримання постачальником заявки замовника, якщо інше не вказано у заявці ( п.5.5. Договору).
Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов 5.5. Договору замовник 24.04.2024 року надіслав постачальнику заявку № 708/ВЕМ/24 на поставку продукції, визначеної Специфікацією № 1 - Ванна гальванічна барабана у кількості 1 шт., копія якої наявна в матеріалах справи, та яку, як стверджує позивач, було отримано постачальником в той же день - 24.04.2024 року.
Згідно пункту 5.6. Договору датою передачі у власність (поставки) продукції, вважається дата отримання замовником цієї продукції, з належно оформленими товаросупровідними документами.
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Судом встановлено за матеріалами справи, що постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» звертався до Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" із листами № 019 від 25.06.2024 року та № 021 від 17.07.2024 року, в яких просив збільшити термін відвантаження замовлення згідно Договору поставки 136/04/24 від 17.04.2024 року на 25 днів та на 20 днів відповідно, посилаючись на агресію російської федерації, що привело до руйнування енергетичної системи України та як наслідок, до перебоїв з постачання електроенергії.
Також відповідачем було надіслано на адресу позивача лист № 022 від 06.08.2024 року щодо готовності до відвантаження, копія якого наявна в матеріалах справи, в якому постачальник повідомляв позивача про готовність до відвантаження ванни гальванічної барабанної згідно Договору поставки № 136/04/24 від 17.04.2024 року, а також просив надіслати скановану копію доручення для оформлення відвантажувальних документів.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу, є видаткова накладна.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, за висновками суду, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пунктів 5.1-5.5. Договору та Заявки № 708/ВЕМ/24 від 24.04.2024 року, яку, як стверджує позивач, було отримано постачальником в той же день - 24.04.2024 року, відповідач був зобов'язаний здійснити поставку продукції на суму 439 560,00 грн. у строк до 13.06.2024 року (включно).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов Договору здійснено поставку продукції, а саме Ванну гальванічну барабану на суму 439 560,00 грн. за вказаною Заявкою № 708/ВЕМ/24 з порушенням обумовлених Договором строків, а саме 07.08.2024 року, що підтверджується видатковою накладною № 108 від 07.08.2024 року на суму 436 066,66 грн., копія якої наявна в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання продукції позивачем підтверджується підписами на видатковій накладній як представника постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна», засвідченим відбитком печатки та представника покупця - Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" , засвідченого підписом.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами п. 7.1 Договору продукція приймається замовником відповідно до Специфікації та товаросупровідних документів.
Приймання продукції по кількості та асортименту проводиться представником замовника (вантажоодержувачем), по якості - представником замовника (кінцевим одержувачем) продукції, відповідно до Інструкції № П-6 від 15.06.65 р. та Інструкції № П-7 від 25.04.66 р., затверджених Держарбітражем з наступними змінами та доповненнями (пункт 7.4. Договору).
Пунктом 9.1 Договору передбачено, що у випадку невідповідності по кількості та термінів постачання продукції визначеній у Специфікації, претензії можуть бути заявлені у строки відповідно до чинного законодавства. Претензії щодо якості можуть бути заявлені протягом гарантійного строку експлуатації.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки продукції на суму 439 560,00 грн. за вказаною видатковою накладною позивачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, Специфікації № 1 та Заявки № 708/ВЕМ/24, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність якісних показників товару, упаковки (пакування), маркування, транспортування, зберігання ознак псування поставленого товару від позивача до суду не надходило.
За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до наявної в матеріалах справи видаткової накладної відповідачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару позивачу - Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" , а позивачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачеві товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за змістом наявних у справі доказів, зокрема, направлення та отримання заявки на поставку, відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару.
Згідно з пунктом 10.1 Договору у випадку порушень зобов'язань, що виникають з даного Договору, сторони несуть відповідальність, встановлену Договором и чинним законодавством України.
За порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 20 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) % від суми непоставленої в строк продукції, при цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо про інше його не попередив письмово замовник (пункт 10.2. Договору).
З метою досудового врегулювання спору та у зв'язку з нездійсненням своєчасної поставки продукції позивач 27.09.2024 року звернувся до відповідача з претензією № 2105/ГФЮ/24 щодо сплати штрафу та пені на суму 111 648,24 грн., а саме 23 736, 24 грн. пені та 87 912,00 грн. штрафу, копія якої наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання претензії на адресу відповідача підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чека від 01.10.2024 року.
В свою чергу, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Також суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної поставки продукції за Договором позивачем нараховано згідно п. 10.2 останнього та пред'явлено до стягнення з відповідача 23 736,24 грн. пені за період 14.06.2024 року - 06.08.2024 року та 87 912,00 грн. 20% штрафу за порушення поставки більше 20 днів, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2,3,4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору або відсутності боргу з оплати штрафних санкцій.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 136/04/24 від 17.04.2024 року та/або його окремих положень сторонами суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
При цьому, заперечуючи проти задоволення позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» у відзиві зазначало однією із підстав відмови те, що позивачем не доведено факт прострочення відповідачем зобов'язання з поставки продукції на 54 дні, оскільки, на його думку, скріншот з електронної пошти не може вважатись доказом отримання відповідачем заявки на поставку продукції, так як не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документу.
Суд зазначає, що у частинах першій, третій статті 96 ГПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах, тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Приписами статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п'ята статті 96 ГПК України).
Враховуючи наведені вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, Верховний Суд у справі № 922/51/20 дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до увагу копію (паперову копію) електронного доказу у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідальність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності судом враховано обставини здійснення позивачем 10.05.2024 року часткової оплати (платіжна інструкція № 3519) за поставку продукції з посиланням в графі призначення платежу - рахунок № 51 від 23.04.2024 року, за відсутності заперечень відповідачем факту отримання вказаних коштів, їх розміру та зарахування.
Пунктом 6.1.Договору поставки № 136/04/24 від 17.04.2024 року передбачено, що аванс сплачується замовником у відповідності з рахунком-фактурою на дану продукцію, обумовлену згідно п.5.2., який передбачає поставку продукції виключно на підставі заявки замовника.
Окрім цього судом взято до уваги звернення відповідача до позивача як замовника з листами від 25.06.2024 року, 17.07.2024 року щодо збільшення терміну відвантаження замовлення, листом від 06.08.2024 року про готовність до відвантаження, а також постачання продукції в серпні 2024 року, у зв'язку з чим та за умови ненадання відповідачем доказів існування іншої заявки, ніж заявка від 24.04.2024 року № 708/ВЕМ/24, яка була надіслана на електронну адресу відповідача з електронної пошти позивача 24.04.2024 року, суд доходить висновку про безпідставність заперечень відповідача з посиланням на неотримання від позивача заявки на поставку продукції (за Договором поставки № 136/04/24 від 17.04.2024 року) та можливість вважати заявку від 24.04.2024 року № 708/ВЕМ/24 отриманою відповідачем як постачальником 24.04.2024 року, та визначення з урахуванням вказаної дати отримання граничного строку виконання зобов'язань з поставки продукції за Договором.
Додатково у відзиві на позовну заяву відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки на безперервну господарську діяльність відповідача, зокрема, на виконання відповідачем умов Договору вплинули поважні причини, а саме наявність форс-мажорних обставин - введення воєнного стану на території України з 24.02.2022 року.
Наразі, відповідачем надано виданий Дніпропетровською Торгово - промисловою палатою Сертифікат № 1200-25-0321 про форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) (№ 154/08-15 від 25.02.2025 року), згідно якого Дніпропетровська ТПП на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово промислові палати України» засвідчила ТОВ «Екопласт Штанцл Україна» форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, які спричинили аварійні та стабілізаційні відключення електропостачання, та унеможливило виконання відповідачем обов'язку з поставки і передачі у власність продукції за Договором поставки № 136/04/24 від 17.04.2024 року, зазначивши період дії форс - мажорних обставин - 01.06.2024 року - 07.08.2024 року.
Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об'єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов'язань.
При цьому, сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Суд наголошує, що відповідно до норм статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині своєчасної поставки товару, у тому числі, з урахуванням обставин укладання Договору під час дії на території України воєнного стану, у зв'язку з чим відповідач мав усвідомлювати, що під час виконання Договору можуть мати місце певні обставини (як-то ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України, тривалі повітряні тривоги, введення комендантської години, перебої з електропостачанням та постачанням пальним тощо), пов'язані з широкомасштабною триваючою військовою агресією російської федерації проти України.
Окрім цього, як вбачається зі змісту розділу 8 Договору, сторонами узгоджено умови звільнення від відповідальності внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин.
Так, згідно п. 8.2 Договору сторони несуть відповідальність, якщо не доведуть, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань постачальником, контрагентами контрагентами постачальника, відсутність на ринку потрібної для виконання зобов'язання продукції, та/або у постачлаьника необхідних коштів.
Відповідно до п.п. 8.3, 8.4 Договору належним доказом наявності вищевказаних обставин і їхньої тривалості є письмове підтвердження компетентного органу. Термін виконання зобов'язань, передбачених даним Договором, продовжується відповідно з тривалістю цих обставин, але не більше 2 (двох) місяців. За домовленістю сторін цей термін може бути змінений або замовник має право розірвати даний договір в односторонньому порядку. Сторона, для якої склалася неможливість виконання зобов'язань за даним Договором, зобов'язана в 3-денний (триденний) термін сповістити іншу сторону про настання/припинення дії непереборної сили.
Разом з тим, спірний Договір був укладений 17.04.2024 року, тобто, під час воєнного стану, а отже, дані обставини не були непередбачувані, а відповідач повинен був врахувати дані ризики, під час укладання даного правочину.
Також відповідачем не надано суду відповідних доказів впливу форс-мажору на можливість вчасного виконання Договору, у зв'язку з чим враховуючи укладення Договору в умовах воєнного стану суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків поставки товару за Договором.
Окрім цього будь - яких доказів звернення до позивача у відповідності з умовами п. 8.4 Договору з повідомленням про неможливість вчасного виконання зобов'язань за Договором в частині поставки товару у відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
При цьому судом враховано обставини отримання позивачем саме в 2025 року сертифікату Дніпропетровської торгово - промислової палати № 1200-25-0321 про форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) (№ 154/08-15 від 25.02.2025 року), тобто після звернення позивача з даним позовом до суду.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині постачання товару замовнику у визначені Договором строки.
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з поставкою товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд доходить висновку, що передбачений умовами Договору розмір штрафних санкцій узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбачених пунктом 10.2 Договору пені і штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» виконання договірних зобов'язань.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок штрафних санкцій), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 167 217,60 грн. та пені в розмірі 198 988,94 грн. є обґрунтованими.
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором, розмір штрафних санкцій відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів щодо сплати неустойки (пені та штрафу) відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 23 736,24 грн. та штрафу у сумі 87 912,00 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1.Позовні вимоги задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопласт Штанцл Україна» (вул. Шинна, 35, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49111, код ЄДРПОУ 32192932) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський електровагоноремонтний завод" (вул. Січеславська, 2, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 00480247) 23 736 (двадцять три тисячі сімсот тридцять шість ) грн. 24 коп. пені, 87 912 (вісімдесят сім тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 00 коп. штрафу та 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 23 червня 2025 року.
Суддя А.М.Селівон