465/3447/25
2/465/2700/25
Іменем України
(заочне)
20.06.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Гулієвої М. І.,
за участі секретаря судових засідань Лондар А. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
представник позивача звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 03.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено Договір на споживчий кредит № 145438 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на загальну суму 6945,00 гривень, відповідно до якого відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно цього договору.Первісний кредитор свої зобов"язання виконав у повному обсязі. Однак відповідачка взяті на себе зобов"язання не виконує, допустила заборгованість в сумі 12667,1грн., з яких 6945 грн.- заборгованість по кредиту, 5321,1грн.-заборгованість за відсотками та 401грн.-комісія за кредитним договором. 10.10.2024 ТОВ «ФК«Кредіплюс» та ТзОВ «ФК'ЕЙС» уклали договір факторингу №10102024, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК«Кредіплюс» передає (відступає) ТзОВ «ФК'ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК'ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК«Кредіплюс» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, у т.ч. і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 145438 від 03.07.2024 в загальній сумі 12667,10 гривень. Оскільки відповідач не виконує належним чином зобов'язання за договором, порушує його умови, позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 145438 від 03.07.2024 в розмірі 12 667, 10 гривень та судові витрати.
Ухвалою суду від 30.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість позивач у прохальній частині зазначеного позову просить провести розгляд цивільної справи за відсутності його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судові засідання повторно не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, зокрема шляхом надіслання на зареєстроване місце проживання копії ухвали про відкриття провадження у справі та судової повістки, які повернулися на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач відзиву на позов не подав.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 03.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено Договір на споживчий кредит № 145438 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Сторонами договору також узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, строки та умови кредитування, а також можливість його пролонгації. З п.1.2 Договору вбачається, що відповідач засвідчила, що до укладення Договору отримала та ознайомилась з його індивідуальною частиною, графіком платежів,паспортом споживчого кредиту, публічною частиною Договору, Правилами надання коштів у кредит та іншими документами.
Відповідно до п. 2.2.1. Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 6945.00 грн. (шість тисяч дев'ятсот сорок п'ять грн. 00 коп.) надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 5000.40 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті ; у розмірі 1944.60 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини..
Відповідно до п. 2.3 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 586,00%річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.
Відповідно до п. 2.4. Договору, знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.
Відповідно до 2.5. Договору, комісія за надання кредиту складає 1 944,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 28,00%від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту,якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.
Відповідно до п. 2.6. Договору, загальний строк кредитування за цим Договором складає 70 днів з 03.07.2024 р. (дата надання кредиту) по 11.09.2024 р.
Відповідно до п. 2.6.1. Договору, строк на який надається кредит встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів.
Відповідно до п. 2.7. Договору, загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 7270.70 грн. (сім тисяч двісті сімдесят грн. сімдесят коп.).
Відповідно до п. 2.7.1. Договору, денна процентна ставка складає: 7270.70 грн. (сім тисяч двісті сімдесят грн. сімдесят коп.) / 6945.00 грн. (шість тисяч дев'ятсот сорок п'ять грн. 00 коп.) / 70 днів * 100% = 1,4956%/день.
Відповідно до п. 2.8. Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 637 178,55% річних.
Відповідно до п. 2.9.1. Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом) складає 14215.70 грн. (чотирнадцять тисяч двісті п'ятнадцять грн. сімдесят коп.).
Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора fc759b7a.
Первісний кредитор свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, що підтверджується безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «ФК» Контрактовий дім» на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, відповідачка взяті на себе зобов"язання не виконала, допустила заборгованість в сумі 12667,1грн., з яких 6945 грн.- заборгованість по кредиту, 5321,1грн.-заборгованість за відсотками та 401грн.-комісія за кредитним договором, що стверджено випискою з особового рахунку за кредитним договором № 145438 від 03.07.2024 р. за період 10.10.2024- 25.03.2025.
10.10.2024 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТзОВ «ФК'ЕЙС» уклали договір факторингу №10102024, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК«Кредіплюс» передає (відступає) ТзОВ «ФК'ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК'ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК«Кредіплюс» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржникі.
ТзОВ «ФК'ЕЙС» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором № 145438 від 03.04.2025 в загальному розмірі 12 667,10 гривень.що підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №10102024 від 10.10.2024 та платіжною інструкцією №5179 від 12.12.2024.
Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статті 634цьогоКодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови їх надання, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
У статті 204ЦПК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 526ЦКУкраїни передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст.1050 ЦКУкраїни передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).
За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, внаслідок укладення вищевказаного договору факторингу та додатків до цих договорів, ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за кредитним договором № 145438 від 03.07.2024 р
Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за Кредитним договором №145438 від 03.07.2024 р. становить 12667,10 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, надані позивачем розрахунки заборгованості за договорами, відповідачем жодним чином спростовано не було.
Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договорів матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов'язків сторін.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором № 145438 від 03.07.2024, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №145438 від 03.07.2024 у загальному розмірі 12667,10 гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «ТАРАНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» № 04/02/25-01 від 04.02.2025, до якого був доданий додаток №1 до вказаного договору - протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04.02.2025, в якому перелічені послуги, які надає адвокат та їх вартість за 1 годину, та додаткову угоду №31 до договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025 та акт прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025, відповідно до якого адвокатом були надані юридичні послуги, а клієнт отримав зазначені послуги у розмірі 7000 гривень.
На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги серії АА №1539883 від 04.02.2025, виписаний на підставі договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025, копію довіреності від 04.12.2024, якою ТОВ «ФК«ЕЙС» уповноважено адвоката Тараненка А.І. представляти інтереси товариства та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4956 від 24.04.2012 на ім'я Тараненка А.І., який жодного разу не брав участі в судових засіданнях.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складність справи, доказів у справі, їх необхідність, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, а також заявлені позовні вимоги, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, у відповідності до ст.141 ЦПКУкраїни,з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 145438 від 03.07.2024 в загальному розмірі 12667, 10 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 10 коп., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6945, 00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 5321, 10 грн., комісія в розмірі 401 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000(три) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», Код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя М. І. Гулієва