Номер провадження: 11-кп/813/925/25
Справа № 498/1056/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу з доповненнями заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Великомихайлівського районного суду Одеської обл. від 10.09.2024 у к/п № 12024162390000296 від 19.04.2024 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Великоплоске Великомихайлівського р-ну Одеської обл., громадянина України, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки із покладенням відповідних обов'язків.
Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Роздільнянського райсуду Одеської обл. від 22.04.2024. Вирішено питання щодо речових доказів.
Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 18.04.2024 близько 08 год., з метою незаконного переправлення осіб через державний кордон України поза межами пункту пропуску до респ. Молдова, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, зустрів біля свого домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , провів їх до житлового будинку за місцем свого проживання, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де залишив вище вказаних осіб на території даного домоволодіння до подальших вказівок. В подальшому, ОСОБА_7 дочекавшись сприятливого моменту - відсутності поблизу державного кордону з респ. Молдова нарядів ДПСУ, що забезпечить безперешкодне переправлення вказаних осіб через державний кордон України, 18.04.2024 близько 23:50 (більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не представилось за можливе) повідомив ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що вони відправляються у бік державного кордону України для їх подальшого переправлення на територію респ. Молдова, та орієнтуючись в особливостях місцевості оскільки є місцевим мешканцем, вирушив разом з останніми в пішому порядку в напрямку державного кордону України, та 19.04.2024 о 03:19 дійшовши до межі державного кордону біля інформаційного стовпчика № 0466 з покажчиком № 976, який розташовано на відстані 1000 метрів від с. Великоплоске Роздільнянського (колишнього Великомихайлівського) району Одеської обл., ОСОБА_7 разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було виявлено працівниками Державної прикордонної служби України.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі з доповненнями заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 , не оспорюючи викладені у вироку та в обвинувальному акті фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, вказує на те, що не погоджується з оскаржуваним вироком в частині призначеного покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, з огляду на те, що суд 1-ої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме: не застосував закон, який підлягає застосуванню (ст. 55 КК України), не призначив ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке передбачено санкцією ч. 2 ст. 332 КК України як обов'язкове.
За таких обставин заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду від 10.09.2024 в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 332 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з здійсненням міжнародних перевезень.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримала вимоги апеляційної скарги з доповненнями та просили її задовольнити, водночас ОСОБА_7 не заперечував проти її задоволення, при цьому вказав, що діяльністю, пов'язаною з міжнародними перевезеннями не займається.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення приписам наведеної норми кримінального процесуального закону відповідає в повному обсязі з огляду на наступне.
Оскільки вирок суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікація дій обвинуваченого ніким не оскаржується, апеляційний суд не перевіряє вирок в цій частині та констатує, що дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 332 КК України.
Що стосується доводів сторони обвинувачення щодо не призначення судом ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 332 КК України як обов'язкове, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними з огляду на наступне.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно із абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, (далі Пленуму ВСУ) призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд 1-ої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, які його обтяжують, а також зважаючи на те, що обвинувачений на час вчинення злочину і по теперішній час ніде не працює, вчинення ним злочину не було пов'язане з його посадою або із заняттям ним певною діяльністю, дійшов висновку про незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ої інстанції з приводу відсутності підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_7 передбаченого санкцією ч. 2 ст. 332 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, оскільки згідно із п. 17 постанови вищезазначеного Пленуму ВСУ, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадою обвинуваченого або із заняттям ним певною діяльністю.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується із правовою позицією, викладеною колегією суддів Другої судової палати ККС у складі ВС у постанові від 11.02.2025 у справі № 308/10158/22, провадження № 51-1529 км 24.
Отже, оскільки, з огляду на матеріали кримінального провадження зазначених даних не встановлено, як і не встановлено наявність таких обставин під час апеляційного розгляду справи, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що не знайшли свого підтвердження доводи прокурора ОСОБА_8 про наявність підстав для призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю.
Більш того, колегія суддів враховує, що обвинувачений в судовому засіданні апеляційного суду підтвердив, що не займається та ніколи не займався діяльністю, пов'язаною із міжнародними перевезеннями.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, призначене судом 1-ої інстанції покарання без застосування додаткового покарання, буде відповідати приписам ст.ст. 50, 65 КК за своїм видом та буде необхідним для досягнення його мети, тобто необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд 1-ої інстанції, всебічно, повно та об'єктивно розглянув кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 та призначив йому покарання, що відповідає принципам справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання, тому підстав для задоволення апеляційної скарги із доповненнями прокурора ОСОБА_8 апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу з доповненнями заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Великомихайлівського районного суду Одеської обл. від 10.09.2024, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4