23 червня 2025 року
м. Київ
справа №380/17449/23
адміністративне провадження №К/990/17615/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі №380/17449/23 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання у встановлений законом строк запитувачу запитуваної в інформаційному запиті від 06.02.2023 інформації у повному обсязі та зобов'язати надати достовірну інформацію у повному обсязі відповідно до запитуваного у інформаційному запиті від 06.02.2023;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання у встановлений законом строк запитувачу запитуваної в інформаційному запиті від 08.05.2023 інформації у повному обсязі та зобов'язати надати достовірну інформацію у повному обсязі відповідно до запитуваного у інформаційному запиті від 18.05.2023;
- відшкодувати завдану моральну шкоду у розмірі 3000000,00 гривень.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 в адміністративній справі №380/17449/23 за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у сумі 3000 гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачкою 21.04.2025 засобами поштового зв'язку подано касаційну скаргу, яка надійшла до Верховного Суду 25.04.2025.
Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2025 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі №380/17449/23 задоволено, визнано причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними та поновлено процесуальний строк; зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом надання до Суду скарги в новій редакції відповідно до кількості учасників справи, у якій навести належні обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1- 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
19.06.2025 до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції, подана засобами поштового зв'язку 16.06.2025.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, позивач покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 56, 59 Конституції України. Поряд з цим, скаржницею зазначено, що судові рішення оскаржуються з підстави, передбаченої частиною другою та третьою статті 353 КАС України.
Щодо посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування цієї норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Поряд з цим, принагідно зазначити, що касаційна скарга зводиться до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій у зв'язку з допущенням, на думку скаржниці, судами норм процесуального права, зокрема, неотримання позивачкою правничої допомоги при розгляді її позову, невитребування судами з власної ініціативи ряду доказів, нез'ясування судами усіх обставин справи, присудження позивачці недостатньої суми відшкодування моральної шкоди.
Касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитування правових норм та незгоду з рішенням судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржниці, що у касаційній скарзі остання просить сформувати правовий висновок щодо застосування статей 56, 59 Конституції України у правовідносинах, які стосуються порушень норм процесуального права. Проте, означені порушення, які, на переконання позивачки допущені судами попередніх інстанцій, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України в поєднанні із підставами, передбаченими частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Водночас, лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права - у даному випадку статей 56, 59 Конституції України у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування цієї норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як, на думку скаржника, неправильно.
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В той же час, за відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржниці щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, з одночасним посиланням на пункт 3 частини другої та пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України.
Тобто, указані порушення процесуального права не можуть бути самостійною підставою для касаційного оскарження, позаяк обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із вищенаведеними підставами можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього кодексу.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме: надання скарги в новій редакції відповідно до кількості учасників справи, у якій навести належні обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Керуючись статтями 169, 248, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі №380/17449/23 - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк ,
Судді Верховного Суду