04 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 369/13444/20
провадження № 14-52цс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачкиСтупак О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року у складі судді Волчка А. Я.
та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у складі колегії суддів Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.
за заявою ОСОБА_3 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_4 (стягувач), Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (боржник),
про заміну стягувача у виконавчому листі його правонаступником,
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі його правонаступником.
2. Заява мотивована тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2023 року, стягнено з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») на користь ОСОБА_4 нараховану пеню за договором про приєднання до електричних мереж від 11 жовтня 2018 року № К-14-18-1594 у розмірі 72 600,00 грн. Виконавче провадження щодо виконання вказаного судового рішення не відкривалося.
3. Зазначав, що 06 липня 2023 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_1 набув право вимоги за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2021 року.
4. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив замінити стягувача ОСОБА_4 його правонаступником ОСОБА_1 у виконавчому листі у справі № 369/13444/20 за позовом ОСОБА_4 до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про стягнення штрафних санкцій (пені) за договором про приєднання до електричних мереж від 11 жовтня 2018 року № К-14-18-1594 у розмірі 72 600,00 грн.
5. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.
6. Ухвала мотивована тим, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правового договору законодавством не передбачена.
7. Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану представницею ОСОБА_2 , залишено без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року - без змін.
8. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що при укладенні договору про відступлення права вимоги сторони, не замінюючи кредитора у самому зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правового договору чинним законодавством не передбачена.
9. У серпні 2024 року представниця ОСОБА_5 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
10. Касаційна скарга мотивована тим, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути на підставі рішення суду. За своєю суттю заміна кредитора у зобов'язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковість виконання рішення суду, а реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні (виконавчому листі), оскільки новий кредитор без вирішення питання про заміну сторони у зобов'язанні не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Закон не містить заборон щодо переуступки права вимоги за рішенням суду.
11. Заявник уважає, що застосовані судами попередніх інстанцій правові висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13 та застосовані у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17 та від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15, суперечать частині п'ятій статті 11, частині другій статті 509, пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України, що вказує на необхідність відступу від такої правової позиції.
12. Ухвалами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2024 року та від 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з місцевого суду та призначено справу до судового розгляду.
13. Ухвалою цього суду від 16 квітня 2025 року справу № 369/13444/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13 та застосованого у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15 і від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17, про те, що уступка права вимоги стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди не передбачена чинним законодавством, у зв'язку з чим є незаконною (недійсною).
14. Ухвала мотивована тим, що між сторонами у цій справі були наявні договірні правовідносини (зокрема, в частині нарахування та стягнення пені), які з ухваленням судового рішення трансформувалися у зобов'язальні. Суд зазначив, що право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність і може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених главою 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни.
15. Суд зазначив, що суть договору відступлення права вимоги полягає у домовленості про те, що у конкретному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, які мав первісний кредитор. Заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу до припинення зобов'язання.
16. Результат комплексного аналізу зазначених норм права, зокрема статей 6, 11, 509, 512 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що права кредитора у зобов'язанні можуть бути передані на підставі договору відступлення права вимоги незалежно від підстав виникнення зобов'язання, якщо це прямо не заборонено законом (наприклад, як це визначено статтею 515 ЦК України).
17. На переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заборони відступати право вимоги, яке виникло на підставі договору чи з іншої підстави, визначеної статтею 11 ЦК України, та трансформувалось у зобов'язання за рішенням суду, закон не містить, а тому такий договір не суперечить закону та відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема щодо свободи договору (статті 3, 6 ЦК України), а також прямій вказівці спеціальної норми, яка визначає підстави заміни кредитора у зобов'язанні та забороняє таку заміну лише у випадках, встановлених договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
18. Водночас суд врахував, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15 та від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17 дійшов інших висновків, зазначивши, що заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають; при укладенні договору уступки права вимоги у вказаних справах сторони, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правового договору чинним законодавством не передбачена.
19. Такі висновки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зробив з посиланням на постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13, де, вирішуючи спір про визнання недійсним договору уступки права вимоги, суд касаційної інстанції сформулював зазначений висновок.
20. Крім того, в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду додатково зазначається, що у справі № 922/3535/15, вирішуючи питання заміни сторони виконавчого провадження, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду фактично виходив з недійсності правочину, який не оспорений.
21. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй ухвалі висловлює переконання в тому, що розгляд заяви про заміну сторони правонаступником суд здійснює відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають права суду надавати на цій стадії оцінку правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності. Тому за відсутності судового рішення про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги суд не має підстав у процесі розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження (виконавчому листі) надавати оцінку такому договору.
22. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що наявні підстави для відступу від наведених висновків щодо неможливості заміни стягувача у виконавчому листі на підставі договору про відступлення права вимоги, яка ґрунтується на рішенні суду, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15 та від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17.
23. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України).
24. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України).
25. Оскільки однією з підстав для передачі справи на розгляд постійно діючого колегіального органу Верховного Суду колегія суддів визначила відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, і процесуальне питання, висновок з приводу якого сформулював Верховний Суд України у справі № 923/945/13, є подібним до процесуального питання, відповідь на яке є ключовим для правильного вирішення справи № 369/13444/20, і саме цей висновок застосовували суди в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, то Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2025 року, обґрунтованими й такими, що містять підстави для прийняття справи до провадження відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України та частини третьої статті 403 ЦПК України.
26. Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості заміни стягувача у виконавчому листі / виконавчому провадженні на підставі цивільно-правового договору (договору про відступлення права вимоги за судовим рішенням) у контексті раніше сформульованих Верховним Судом України висновків у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 923/945/13, які були застосовані Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах від 10 липня 2018 року у справі № 922/3535/15 та від 11 липня 2018 року у справі № 908/1490/17.
27. Констатуючи наявність підстав для прийняття справи до розгляду, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
28. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
29. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
30. Виходячи з наведеного ця справа, яка приймається до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
31. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, підпунктом 7 пункту 1 розділу ХІІІ ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Прийняти до розгляду справу № 369/13444/20 за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі», про заміну стягувача у виконавчому листі його правонаступником.
Призначити справу № 369/13444/20 до розгляду Великою Палатою
Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 09 липня 2025 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ,
вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала у справі № 369/13444/20 набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка О. В. Ступак
Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв
О. Л. Булейко К. М. Пільков
І. А. Воробйова С. О. Погрібний
Ж. М. Єленіна Т. Г. Стрелець
А. А. Ємець І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук
В. В. Король В. Ю. Уркевич
С. І. Кравченко Є. А. Усенко
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова
М. В. Мазур