02 грудня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-3419/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Слободянюк Н.І.,
за участю секретаря - Дрижирук М.І.,
представника позивача - Мурич Л.О.
представника відповідача - Овчаренка В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області до Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" про стягнення грошових коштів, -
15 липня 2010 року Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція у Полтавській області /далі по тексту - позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" /далі по тексту - відповідач/ про стягнення 723 913,00 грн, визначеної на рівні звичайної ціни згідно рішення про застосування звичайних цін від 19.01.2010 № 1.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на здійснення ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»збиткової господарської діяльності /шляхом продажу земельних ділянок та під'їздних колій, а потім їх оренди у пов'язаної особи за плату, що значно перевищує суму земельного податку та амортизаційних відрахувань щодо таких земельних ділянок та під'їздних колій /, внаслідок якої у податковому обліку з податку на прибуток товариством завищено валові витрати та від'ємне значення на загальну суму 723 913,00 грн.
Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що для визначення звичайної ціни Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено співставлення та порівняння суми орендної плати як з сумою земельного податку, так і з сумою амортизаційних відрахувань у випадку перебування об'єкту у власності платника податків -орендаря. До того ж, на думку відповідача, контролюючим органом не обґрунтовано пов'язаність осіб- ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»та ТОВ «Карбонтранссервіс»- з точки зору здійснення контролю одного над іншим або перебування під спільним контролем, як то визначає пункт 1.26 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми права, суд доходить таких висновків.
Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для визначення ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у сумі 723 913,00 грн з використанням звичайної ціни згідно рішення про застосування звичайних цін Кременчуцької ОДПІ від 19.01.2010 № 1 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 26.01.2010 № 186/23-209/00152299, про завищення платником податків валових витрат та від'ємного значення на загальну суму 723 913,00 грн за період ІІІ квартал 2008 року -ІІІ квартал 2009 року.
До такого висновку податковий орган дійшов, виходячи з того, що у 2007 році ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»здійснено продаж земельних ділянок та під'їздних колій ТОВ «Об'єднання Хорс», а починаючи з 2008 року ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»орендує ці ж самі земельні ділянки та під'їздні колії у ТОВ «Карбонтранссервіс», засновником якого є ТОВ «Об'єднання Хорс»/97% статутного фонду/. При цьому сума орендної плати, яку сплачує ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»на користь ТОВ «Карбонтранссервіс», значно перевищує звичайні ціни. За звичайні ціни Кременчуцькою ОДПІ взято суму земельного податку, яку сплачує ТОВ «Карбонтранссервіс»щодо земельної ділянки, та суму амортизаційних відрахувань, нараховану ТОВ «Карбонтранссервіс»до балансової вартості під'їздних колій. Звідси, Кременчуцька ОДПІ робить висновок про те, що якщо б земельні ділянки та під'їздні колії залишились у власності ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», то останнє б понесло витрат у вигляді земельного податку та амортизаційних відрахувань на 723 913,00 грн менше, ніж витрат на сплату орендної плати за користування цими земельними ділянками та під'їздними коліями. Як зазначено в акті перевірки, директору ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»було запропоновано надати пояснення щодо доцільності продажу земельних ділянок та під'їздних колій, коли витрати товариства на оренду цих земельних ділянок та під'їздних колій перевищують можливі витрати на сплату земельного податку та нарахування амортизаційних відрахувань, однак, такі пояснення надані не були.
Як з'ясовано у судовому процесі, наведені в акті перевірки від 26.01.2010 № 186/23-209/00152299 фактичні обставини взаємовідносин між відповідачем та ТОВ «Об'єднання Хорс»і ТОВ «Карбонтранссервіс»щодо дійсності продажу та оренди земельних ділянок та під'їздних колій відповідачем визнаються, а у суду не виникає сумнівів у достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, і тому ці обставини окремо судом не досліджуються.
Також представником відповідача визнано, що ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»та ТОВ «Карбонтранссервіс»є пов'язаними між собою особами /під спільним контролем ОСОБА_3 та ТОВ СП «Хімопол»/.
Оскільки спірні правовідносини склалися з приводу визначення та застосування звичайної ціни, а ці правовідносини унормовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», то суд при вирішенні справи керується положеннями пункту 1.20 статті 1 та підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Як встановлює підпункт 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.
Підстави визначення податкових зобов'язань платника податку на прибуток із застосуванням звичайних цін встановлені, зокрема, підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.
Отже, відповідач мав право віднести до валових витрат витрати на придбання послуг оренди земельних ділянок та під'їздних колій у розмірі, не більшому за звичайну ціну, правило визначення якої встановлено пунктом 1.20 статті 1 названого Закону.
Відповідно до абзаців 1 та 2 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін; справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 1.20.2 цього пункту встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Згідно з підпунктом 1.20.5-1 цього ж пункту якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.
З матеріалів перевірки відповідача слідує, що за рівень звичайних цін Кременчуцькою ОДПІ взято суму земельного податку та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих ТОВ «Карбонтранссервіс»щодо земельних ділянок та під'їздних колій, переданих в оренду ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю».
Проте, таке визначення звичайних цін не відповідає правильному застосуванню пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки здійснено без дотримання вимоги закону щодо послідовності застосування способів визначення звичайної ціни та щодо використання інформації про укладені на момент оренди земельних ділянок та під'їздних колій договори з ідентичними (однорідними) послугами у співставних умовах. При цьому Кременчуцькою ОДПІ не наведено підстав, з яких було неможливим визначення звичайної ціни шляхом використання способів, закріплених нормами підпунктів 1.20.1-1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Кременчуцькою ОДПІ був застосований спосіб, закріплений підпунктом 1.20.5-1 пункту 1.20 зазначеної статті, що підлягає застосуванню лише у тому випадку, коли застосування способів визначення звичайної ціни, передбачених підпунктами 1.20.1 -1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є неможливим.
Крім того, позивач ні під час перевірки, ані під час судового розгляду справи не визначився з тим, які правила бухгалтерського обліку прирівнюють суму земельного податку та суму амортизаційних відрахувань до звичайних цін.
Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом /підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»/.
Позаяк позивач не довів суду того, що ціна договорів оренди, укладених між ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю»та ТОВ «Карбонтранссервіс», не відповідала рівню звичайних цін, є підстави для висновку, що при визначенні звичайних цін на земельні ділянки та під'їздні колії податковий орган діяв не у межах наведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
У задоволенні адміністративного позову Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області до Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" про стягнення грошових коштів у сумі 723 913,00 грн відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови апеляційної скарги з одночасною подачею її копії до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення встановленого строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлено 07 грудня 2010 року.
Суддя Н.І. Слободянюк