23.06.25
22-ц/812/830/25
Провадження № 22-ц/812/830/25
іменем України
16 червня 2025 року м. Миколаїв
справа 490/11210/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Шаманської Н.О., Лівінського І.В.,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 10 березня 2025 року суддею Саламатіним О.В., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом
Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_1 , про стягнення боргу за надані послуги водопостачання та водовідведення,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У грудні 2024 року МКП «Миколаївводоканал» звернулось з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку боргу за надані послуги водопосточання та водовідведення у розмірі 36075,06 грн.
Позивач зазначав, що надає населенню м. Миколаєва послуги з водопостачання та водовідведення, у тому числі відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 . На ім'я відповідачів був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 . Станом на жовтень 2024 року відповідачі мають заборгованість за надані послуги у розмірі 36 075,06 грн, до яких також входить 1735,36 грн абонентської плати. Нарахування за наданні послуги відбувалось відповідно до затверджених норм згідно благоустрою помешкання, на підставі рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 385 від 26.06.1988 року, № 592 від 14.07.2017 року, № 661 від 28.07.2021 року, за нормою 5,7/5,57 куб.м. на одну людину на місяць.
У відзиві на позовну заяву відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечували. Посилались на те, що у 2023 році неодноразово зверталися до позивача з проханнями укласти з ними індивідуальний договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення, а також на індивідуальне оплумбування лічильника. Однак обидва звернення залишились без уваги позивача.
Також зазначали, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості, не відомо за який конкретно період позивач просить стягнути з заборгованість, як проводився її розрахунок та за якими тарифами.
Наголошували на тому, що не мають з позивачем договору про надання послуг.
Ціну за воду позивач зазначає як за питну, хоча насправді в трубопроводах присутня вода технічна, шкідлива для здоров'я людей, така вода є значно дешевшою. Про те, що вода є технічною, а не питною, неодноразово зазначалося на сайтах міста з попередженням, що вода не придатна для вживання, але позивачем це ретельно приховується від споживачів та нараховується оплата як за питну воду.
Більш того, з розрахунку заборгованості вбачається, що родина з двох осіб витратила майже 70 куб. м. на місяць, що взагалі не можливо. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості - це листопад 2019 року. Але відповідачі не мають заборгованості в тому розмірі, що надав позивач, що підтверджується інформацією про стан розрахунків за послуги від 05.12.2023 року.
Крім того, довідкою №4821-7001413261 підтверджується, що з 10 серпня 2022 року відповідач ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою та проживає в с. Мирне Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, отже послуг позивача по АДРЕСА_1 не споживає. Крім того ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК №507757 від 20.05.2021 року.
На теперішній час за адресою АДРЕСА_1 , мешкає лише двоє боржників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповіді на відзив позивач не подавав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2025 року позов задоволено частково, з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь МКП «Миколаївводоканал» стягнуто в солідарному 36 075,06 грн, з яких: заборгованість за наданні послуги з централізованого водопостачання та водовідведення - 34 339,70 грн та 1 735,36 грн абонентської плати.
Також з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» стягнуто по 1 514 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано обов'язком споживачів оплачувати надані житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Тарифи на комунальні послуги встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг у відповідності до вимог Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" та Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2876 від 22.12.2021 року "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення міському комунальному підприємству "Миколаївводоканал", тому доводи відповідачів про відсутність тарифів на постачання технічної води є неспроможними та такими, що на висновки суду вплинули.
У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено у зв'язку з тим, що з 10 серпня 2022 року він проживає в селищі Мирне Нечаянської сільської ради Миколаївського району.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким зменшити заборгованість за період з 12 квітня 2022 року по жовтень 2024 року.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, на які відповідачі посилались заперечуючи проти задоволення позовних вимог. Крім того апелянти наполягали на обов'язку МКП «Миколаївводоканал» здійснити перерахунок вартості наданих послуг, оскільки з 12 квітня 2022 року послуги з постачання питної води споживачам не надаються, а подається технічна вода не придатна до споживання.
Узагальнені доводи інших учасників
Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
2.Мотивувальна частина
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову у справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 36 075, 06 грн, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.
Відповідно до приписів частини тринадцятої статті 7 ЦПК України у випадках, коли розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для розрахунків за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
З витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва від 17.12.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровані за вказаною вище адресою з 06.07.2004 року.
Відповідачі не подавали позивачу заяв та підтверджувальних документів з питання тимчасової відсутності або щодо припинення користування послугами.
Нарахування за наданні послуги відбувалось відповідно до затверджених норм згідно благоустрою помешкання, на підставі рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №385 від 26.06.1988 року, №592 від 14.07.2017 року, №661 від 28.07.2021 року, за нормою 5,7/5,57 куб.м. на одну людину на місяць, які діяли у зазначений у заборгованості період.
Позиція апеляційного суду
Приписами пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог частин першої-другої статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Приписами статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Нормою статті 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Нормами статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Вимогами частини четвертої статті 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У статті 67 Житлового кодексу Української РСР закріплено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно з вимогами пункту 5 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до вимог статті 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Приписами частини четвертої статті 23 та частини третьої статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що послуги з централізованого водопостачання/водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання/водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зазначив про те, що не дивлячись на те, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Разом з цим, такому праву споживача прямо відповідає його обов'язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить висновку, що сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно з якими позивач надавав відповідачам послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі були зобов'язані сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період.
Так, статтею 322 ЦК України визначено, що на власника покладається тягар утримання майна.
Приписами статті 541 ЦК України визначено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Водночас, нормами частини третьої статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З огляду на надані суду докази, Постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 16.12.2021 року № 2876 «Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення МКП «Миколаївводоканал», з 01 січня 2022 року набрали чинності нові тарифи, а саме: за 1 куб.м. з ПДВ - централізоване водопостачання - 17,53 грн, централізоване водовідведення - 16,51 грн за 1 куб.м.
Плата за абонентське обслуговування є різною та нараховується на один особовий рахунок: 35,19 грн., якщо маєте лише централізоване водопостачання (за наявності вузла комерційного обліку); 19,04 грн., якщо маєте лише централізоване водопостачання (за відсутності вузла комерційного обліку); 19,04 грн., якщо маєте лише централізоване водовідведення.
З наданого позивачем витягу з особового рахунку вбачається, що з листопада 2019 року відповідачі не оплачували наданих послуг взагалі. З січня 2021 року в обсязі меншому, ніж було нараховано позивачем. Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачами зобов'язань щодо оплати отриманих від МКП «Миколаївводоканал» послуг, станом на листопад 2024 року виникла заборгованість у розмірі 36 075, 06 грн, у тому числі абонентська плата - 1 735, 36 грн.
Розмір заборгованості відповідачами не спростований.
При цьому, з1ясувавши, що відповідач ОСОБА_3 як тимчасово переміщена особа фактично проживає в селищі Мирне Нечаянської сільської ради Миколаївського району, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до нього.
Щодо задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які зареєстровані, проживають та отримують послуги з водопостачання та водовідведення по АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення.
При цьому суд першої інстанції не погодився з доводами відповідачів про відсутність у місті питної води, оскільки навіть після обстрілу міста, внаслідок якого було пошкоджено мережу водогону, питна вода постачається МКП «Миколаївводоканал» до об лаштованих у місті спеціальних пунктів, у тому числі в Центральному його районі, де проживають відповідачі. Є очевидним, що діяльність по забезпеченню питної води в пунктах м. Миколаєва вимагає певних матеріальних засобів на очищення води, доставки такої води в пункт.
Отже, беззаперечних доказів того, що ними не споживається питна вода, яка постачається МКП «Миколаїваодоканал» відповідачами не надано.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з'ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтами не надано.
Відповідно статті 375 ЦПК, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, однак у зв'язку з тим, що апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, судові витрати апелянтів, понесені при подачі апеляційної скарги, залишаються за їх рахунок.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська
Повний текст постанови виготовлено 23 червня 2025 року