Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
м.Харків
03 грудня 2010 р. 2-а- 391/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Волошина Д.А.,
суддів: Кухар М.Д., Сліденко А.В.,
за участю секретаря судового засідання Боклаг А.С.,
за участю представників : позивача -Халабурдін С.В., відповідача -Савінова І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач - Спільне Українсько-американське підприємство "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0001330854/0 від 27 липня 2009 року, №0001330854/1 від 20 серпня 2009 року, №0001330854/2 від 29 жовтня 2009 року, №0001330854/3 від 14 січня 2010 року щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 257 132,00 грн. - основного платежу та 93 089,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що за результатами планової перевірки було складено Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Акт № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року. 27 липня 2009 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0001320854/0, яким встановлено порушення п. п. 5.3.2. п. 5.3., абз. 2 п. 5.4.4. п. 5.4 ст. 5. п. п. 8.2.2. п. 8.2. п. 8.4.8., п. 8.4.10 п. 8.4., п. п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8. пп. 11.2.1, пп. 11.2.3. п. 11. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій позивача з податку на прибуток у розмірі 350 221,50 грн. Позивач вважає податкові повідомлення-рішення незаконними з наступних підстав. Стосовно порушення абз. 2 пп. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та визначення податкового зобов'язання у розмірі 164 329,00 грн. посилається на те, що ним проводилась реклама своєї діяльності по наданню послуг з продажу товарів, а отже така діяльність не є розповсюдженням товарів. Стосовно порушення п.п. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначає, що станом на 01.04.2008 року на балансі позивача по розрахунках з ТОВ «Вега-Н» значилась дебіторська заборгованість у сумі 77910,74 грн. в т.ч. ПДВ - 12985,12 грн. Зазначена заборгованість у сумі 64925,62 грн. (без ПДВ) не була включена станом на 01.04.2008 року до складу валових витрат, у зв'язку з чим на підставі правила першої події дана сума була включена до складу валових витрат станом на 31.12.2008 року. Стосовно порушення п. п. 5.3.2. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначає, що позивачем було перераховано грошові кошти за влаштування внутрішніх мереж електроживлення та електроводонагрівачі, вважає, що зазначені роботи не є поліпшенням основних засобів та не підпадають під обмеження зазначеної норми закону. Стосовно порушення п.п. 11.2.3. п. 11. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначає що рішення не є належним чином обґрунтоване, обставини повно та вичерпно не встановлені. Щодо порушення п. 8.4.8., п. 8.4.10 п. 8.4., ст. 8. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначає, що 01.12.2008 року об'єкти дитячої здравниці «Гайдари» було віднесено до складу основних фондів 1 групи. Після цього в зазначені об'єкти були ліквідовані в результаті фізичного та морального зносу. Таким чином вважає, що має право на включення балансової вартості таких об'єктів до складу валових витрат, а встановлення додаткових обмежень не допускається. Стосовно порушення п. п. 8.2.2. п. 8.2. п. п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначає, що до обладнання, яке використовується в кулінарії ним було застосовано норми амортизації встановлені для другої групи основних засобів, вважає недоведеним факт віднесення такого обладнання до третьої групи основних засобів, а відповідно ї застосування інших норм для амортизації
Представником відповідача в ході судового розгляду справи, були надані письмові заперечення на позов, відповідно до яких відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з посиланням на акт перевірки № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року. Зазначає, що позивачем проводилась безоплатна роздача флаєрів, повітряних кульок, кулькових ручок, чашок дисконтних карток, паперових конвертів з комерційним найменуванням «РОСТ», а отже для включення таких витрат до складу валового доходу встановлюється 2% обмеження від оподаткованого прибутку платника за попередній період. Вказує на те, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат дебіторську заборгованість у 64925,62 грн. (без ПДВ), оскільки ця заборгованість існувала станом на 01.04.2008 року, правомірність відображення валових витрат за правилами першої події до 31.03.09р. відображена в попередньому акті перевірки № 2702/233/30751167 від 07.07.08р. та позивачем зазначені обставини не оскаржувались. Зазначає що перераховані позивачем грошові кошти за влаштування внутрішніх мереж електроживлення та електроводонагрівачі, є поліпшенням основних засобів, а отже підлягають амортизації. Щодо сплати авансових платежів на користь суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку зазначає, що станом на момент включення таких витрат до складу валових позивачем не було отримано від цих осіб товар (роботи, послуги). Щодо ліквідації основних засобів зазначає, що позивачем такі засоби не використовувались в господарській діяльності, не здійснювались амортизаційні відрахування, що підтверджено попереднім актом перевірки, в перевіряємий період зазначені об'єкти не були включені до складу основних засобів 1 групи, а отже при їх списанні позивач не має право на застосування положень ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».Також зазначає, що обладнання, яке використовується в кулінарії позивачем неправомірно віднесено до другої групи основних засобів, оскільки таке обладнання повинно бути віднесено до третьої групи основних засобів, а відповідно повинні застосовуватись інші норми для амортизації.
Представник позивача в судове засідання з'явився та підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання з'явився та позовні вимоги не визнав у повному обсязі вказавши, що оскаржені податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, а висновки акту перевірки підтвердженими та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.
Відповідачем - Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові була проведена планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за період з 01.04.2008р. до 31.03.2009р., про що складено акт перевірки № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року, яким встановлено порушення позивачем при здійсненні діяльності: п. п. 5.3.2. п. 5.3., абз. 2 п. 5.4.4. п. 5.4 ст. 5. п. п. 8.2.2. п. 8.2. п. 8.4.8., п. 8.4.10 п. 8.4., п. п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8. пп. 11.2.1, пп. 11.2.3. п. 11. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
На підставі вищезазначеного акту перевірки, державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001330854/0 від 27 липня 2009 року, № 0001330854/1 від 20 серпня 2009 року, № 0001330854/2 від 29 жовтня 2009 року, № 0001330854/3 від 14 січня 2010 року щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 257 132,00 грн. - основного платежу та 93 089,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Позивач з прийнятими рішеннями не погодився та звернувся в межах адміністративного оскарження зі скаргами на прийняте податкове повідомлення - рішення. За результатами розгляду скарг, рішенням вповноважених податкових органів в задоволенні скарг було відмовлено, у зв'язку з чим на адресу позивача були направлені рішення з позначкою після дробі «1», «2», «3», якими доведено нові граничні строки сплати податкового зобов'язання.
Щодо порушення абз. 2 пп. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Проект 07» було укладено договір № 35-02/08 від 01.02.2008 року. Відповідно до п. 1.1 цього договору було передбачено виконання для позивача робіт по виготовленню рекламної продукції (поліграфічної, сувенірної). Згідно з зазначеним договором позивач придбав дисконтні картки, чашки, сувенірні ручки, повітряні кулі, кулі-гірлянди, флаєри з логотипом “РОСТ” на загальну суму 710 218, 00 грн.
На виконання зазначених договорів позивачем сплачені грошові кошти за рекламний матеріал, а отримані позивачем від ТОВ “Проект 07” акти здачі-прийняття робіт використані шляхом включення таких витрат до складу валових витрат.
З акту перевірки, договорів на виготовлення рекламної продукції, актів прийому-передачі вбачається, що дисконтні картки, флаєри зі знижками, повітряні кулі, чашки, ручки містили позначення “РОСТ”. Даний факт визнається сторонами.
Фактичним місцезнаходженням позивача є: м. Харків, проїзд Рогатинський, 3 (супермаркет “РОСТ”на вул. Клочківській в м. Харкові), де ним і здійснюється діяльність з роздрібної та оптової торгівлі товарами широкого асортименту. З пояснень представника позивача, що не оспорюється відповідачем, вбачається, що в процесі своєї господарської діяльності позивач використовує комерційне найменування “РОСТ”.
Зі змісту ч. 1 ст. 489 ЦК України вбачається, що комерційне найменування -це найменування, під яким особа виступає у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників.
Відповідно до ч. 2 ст. 489 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
Ст. 1 Закону України “Про рекламу” визначає, що реклама -це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо такої особи чи товару.
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про рекламу” рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.
За своїми характеристиками та метою паперові флаєри, дисконтні картки, повітряні кулі, чашки, сувенірні ручки, що містять комерційне найменування є рекламними засобами, а їх розповсюдження є передпродажним та рекламним заходом.
Тому, не індивідуалізоване розповсюдження дисконтних карток, флаєрів зі знижками, повітряних куль, чашок, ручок з комерційним найменуванням покликане у такий спосіб популяризувати торговельний об'єкт позивача та заохотити споживачів і в подальшому придбавати товари у магазині позивача, тобто таким чином позивач здійснював рекламу своєї діяльності по наданню торгівельних послуг.
Наказами позивача, планами підготовчих дій по проведенню рекламних акцій, звітами про проведення рекламних акцій та іншими матеріалами справи підтверджується, що позивачем проводилися рекламні акції, в процесі яких здійснювалося безкоштовне розповсюдження дисконтних карток, повітряних кульок, чашок з логотипом, ручок сувенірних, флаєрів.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2010 року у справі № 2а-404/10/2070 встановлено, що позивач використовує логотип «РОСТ», тому покупці здійснюючи покупки в магазині позивача ототожнюють його з супермаркетом «РОСТ».
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином суд вважає необґрунтованим твердження відповідача, що логотип «РОСТ» не пов'язано з діяльністю позивача та не використовується ним у своїй господарській діяльності. Дій щодо розповсюдження дисконтних карток, повітряних кульок, чашок, ручок сувенірних, паперових флаєрів з комерційним найменуванням “РОСТ”, є популяризацію позивача та його магазина та заохочували споживачів в подальшому відвідувати магазин, тобто здійснювалась реклама своєї діяльності.
Порядок віднесення витрат у зв'язку з проведення рекламних заходів встановлено п.п. 5.4.4 пункту 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з абзацом першим підпункту 5.4.4 пункту 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Зазначена норма закону не містить обмежень щодо віднесення до складу валових витрат, витрат на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Згідно абзацу другого підпункту 5.4.4 пункту 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік. Для застосування обмеження у вигляді двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік для включення до складу валових витрат є безоплатна роздача не товару, а зразків товару. Таким чином суд приходить до висновку що зазначені поняття не є тотожними, для застосування зазначеної норми Закону. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР передбачено визначення терміну «товар» та не наведено визначення терміну «примірник товару», яке використовується при застосуванні абзацу другого підпункту 5.4.4 пункту 5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно п.п. 4.4.2 п. 4.4. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІП від 21.12.2000: г) податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування.
В Листі ДПА України від 03.06.2002 р. N 3428/6/15-1215-26 зазначено, щодо оподаткування самостійного виготовлення (придбання) та розповсюдження матеріального носія реклами, який містить в собі інформацію про товари (роботи, послуги), що продаються (виконуються, надаються) компанією та який не можна використати ні в господарській діяльності, ні по-іншому, крім застосування його як носія (джерела) інформації (наприклад, прайс-листи. рекламні проспекти, брошури, каталоги. буклети тощо), то у рекламодавця витрати, пов'язані з виготовленням (придбанням) і розповсюдженням рекламної продукції, яку можна використати як виключно носій інформації про товари (роботи, послуги), включаються до складу валових витрат відповідно до першого абзацу пп. 5.4.4 п. 5.4 Закону про податок на прибуток».
Відповідно до п. 1.6. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
Матеріальний актив, на підставі п. 1.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, це основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.
Згідно з "Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс"", затвердженого наказом Міністерства фінансів від 31.03.1999р. N 87, оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Суд зазначає, що за своєю суттю дисконтні картки, повітряні кульки, чашки, ручки сувенірні, паперові флаєри з комерційним найменуванням “РОСТ”, що розповсюджені позивачем в рекламних цілях, не призначені для реалізації (оплатної передачі) чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу, а отже не є оборотними активами. Доказів можливості використання таких об'єктів в інший спосіб ніж як носій інформації про товари (роботи, послуги) до суду відповідачем не надано.
Окрім того з висновку судово - економічної експертизи № 3729 від 24.05.10р., призначеній по даній справі вбачається, що висновки акту перевірки СДТП по роботі з ВПП у м. Харкові № 2246/23-106/30751167 від 14.07.09 в частині завищення позивачем валових витрат на загальну суму 710 218, 00 грн. не є підтвердженими. Також зазначає, що операція придбання та наступного розповсюдження чашок та ручок в регістрах бухгалтерського обліку не відображена, витрати понесені у зв'язку з операціями з ТОВ «Проект 07» позивачем віднесено на рахунок 93 «Витрати на збут» без відображення отримання товару (чашок та ручок) на рахунку 28 «Товари».
У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування з податку на прибуток підприємств, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Отже в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 164329,0 грн., внаслідок порушення абз. 2 пп. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 67515,90 грн. позов підлягає задоволенню.
Щодо порушення абз. 2 п.п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Між позивачем та ТОВ «Вега-Н» укладено договір № 03/10-ПЕ від 03.10.05р., згідно умов якого позивач отримує забезпечення електричною енергією.
Матеріалами справи встановлено, що у періоді з 01.04.08р. по 31.03.09р. позивач до складу валових витрат включено вартість отриманих від ТОВ «Вега-Н» послуг з електропостачання за період з 01.04.08р. по 31.12.08р. у сумі 1368025,04 грн. без ПДВ та вартість перерахованих авансів за послуги електропостачання за період з 01.04.08р. по 31.12.08р. у сумі 100039,22 грн. без ПДВ, на загальну суму 1468064,66 грн. без ПДВ.
Факт отримання електричної енергії у сумі 1368025,04 грн. та сплати у сумі 1403139,04 грн. без ПДВ за період з 01.04.08р. по 31.12.08р. підтверджується актами прийому - передачі електричної енергії та платіжними дорученнями. Також станом на 01.04.08р. у позивача рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 64925,62 грн. без ПДВ, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 10.01.2010р. (а.с. 220 т. 1).
Відповідно до вимог п.п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Таким чином за правилами першої події відповідно до вищезазначеної закону у період із 01.04.08р. по 31.12.08р. позивач мав право включити до складу валових витрат суму у розмірі 1403139,04 грн. без ПДВ. Сума в розмірі 64925,62 грн. без ПДВ, яка рахувалась як дебіторська заборгованість станом на 01.04.08р. повинна була бути включена позивачем до складу валових витрат, відповідно до правила першої події до 01.04.08р.
Посилання позивача на те, що зазначена сума не була включена до складу валових витрат станом на 01.04.08р. судом не приймається до уваги, оскільки правильність відображення валових витрат до 01.04.2008р. було досліджено при проведенні попередньої перевірки, про що складено акт № 2702/233/30751167 від 07.07.08р. за період з 01.01.07р. по 31.03.08р. Відповідно до зазначеного акту встановлено наявність у позивача дебіторської заборгованості станом на 31.03.08р. по ТОВ «Вега-Н» у сумі 64925,62 грн. без ПДВ, з датою виникнення січень 2008 року (а.с. 198 т.2). В розділі 3.1.2 цього акту «валові витрати» зазначено, що позивач визначає витрати відповідно до правила першої події передбаченого п.п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За 1 квартал 2008 року встановлено завищення валових витрат на суму 213724 грн. (а.с. 204 т.2), заниження валових витрат, а саме дебіторської заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ «Вега-Н» у сумі 64925,62 грн. без ПДВ не встановлено, а отже позивачем зазначена сума у 1 кварталі 2008 року була включена до складу валових витрат. За результатами перевірки від 07.07.08р. позивачу було донараховано податок на прибуток (з урахуванням штрафних санкцій) у розмірі 62,2 тис. грн.., який був сплачений позивачем, про що свідчить п.2.5 акту перевірки від 14.07.09р. (а.с. 15 т.1), а отже у позивача були відсутні заперечення щодо встановлених валових витрат та нарахованого податку на прибуток. Таким чином вищезазначені обставини свідчать, що позивач повторно включив зазначену дебіторську заборгованість у сумі 64925,62 грн. без ПДВ у періоді з 01.04.08р. по 31.12.08р. до складу валових витрат.
Відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. На підставі даної норми позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями також нарахована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 5669,20 грн.
Отже в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 16231,00 грн., внаслідок порушення п.п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 5669,20 грн. позов не підлягає задоволенню.
Щодо порушення п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»
23.02.09 року між позивачем та ТОВ «Спеціум ЛТД» було укладено договір підряду № 35/2009, згідно умов якого ТОВ «Спеціум ЛТД» виконуються роботи з електропостачання комплексу, розташованого за адресою Харківська область, Зміївський район с. Гайдари вул. Піонерська. До складу валових витрат за цим договором включено суму авансових внесків 82274,29 грн. без ПДВ, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.09р. (а.с. 223 т. 1).
На підставі рахунку - фактури від 25.03.09р. № СФ-0000032 позивачем сплачено на користь ТОВ «Гідра плюс» кошти за елетронагрівачі та монтаж, станом на 01.04.09р. дебіторська заборгованість складає 10063,34 грн. без ПДВ.
Відповідно до вимог п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрати по придбанню, будівництву, реконструкції, модернізації, ремонту та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.
Вищезазначені обставини свідчать, що в даному випадку позивач замовивши роботи по здійсненню електропостачання в майновому комплексі, придбавши електронагрівачі та замовивши їх монтаж здійснив роботи по ремонту та поліпшенню таких основних засобів. Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що такі роботи окремо від майнового комплексу не можуть бути використані та відокремлені.
Посилання позивача на п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», як підставу для віднесення таких витрат до складу валових не є обґрунтованим, оскільки зазначена норма передбачає, що такі витрати включаються до складу валових, за виключенням обмежень встановлених в п.5.3-5.7 цієї статті. В даному випадку обмеження, щодо віднесення таких витрат до складу валових встановлено саме п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. На підставі даної норми позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями також нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4616,80 грн.
Отже в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 23084,00 грн., внаслідок порушення п.п. 5.3.2. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 4616,80 грн. позов не підлягає задоволенню.
Щодо порушення п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Позивачем у 1 кварталі 2009 року включено суми перерахованих авансових платежів на адресу суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб - платників єдиного податку у сумі 49353,50 грн. без ПДВ, а саме 38542,29 грн. перераховано ФО-П ОСОБА_3 за плити перекриття та 10811,20 грн. перераховано СПДФО ОСОБА_4 за поставку хлібобулочних та кондитерських виробів. Представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що зазначені кошти були сплачені платникам єдиного податку, та що станом на 31.03.09р. товар на адресу позивача не був поставлений. Як свідчать матеріали справи СПДФО ОСОБА_4 здійснював поставку товару починаючи з 01.04.09р.
Відповідно до п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є: а) нерезидентами; б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).
Таким чином у взаємовідносинах з платниками єдиного податку право на включення витрат до складу валових, виникає з моменту отримання товару (робіт, послуг), а не факту перерахування коштів. Станом на 31.03.09р. по взаємовідносинах з вищезазначеними платниками податків такі товари позивачем не оприбутковувались.
Відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. На підставі даної норми позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями також нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2467,80 грн.
Отже в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 12339,00 грн., внаслідок порушення п.п. 11.2.3. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 2467,80 грн. позов не підлягає задоволенню.
Щодо порушення п.п. 8.4.8, 8.4.10 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
До складу валових витрат у 4 кварталі 2008 року включено собівартість списаних основних засобів 1 групи у сумі 126070 грн.
18.11.2005 року позивач придбав у ПП «Август-2002» комплекс, що знаходиться за адресою Харківська область, Зміївський район с. Гайдари вул. Піонерська. 21.11.05р. цей комплекс був переданий позивачу за актом прийому передачі.
Розпорядженням позивача № 52-60 від 01.12.08р. було створено приймаючу комісію для огляду та введення в експлуатацію : будинку піонерів; спальних корпусів № 1-4, 6,7; очисних споруди; водонасосної станції (а.с. 1-9 т.2). За зазначеними об'єктами 01.12.08р. було складено акти приймання передачі основних засобів. (а.с. 10-18 т.2).
Протоколом учасників загальних зборів позивача від 01.12.08р. було прийнято рішення про списання вищезазначених об'єктів (а.с. 22 т. 2).
Наказом № 55/1 від 02.12.08р. прийнято рішення про списання вищезазначених об'єктів (а.с. 21 т.2).
31.12.08 року позивачем складені акти списання необоротних активів та прибуткові накладні (а.с. 23-42 т. 2).
В податковому обліку позивача у складі об'єктів основних засобів 1 групи зазначені основні фонди не значились. Зазначена обставина позивачем не спростована та доказів здійснення амортизаційних відрахувань позивачем до суду не надано.
Відповідно до п.п. 8.4.8. п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.
Відповідно до п.п. 8.4.10. п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі ліквідації окремого об'єкта основного фонду групи 1 за рішенням платника податку та наявності відповідних документів про його знищення, розібрання або перетворення іншими способами, внаслідок чого такий об'єкт не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням, балансова вартість такого окремого об'єкта основних фондів групи 1 включається до складу валових витрат.
Вищезазначені норми закону діють лише в частині оподаткування основних засобів в податковому обліку. В податковому обліку зазначені об'єкти позивачем не відображені, а отже в порушення цих норм закону позивачем неправомірно включено до складу валових витрат собівартість списаних у бухгалтерському обліку основних засобів 1 групи у сумі 126070 грн.
В періоді, що перевірявся з 01.04.08р. по 31.03.09р. вищезазначені об'єкти у господарській діяльності не використовувались, дохід від них позивачем не отримувався, таким чином зазначені об'єкти підпадають під визначення «невиробничі фонди» - капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться капітальні активи (або їх структурні компоненти) які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно з п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Порядок бухгалтерського обліку вартості невиробничих фондів установлюється Міністерством фінансів України. Такий бухгалтерський облік ведеться окремо від податкового обліку та не впливає на податкові зобов'язання платника податку.
Окрім того суд зазначає, що попереднім актом від 07.07.08р. було встановлено, що вищезазначений об'єкт не використовується у виробничій діяльності. Зазначені обставини були враховані позивачем та амортизаційні відрахування не нараховувались.
Згідно наданих документів вбачається, що 01.12.08р. - 02.12.10р. в день їх постановки та наступний день було прийнято рішення про їх ліквідацію, отже зазначені обставини свідчать про неможливість використання таких об'єктів в якості основних фондів, оскільки до основних фондів відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Таким чином зазначені об'єкти не призначались до використання позивачем протягом строку, що перевищує 365 календарних днів.
Судом не приймається до уваги висновок судово - економічної експертизи № 3729 від 24.05.10р. в частині висновку по четвертому питанню, оскільки питання про наявність права платника на збільшення валових витрат при ліквідації основних фондів та чи залежить це право від відображення балансової вартості у податковому обліку є виключно правовим. Окрім того матеріалами справи встановлено що зазначені об'єкти не є основними фондами в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули. На підставі даної норми позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями також нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 9455,40 грн.
Отже в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 31518,00грн., внаслідок порушення п.п. 8.4.8, 8.4.10 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 9455,40 грн. позов не підлягає задоволенню.
Щодо порушення п.п. 8.2.2 п. 8.2 п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Судом встановлено, що в додатку № 5 до акту перевірки № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року наведено перелік основних фондів які позивачем віднесено до 2 групи основних фондів та застосовано норму амортизації 10 % до балансової вартості. Відповідач вважає, що зазначені об'єкти повинні бути віднесені до 3 групи основних фондів, а відповідно підлягає застосуванню норма амортизації 6 %.
Відповідно до п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Відповідно до п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.
Суд зазначає, що основні фонди перелічені у додатку № 5 до акту перевірки № 2246/23-106/30751167 від 14.07.2009 року відповідають визначенню основних фондів, що відносяться до 2 групи, а саме є побутовими електронними, оптичними, електромеханічними приладами та інструментами
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем доказів, що свідчать про наявність характеристик (інших критеріїв) таких основних засобів, у зв'язку з якими їх неможливо віднести до основних фондів 2 групи до суду не подано.
У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування з податку на прибуток підприємств, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Отже в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 9631,0 грн., внаслідок порушення абз. 2 пп. п.п. 8.2.2 п. 8.2 та п.п. 8.6.1. п. 8.6.ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 3364,40 грн. позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,
З огляду на викладене, вимога позивача про скасування податкових повідомлень-рішень №0001330854/0 від 27 липня 2009 року, №0001330854/1 від 20 серпня 2009 року, №0001330854/2 від 29 жовтня 2009 року, №0001330854/3 від 14 січня 2010 року в частині визначення основного платежу з податку на прибуток у сумі 173960,00 грн. та штрафної (фінансової) санкцій у сумі 70880,30 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В іншій частині підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.19 Конституції України, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 7-11, 71, 72, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові №0001330854/1 від 20 серпня 2009 року в частині визначення основного платежу у сумі 173960,00 грн. та штрафної (фінансової) санкцій у сумі 70880,30 грн.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові №0001330854/2 від 29 жовтня 2009 року в частині визначення основного платежу у сумі 173960,00 грн. та штрафної (фінансової) санкцій у сумі 70880,30 грн.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові №0001330854/3 від 14 січня 2009 року в частині визначення основного платежу у сумі 173960,00 грн. та штрафної (фінансової) санкцій у сумі 70880,30 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Спільного Українсько-американського підприємства "Європоль" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61001, м. Харків вул. Плеханівська б. 18, код -30751167) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.)
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подачі апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 8 грудня 2010 року.
Головуючий суддя Волошин Д.А.
Судді Кухар М.Д.
Сліденко А.В.