20 березня 2025 рокуСправа №160/786/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луговської Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому проваджені) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) через свого представника звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, відповідач) щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 26.11.2020 року по 12.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 26.11.2020 року по 12.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звільнення зі служби відповідачем затримано проведення з позивачем розрахунку при звільненні, а саме: не виплачено індексацію грошового забезпечення, виплату яких відповідачем здійснено лише 12.12.2024 року, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим вважає, що виникло право на звернення до суду із заявленими вимогами.
Ухвалою суду прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі зазначає, що судовий акт виконано добровільно, нараховано та виплачено позивачу індексацію. Оскільки виплату належних сум проведено без затримки у один місць, то відсутні правові підстави для виплати компенсації за втрату частини доходу.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у ГУ ДСНС у Дніпропетровській області та згідно наказу №422 від 25.11.2020 року звільнено у запас за п.п. 3 п.176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 у справі №160/13833/23 визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із врахуванням базового місяця для розрахунку індексу споживчих цін - січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Дніпропетровській області яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 р. по 25.11.2020 р. з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Зобов'язано ГУ ДСНС у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із врахуванням базового місяця для розрахунку індексу споживчих цін - січень 2008 року. Зобов'язано ГУ ДСНС у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 25.11.2020 р. відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у фіксованому розмірі 3151,85 грн. на місяць.
Рішення суду набрало законної сили 19.09.2024.
12.12.2024 ГУ ДСНС у Дніпропетровській області сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 149' 965грн. 71 коп.
Зважаючи, що така індексація виплачена не у день звільнення, позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв'язку з чим звернувся до суду із відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №813/356/16.
Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Наслідки невиплати працівнику при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України та залежать від наявності вини підприємства, установи, організації, з якими такий працівник перебував у трудових відносинах, і безспірності сум, що підлягають до виплати.
Зокрема, підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір.
Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
У зазначеній постанові від 26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду також вказала, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
У постанові від 26.06.2019 року у справі №766/9584/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо застосування частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, у відповідності до положень статей 116, 117 Кодексу законі про працю України та правових позицій Верховного Суду щодо їх застосування, суд враховує наступне:
на день виключення позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення між ним та відповідачем не існувало спору щодо нарахування та виплати індексації, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими;
спір щодо нарахування та виплати індексації виник після отримання позивачем відповіді відповідача з відмовою щодо нарахування та виплати у зв'язку з відсутністю підстав для нарахування компенсації;
право позивача на отримання індексації, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 року у справі №160/13833/23. Цим рішенням суд зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення;
зазначений судовий акт відповідач добровільно виконав, нарахувавши та виплативши позивачу індексацію. Доказів ухилення відповідача від виконання цього рішення матеріали справи не містять.
Оскільки відповідач виплатив індексацію, належну позивачу на день звільнення, то підстави для застосування судом до відповідача наслідків, передбачених частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, за порушення строків виплати індексації, відсутні.
Спір щодо виплати зазначеної індексації, який виник між позивачем та відповідачем після звільнення позивача, вирішений відповідними судовими актами. Обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу компенсації й індексації виник у відповідача після набрання рішенням суду законної сили.
За змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України у разі вирішення спору щодо виплати працівнику сум при звільненні, власник або уповноважений орган зобов'язані нарахувати та виплатити належні такому працівнику суми після набрання рішенням законної сили у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
За змістом статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та відповідно до правових позицій Верховного Суду, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку є видом відповідальності роботодавця за порушення строків виплати належних працівнику безспірних сум. Тому, виплата позивачу індексації, яка була предметом судового спору, до набрання рішенням суду законної сили (до настання дати, з якої така виплата стає обов'язком відповідача) звільняє відповідача від негативних наслідків, передбачених зазначеними вище нормами Кодексу законів про працю України. Відсутні підстави стверджувати, що відповідач ухилявся від виконання рішення суду.
Крім того, суд враховує, що ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Отже, відсутні підстави стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання середнього заробітку й компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як таке право було встановлено судом.
Тому, з урахуванням зазначених обставин, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, у вигляді сплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно частин 1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст.139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (49001, м.Дніпро, вул. Первозванівська, 4; код ЄДРПОУ 38598371) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В. Луговська