17 червня 2025 рокуСправа №160/1423/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до співвідповідача: Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови (висновку) ВЛК від 25.11.2024р., визнання протиправними дії, -
20.01.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до співвідповідача: Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 та, з урахуванням виправленої позовної заяви від 03.02.2025р., просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову (висновок) військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.11.2024р. відносно ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії відповідача щодо видачі позивачу повістки для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 та визнаний таким, що не придатний до проходження військової служби, що підтверджується тимчасовим посвідченням № НОМЕР_1 від 15.01.2007р, а 15.03.2018р. визнаний обмежено придатним. Проте, 25.11.2024р. позивача було зупинено працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 і примусово доставлено до свого ТЦК, тобто, не за місцем його перебування на військовому обліку. В цей же день, за результатами військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) було складено постанову про придатність до служби у військових частинах забезпечення та здійснено спробу видати повістку для призову на військову службу під час мобілізації, від отримання якої позивач відмовився з огляду на порушення законодавства. Позивач вказує на те, що за приписами абз.2 п.54 Постанови №560 у ході перевірки документів у разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, виявлення розбіжностей у військово-обліковому документі з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів, старший групи оповіщення пропонує такій особі прослідувати до РТЦК для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення даних, та з цією метою громадянину оформляється та вручається повістка. При цьому, під терміном «пропонує» розуміється право вибору особи на прийняття такої пропозиції, натомість, позивач до ІНФОРМАЦІЯ_4 прослідував примусово, тобто, з порушенням вищенаведеної норми законодавства, незважаючи на те, що правова підстава була повністю відсутня. Таким чином, на переконання представника позивача, уповноваженими особами відповідача, незважаючи на наявність у позивача військово-облікового документа, перебування його на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 , відсутності будь-яких розбіжностей у військово-облікових даних позивача, протиправно затримали останнього і доставили для проходження ВЛК і видачі повістки не за місцем перебування його на військовому обліку. Щодо порушення вимог з проходження ВЛК позивач вказав на те, що згідно до вимог п.3.2, п.3.5 Наказу №402 кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показниками - і лікарями інших спеціальностей. Проте, всупереч вищевказаним вимогам позивач не оглядався жодним з лікарів, незважаючи на повідомлення останнім про наявність у нього захворювання, що потребує оперативного втручання, вважає, що висновок ВЛК було складено не в результаті проведеного медичного огляду позивача лікарями і проведених медичних досліджень, ігноруючи скарги на здоров'я позивача, дані обставини мають відображатися у висновку ВЛК, надати який відповідач відмовився навіть на запит адвоката. З огляду на викладене, позивач вважає, що такий висновок ВЛК є необґрунтованим та містить невірні (необ'єктивні) дані, тому не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості (не враховано всі обставини), встановленим нормою ч.2 ст.2 КАС України, дії відповідача щодо затримання позивача і примусового направлення на проходження ВЛК, яку було проведено з порушенням законодавчо-встановленої процедури 25.11.2024р., що послугувало підставою для подальших мобілізаційних дій, зокрема, видачі повістки для призову на військову службу під час мобілізації, є свідченням порушення прав та законних інтересів позивача. У поясненнях від 03.04.2025р. позивач вказав, що за умови не надання відзиву на позов станом на 03.04.2025р. суд має кваліфікувати такі дії відповідача як визнання позову згідно до ч.4 ст.159 КАС України та просив врахувати висновки у рішеннях судів від 29.01.2025р. у справі №320/40093/24 та від 17.01.2024р. у справі №500/6720/23. У Додаткових поясненнях від 21.04.2025р. представник позивача вказав, що у медичній картці позивача у графі «Біологічний аналіз крові» міститься лише один кількісний показник, замість обов'язкових чотирьох, що свідчить про те, що таке медичне обстеження, яке є обов'язковим, позивачу проведено не було в порушення абз.2 розділу 2 п.3.4 Наказу №402; позивача не було обстежено а ні стоматологом, а ні дерматовенерологом всупереч абз.2 розділу 2 п.3.2 Наказу №402, а також і відсутні докази зняття позивача з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 і взяття на облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 перед направленням його на проходження ВЛК, що свідчить про недотримання відповідачем вимог п.81 Постанови №560, відсутні і докази оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 з врученням повістки, фіксації такого вручення, відмови позивача, що чітко передбачено пунктами 40 та 47 Постанови №560. Отже, відповідачем не дотримано порядку черговості послідовних етапів призову під час мобілізації, встановлених пунктом 6 Постанови№560 (а.с.35-37,79,114-116).
Ухвалою суду від 10.02.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 10 березня 2025 року та зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копію картки обстеження та медичного огляду стосовно позивача; надати докази дотримання порядку проведення медичного огляду позивача всіма спеціалістами - лікарями згідно до абз. 2 п.3.2 Наказу №402 та вручення такого висновку ВЛК позивачеві, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.44).
Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті 11.02.2025р. о 05:50, тобто, 12.02.2025р., що підтверджується змістом довідки про доставку електронного листа та є належним повідомленням відповідача про дату та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 КАС України (а.с.55).
07.04.2025р. та 08.04.2025р. на виконання вищенаведених вимог ухвали суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні адміністративного позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позовна заява ОСОБА_1 необґрунтована, викладені у ній обставини не відповідають фактичним подіям та не підлягає задоволенню з підстав того, що порядок, підстави та терміни проходження ВЛК передбачені Наказом №402. Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності до військової служби військовозобов'язаних, постанови ВЛК приймаються на підставі Розладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у трьох примірниках. Копія довідки ВЛК з підписом про ознайомлення та датою видається особі, яка пройшла медичний огляд. Згідно з наказом Міністерства оборони України №262 від 27.04.2024р. постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. Постанови ВЛК згідно з Положенням розглядаються, затверджуються, не затверджуються, контролюються, переглядаються, а за необхідності скасовуються або відміняються відповідною штатною ВЛК. Постанови штатних ВЛК про ступінь придатності до військової служби можуть прийматися як за результатами проведеного медичного огляду в цих ВЛК, так і на підставі проведеного медичного огляду у позаштатних ВЛК та наданих на розгляд медичних документів. Також у відзиві на позов відповідачем зазначено, що питання дотримання процедури прийняття висновку, оформлення довідки ВЛК №4/1/4850 від 25.11.2024р. та отримання другого екземпляру довідки, не порушувалось (а.с.80-89,93-97).
Оскільки відповідачем відзив на позов на адресу позивача було надіслано засобами поштового зв'язку лише 08.04.2025р., з метою надання позивачеві часу для ознайомлення з відзивом на позов та подання відповіді на відзив, ухвалою суду від 11.04.2025р. розгляд даної справи було продовжено на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 05.05.2025р. (а.с.100).
Надалі, через систему «Електронний суд» 16.04.2025р. представником позивача було подано до суду заяву про залучення співвідповідача у даній справі, у якій останній просив залучити до участі у даній справі в якості співвідповідача - Військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ) на підставі ч.3 ст.48 КАС України (а.с.104-105).
Ухвалою суду від 18.04.2025р. згадана заява позивача була задоволена та до участі у даній справі було залучено Військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ) на підставі ч.3 ст.48 КАС України (а.с.107).
Зазначеною ухвалою суду було запропоновано співвідповідачу - надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву на позов з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази дотримання процедури проведення медичного огляду позивача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Про дату, час та місце судового розгляду даної справи співвідповідач був повідомлений належним чином у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України 18.04.2025р. о 16:09 год. у своєму електронному кабінеті у системі «Електронний суд» про що свідчить довідка про доставку електронного листа, наявна у справі (а.с.111).
Також вказана ухвала суду разом з копією позову та доданих до неї документів судом була направлена на адресу співвідповідача засобами поштового зв'язку та отримана співвідповідачем 29.04.2025р., що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням 0610248257353 (а.с.117).
Станом на 18.06.2025р. співвідповідач на вимогу ухвали суду відзиву на позов не надав, про причини його не надання суд не повідомив.
У відповідності до вимог ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, належне повідомлення співвідповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи, що підтверджено вищенаведеними доказами, не повідомлення співвідповідачем про причини не подання відзиву на позов на вимогу суду, з урахуванням строків розгляду даної справи, встановлених ст.258 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності відзиву на позов співвідповідача за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.6 ст.162 згаданого вище Кодексу.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 17.06.2025р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 як військовозобов'язаний, 15.03.2018р. згідно висновку ВЛК визнаний обмежено придатним до військової служби, що підтверджується змістом копії паспорта позивача, даними, які містяться у копії тимчасового посвідчення позивача № НОМЕР_1 від 15.01.2007р., строк тимчасового посвідчення було продовжено до 15.03.2023р. (а.с.12,40-41).
24.11.2024р. під час проведення заходів з перевірки документів, групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 було зупинено ОСОБА_1 та останнього було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою проходження ВЛК щодо придатності його до проходження військової служби, що підтверджується змістом позову та не оспорюється учасниками справи.
Згідно відомостей, які містяться у Картці обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_1 №264/4850 від 25.11.2024р. встановлено, що позивачу було проведено аналіз крові, зроблено флюрографію, його було оглянуто такими лікарями як терапевт, хірург, невропатолог, офтальмолог, лор, психіатр та встановлено діагноз на підставі ст.61 «в» графи 2 Розладу хвороб. Таблиці додаткових вимог «Б» позивач визнаний придатним до військової служби (а.с.98-99).
25.11.2024р. за результатами проведеного медичного огляду ОСОБА_1 , ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 (співвідповідачем у справі) було складено Довідку військово-лікарської комісії за №4/1-4850 за змістом якої на підставі статті 61 «в» графи ІІ Розладу хвороб позивач був визнаний придатним до військової служби про що свідчить зміст копії наведеної Довідки ВЛК, наявної у справі (а.с.98).
У подальшому, як зазначив позивач у позові, за результатами його медичного огляду, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 було здійснено спробу видати йому повістку для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р., від отримання якої від відмовився (а.с.35).
Позивач, не погоджуючись із постановою (висновком) ВЛК від 25.11.2024р. стосовно придатності його до військової служби, а також і вважаючи протиправними дії відповідача щодо видачі йому повістки для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р., звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови (висновку) ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 від 25.11.2024р. щодо придатності позивача до військової служби, яка оформлена Довідкою ВЛК №№4/1-4850, суд зазначає про таке.
Законодавством, яке підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин є Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII (далі - Закон № 2801-XII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Положення № 402 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 2801-XII законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Так, статтею 70 Закону № 2801-XII визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України "Про національну безпеку України".
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом № 2232-ХІІ.
Частиною третьою статті 1 вказаного Закону передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14 серпня 2008 року затверджено Положення № 402 (далі - Положення №402).
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення № 402 встановлено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
За наведеним пунктом визначено, що військово-лікарська експертиза - це:
- медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;
- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;
- встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
Згідно з абзацами 1-3 пункту 2.1 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до абзаців1-5 пункту 2.2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать:
Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК);
ВЛК регіону.
Пунктом 2.3 розділу І Положення № 402 передбачено, що Центральна військово-лікарська комісія є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Начальник ЦВЛК безпосередньо підпорядковується командувачу Медичних сил Збройних Сил України. Усі штатні ВЛК Збройних Сил України безпосередньо підпорядковуються начальнику ЦВЛК (підпункт 2.3.2 пункту 2.3 розділу І Положення №402).
На ЦВЛК покладається, зокрема організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України (абзац 1 підпункту 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення № 402).
Як передбачено підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 ЦВЛК має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров'я (установах), військових частинах; запитувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв'язок, а саме: перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) і закладах охорони здоров'я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів; запитувати від закладів охорони здоров'я (установ), військових частин, ТЦК та СП і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 розділу I Положення № 402 передбачено, що рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Відповідно до підпункту 2.4.5 пункту 2.4 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. (підпункт 2.4.6. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).
Відповідно до підпункт 2.5.1. пункту 2.5. розділу І Положення № 402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать:
- госпітальні ВЛК;
- гарнізонні ВЛК;
- ЛЛК;
- ВЛК десантно-штурмових військ;
- ВЛК ТЦК та СП;
- ВЛК Сухопутних військ Збройних сил України;
- ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України;
- ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10. пункту 2.4 розділу І Положення № 402).
За приписами підпункту 2.5.4 пункту 2.5 розділу І Положення № 402 встановлено, що штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.
За підпунктом 2.6.3 пункту 2.6. розділу І Положення № 402 на госпітальну (гарнізонну) ВЛК покладається:
- проведення медичного огляду осіб, указаних у пункті 1.2 розділу I Положення (крім допризовників), з метою визначення ступеня придатності до військової служби та в інших випадках, указаних у пункті 1.4 розділу II Положення;
- ведення книги протоколів ВЛК та здавання її в архів;
- проведення контролю за повнотою та якістю обстеження під час проведення медичного огляду, терміном проведення обстеження;
- проведення разом із провідними медичними спеціалістами ВМКЦ регіонів та начальниками медичної служби військових частин, що знаходяться у зоні відповідальності військового лікувального закладу, детального аналізу визнання військовослужбовців непридатними (обмежено придатними) до військової служби, розробка пропозицій щодо покращення стану здоров'я військовослужбовців та попередження їх дострокового звільнення з військової служби за станом здоров'я. Узагальнення пропозицій та надання їх до штатної ВЛК.
Рекомендації штатних ВЛК щодо організації лікувально-діагностичної роботи в цілях військово-лікарської експертизи є обов'язковими для виконання.
За підпунктом 2.6.4 пункту 2.6. розділу І Положення № 402 госпітальна (гарнізонна) ВЛК має право:
- приймати постанови відповідно до цього Положення;
- перевіряти з метою військово-лікарської експертизи організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у військових лікувальних, цивільних лікувально-профілактичних закладах і у військових частинах, дислокованих у гарнізоні;
- залучати до роботи на правах членів комісії медичних та військових фахівців за запитом голови ВЛК.
У відповідності до підпунктів 2.8.1- 2.8.4 пункту 2.8 розділу І Положення №401 передбачено, що ВЛК та СП створюються при районному (міському) ТЦК та СП.
На ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.
ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону (підпункт 2.8.3 пункту 2.8 розділу І Положення №402).
За приписами підпункту 2.8.2 пункту 2.8 розділу І Положення №402 роз'яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов'язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.
ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.
У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК (підпункт 2.8.5 пункту 2.8 розділу І Положення №402).
У відповідності до вимог підпунктів п.3.1 - 3.3 пункту 3 розділу І Положення 402 встановлено, що скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.
Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.
Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_8 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.
Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.
Відтак, із аналізу наведених приписів Положення №402 слідує, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення №402 з метою визначення придатності за станом здоров'я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.
При цьому, ВКЛ ТЦК та СП належить до позаштатної постійно діючої ВЛК (п.п.2.5.1 п.2.5 розділу І Положення №402).
У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному ТЦК та СП.
А прийняті рішення, постанови ВЛК обласних ТЦК та СП оскаржуються до штатних ВЛК або у судовому порядку.
В той же час, до штатних ВЛК належать - ВЛК регіону та ЦВЛК.
Таким чином, із аналізу наведених приписів, можна зробити висновок, що судовому оскарженню підлягають лише рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних ТЦК та СП, ВЛК регіону та ЦВЛК.
А за наведеною процедурою постанови ВЛК районного ТЦК та СП, оформлені довідками ВЛК, які є позаштатними постійно діючими ВЛК, можуть бути оскаржені лише до ВЛК обласних ТЦК та СП, до ЦВЛК або до ВЛК регіону.
Тобто, такі постанови позаштатних ВЛК (ВЛК районних ТЦК та СП) без дотримання згаданої процедури, судовому оскарженню не підлягають.
При цьому судом враховується і те, що згідно до підпункту 3.4 пункту 3 розділу І згаданого Положення № 402 передбачено, що у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що у разі незгоди із постановою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 (у даному випадку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 ) позивач мав би звернутися зі скаргою до ВЛК обласного ТЦК та СП або до ВЛК регіону або ЦВЛК, тобто, звернутися зі скаргою до ВЛК вищого рівня, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня - звернутися до ЦВЛК або до суду.
Однак у ході судового розгляду справи жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач звертався до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 чи до регіональної ВЛК зі скаргою чи заявою про перегляд постанови ВЛК районного ТЦК та СП, оформленої довідкою ВЛК №4/1-4850 від 25.11.2024р., ні позивачем, ні його представником до суду не надано (матеріали справи таких доказів не містять).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що перевірка постанови позаштатної постійно діючої ВЛК районної ТЦК та СП, оформленої довідкою ВЛК №4/1-4850 від 25.11.2024р., на предмет того, чи дотримані всі умови і критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військовозобов'язаного, належить до функцій ВЛК обласних ТЦК та СП, ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв'язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК ( в межах цієї справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог даного адміністративного позову.
Наведена правова позиція узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах цього суду від 26.02.2025р. у справі №240/13173/22, у справі №600/3273/22-а, яка є релевантною до правовідносин у даній справі у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин та враховуючи, що постанови ВЛК позаштатних постійно діючих ВЛК, якими є ВЛК районних ТЦК та СП, підлягають оскарженню лише до ВЛК вищих рівнів за скаргами громадян у відповідності до згаданих проаналізованих приписів Положення №402, з урахуванням згаданою вище судової практики, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови (висновку) ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 від 25.11.2024р., оформленої довідкою ВЛК №4/1-4850, позивачеві слід відмовити.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Разом з тим, у ході судового розгляду даної справи ні позивачем, ні його представником дотримання процедури оскарження оспорюваної постанови ВЛК районного ТЦК та СП до ВЛК вищих рівнів у порядку, встановленому приписами Положення №402, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу наведених вище приписів законодавства, жодними належними, достовірними та достатніми доказами не доведено.
Як уже зазначалося вище, доказів, які б підтверджували оскарження оспорюваної постанови ВЛК районного ТЦК та СП до ВЛК обласного ТЦК та СП, ВЛК регіону або до ЦВЛК, позивачем суду не надано.
А відтак, оспорювана постанова ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , оформлена довідкою №4/1-4850 від 25.11.2024р., без оскарження її позивачем за встановленою вище процедурою до ВЛК вищих рівнів, судовому оскарженню не підлягає в силу вищенаведених приписів Положення №402.
Тому без надання оцінки оспорюваній постанові компетентними органами ВЛК вищих рівнів, адміністративний суд позбавлений можливості надати оцінку правомірності прийняття оспорюваної постанови за критеріями, визначеними у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки така оцінка буде передчасною, так як надання оцінки правомірності прийняття оспорюваної постанови віднесено до дискреційних повноважень вищих органів ВЛК.
У цьому контексту варто звернути увагу на постанову від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20 у якій Верховний Суд наголосив, що перевірка правильності прийнятого військово-лікарською комісією рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2021 року у справі № 820/5570/16 від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 про те, що надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду касаційної інстанції.
Дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Відтак, слід дійти висновку, що у даних правовідносинах, суд не вправі перебирати на себе повноваження вищих органів ВЛК (ВЛК обласних ТЦК та СП, ВЛК регіону або ЦВЛК) щодо перевірки правомірності прийняття оспорюваної постанови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , оформленої довідкою ВЛК №4/1-4850 від 25.11.2024р.
З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог позивача про визнання протиправною та скасування постанови (висновку) ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.11.2024р. у спірних відносинах слід відмовити.
Що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо видачі позивачу повістки для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р., то у цій частині позову, провадження у даній справі підлягає закриттю та підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єктом владних повноважень на підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами частини сьомої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
Як встановлено зі змісту позову у спірних правовідносинах, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_9 щодо видачі позивачеві повістки для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р., зводяться фактично до оскарження повістки.
Разом з тим, вручення повістки для призову на військову службу під час мобілізації, у тому числі і дії посадових осіб ТЦК та СП по її врученню, самі по собі не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розмінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки безпосередньо не встановлює права та обов'язки позивача.
Оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
Саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та по суті оскаржувана позивачем повістка, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов'язку та вручена позивачу, не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
На переконання суду, зазначена повістка не є наказом відповідача, та є тільки підставою для прийняття рішення суб'єктом владних повноважень в майбутньому.
У цьому випадку будь-якого рішення відповідачем у оскаржуваній повістці не приймалось.
Наведене свідчить про відсутність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов'язковою умовою надання правового захисту судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що складання відповідачем та вручення позивачеві повістки для призову на військову службу під час мобілізації не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а такі дії не створюють, припиняють чи змінюють будь-яких правовідносин, тобто між даними особами не існує публічно-правового спору, що в свою чергу виключає його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Пунктом 1 частини 1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд закриває провадження у справі.
При цьому, у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо видачі позивачу повістки для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р. поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вимоги позивача не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій в постанові від 19.02.2020 в справі № 560/4030/18 (провадження № 11-1139апп19) та в постанові Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі №300/1263/22.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що в частині позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо видачі позивачу повістки для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р., адміністративне провадження у наведеній частині позовних вимог слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору позивачем понесених згідно платіжної інструкції від 20.01.2025р.(а.с.5), суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача та співвідповідача - суб'єктів владних повноважень, тому такі судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, п.1 ч.1 ст.238, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , до співвідповідача: Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови (висновку) ВЛК від 25.11.2024р. - відмовити повністю.
В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій щодо видачі позивачу повістки для призову на військову службу під час мобілізації від 25.11.2024р. - провадження у даній справі закрити.
Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва