Справа № 167/1261/24 Головуючий у 1 інстанції: Гармай І. Т.
Провадження № 22-ц/802/777/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
18 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Ганжа М. І.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області, до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_1 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 20.07.2016.
Вони являються батьками дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На момент розірвання шлюбу шлюбні відносини між сторонами були припинені та сторони уже проживали окремо. При цьому малолітня на той час дочка ОСОБА_4 проживала і проживає разом з ним.
Відповідачка повністю ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дитини, не цікавиться її життям і навчанням, не відвідує дочку та не спілкується з нею, не переймається її потребами, фізичним і духовним розвитком, не виявляє материнської турботи та піклування, матеріально не забезпечує.
Відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов'язків.
Навіть після його мобілізації вона не виявила бажання забрати дочку до себе, залишивши дитину на виховання та піклування його матері.
У зв'язку із його мобілізацією неповнолітня ОСОБА_4 позбавлена батьківського піклування та батьківської участі у її житті, а баба, яка здійснює за нею догляд, в силу свого віку (70 років) немає можливості забезпечити дитину всім необхідним для гармонійного розвитку та становлення особистості, а також замінити батька дитині.
У разі його направлення до зони бойових дій в майбутньому та у разі настання обставин, які загрожуватимуть його життю та здоров'ю, дитина може залишитися одна, оскільки відповідачка не виявляє бажання забрати дочку до себе.
За цих обставин позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дочки ОСОБА_4 не лише не суперечитиме інтересам дитини, а навпаки забезпечить належні умови для гармонійного розвитку та становлення її особистості та можливості жити з батьком у звичній для неї атмосфері сім'ї, піклування та підтримки.
Ураховуючи наведене, просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подали.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 20 липня 2016 року.
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Дитина зареєстрована і проживає разом з батьком та бабусею.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Разом з тим,тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
До суду першої інстанції надано висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Рожищенської міської ради від 20.03.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з тим, що мати ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Апеляційний суд, дослідивши висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Рожищенської міської ради від 20.03.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки вважає, що цей висновок не може бути прийнятий як достатній доказ у справі.
Зі змісту цього висновку вбачається, що його зроблено на підставі пояснень матері позивача та аналізу документів.
У висновку йде посилання на пояснення відповідачки ОСОБА_3 начальнику служби у справах дітей Цуманської сільської ради, згідно якого вона, ніби то не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.
Разом із тим такого пояснення до висновку органу опіки і піклування не приєднано.
Цей висновок взагалі не містить даних щодо намагання органу опіки і піклування провести будь-яку бесіду із відповідачкою щодо виконання нею своїх батьківських обов'язків.
У висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на можливість позитивного впливу такого рішення на інтереси дочки сторін.
Зазначене викликає обґрунтовані сумніви у правильності, достовірності та об'єктивності висновку третьої особи.
Для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав, як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що може бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Водночас, існування вказаних обставин позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено.
Посилання в наданій навчальним закладом характеристиці дочки ОСОБА_5 на ту обставину, що мати шкільні заходи та збори не відвідувала, не спілкувалася з педагогічними працівниками про шкільне життям дитини - відхиляються апеляційним судом, оскільки про успіхи дитини та її шкільне життя відповідачка могла отримати інформацію безпосередньо від позивача та самої дочки.
Звертаючись із цим позовом, позивач зосередився на поданні доказів, які характеризують його особу, виключно позитивну оцінку його особистості, при цьому не надав жодного письмового доказу з оцінки особистості відповідачки та доказів на підтвердження саме винного та свідомого її ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позивачем не надано суду доказів про те, що відносно відповідачки застосовувалося попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дочки, або що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням матір'ю батьківських обов'язків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
На дату звернення із цим позовом ОСОБА_4 виповнилося повних 16 років.
Ураховуючи вік дитини та норми ст. 29 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на ту обставину, що відповідачка не забирає до себе на проживання дочку.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суд не дав оцінку показам свідків та думці дитини - відхиляються апеляційним судом, оскільки наведене твердження спростовується змістом оскаржуваного рішення.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді