Головуючий у 1 інстанції - Сватіков А.В.
Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.
09 грудня 2010 року справа №2а-7/10/0522 < приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26 >
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача: Ляшенко Д.В.
суддів: Ястребової Л.В., Чумак С.Ю.
при секретарі судового засідання: Агейченковій К.О.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - за договором від 01.09.2009 року;
від третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Калінінського районного суду м. Донецька Донецької області від 11 жовтня 2010 року по справі № 2а-7/10/0522 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Калінінської районної у м. Донецьку ради, за участю третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_1 «про скасування рішення», -
У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Калінінського районного суду м. Донецька Донецької області із позовом до Виконавчого комітету Калінінської районної у м. Донецьку ради (далі за текстом - виконком Калінінської районної у м. Донецьку ради), за участю третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_1, про скасування рішення виконкому «Про відмову в наданні згоди позивачу на здійснення обміну квартири» та зобов'язання відповідача надати згоду на здійснення обміну.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.2001 року, посвідченого нотаріусом Донецького міського нотаріального округу та зареєстрованого у реєстрі за № 1389, належить двокімнатна квартира загальною площею 40,80 кв. м., жилою площею 25,90 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1. У цій квартирі зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_6 та їх син ОСОБА_7, які мають право користування цією квартирою, у якості членів сім'ї власника квартири. Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України). Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до використання його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом ч. 7 ст. 319 ЦК України. Користуючись закріпленим Конституцією України правом свобідного пересування та вільного вибору місця проживання, а також непорушністю права власності, позивач вирішив здійснити обмін належної йому на праві власності двокімнатної квартири № АДРЕСА_1 на іншу рівноцінну двокімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_1. Чинним Цивільним кодексом не надано поняття договору міни, фактично сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожен з тих, хто приймає участь у міні вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін і покупцем того майна, яке він отримує. Таким чином, до відносин міни за аналогію закону застосовуються норми цивільного законодавства, що регулює купівлю-продаж. Оскільки неповнолітня дитина має право користування належною позивачу квартирою, відповідач відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» звернувся до органу опіки та піклування для отримання їхньої згоди на здійснення цього правочину. 29.12.2008 року орган опіки та піклування при виконкомі Калінінської районної у м. Донецьку Ради надав відповідь вих. № 01/17-4136, у якій зазначив, що 06.11.2008 року ним було розглянуто заяву позивача щодо згоди органу опіки та піклування на обмін рівноцінних за розміром житлової площі квартир у м. Донецьку та у м. Селідово. Орган опіки та піклування відмовив позивачу у наданні згоди на здійснення обміну зазначених квартир з наступних підстав: ОСОБА_6 працює у м. Донецьку, а малолітній ОСОБА_7 відвідує дошкільний учбовий заклад № 390 м. Донецька, крім того зазначений обмін не надає права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на квартиру № АДРЕСА_2, а також орган опіки та піклування вважає такий обмін нерівноцінним враховуючи більш високий рівень життя у м. Донецьку ніж у м. Селідово. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів нерухомого майна. Для цього органи опіки та піклування здійснюють контроль дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Правом дитини на житло відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» є право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Таким чином, при вирішенні питання щодо надання згоди органом опіки та піклування на здійснення правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, ці органи повинні дослідити відсутність порушення житлових та майнових прав та охоронюваних законом інтересів дітей, тобто дослідити, чи не будуть порушені майнові права дитини та погіршені санітарно-гігієнічні та побутові умова її проживання. 11.02.2009 року Виконавчим комітетом Калінінської районної у м. Донецьку Раді було прийнято відповідне Рішення № 47 «Про відмову у дозволі на обмін квартири, у якій мешкає неповнолітній ОСОБА_8 2005 року народженця». Тому позивач вважає, що при розгляді заяви відповідач вийшов за межі своїх повноважень оскільки підставою для відмови у наданні згоди на обмін квартири зазначено не той факт, що цей правочин порушує житлові та майнові права та інтереси дитини, а зовсім інші факти, розгляд яких не входить у компетенцію відповідача. Так, позивач вважає, що той факт, що ОСОБА_6 працює у м. Донецьк не є порушенням житлових та майнових прав неповнолітнього, не є погіршенням його умов проживання. Той факт, що обмін зазначених квартир не надає права власності ОСОБА_6 та її сину ОСОБА_9 на квартиру у м. Селідово, також на думку позивача не порушує та не погіршує житлових та майнових прав неповнолітнього, оскільки вони не мали права власності на квартиру у м. Донецьку. Відповідач зазначив, що квартири є рівноцінним за своєю площею, але ним не було достатньо досліджено той факт, що квартира у м. Селідово має деякі переваги та надає дитині більш сприятливі побутові умови, а саме: у квартирі нещодавно зроблено ремонт, встановлено індивідуальне опалення. Відповідачем було зазначено, що він вважає обмін нерівноцінним, зважуючи на більш високий рівень життя у м. Донецьку. Однак, цей критерій оцінки законом не передбачено. Крім того позивач вважає, що на території м. Селідово є різноманітні торгівельні заклади, заклади культури, мистецтва та освіти та ін., що вказує на нормальний рівень життя у цьому місті. З цих підстав позивач просив суд скасувати рішення органу опіки та піклування при виконкомі Калінінської районної у м. Донецьку Ради від 11.02.2009 року № 47 «Про відмову в наданні зголи на здійснення обміну квартири № АДРЕСА_1 на рівноцінну квартиру № АДРЕСА_2», та зобов'язати відповідача надати згоду на здійснення обміну зазначених квартир.
Постановою Калінінського районного суду м. Донецька Донецької області від 11 жовтня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повному обсязі.
Позивач вважаючи, що це судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні. Представник відповідача за викликом до суду не прибув, проте надав суду клопотання щодо розгляду справи за відсутності його представника, а також просив постанову Калінінського районного суду м. Донецька Донецької області від 11 жовтня 2010 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення. Третя особа - ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Третя особа - ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та його представника, третіх осіб, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.2001 року, посвідченого нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, та зареєстрованого у реєстрі за № 1389, належить двокімнатна квартира загальною площею 40,80 кв. м., жилою площею 25, 90 кв. м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, що підтверджено копією договору купівлі-продажу квартири.
У зазначеній квартирі зареєстровані та фактично проживають його колишня дружина ОСОБА_4 та їх син ОСОБА_9 2005 року народження, які мають право користування цією квартирою, у якості членів сім'ї власника квартири.
Позивач вирішив здійснити обмін належної йому на праві власності двокімнатної квартири № АДРЕСА_1 на іншу двокімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності його матері - гр. ОСОБА_1, яка не заперечує проти здійснення обміну квартирами.
Оскільки неповнолітня дитина - син позивача має право користування належною позивачу квартирою, позивач відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» звернувся до органу опіки та піклування для отримання їхньої згоди на здійснення цього правочину.
29.12.2008 року орган опіки та піклування при виконкомі Калінінської районної у м. Донецьку Ради надав відповідь вих. № 01/17-4136, у якій зазначив, що 06.11.2008 року ним було розглянуто заяву позивача щодо згоди органу опіки та піклування на обмін рівноцінних за розміром житлової площі квартир у м. Донецьку та у м. Селідово. Орган опіки та піклування відмовив позивачу у наданні згоди на здійснення обміну зазначених квартир з наступних підстав: ОСОБА_4 працює у Донецьку, а малолітній ОСОБА_8 відвідує дошкільний учбовий заклад № 390 м. Донецька, крім того зазначений обмін не надає права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на квартиру № АДРЕСА_2, а також орган опіки та піклування вважає такий обмін нерівноцінним враховуючи більш високий рівень життя у м. Донецьку ніж у м. Селідово. Крім того 11.02.2009 року Виконавчим комітетом Калінінської районної у м. Донецьку Раді було прийнято відповідне Рішення № 47 «Про відмову у дозволі на обмін квартири, у якій мешкає неповнолітній ОСОБА_8 2005 року народження», із зазначених вище підстав, зазначивши у Рішенні що у разі обміну квартир малолітній ОСОБА_8 не буде забезпечений житлом, тому що у його матері немає квартири у м. Донецьку.
Відповідно до вимог Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та вимог Закону України «Про охорону дитинства» Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів нерухомого майна. Для цього органи опіки та піклування здійснюють контроль дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Правом дитини на житло відповідно до приписів ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» є право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що прийняте 11.02.2009 року Виконавчим комітетом Калінінської районної у м. Донецьку Ради Рішення № 47 «Про відмову у дозволі на обмін квартири, у якій мешкає неповнолітній ОСОБА_8 2005 року народження», відповідає вимогам чинного законодавства України, це рішення винесене в межах повноважень Виконкому, воно винесено з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини 2005 року, яка проживає у зазначений квартирі і не має іншого житла, з урахуванням того що у разі обміну квартир малолітній ОСОБА_8 не буде забезпечений житлом, тому що у його матері немає квартири у м. Донецьку, воно винесено з урахуванням того, що мати неповнолітньої дитини ОСОБА_4 дійсно працює у м. Донецьку, і що неповнолітній ОСОБА_8 відвідує дошкільний заклад у місті Донецьку. Крім того орган опіки та піклування Виконавчого комітету Калінінської районної у м. Донецьку Раді прийшов до правильного висновку, що зазначений обмін не є рівноцінним із урахуванням місце розташування квартир, і у разі здійснення такого обміну, неповнолітня дитина не буде мати право на проживання у квартирі де вона в теперішній час зареєстрована і проживає, і має право на проживання, тобто будуть грубо порушені права неповнолітньої дитини стосовно житлових прав і охоронюваних законом інтересів дитини, тому що малолітній ОСОБА_9 не буде забезпечений житлом.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважає, що рішення органу опіки та піклування при виконкомі Калінінської районної у м. Донецьку Ради від 11.02.2009 р. № 47 Про відмову в наданні згоди на здійснення обміну квартири № АДРЕСА_1 на квартиру № АДРЕСА_2, прийнято на законних підставах у межах повноважень виконкому та в інтересах неповнолітньої дитини, це рішення є законними та обґрунтованими і немає юридичних підстав для скасування цього рішення виконкому, тому судом першої інстанції вірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Приймаючи викладене до уваги апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 195-196, ст. 199, ст. 200, ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Калінінського районного суду м. Донецька Донецької області від 11 жовтня 2010 року по справі № 2а-7/10/0522 - залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 09 грудня 2010 року.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Ухвала складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 13 грудня 2010 року.
Колегія суддів: