вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.06.2025м. ДніпроСправа № 904/456/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Цибульської К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За первісним позовом Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Калиновського Володимира Володимировича, м. Дніпро
про стягнення штрафних санкцій у сумі 584 367 грн 67 коп.
За зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Калиновського Володимира Володимировича, м. Дніпро
до Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", м. Київ
про визнання недійсним пункту 7.3 договору № 162-К-24 від 13.05.2024р.
Представники:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Калінський С.В., виписка з ЄДР, самопредставництво;
від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Плугатирьов В.В., ордер, адвокат.
Державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Калиновського Володимира Володимировича штрафних санкцій у сумі 584 367 грн 67 коп., відповідно до умов договору купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за спірним договором в частині недопоставки товару.
Ухвалою суду від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено справу малозначною та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
05.03.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній вказує на те, що позивач посилається на п. 8.2 договору, яким визначено, що сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі з наданням підтверджуючих документів.
Проте, у договорі відсутнє застереження про неможливість посилатися на форс-мажорні обставини у разі порушення строків повідомлення про настання таких обставин.
Таким чином, на думку відповідача, останній мав право посилатися на форс-мажорні обставини та підтвердити їх наявність відповідним сертифікатом, що й було зроблено після отримання претензії від позивача.
Відповідач вказує на те, що ним не було здійснено поставку по договору №162-К-24 від 13.05.2024, у зв'язку з наявністю у виробника олії, з яким було укладено договір на закупівлю олії з метою подальшого постачання по договорах №162-К-24 від 13.05.2024 та №163-К-24 від 13.05.2024, форс-мажорних обставин, що підтверджується сертифікатом №3500-24-2023 від 04.11.2024.
05 липня 2024 року Державною установою «Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України» розірвано договір №162-К-24 від 13.05.2024р. та виставлено ФОП Калиновському Володимиру Володимировичу претензію на суму 584 367 грн. 67 коп. за непоставку товару.
Відповідач звертає увагу суду на те, що оскільки форс-мажорні обставини існували й після прострочення поставки, ФОП Калиновський Володимир Володимирович не міг поставити товар й у період з 21.06.2024 по 05.07.2024 (по дату розірвання договору №162-К-24 від 13.05.2024).
З огляду на викладене, відповідач вважає, що у разі визнання позову обґрунтованим, в даному випадку наявні підстави для зменшення штрафних санкцій, оскільки до позовної заяви позивачем взагалі не долучено доказів того, що ним понесено збитки у зв'язку з порушенням строків поставки товару, при цьому оплата товару здійснювалася по факту поставки.
За наведених обставин, стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, не відповідало б принципу справедливості, та призвело б до зміни мети штрафних санкцій з забезпечення виконання зобов'язання на спосіб отримання доходу.
Таким чином, відповідач просить суд, у разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір штрафних санкцій на 80%.
Також, Фізичною особою-підприємцем Калиновським Володимиром Володимировичем заявлено клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
05.03.2025 до суду через систему "Електронний суд" надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Калиновського Володимира Володимировича до Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", в якій позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними пункт 7.3 договору купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що п. 7.3 договору купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024 суперечить положенням статті 61 Конституції України та частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого пункту договору недійсним.
Ухвалою суду від 10.03.2025 прийнято зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Калиновського Володимира Володимировича для спільного розгляду з первісним позовом.
Ухвалою господарського суду від 10.03.2025 здійснено перехід до розгляду справи №904/456/25 за правилами загального позовного провадження; справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 27.03.2025 о 14:00 год.
17.03.2025 від Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" надійшла відповідь на відзив на первісний позов, в якому остання вказує на те, що відповідач, в порушенням вимог п. 8.2 спірного договору, не повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин.
Натомість, як зазначалось в позовній заяві ФОП Калиновський В.В. листом вих. № 03/09-24-2 від 03.09.2024 звернувся до Генеральної дирекції ДКВС України із проханням продовжити термін врегулювання питання щодо застосування штрафних санкцій, а також визначити розмір штрафних санкцій за порушення зобов'язань по договору 162-К-24 від 13.05.2024 у розмірі суми, забезпеченої банківською гарантією 116 873,53 гривень та продовжити строк на врегулювання питання сплати штрафних санкцій до 15.10.2024.
У вищезазначеному листі ФОП Калиновський В.В. зазначив, що «невиконання зобов'язань по договору стало наслідком зміни істотних обставин, а саме суттєвого підвищення вартості товару. За таких умов поставка товару стала неможливою. Крім того, здійснення поставки та підвищеними цінами призвело б до порушення балансу інтересів сторін по договору та збагачення однієї сторони договору (Державна установа «Генеральна дирекція державної кримінально-виконавчої служби України») за рахунок іншої (ФОП Калиновський В. В.) у суттєвому розмірі».
Позивач звертає увагу суду на те, що жодних згадок про настання форс-мажорних обставин цей лист не містить.
Позивач зазначає, що у відзиві на позов, відповідач визнає факт наявності у нього заборгованості та не заперечує проти розміру штрафних санкцій, а відтак ці обставини є доведеними та не підлягають подальшому доказуванню.
Крім того, позивач заперечує щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відсутні реальні підстави для їх зменшення.
24.03.2025 від Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій позивач зазначає про те, що відповідно до п. 7.2. договору штраф у розмірі 10% застосовується у випадках коли продавцем здійснено порушення строків поставки товару більше ніж: на 7 днів, але товар було поставлено в межах строку дії договору.
А штраф у розмірі 25 %, який передбачений п. 7.3. договору застосовується коли продавцем взагалі не було поставлено товар за договором, тобто була здійснена недопоставка.
Відтак, п. 7.2 та п. 7.3 договору застосовуються у різних випадках, і тому за цим договором продавець не притягується до відповідальності двічі одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки це різні порушення договору.
У підготовче засідання 27.03.2025 сторони явку повноважних представників не забезпечили.
ФОП Калиновським Володимиром Володимировичем до суду подано клопотання про відкладення судового засідання, з метою підготовки відповіді на відзив за зустрічним позовом.
Ухвалою суду від 27.03.2025 відкладено підготовче засідання на 22.04.2025.
У підготовчому засіданні, що відбулося 22.04.2025 оголошувалась перерва до 13.05.2025.
У підготовчому засіданні, що відбулося 13.05.2025 сторони не заперечували щодо закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 13.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2025.
У судовому засіданні 11.06.2025 позивач (відповідач за зустрічним позовом) первісні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та в заявах по суті справи, просив позов задовольнити, відповідач (позивач за зустрічним позовом) проти задоволення первісного позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті справи, просив у задоволенні позову відмовити; позивач (відповідач за первісним позовом) зустрічні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та в заявах по суті справи, просив позов задовольнити, відповідач (позивач за первісним позовом) проти задоволення зустрічного позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов та заявах по суті справи, просив у задоволенні позову відмовити.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні проголошено скорочене рішення.
Дослідивши матеріали справи за первісним та зустрічним позовом, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Предметом доказування у даній справі за первісним позовом є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови оплати та поставки товару, факт здійснення оплати у встановленому договором розмірі, факт настання строку поставки товару, факт поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для стягнення штрафних санкцій.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2024 між Державною установою "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (далі - покупець, позивач за первісним позовом) та Фізичною особою-підприємцем Калиновським Володимиром Володимировичем укладено договір купівлі-продажу № 162-К-24, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується продати і відвантажити ДК 021-2015: 15420000-8 рафіновані олії та жири (олія соняшникова рафінована бутильована) (далі - товар) в обсязі, за адресами територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці (Додаток 1 до цього Договору), а покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами, згідно з умовами цього Договору: Олія соняшникова рафінована бутильована в кількості 58 466,0 кг, ціна за одиницю виміру товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами - 39грн 98 коп., загальна сума вартості товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами - 2 337 470 грн 68 коп.
Обсяг закупівлі товару може бути зменшений залежно від фінансування бюджетних видатків (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 3.1 ціна цього договору становить 2 337 470 грн 68 коп., у тому числі обов'язкові податки та збори. Ціна договору включає в себе вартість самого товару, його упаковки, маркування, доставки на умовах договору, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.
Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 3.2 договору).
Згідно з п. 4.1 розрахунок за цим договором проводиться шляхом оплати товару покупцем за фактом поставки товару протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати отримання товару на склад Територіального уповноваженого представника покупця у міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання.
У разі затримки бюджетного фінансування покупця та/або затримки з боку органів Державної казначейської служби України у здійсненні розрахунково-касового обслуговування, розрахунки за фактом поставки товару здійснюються протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати надходження асигнувань на реєстраційні рахунки покупця, та/або з моменту можливості органів Державної казначейської служби України здійснювати розрахунково-касове обслуговування. Сторони домовились, що будь-які штрафні санкції до покупця в такому випадку не застосовуються.
Датою отримання товару є дата, зазначена в накладній, з урахуванням вимог пункту 2.5. Договору (п. 4.3 договору).
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці (додаток 1 до цього договору), продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі включно до 20 червня 2024 року.
Продавець здійснює поставку товару на умовах DDP (згідно Інкотермс 2010) за адресами, що вказані у рознарядці (додаток 1 до цього договору) (п. 5.2 договору).
Згідно з п. 6.2.4 договору покупець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір у разі, якщо станом на 21 червня 2024 року поставлено менше 50% загального обсягу закупівлі, повідомивши про це продавця не менше ніж за (три) календарних дні до розірвання договору. При цьому, у разі дострокового в односторонньому порядку розірвання покупцем договору, продавець не звільняється від відповідальності, визначеної розділом 7 договору.
У разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір (п. 8.4 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 20 липня 2024 року (п. 10.1 договору).
Відповідно до рознарядки, укладеної між сторонами, термін поставки товару з 13.05.2024 по 20.06.2024.
Звертаючись з первісним позовом позивач вказує на те, що станом на 21.06.2024 продавцем було поставлено товар у кількості менше 50 % загального обсягу закупівлі.
У зв'язку з чим, керуючись п. 6.2.4 договору та положеннями ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, покупцем було направлено продавцю повідомлення від 27.06.2024 вих. № ГД ДКВС-2166/3 ГД 2024 про розірвання договору, на підставі чого спірний договір було достроково розірвано з 05.07.2024 та повідомлено ФОП Калиновський В.В., що таке розірвання договору не звільняє його від відповідальності, визначеної розділом 7 договору,
У зв'язку з невиконанням умов договору Генеральна дирекція ДКВС України 19 липня 2024 року направила ФОП Калиновський В.В. претензію з вимогою сплатити штрафні санкції за недопоставку товару за спірним договором у строк до 09.09. 2024 включно.
Однак, у зазначений строк відповідач вимогу не виконав.
Водночас, листом вих. № 03/09-24-2 від 03.09.2024 ФОП Калиновський В.В. звернувся до Генеральної дирекції ДКВС України із проханням продовжити термін врегулювання питання щодо застосування штрафних санкцій, а також надати строк до 15 жовтня 2024 року для збору та подання доказів, які підтверджують істотне підвищення вартості товару та наявність інших непереробних обставин, що унеможливили виконання умов договору.
Генеральна дирекція ДКВС України листом від 20.09.2024 вих. № ГД ДКВС-3421/3 ГД/2024 продовжила строк для оплати штрафних санкцій ФОП Калиновський В.В. у добровільному порядку до 15.10.2024 року, але підтверджуючих документів щодо настання форс-мажорних обставин від ФОП Калиновський В.В. до Генеральної дирекції ДКВС України не надходило та претензійні вимоги Генеральної дирекції ДКВС України щодо сплати штрафних санкцій з боку ФОП Калиновський В.В. у відповідний строк задоволено не було.
Тому, Генеральною дирекцією ДКВС України було подано до Акціонерного товариства «РВС Банк» вимогу від 29.10.2024 вих. № ГД ДКВС-4051/3 ГД/2024 про сплату суми гарантії відповідно до банківської гарантії № 2252-24Г від 13.05.2024
06 листопада 2024 року Генеральною дирекцією ДКВС України було отримано сертифікат № 3500-24-2032 від 05.11.2024 вих. № 1105-3/24/297 про форс-мажорні обставини (далі - сертифікат) як додаток до листа Акціонерного товариства «РВС Банк» від 05.11.2024 вих. № 2874/24 (вх. № ГД ДКВС-5964/1 ГД/2024 від 06.11.2024).
14 листопада 2024 року Генеральною дирекцією ДКВС України було отримано сертифікат № 3500-24-2032 від 05.11.2024 від ФОП Калиновський В.В. як додаток до листа від 13.11.2024 вих. № 13/11-24 (вх. № ГД ДКВС-6161/1 ГД/2024 від 14.11.2024).
Сертифікатом встановлений період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 03 червня 2024 року по 23 липня 2024 року.
Однак, Генеральна дирекція ДКВС України вважає Сертифікат безпідставним та таким, що не може бути єдиним та безумовним доказом неможливості виконання зобов'язань за договором, з огляду на таке.
Так, у сертифікаті зазначено, що форс-мажорні обставини були засвідчені відповідно до:
- Указів Президента України, які затверджувались Законами України «Про введення воєнного стану в Україні»;
- Листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-1 від 28.02.2022 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 24.02.2022 року;
- Загальнодоступної інформації про пошкодження енергетичної інфраструктури проблеми з енергопостачанням та відключення електроенергії;
- Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 3500-24-2023 від 04.11.2024;
- Договору купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024 з додатками;
- Договору поставки № 16-05 від 16.05.2024 та специфікації і додаткової угоди № 1 від 23.07.2024 року, до нього;
- Довідки Жашківської філії відокремленого структурного підрозділу «Уманські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» № 147/32/2024 від 15.10.2024;
- Претензії до ФОП Калиновський В.В. до договору № 162-К-24 від 13.05.2024.
Позивач зазначає, що відповідачем не було надано перелічених документи та доказів настання форс-мажорних обставин Генеральній дирекції ДКВС України.
Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що на момент укладення договору від 13.05.2024 № 162-К-24 по всій території України діяли графіки відключень світла і Україна на той момент витримала вже десятки масованих ударів по критичній інфраструктурі.
Таким чином, пошкодження енергетичної інфраструктури, дефіцит електроенергії у мережі та відключення світла не були непередбачуваними обставинами для ФОП Калиновський В.В., тобто їх настання і наслідки було можливо передбачити, зокрема на момент укладення договору від 13.05.2024 № 162-К-24.
Також, позивач зазначає про те, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує послуги торгово-промислової палати. Водночас Генеральна дирекція ДКВС України позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати або надати правову оцінку доказам, які лягли в основу прийняття рішення про видачу сертифікату.
Отже, на думку позивача, сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), є доказом, який має оцінюватись судом поряд з іншими, наданими учасниками справи доказами, відповідно до ст. 86 ГПК України.
Позивач наголошує на том, що відповідач в порушення п. 8.2 договору не повідомляв Генеральну дирекцію ДКВС України про настання форс-мажорних обставин у встановлений договором спосіб та строк.
Враховуючи зазначене, у Генеральної дирекції ДКВС України відсутні безумовні та достатні підстави вважати невиконання ФОП Калиновський В.В. умов договору наслідком обставин непереборної сили.
Таким чином, з огляду на те, що в порушення умов спірного договору відповідачем було здійснено недопоставку товару загальному розмірі 58 466 кг., без явних на те підстав, позивачем, на підставі п. 7.3 договору, було нараховано відповідачу штраф у сумі 584 367 грн 67 коп., який не сплачений відповідачем.
Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, господарським судом встановлено, що відповідно до рознарядки, укладеної між сторонами, термін поставки товару з 13.05.2024 по 20.06.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем, останнім у визначений строк було недопоставлено позивачу товар у загальному розмірі 58 466 кг.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 7.3 договору у випадку недопоставки товару в обсязі, передбаченому договором, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару.
У зв'язку з порушенням виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару у сумі 584 367 грн 67 коп.
Перевіривши розрахунок заявленого до стягнення штрафу, суд встановив, що розрахунок є арифметично вірним.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 584 367 грн 67 коп. є обґрунтованими.
Щодо посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин господарський суд зазначає таке.
Згідно з п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна. Вказаний перелік обставин не є вичерпним.
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі з наданням підтверджуючих документів (п. 8.2 договору).
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є документи, які видаються відповідним органом, уповноваженим на їх видачу згідно з діючим законодавством України (п. 8.3 договору).
Господарським судом взято до уваги той факт, що відповідачем, відповідно до п. 8.2 спірного договору, не було дотримано процедуру повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, протилежного відповідачем належними та допустими доказами не спростовано.
Дійсно, в матеріалах справи наявний сертифікат Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати № 3500-24-2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий ФГ «Надія», яким засвідчено настання форс-мажорних обставин у період з 03.06.2024 по 23.07.2024, що унеможливили виконання договору поставки № 16-05 від 16.05.2024 укладеного між ФГ «Надія» та ФОП Калиновським В.В.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України “Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
Таким чином, долучений відповідачем до матеріалів справи сертифікат № 3500-24-2023 був виданий ФГ «Надія» та засвідчив настання форс-мажорний обставин саме за договором поставки № 16-05 від 16.05.2024 укладеним між ФГ «Надія» та ФОП Калиновським В.В., а не за договором купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024, укладеним між Державною установою "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" та Фізичною особою-підприємцем Калиновським Володимиром Володимировичем.
З огляду на викладене, господарський суд вважає, що наданий відповідачем до матеріалів справи не є належним доказом на підтвердження настання форс-мажорних обставин саме за спірним договором.
Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин або ж обставин непереборної сили відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості звернутися суду не повідомив.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили або ж випадком) не вважаються: недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника; відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 також зазначається, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Отже, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
З урахуванням викладеного сертифікат Кіровоградської регіональної торгово-промислової палати № 3500-24-2023 про форс-мажорні обставини, як доказ існування форс-мажорних обставин у справі № 904/456/25 визнається судом недостанім доказом існування таких обставин.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 80% господарський суд зазначає таке.
Позивач заперечив щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та зазначив, що останнім не наведено вагомих аргументів, які б підтверджували обставини для їх зменшення.
В силу положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд зазначає, що інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).
Відтак, вирішуючи питання про зменшення пені, суд оцінив доводи відповідача та заперечення позивача, для забезпечення балансу інтересів сторін вирішив зменшити розмір штрафу на 50% до 292 183 грн 84 коп.
Предметом доказування у даній справі за зустрічним позовом є наявність/відсутність обставин для визнати недійсними пункт 7.3 договору купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024.
Так, звертаючись із зустрічним позовом позивач вказує на те, що п. 7.3 договору купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024 суперечить положенням статті 61 Конституції України та частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого пункту договору недійсним.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що під час укладання договору було залишено поза увагою, що договір містить пункти про відповідальність, які дублюють штрафні санкції за одне й те саме порушення.
Пунктом 7.2 договору визначено відповідальність за порушення строків поставки понад 7 календарних днів стягується штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого в строк товару.
Разом з тим, пунктом 7.3 договору визначено відповідальність у розмірі 25% від вартості непоставленого товару.
Відповідно до п. 7.1 договору недопоставкою вважається непоставка продавцем загального обсягу товару або його частини, який визначено цим договором, під час строку дії договору або у випадку розірвання договору з підстав, визначених п. 6.2.4 договору, або відмову продавця здійснити поставку товару.
На думку Позивача за зустрічним позовом, недопоставка товару та порушення строків поставки товару існують одночасно, а саме під час дії договору і по своїй суті недопоставка товару є одночасно й порушенням строків поставки.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що договором передбачено дві різні ставки штрафу за порушення строку поставки товару більш ніж на 7 календарних днів, що призводить до множинного трактування умов договору коли дві різні норми регулюють одне й те саме питання.
Вказане стало причиною звернення позивача за зустрічним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.
Приписами статті 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 7.1. Договору сторони визначили що:
- поставкою товару вважається, що продавець поставив покупцю в обумовлений в договорі (рознарядці (додаток 1 до договору)) термін (строк) товар, в обсязі та за цінами, що передбачено умовами цього договору;
- недопоставкою товару вважається непоставка продавцем загального обсягу товару або його частини, який визначено цим договором, під час строку дії договору або у випадку розірвання договору з підстав, визначених пунктом 6.2.4 договору, або відмову продавця здійснити поставку товару;
- порушенням строків поставки товару є поставка продавцемчастини або повної партії товару з порушенням термінів (строків), визначених в договорі.
Відповідно до п. 7.2 договору у випадку порушення термінів (строків) поставки товару відповідно до умов договору (у тому числі термінів (строків) заміни неякісного товару), зазначених у пунктах 2.4., 5.1., 5.9., 5.12 договору, продавець сплачує покупцю пеню, яка обраховується із вартості непоставленого в строк товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного байку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день затримки, а у разі прострочення понад 7 (сім календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару.
Згідно з п. 7.3 договору у випадку недопоставки товару в обсязі, передбаченому договором, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару.
Відтак, господарський суд дійшов висновку, що п. 7.2 та п. 7.3 договору застосовуються у різних випадках, і тому за цим договором продавець не притягується до відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки це різні порушення договору.
Крім того, позивач за первісним позовом не наводить підстав для визнання недійсним саме п. 7.3 договору, а не п.7.2.
Враховуючи викладене суд не вбачає підстав для визнання п. 7.3. договору купівлі-продажу № 162-К-24 від 13.05.2024 недійсним, та відмовляє в задоволенні зустрічного позову.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предметів спору, як за первісним так і за зустрічним позовами, та є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").
Оскільки при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру (584 367 грн 67 коп.), то позивач за первісним позовом повинен був сплатити судовий збір у розмірі 7 012 грн 41 коп. За подання первісного позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 8 765 грн 52 коп., про що свідчить платіжна інструкція № 112 (внутрішній номер 401787693) від 30.01.2025.
Таким чином, позивачем під час звернення з первісним позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").
Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 1 753 грн 11 коп.
Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем за первісними позовом не надавалось.
Суд звертає увагу, що 07.01.2025 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 №606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (далі - Порядок), яким змінений механізм повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону "Про судовий збір".
Відповідно до нового порядку органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.
Для повернення судового збору платнику необхідно звернутися із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи. Разом із заявою про повернення коштів судового збору з бюджету платником подається до суду оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Тож, відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним.
Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов'язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином.
Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Форма заяви про повернення судового збору розміщена на вебсайті Судової влади України.
Враховуючи викладене, для здійснення повернення судового збору з Державного бюджету України, заявнику необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за первісним позовом покладається на відповідача за первісним позовом у сумі 7 012 грн 41 коп., судовий збір за зустрічним позовом покладається на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 129, 180, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Калиновського Володимира Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 27, код ЄДРПОУ 41220556) штрафу у розмірі 292 183 грн 84 коп. та 7 012 грн 41 коп. витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині первісного позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 23.06.2025.
Суддя І.А. Рудь