Справа № 638/5904/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1484/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Державна зрада
18 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні № 1202422117000895 від 05.04.2024 року, -
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 27.07.2025 включно, без визначення розміру застави.
На зазначену ухвалу суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник ОСОБА_8 посилалася на недотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також на формальний розгляд клопотання про продовження раніше обраного ОСОБА_7 запобіжного заходу. Зокрема захисник, вважає, що судом першої інстанції не проаналізовані всі ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України., а також не враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України, які підлягають обов'язковій оцінці судом. Крім того, суд першої інстанції не визначив обвинуваченому розмір застави, що, на думку апелянта, є порушенням прав ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
Оскільки захисник звернулась з апеляційною скаргою на увалу суду лише в частині щодо продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , тому суд апеляційної інстанції переглядає оскаржувану ухвалу лише в цій частині.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
З матеріалів провадження вбачається, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває кримінальна справа за обвинуваченням, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, п. 6, 11, ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 14, п. 5, 6, 8, 11, 12, 13, ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 5, 6, 8, 11, 12, 13, ч. 2 ,ст. 115, ч. 2 ст. 113, ч. 2, ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України.
В судовому засіданні в суді першої інстанції прокурор у кримінальному провадженнізвернувся з клопотанням, в тому числі, про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_7 пред'явлена підозра у вчиненні низки злочинів, зокрема і особливо тяжких. Разом з тим, відносно ОСОБА_7 висунуто обвинувачення шляхом направлення до суду обвинувального акту за вказаними злочинами. Тяжкість, вчинених ОСОБА_7 , злочинів на переконання прокурора, обумовлює наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування або суду, що обумовлюється відсутністю у обвинуваченого на території України міцних соціальних зв'язків та наявністю їх на території російської федерації; незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів у цьому кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений тривалий час проживав в одному населеному пункті з зазначеними особами та може мати відомості щодо їх місця проживання; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки, враховуючи особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, зокрема і проти життя та здоров'я.
Крім того у поданому клопотанні, прокурор звертав увагу на відомості про особу обвинуваченого, а також зазначав про неможливість запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, ,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції зазначив, що враховуючи відомості про особу обвинуваченого, тяжкість покарання, що йому загрожує в разі його визнання винним, інші обставини кримінального провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченими дій, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотаннях про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою, а жодний з інших, більш м'яких запобіжних заходів, не здатний запобігти вказаним ризикам. Таким чином, судом першої інстанції встановлено неможливість обрання стосовно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, а також застосування до нього альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням вимог чинного та міжнародного законодавства.
Прокурор в судовому засіданні довів поза розумним сумнівом наявність вищенаведених ризиків, а колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про продовження існування цих ризиків, які передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Належить врахувати, що з огляду на правові висновки ЄСПЛ у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 згідно яких, врахування судом тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності поведінку затриманої особи, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний, обвинувачений може ухилитись від слідства або суду.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчиняти інші кримінальні правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
З відомостей, наявних в матеріалах судового провадження, вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується, в тому числі,у вчиненні умисного, особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, а також у злочинах проти основ Національної безпеки України. Разом з тим, належить врахувати, що обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків на території України. Натомість, досудовим розслідуванням встановлені зв'язки з державою-агресором, оскільки зі слів ОСОБА_7 , обвинувачений у 2015 році отримав громадянство російської федерації. Крім того, ОСОБА_7 не має постійного місця роботи та проживання. Такі відомості об'єктивно свідчать про те, що перебуваючи на свободі він може продовжувати свою злочинну діяльність, що унеможливлює запобігання ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі і альтернативного.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який згідно обвинувачення інкримінуються ОСОБА_7 ,. а саме того, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, а також проти основ Національної безпеки України, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів держави, суспільства, а також окремих громадян.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 одружений, однак не працевлаштований, має місце реєстрації на території російської федерації , що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, об'єктивно збільшує ризик переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду на території держави-агресора.
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції, необхідність продовження такого запобіжного заходу, тобто тримання ОСОБА_7 під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з обставин кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції обставин, які згідно вимог ст. 178 КПК України підлягають з'ясуванню є необгрунтованими та спростовуються вищезазначеними висновками. Разом з цим, належить зазначити, що обставини, передбачені п. 6, 7 ч. 1 ст. 178 КПК України (репутація обвинуваченого та його майновий), з огляду на тяжкість та характер злочинів, які інкриміновані ОСОБА_7 , для вирішення питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу не мають суттєвого значення, оскільки злочини проти основ Національної безпеки України, а також проти життя та здоров'я особи мають найвищий суспільний інтерес, що вочевидь унеможливлює спростовання зазначеними обставинами встановлених ризиків.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції прав обвинуваченого, оскільки ОСОБА_7 не було обрано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави є необґрунтованим, оскільки, згідно вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, оскільки ОСОБА_7 , зокрема, вчинено злочини щодо основ Національної безпеки України, передбачених ч. 2 ст. 111 та ч. 2 ст. 113 КК України та об'єктивно встановлено судом наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, застосувати інший запобіжний захід, у тому числі і альтернативний запобіжний захід у вигляді застави процесуально неможливо, що також було зазначено судом першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали суду першої інстанції є безпідставними, оскільки судом було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого, його вік та сімейний стан. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а також не містять доводів, що не оцінювались судом першої інстанції.
Отже, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_7 може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, сховати чи спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також вчиняти інші кримінальні правопорушення.
За таких обставин, з огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення, що свідчить про належне дотримання вимог ст. 370 КПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою і підстав для її скасування, на цей час, за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ч.2 ст. 376,ст.ст. 392, 404, 405, 407 п.1 ч.3, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :