Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/412/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс", м. Харків
простягнення 239 640,12 грн
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 11 лютого 2025 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" (надалі - Відповідач) загальної суми заборгованості у розмірі 239 640,12 грн (де: 215 892,00 грн - збитки; 23 748,12 грн - пеня за порушення строків усунення недоліків або заміни неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту), а також суму судового збору у розмірі 2 875,68 грн.
Ухвалою від 12.02.2025 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі №922/412/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Як встановлено судом, відповідач має зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд».
Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 165 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд направив в електронний кабінет Відповідача ухвалу суду про відкриття провадження по справі № 922/412/25 від 12.02.2025, яка доставлена йому 13.02.2025 року о 00:31. Враховуючи день доставлення ухвали суду до електронного кабінету, Відповідач мав право подати до суду відзив до 28 лютого 2025 року (включно). Відповідач своїм право на подання відзиву не скористався, хоча судом надано занадто часу для реалізації цього права.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
23.03.2023 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - Позивач/Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОВОЗРЕМСЕРВІС» (далі - Відповідач/Постачальник) укладено Договір закупівлі №ОД/НХ-23-104НЮ (далі - договір), за результатами процедури закупівлі № UA-2023-02-14-000999-a.
24.10.2023 року Відповідачем поставлено Позивачу поршень нижній Д100-04- 001сб-5В у кількості 2 шт., поршень верхній Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., на загальну суму 215 892,00 грн. з ПДВ, відповідно до видаткової накладної №РН0000036. Товар сплачений Позивачем згідно з платіжним дорученням від 22.01.2024 № 37666.
30.11.2023 року за відсутністю представника Постачальника, який належним чином був повідомлений, Покупцем складено Акт №б/н про фактичну якість і комплектність продукції, відповідно п.п. 26, 30 якого було встановлено, що поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., не придатні до застосування та підлягають заміні.
30.11.2023 року Позивач направив на електронну адресу Відповідача повідомлення про заміну товару разом із актом від 30.11.2023 року, відповідно п. 2.9 Договору. Станом на теперішній час товар, поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., не замінені Постачальником на якісні.
Рішенням від 11.06.2024 року Господарського суду Харківської області по справі №922/761/24 встановлено, що поставлений ТОВ «ТЕПЛОВОЗРЕМСЕРВІС» в рамках укладеного договору закупівлі №ОД/НХ-23-104-НЮ від 23.03.2023 товар: поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., є товаром неналежної якості. Станом на теперішній час, рішення від 11.06.2024 року Господарського суду Харківської області по справі №922/761/24 є таким, що набрало законної сили. Вказаним же рішенням стягнуто пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань по заміні неякісного товару.
15.11.2024 Позивач направив на адресу Відповідача відмову від виконання зобов'язання та вимогу про відшкодування збитків, в якій зазначив про відмову від здійснення заміни неякісного товару на якісний та про відшкодування збитків у розмірі 215892,0 грн., сплачених за поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., (23988,00 * 9) за Договором закупівлі №ОД/НХ-23-104НЮ від 23.03.2023 року, згідно платіжного доручення №37666 від 22.12.2024 року. Як зазначив Позивач, відповідь не отримана.
Отже, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення збитків у розмірі вартості товару неналежної якості, який не був замінений згідно умов договору у розмірі 215 892,00 грн. з ПДВ (вартість поршнів нижніх Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршнів верхніх Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт.) та пені у розмірі 23 748,12 грн. (пеня за прострочення заміни неякісного товару).
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
Суд зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Так, Позивач посилається, а судом встановлено, що 11.06.2024 Господарським судом Харківської області ухвалено рішення у справі № 922/761/24, де позовні вимоги в межах цієї справи (№ 922/761/24) обґрунтовані неналежним виконанням з боку Відповідача (ТОВ «ТЕПЛОВОЗРЕМСЕРВІС») своїх зобов'язань за договором закупівлі №ОД/НХ-23-104НЮ від 23.03.2023, за результатами процедури закупівлі №UA-2023-02-14-000999-a, як і в межах справи № 922/412/25.
Враховуючи, що в межах справи № 922/761/24 брали участь ті самі особи, що і в межах справи № 922/412/25, а також в межах справи № 922/761/24 встановлені обставини відносно договору закупівлі №ОД/НХ-23-104НЮ від 23.03.2023, який є підставою позову в межах справи № 922/412/25, то суд вбачає підстави для застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України та врахування рішення у справі № 922/761/24, як преюдиційного для справи № 922/412/25.
Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 року в межах справи № 922/761/24 встановлено, що 23.03.2023 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (позивач, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" (відповідач, постачальник за договором) був укладений договір закупівлі №ОД/НХ-23-104НЮ.
Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що приймання товару за якістю здійснюється у порядку, встановленому Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю", затвердженої постановою Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7 та відповідно до вимог Стандартів АТ "Укрзалізниця" СТП-10-001:2016 "Якість і безпека продукції. Вхідний контроль. Основні положення", СТП-10-002:2016 "Якість і безпека продукції. Вхідний контроль. Правила проведення вхідного контролю".
Згідно п. 5.4 СТП-10-002:2016 "Якість і безпека продукції. Вхідний контроль. Правила проведення вхідного контролю" вхідному контролю І рівня підлягає вся продукція, що закуповується на кожному етапі її переміщення, а також на складі постачальника або виробника у випадках, передбаченим договором. Вхідний контроль І рівня проводить кожен отримувач, який бере участь у процесі переміщення продукції.
Покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації № 1 (додаток № 1) до цього договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов'язані із виконанням цього договору (пункт 6.1. договору).
Ціни в цьому договорі та первинних документах вказується в національній валюті України гривні (п. 6.2 договору).
У пункті 9.1. договору, сторони погодили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за цим договором винна сторона несе відповідальність згідно з цим договором і законодавством України.
Відповідно до пункту 9.3.2. договору, постачальник за цим договором несе зокрема таку відповідальність: за поставку товару неналежної якості, комплектності або асортименту, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від вартості поставленого неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, при цьому власними силами і засобами замінює не якісний, некомплектний товар та/або товар неналежного асортименту. При порушенні строків усунення недоліків або заміни неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, визначених п. 2.9 цього Договору, Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості незаміненого у строк дефектного та/або неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту за кожен день прострочення. При цьому Постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань здійснити заміну дефектного та/або неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту, якщо про інше його не попередив письмово Покупець.
24.10.2023 ТОВ "Тепловозремсервіс" було поставлено поршень нижній Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., поршень верхній Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., на загальну суму 215 892,00 грн., відповідно видаткової накладної №РН0000036.
У подальшому, поршень нижній Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., поршень верхній Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., було направлено на виробничий підрозділ "Локомотивне депо ім. Т. Шевченка" служби локомотивного господарства регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця", відповідно видаткової накладної №НХТер2-1971 від 21.11.2023.
Згідно Специфікації №1 до Договору сторони визначили, що поршень нижній повинен відповідати кресленню Д100-04-001сб-5В, поршень верхній повинен відповідати кресленню Д100-04-002сб-5В. Крім того, як зазначалось вище, Договір закупівлі №ОД/НХ-23-104НЮ від 23.03.2023 було укладено між сторонами за результатами процедури закупівлі №UA-2023-02-14-000999-a. У складі тендерної пропозиції ТОВ "Тепловозремсервіс" було надано технічні характеристики (комплектність) поршня нижнього, поршня верхнього на підтвердження відповідності продукції вимогам кресленням Д100-04-001сб-5В, Д100-04-002сб-5В - сертифікат якості, декларацію про відповідність.
Під час приймання продукції на складі Локомотивного депо ім. Т. Шевченка зазначеної продукції встановлена неякість поставленого товару.
АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на електронну адресу ТОВ "Тепловозремсервіс" було направлено виклик за вих.№НХ08/4720 представника Постачальника щодо виявлених невідповідностей та складання акту про фактичну якість і комплектність продукції на 30.11.2023 о 09.00 за адресою: м. Сміла, вул. Орєшкова, 65, виробничий підрозділ Локомотивне депо ім. Т. Шевченко регіональної філії "Одеська залізниця". У визначену дату та час представник Постачальника не прибув, про причини неявки не повідомив.
30.11.2023 за відсутністю представника Постачальника, який належним чином був повідомлений, було складено Акт №б/н про фактичну якість і комплектність продукції, відповідно пп. 26, 30 яких було встановлено, що поршні нижні Д100-04- 001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., не придатні до застосування та підлягають заміні.
30.11.2023 Позивач направив на електронну адресу Відповідача повідомлення про заміну товару разом із актом від 30.11.2023, відповідно п. 2.9 Договору.
За умовами пп. 2.8, 2.9 Договору, Постачальник зобов'язується за свій рахунок та власними силами усунути недоліки або замінити неякісний товар.
Строк усунення недоліків або заміни товару в межах гарантійних строків експлуатації та зберігання становить не більше 20 робочих днів з дня підписання відповідного акту, тобто до 28.12.2023 (20 робочих днів: з 01.12.2023 по 28.12.2023).
Проте, станом на час розгляду справи у суді товар, поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., не замінені Постачальником на якісні.
Суд звертає увагу, що в рішенні у справі №922/761/24, встановлені вище фактичні обставини стосовно поставки товару неналежної якості, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача пені за поставку товару неналежної якості.
Тобто, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 року в межах справи № 922/761/24 встановлено факт поставки товару, а саме: поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт. неналежної якості та факт відсутності їх заміні протягом строку, що встановлений п. 2.9. Договору.
Як встановлено судом в межах справи № 922/412/25, 15.11.2024 Позивач, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України направив на адресу Відповідача відмову від виконання зобов'язання та вимогу про відшкодування збитків № НХ-04/2471, в якій зазначив про відмову від здійснення заміни неякісного товару на якісний та про відшкодування збитків у розмірі 215892,0 грн., сплачених за поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., (23988,00 * 9) за Договором закупівлі №ОД/НХ-23-104НЮ від 23.03.2023 року, згідно платіжного доручення №37666 від 22.12.2024 року.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Відмовою від виконання зобов'язання № НХ-04/2471 від 15.11.2024 року Позивач фактично відмовився від Договору, адже Відповідачем допущено істотне порушення вимог щодо якості товару. Істотність порушення вимог щодо якості товару підтверджується Актом №б/н про фактичну якість і комплектність продукції, відповідно пп. 26, 30 яких було встановлено, що поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт., не придатні до застосування та підлягають заміні.
На переконання суду, неможливість використання поставлених товарів через їх неналежну якість очевидно свідчить про істотність порушення вимоги щодо якості, адже Позивач не отримав те, на що розраховував під час укладання договору. При цьому, твердження Позивача щодо того, що товар є неякісним, базується не на суб'єктивному припущенні самого Позивача, а документально підтверджена у спосіб, що передбачений 2 розділом Договору.
Отже, Пзивачем надано документальний доказ та доведено належними засобами доказування обставину та факт передачі Відповідачем товару із порушенням вимог щодо характеристик у момент поставки, зокрема, факту поставки відповідачем товару, характеристика якого не відповідає умовам договору, відтак невідповідність поставленого товару, є підставою для відповідальності відповідача згідно з частиною другою статті 678 Цивільного кодексу України, якою передбачено правові наслідки передання товару неналежної якості у вигляді повернення грошової суми за сплачений товар.
Враховуючи наявність документально підтвердженого факту поставки неякісного товару (Акт №б/н про фактичну якість і комплектність продукції), не усунення недоліків неякісного товару на підставі п. 2.8., 2.9. протягом 20 робочих днів з моменту підписання Акта, що встановлено рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 року в межах справи № 922/761/24, яке набрало законної сили, а також враховуючи здійснену позивачем відмову від Договору (відмова від виконання зобов'язання та вимогу про відшкодування збитків № НХ-04/2471 від 15.11.2024 року), суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення на підставі п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України з відповідача грошової суми за сплачений товар у розмірі 215 892,00 грн.
При цьому, в межах цієї справи (№ 922/412/25) суд застосовує принцип «jura novit curia («суд знає закони») у відповідності до якого неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Цей принцип полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в межах справи № 904/5726/19.
Суд зазначає, що у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Тобто, позивач має право вимагати від відповідача повернення грошової суми, сплаченої за товар, за умови відмови від договору. Натомість, під реальними збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України). У даному разі, стягнуті грошові кошти не є збитками в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, адже не є втратою, яких Позивач зазнав у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також не є витратою, яку Позивач зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, адже стягнуті кошти є грошовою сумою, що була сплачена за товар та підлягає поверненню Позивачу. Позивач не зазнав ані втрат, ані витрат на цю суму коштів, щоб стягнута грошова сума була за своєю правовою природою збитками.
За таких обставин, суд, з урахуванням принципу «jura novit curia («суд знає закони»), зазначає, що позивач помилково застосував до спірних правовідносин п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України та визначив правову природу спірної суми як збиток. У даному випадку, підлягає застосуванню п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК України, а спірні кошти підлягають поверненню як грошова сума за сплачений товар.
Щодо заявленої вимоги про стягнення пені в розмірі 23 748,12 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2024 року в межах справи № 922/761/24 встановлено факт поставка товару, а саме: поршні нижні Д100-04-001сб-5В у кількості 2 шт., та поршні верхні Д100-04-002сб-5В у кількості 7 шт. неналежної якості та факт відсутності їх заміні протягом строку, що встановлений п. 2.9. Договору. У зв'язку із цим, суд стягнув із Відповідача на користь Позивача пеню за п. 9.3.2. Договору за період з 29.12.2023 року по 11.03.2024 року.
В межах справи № 922/412/25 Позивач заявляє до стягнення пеню за п. 9.3.2. Договору за період з 12.03.2024 по 29.06.2024 року. Тобто, Позивач заявляє у справі № 922/412/25 пеню за інший період, аніж у справі № 922/761/24.
Перевіривши здійснений Позивачем розрахунок пені, суд констатує його арифметичну вірність.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення вимог в частині стягнення з Відповідача пені за порушення строків усунення недоліків або заміни неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту в розмірі 23748,12 грн за період з 12.03.2024 по 29.06.2024 року.
Також, суд констатує про те, що нарахування пені здійснено до моменту відмови Позивача від Договору, тобто в межах чинного Договору.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Звертаючись до категорії стандарту доказування, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.
Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов'язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловозремсервіс" (61010, місто Харків, вул. Основ'янська, будинок 55; код ЄДРПОУ: 42768341) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця", (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ: 40075815) загальну суму заборгованості у розмірі 239 640,12 грн (де: 215 892,00 грн - грошову суму за сплачений товар; 23 748,12 грн - пеня за порушення строків усунення недоліків або заміни неякісного, некомплектного товару та/або товару неналежного асортименту), а також суму судового збору у розмірі 2 875,68 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "23" червня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.
Суддя І.П. Жигалкін