23.06.2025 Провадження по справі № 3/940/400/25 Справа № 940/1131/25
Іменем України
23 червня 2025 року суддя Тетіївського районного суду Київської області Мандзюк С.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 3 Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 708970 від 13.06.2025 вбачається, що 12.06.2025 о 03 годині 00 хвилин у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно дружини ОСОБА_2 , а саме ображав її нецензурними словами та вдарив по обличчю, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину у вчиненому правопорушенні не визнав та зазначив, що не вчиняв стосовно дружини домашнього насильства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частина 1 статті 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Частина 3 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Об'єктом зазначеного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.
Зважаючи на диспозицію викладеної норми статті, працівником поліції на стадії оформлення протоколу не було розкрито об'єктивної сторони правопорушення, його суть викладена формально, не конкретно, не зазначено наслідки правопорушення, що були чи могли бути заподіяні ОСОБА_2 у результаті дій ОСОБА_1 .
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, яка має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Однак, до протоколу на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та його винуватості в ньому, окрім письмових пояснень, відібраних у ОСОБА_2 , не надано належних та допустимих доказів, передбачених ст. 251 КУпАП.
Водночас, суд констатує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може визнаватись єдиним та беззаперечним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки оцінка наявних у справі доказів, як це передбачено положеннями ст. 252 КУпАП, повинна ґрунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Крім того, обов'язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП є вчинення особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Однак, до матеріалів справи про адміністративне правопорушення не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо кваліфікуючої ознаки за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, зокрема, постанови суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 та/або ч. 2 ст. 173-2 КУпАП із застосуванням до нього адміністративного стягнення.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку із адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законів.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту, захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінов проти України» рішення від 09.06.2011р., заява №16347/02).
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 6673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Виходячи з практики застосування Європейським судом статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.
Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу правопорушення.
З огляду на вищезазначене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази щодо вчинення ОСОБА_1 дій, зазначених у диспозиції ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, суд дійшов висновку про недоведеність поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з чим провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 необхідно закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись статтями 173-2 ч. 3, 247, 251, 252, 254, 283, 284 КУпАП, суд
постановив:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів до Київського апеляційного суду.
Суддя С.В.Мандзюк