Справа №285/2221/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6599/2025
18 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Музичко С.Г.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей управління у справах сім'ї, молоді, фізичної культури та спорту Новоград-Волинської міської ради про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Пінкевич Н.С.,-
встановив:
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом.
ОСОБА_1 просила: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки та самоусунувся від спілкування з сином, не піклується про його фізичний стан і духовний розвиток. Відповідач надає грошові кошти в недостатньому для утримання дитини розмірі.
Ухвалою суду від 03 липня 2023 року закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення аліментів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала.
Представник ОСОБА_2 заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, ухиляючись від виховання дитини.
Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір'ю ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27 червня 2017 року у справі № 281/192/17 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову 23 березня 2017 року та до досягнення сином повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що з вересня 2011 року ОСОБА_2 не бере участі у вихованні спільного сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
Статтею 150 Сімейного Кодексу України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», розглядаючи справи даної категорії, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що відповідач як батько ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Згідно ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Так, до матеріалів справи долучено копія висновку Новоград-Волинської міської ради від 09 листопада 2022 року, відповідно до якого, виконавчий комітет, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 .
Колегія суддів вважає вказаний висновок Новоград-Волинської міської ради таким, що зроблено без достатнього з'ясування всіх обставин, недостатньо обґрунтованим та мотивованим.
При вирішення спору, суд першої інстанції правильно вважав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, взявши до уваги надані докази в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки ОСОБА_2 щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач не надавав дозволу щодо оздоровлення сина закордоном та щодо поїздки до Польщі за програмою обміну учнями.
Допитаний у суді першої інстанції ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказав, що до позбавлення батьківських прав ставиться позитивно, оскільки вказане надасть можливість в тому числі їздити за кордон.
Так, відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей
від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Враховуючи відсутність протягом тривалого проміжку часу спілкування відповідача з сином та проживання дитини з мамою, його вік, усталений спосіб життя та невмотивовану позицію по суті спор, колегія суддів вважає, що думка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може бути спотворена, мати ознаки навіювання позивача, внаслідок чого не може прийматися судом як абсолютна.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 зазначено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується судом, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, наприклад таких, як тривалий час проживання дитини з одним із батьків без можливості повноцінного спілкування з тим із батьків, з ким дитина не проживає.
Колегія суддів зауважує, що в спорах щодо дітей останні є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин, і у будь-якому випадку найвищою метою є захист найкращих інтересів дітей, навіть якщо такі не співпадають з інтересами одного чи обох батьків.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, дослідивши надані докази у їх сукупності, правильно вважав, що позивачем не доведено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по виховуванню дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що з 2011 року відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не виявляє бажання спілкуватися із дитиною та приймати участь у його вихованні, колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не надано достатніх доказів для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 12 грудня 2024 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 23 червня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: Є.П. Євграфова
С.Г. Музичко