вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" січня 2025 р. Справа № 910/15300/23
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДХЛ Логістика (Україна)»
про стягнення 145 457,30 гривень
за участю представниці позивача Шишкіної І.В. (самопредставництво) та представника відповідача Єрема М.Р. (в залі суду) - ордер серії АІ №1498319 від 29.11.2023
Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» (далі - ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль»/позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДХЛ Логістика (Україна)» (далі - ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)»/відповідач) про стягнення 148 768,64 гривень, з яких: 104 940,91 грн основного боргу, 37 366,50 грн пені, 2 301,10 грн 3% річних, 4160,13 грн інфляційних втрат.
Господарський суд Господарський суд міста Києва ухвалою від 03.10.2023 у справі №910/15300/23 позовну заяву ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» до ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» про стягнення 148 768,64 грн разом з доданими до неї матеріалами передав за підсудністю на розгляд Господарського суду Київської області.
Господарський суд Київської області ухвалою від 10.11.2023 у справі №910/15300/23 залишив позовну заяву ДП “МА “Бориспіль» без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.
23.11.2023 через канцелярію Господарського суду Київської області від ДП “МА “Бориспіль» надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до змісту якої позивач надав пояснення з документами на їх підтвердження.
Господарський суд Київської області ухвалою від 11.12.2023 у справі №910/15300/23 прийняв позовну заяву ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» до розгляду та відкрив провадження у справі №910/15300/23, призначив розгляд вказаної справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 15.01.2024, а також:
- зобов'язав позивача у строк до 15.01.2024 надати суду письмові пояснення стосовно доказів та, відповідно, і самі докази, що підтверджують викладені у позові обставини підписання сторонами актів за спірний період за допомогою ЕЦП, з урахуванням приписів Закону України "Про електронні довірчі послуги" та Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та пункту 2.2.2 договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 в редакції додаткової угоди №6, або пояснення про наявність/відсутність у позивача зазначених доказів та/або неможливості їх подання разом з позовною заявою;
- витребував у позивача оригінали електронних доказів на підтвердження викладених у позові обставин направлення відповідачу усіх рахунків та актів за допомогою програмного забезпечення М.Е.Doc; постановив, що вказані докази слід надати суду для огляду шляхом демонстрації інформаційних ресурсів позивача, у тому числі програмного забезпечення М.Е.Doc., за допомогою персонального комп'ютера;
- встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі;
- встановив позивачу строк для подання заперечення на відзив та додаткові докази по справі (за наявності) - до 15.01.2024.
Господарський суд Київської області ухвалами від 15.01.2024, 12.02.2024, занесеними до протоколів судових засідань 15.01.2024 та 12.02.2024, у справі №910/15300/23 відклав розгляд справи на 12.02.2024 та 11.03.2024 відповідно.
Господарський суд Київської області ухвалою від 11.03.2024 у справі №910/15300/23 постановив перейти до розгляду справи №910/15300/23 за правилами загального позовного провадження, а також:
- призначив підготовче засідання на 08.04.2024;
- надав сторонам строк до 08.04.2024: для подання додаткових доказів по справі (за наявності); заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності).
Господарський суд Київської області занесеними до протоколів судового засідання від 08.04.2024, 22.04.2024, 28.05.2024, 25.06.2024 та 16.07.2024 ухвалами у справі №910/15300/23 відкладав підготовче засідання на 22.04.2024, 28.05.2024, 25.06.2024, 16.07.2024 та 26.08.2024 відповідно.
Господарський суд Київської області ухвалою від 26.08.2024 у справі №910/15300/23 призначив підготовче засідання на 16.09.2024, позаяк призначене на 26.08.2024 засідання не відбулось через оголошення у відповідний день сигналу повітряної тривоги у зв'язку із загрозою ракетного обстрілу міста.
Відповідний висновок суду про призначення підготовчого засідання на інші дату і час обґрунтований тим, що розпорядженням Голови Господарського суду Київської області №6-А від 19.07.2022 «Про порядок дій при оголошення повітряної тривоги» передбачено, зокрема, що у разі оголошення сигналу «повітряна тривога» судді та працівники апарату суду негайно мають залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття з метою збереження життя, здоров'я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів та працівників апарату суду.
Господарський суд Київської області занесеною до протоколу судового засідання від 16.09.2024 ухвалою у справі №910/15300/23 відкладав підготовче засідання на 08.10.2024.
Господарський суд Київської області від 08.10.2024 у цій справі закрив підготовче провадження та призначив справу №910/15300/23 до судового розгляду по суті на 22.10.2024.
Поряд з тим з моменту відкриття провадження у цій справі та протягом підготовчого провадження судом, у тому числі і з метою повного та всебічного розгляду спору, прийнято до розгляду подані через канцелярію суду, зокрема:
- 22.12.2023 - відзив ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» на позовну заяву разом з доданими до нього документами;
- 15.01.2024 - додаткові пояснення ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» по справі;
- 15.01.2024 - відповідь ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» на відзив разом з доданими до такої відповіді документами;
- 25.01.2024 - заперечення ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» на відповідь позивача на відзив разом з доданими до таких заперечень документами;
- 12.02.2024 - письмові пояснення ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» стосовно заперечень відповідача разом з доданими до таких пояснень документами;
- 27.02.2024 - додаткові пояснення ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» щодо пояснень позивача;
- 28.03.2024 - додаткові пояснення ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» щодо пояснень позивача;
- 08.04.2024 - письмові пояснення ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» щодо суті спору разом з доданими до таких пояснень документами;
- 19.04.2024 - додаткові пояснення ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» щодо суті спору;
- 28.05.2024 - клопотання ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» про долучення до справі доказів разом із доданими до такого клопотання документами;
- 21.06.2024 - письмові пояснення ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» щодо суті спору;
- 25.07.2024 - письмові пояснення ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» щодо суті спору;
- 16.08.2024 - оформлені заявою свідка відповіді посадової особи ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» на поставлені у відзиві на позов запитання відповідача разом з доданими до такої заяви документами;
- 24.09.2024 - заперечення відповідача на заяву свідка.
21.10.2024 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення.
Господарський суд Київської області ухвалою від 22.10.2024 залишив без розгляду додаткові пояснення відповідача та оголосив перерву в судовому засіданні до 26.11.2024.
Господарський суд Київської області ухвалами від 26.11.2024, 17.12.2024, 30.12.2024 занесеними до протоколів судових засідань від 26.11.2024, 17.12.2024, 30.12.2024, у справі №910/15300/23 оголосив перерву у судових засіданнях до 17.12.2024, 30.12.2024 та 07.01.2025 відповідно.
Поряд з тим під час підготовчого провадження, 17.06.2024, через канцелярію Господарського суду Київської області від ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» надійшло клопотання про закриття провадження у цій справі в частині стягнення заборгованості за теплову енергію за договором №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 у розмірі 3 311,34 грн з огляду на сплату вказаної суми, на підтвердження чого до клопотання долучено копію платіжної інструкції №6951 від 27.05.2024.
Своєю чергою згідно поданих 10.07.2024, на стадії підготовчого провадження, пояснень ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» визнало зазначені відповідачем обставини та відсутність заборгованості на вказану суму, відтак просив суд стягнути з ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» 145 457,30 грн, у тому числі: 101 629,57 грн основного боргу; 37 366,50 грн. пені; 2 301,10 грн. 3% річних; 4 160,13 грн. інфляційних втрат.
До вказаних пояснень позивачем долучено банківську виписку, а також Витяг з правил здійснення господарської діяльності на території аеропорту «Бориспіль» №01-35-16 від 11.03.2019.
Господарський суд Київської області ухвалою від 07.01.2025 у справі №910/15300/23 провадження в частині вимоги ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» про стягнення з ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» 3 311,34 грн основного боргу закрив.
У судовому засіданні 07.01.2025, закінчивши з'ясування обставин та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по завершенні яких вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд
12.03.2015 між РВ ФДМ України по Київській області як орендодавцем та ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» як орендарем укладено договір нерухомого майна, що належить до державної власності №1670 (далі - договір оренди), пунктами 1.1. та 5.3. якого погоджено, зокрема, таке:
- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу, площею 16,2 кв.м., реєстровий номер 20572069.64.НЛТНПД064, що розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - майно) та перебуває на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач);
- орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу, компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, у тому числі податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно підписаного 12.03.2015 сторонами договору оренди акта приймання-передачі державного майна, за погодження балансоутримувача, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування визначене договором оренди майно.
Копії вказаних вище договору оренди разом з додатковими угодами до нього та акта приймання-передачі наявні в матеріалах справи.
29.05.2015 між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» як балансоутримувачем та ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» як орендарем укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №02.5-14/1-42 (далі - договір №02.5-14/1-42 від 29.05.2015), до якого сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема, угоду №3 від 21.06.2018, угоду №5 від 09.07.2021 та №6 від 01.11.2022.
Копії договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 та усіх укладених до нього додаткових угод, утому числі означених вище, наявні в матеріалах справи.
Так, відповідно до підпункту 1.1.1. пункту 1.1. договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 в редакції додаткових угод №№5, 6, у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування нежитлового приміщення №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу площею 16,20 кв.м. (далі - майно або приміщення), які орендар має право використовувати за будь-яким цільовим призначенням, за виключенням наведених у такому пункті призначень, балансоутримувач надає, а орендар отримує та оплачує наступні послуги за такими вартостями, зокрема згідно пункту 6 наведеної у вказаному підпункті Таблиці №1 - створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль», щомісячна сплата в розмірі 5 000,00 грн без ПДВ.
Згідно підпункту 1.1.3. пункту 1.1. договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 в редакції додаткової угоди №3 орендар раз на рік сплачує балансоутримувачу компенсацію земельного податку за звітний рік за оренду майна. Сума компенсації розраховується пропорційно площі орендованого майна. Сплата відбувається в термін, визначений в п. 2.2.2. договору. Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Пунктами 1.5., 2.2.2., 6.1., 6.4.1, 8.15., 8.16. договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 в редакції додаткової угоди №6 сторони погодили, відповідно, таке:
- в разі припинення надання в строкове платне користування майна, нарахування оплати за послуги відбувається до дати фактичного повернення майна (включно), що фіксується у відповідному акті, який скдадається за формою, що розробляється Фондом державного майна України, станом на дату повернення орендованого майна (далі - акт повернення) до договору оренди №1670 від 12.03.2015;
- щомісяця, з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, балансоутримувач направляє орендарю за допомогою програмного забезпечення (ПЗ) М.Е.Doc рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату компенсації земельного податку згідно з пунктом 1.1.3. договору. Як тільки рахунок і акт будуть прийняті у ПЗ М.Е.Doc, відправнику (балансоутримувачу) надійде повідомлення про доставку отримувачем (орендарем). Сторони домовились, що датою отримання рахунку та акту буде вважтись дата визначена у повідомленні про доставку рахунку та акту у ПЗ М.Е.Doc. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 (двадцятого) числа того ж місяця;
- якщо протягом 5 робочих днів акт затверджений або відхилений за письмовою мотивованою відмовою не будуть направлені до балансоутримувача, акт вважається підписаним сторонами, а відмови направлені орендарем з порушенням п'ятиденного строку не будуть прийматись балансоутримувачем для розгляду;
- договір набирає чинності з 29.05.2015 та діє до 11.03.2026;
- договір припиняє свою дію з дати припинення орендних відносин по договору оренди №1670 від 12.03.2015, що підтверджується підписанням акта повернення;
- орендар зобов'язаний слідкувати за надходженням електронних первинних документів та своєчасно здійснити їх приймання та перевірку;
- якщо балансоутримувач направив електронний первинний документ орендарю, а останній не підписав його у триденний строк з дня отримання, абож не відхидив його із зауваженнями, на четвертий робочий день електронний первинний документ вважається таким, що прийнятий орендарем без зауважень.
До того ж відповідно до пунктів 3, 13 та 15 означеної вище додаткової угоди №6 від 01.11.2022 сторони домовились, що:
1) тимчасово, починаючи з 24.02.2022, припинити надання послуг, визначених у пп. 2, 3, 4.1., 4.2. та 5 Таблиці №1 договору (лист №2-23.08/22 від 23.08.2022 (вх. №01-16-2649 від 25.08.2022));
2) положення угоди застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до її укладення, зокрема:
- пункти 1, 4 та 8 угоди - з 25.11.2021;
- пункти 3, 5, 7 та 9 угоди - з 24.02.2022;
3) підписуючи цю угоду, сторон підтверджують, що зареєстровані в системі електронного документообігу «М.Е.Doc» електронних документів, та згодні із відправкою електронних документів засобами системи електронного документообігу в системі «М.Е.Doc».
Покликаючись на вказані договірні положення та мотивуючи звернення до суду із відповідним позовом, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» зазначило, що в порушення умов укладеного між сторонами договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 відповідач не сплатив позивачу як кошти за надані у березні 2022 року - липні 2023 року послуги, так і компенсацію земельного податку загалом на суму 104 940,91 грн, внаслідок чого у відповідача виник борг у відповідному розмірі.
В розрізі вказаного вище позивач зазначив, що за вказані вище місяці позивачем виставлено/складено та направлено, а відповідачем отримано у ПЗ М.Е.Doc рахунки на оплату, акти приймання-здачі виконаних послуг, а також складені до рахунків за березень-жовтень 2022 року акти коригування від 01.11.2022, відтак вартість послуг за такими електронними документами, з урахуванням відповідно проведеного коригування, склала:
- згідно рахунку-фактури №61/285 від 30.04.2022 за березень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/286 від 30.04.2022 за квітень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/415 від 31.05.2022 за травень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/486 від 30.06.2022 за червень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/575 від 31.07.2022 за липень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/652 від 30.08.2022 за серпень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022 - 1,50 грн та 0,30 грн ПДВ, а всього 1,80 грн компенсації за земельний податок в 2022 році;
- згідно рахунку-фактури №61/808 від 30.09.2022 за вересень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/871 від 31.10.2022 за жовтень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги з підтримання аеропортом в належному стані території, прилеглої до орендованого майна (згідно наданих позивачем пояснень - помилково найменовані послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності);
- згідно рахунку-фактури №61/936 від 30.11.2022 за листопад 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/1017 від 31.12.2022 за грудень 2022 року - 6 837,02 грн, з яких: 837,02 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/34 від 31.01.2023 за січень 2023 року - 7 000,96 грн, з яких: 1 000,96 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/103 від 28.02.2023 за лютий 2023 року - 6 887,20 грн, з яких: 887,20 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/196 від 31.03.2023 за березень 2023 року - 6 586,16 грн, з яких: 586,16 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/247 від 30.04.2023 за квітень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/302 від 31.05.2023 за травень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/383 від 30.06.2023 за червень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- згідно рахунку-фактури №61/480 від 31.07.2023 за липень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ за послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності.
На підтвердження означених обставин позивачем додано до матеріалів справи паперові копії електронних документів із ПЗ М.Е.Doc - рахунків-фактур та відповідно оформлених актів приймання-здачі виконаних послуг, складених до рахунків за березень-жовтень 2022 року актів коригування від 01.11.2022, з відмітками про їх отримання контрагентом у відповідному застосунку та квитанціями про відповідні відправку і доставку.
Оригінали вказаних електронних документів та відомості про накладення на них електронних підписів і подальшу відправку відповідачу судом оглянуто у судовому засіданні 15.01.2024 шляхом їх демонстрації працівником ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» із ПЗ М.Е.Doc на персональному комп'ютері.
Також до позову ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» долучено роздруківки протоколів та сертифікатів до електронних підписів, накладених представниками позивача на вказані вище електронні документи.
Відповідно до викладеного у позові розрахунку суми заборгованості відповідач частково виконав грошове зобов'язання за договором №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 - оплату у сумі 372,23 грн позивачем зараховано в рахунок часткової оплати рахунка №61/285 від 30.04.2022, внасліодко чого сума боргу за таким рахунком склала 5 627,77 грн, відтак, з огляду на відсутність проведених оплат по решті наведених вище рахунків, у відповідача сформувалось 104 940,91 грн боргу, з вимогою про стягнення зокрема яких позивач і звернувся до суду за цим позовом.
В підтвердження обставин сформованої та наявної у відповідача суми боргу позивач надав бухгалтерську довідку.
Своєю чергою у відзиві на позов відповідач визнав, що він є орендарем приміщення №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу аеропорту, як і визнав обставини отримання послуг з виробництва та постачання теплової енергії до вказаного приміщення на відповідну суму згідно вказаних вище рахунків - 3 311,34 грн.
Попри вказане відповідач не погодився із доводами позивача та заявленими вимогами в частині решти послуг - створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності (далі - спірні послуги), з огляду на те, що надання цих послуг залежить від здійснення господарської діяльності в орендованих приміщеннях, тоді як після 24.02.2022, з моменту введення в Україні воєнного стану, відповідач припинив здійснення господарської діяльності на території аеропорту.
Водночас, за доводами відповідача, незважаючи на нездійснення господарської діяльності в орендованих приміщеннях компенсація послуг з виробництва та постачання теплової енергії у сумі 3 311,34 грн відповідає вимогам закону та діловій практиці.
Стосовно ж решти послуг відповідач зауважив, що нарахування боргу за таку послугу суперечить як її змісту, так і вимогам законодавства, оскільки:
- конструкція договірного положення сформульована так, що надання зазначеної послуги напряму пов'язано із здійсненням відповідачем господарської діяльності, тобто така послуга надається для конкретної мети - для здійснення господарської діяльності;
- означені послуги було внесено до умов договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 з метою виконання Правил здійснення господарської діяльності на території аеропорту «Бориспіль» №01-35-16 від 11.03.2019 (далі - правила), які за наведеними у них визначеннями деталізують зміст спірних послуг зі створення та підтримання передумов;
- правила підтверджують, що спірні послуги надаються суб'єктам господарювання, які фактично здійснюють свою господарську діяльність не території аеропорту, використовуючи при цьому його інфраструктуру;
- правила не передбачають можливості надання чи споживання спірних послуг суб'єктами, які не здійснюють господарську діяльність на території аеропорту, і позивач такої можливості не довів.
До того ж відповідач зауважив, що спірні послуги за своїм змістом та призначнням є подібними до комунальних та тісно пов'язаними та похідними від оренди і орендної плати, тоді як згідно постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 та п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» орендарі, які використовують державне майно в аеропортах, звільняються від орендної плати, а споживачі комунальних послуг, мають право не оплачувати такі послуги у разі відсутності у житловому приміщенні понад 30 календарних днів.
У розрізі зазначеного та обставин неможливості використовувати орендоване в аеропорту приміщення №78 відповідач вказав, що його діяльність пов'язана з обслуговуванням авіаційних вантажів, їх обробці та митному оформленні, відтак за умови закриття повітряного простору України з 24.02.2022 ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» припинило здійснювати господарську діяльність, на підтвердження чого надано власні накази товариства №№01-03-22, 2-01.03/22 від 01.03.2022.
Також в підтвердження неможливості здійснення господарської діяльності на території аеропорту та, власне, отримання спірних послуг відповідач надав копії адресованих адвокату Єремі М.Р. листів Державної митної служби від 15.11.2023 та 16.11.2023.
Звідси, за доводам відповідача, він припинив отримувати будь-який ефект від послуги - створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності, а тому ці послуги за спірний період не лише не надавадись, а й не могли бути надані з об'єктивних причин.
Крім того відповідач зауважив, що більшість актів ним не прийнято та не підписано - акти і рахунки за листопад, грудень 2022 року та січень-травень, липень 2023 року, тоді як акт разом з рахунком №61/838 від 30.06.2023 позивач взагалі не надав, а тому послуги за такими документами на суму 54 000,00 грн не підтверджено жодними первинними документами, жодними належними доказами.
З огляду на вказане відповідач звернув увагу, що навіть підписані акти за відсутності обставин реального надання послуг не є належними доказами, тоді як відповідач після отримання перших акті послідовно заперечував проти них, про що повідомляв позивача листами.
До відзиву на позов відповідачем додано адресовані ним позивачу копій листів: №1-31.05/22 від 31.05.2022, №2-23.08/22 від 23.08.2022, №1-01.12/22 від 01.12.2022, №1-2402/23 від 24.02.2023, №2-2402/23 від 24.02.2023, 02-21.08/23 від 21.08.2023, №01-29.08/23 від 29.08.2023.
Посилаючись на вказані листи, відповідач зауважив, що ним задового до надісланої претензії повідомлено позивача про неотримання з 24.02.2022 спірних послуг за договором та про необхідність припинити виставляти рахунки, попри те позивач не надав жодного підтвердження реальності таких послуг, а власним листом від 01.02.2023 визнав безтоварність спірної послуги.
Також відповідач наголосив, що він не використовує приміщення, зокрема не зберігає там жодного майна/товару, та загалом спірна послуга жодним чином не пов'язана з обставинами зберігання майна в орендорнваному приміщенні.
На підтвердження вказаного до відзиву на позов додано заяву свідка - ОСОБА_1 , начальника відділу авіаційних вантажних перевезень ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)», у змісті якої вказана особа, зокрема, зауважила на тому, що:
- до 24.02.2022 товариство отримувало послуги за договором, зокрема і послуги зі створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності;
- після початку повномасштабного вторгнення росії на території України аеропорт припинив свою діяльність з авіаперевезень вантажів, а тому і товариство вимушене було припинити свою діяльність, як наслідок використання приміщення №78 за призначенням - розміщення працівників з обробки вантажів, стало неможливим, у тому числі і з технічних причин - доступ до вантажного терміналу тільки по разовим перепусткам з попереднім узгодженням за декілька днів з наданням цілей заїзду;
- після припинення використання орендованого майна працівники ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» лише декілька разів відвідували територію аеропорту, зокрема з метою забрати з вантажного терміналу цінні речі, обладання, меблі, документи, а також з метою організації отримання деяких вантажів клієнтам зі складу, остання відвідування було у серпні 2022 році та надалі у 2023 році працівники взагалі не відвідували територію аеропорту.
Також у відповідній заяві свідок надав власну оцінку спірним послугам, зауваживши про те, що з огляду на викладені ним обставини надання таких послуг не було можливими взагалі, оскільки такі послуги можуть бути надані тільки після відкриття авіасполучення та відновлення функціонування аеропорту.
Покликаючись на вказане вище, відповідач вважає, що ним надано докази, які спростовують викладені у позові обставини надання спірних послуг позивачем, а тому заборгованість за вказаним спором відсутня та на неї нарахування не можуть бути здійснені.
Відповідно до змісту відзиву відповідач поставиви позивачу питання у порядку статті 90 ГПК України, а також просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 145 457,30 грн.
Окремо, у розрізі обставин нереальності надання спірних послуг після 24.02.2022, відповідач зазначив, що:
1) на власному офіційному вебсайті позивач 24.02.2022 та 19.06.2023 опублікував оголошення, які свідчать про те, що:
- аероропорт на час військового стану знаходиться у простої;
- аеропорт функціонує у дуже малому відстоковому співвідношенні, а тому у середині 2023 року оголошено тендер з метою підтримки приміщень у належному стані;
2) в ЄДРСР розміщено рішення у спорах позивача з його працівниками щодо стягнення заробітної плати, а тому введений простій фізично перешкодив позивачу надавати спірні послуги.
У відповіді на відзив позивач не погодився із вказаними вище аргументами відповідача з огляду на те, що, уклавши 01.11.2022 додаткову угоду №6, сторони погодили необхідність у продовженні наданні позивачем послуг передбачених у п. 1 та п. 6 договору та надання спірних послуг не було зупинене, жодні зміни до договору в частині спірних послуг сторонами не вносилися.
Водночас, за доводами позивача, у разі якщо відповідач не вважає за доцільним нести витрати пов'язані з утриманням орендованого майна та вирішив зупинити господарську діяльність, він не позбавлений можливості у встановленому порядку розірвати як договір оренди, так і договір про відшкодування витрат балансоутримувача, попри те відповідних дій відповідач не вчинив.
Решту ж доводів відповідача позивач спростовує тим, що:
- спірні послуги є необхідним у зв'язку із отриманням відповідачем в оренду приміщення площею №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу ДП МА «Бориспіль» на підставі договору оренди;
- орендоване майно постійно має бути придатним до використання його відповідачем, шляхом створення та підтримання відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов;
- умови договору не ставлять в залежність вартість спірної послуги від здійснення орендарем господарської діяльності на території ДП МА «Бориспіль», тоді як вантажний термінал позивача здійснював та здійснює свою діяльність на видачу (обробку) наявних вантажів вантажоотримувачам;
- жодних рішень про припинення діяльності ДП МА «Бориспіль» та закриття доступу орендарям нерухомого майна на територію ДП МА «Бориспіль» не приймалося та на офіційному сайті не публікувалося;
- інформація, на яку посилається відповідач у запереченнях і у письмових поясненнях яка нібито розміщена на сайтах в мережі Інтернет, не стосувалася зупинення операційної і господарської діяльності позивача;
- позивач продовжує виконувати свої договірні зобов'язання в частині надання послуг передбачених договором та підтримувати територію аеропорту в придатному для відновлення систематичних польотів авіакомпаніями.
Заперечивши вказане вище позивачем, ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» вказало, що відповідно до умов договору та правил у нього виникає зобов'язання сплатити за створення та підтримання не будь-яких передумов, а лише тих, що пов'язані з господарською діяльністю товариства.
Водночас, на переконання відповідача, позивач не коментує реальність надання спірних послуг, обмежуючись посиланням на акти та не надаючи жодних доказів на підтвердження обставин обслуговування об'єкта, відтак означене відповідач оцінює як визнання позивачем нереальності послуг.
Також відповідач звернув увагу, що надані ним докази нереальності послуг - листи відповідача та викладений у них зміст заперечень, позивач не спростував.
Окремо, з-поміж доводів, що є тотожними змісту відзиву, відповідач вказав на те, що:
- додаткова угода №6 не містить умов щодо спірної послуги, а тому таким правочином надання цієї послуги сторони не погоджували і погоджувати не могли, оскільки у цьому була відсутня потреба - надання такої послуги, на відміну від призупинених, залежить від здійснення відповідачем господарської діяльності;
- сама по собі оренда не робить необхідним отримання відповідачем спірних послуг, а чинність договору та неповернення майна з користування не підтверджує його фактичне використання;
- обставини використання відповідачем приміщення мають підтверджуватися відповідними доказами, яких позивач не надав;
- надане у договорі визначення спірних послуг свідчить про те, що вони надаються для конкретної мети - здійснення відповідачем неавіаційної господарської діяльності, зокрема у правилах вказано, що розмір відповідної плати залежить від виду діяльності, яку здійснює суб'єкт господарювання на території аеропорту;
- надання спірних послуг залежить від здійснення господарської діяльності, а не від права на її здійснення, тоді як відповідач має конкретний вид діяльності і здійснювати інші види на території аеропорту не є можливим та доцільним;
- саме позивач зобов'язаний доводити обставини здійснення відповідачем господарської діяльності на території аеропорту, зокрема позивач мав би надати докази відновлення митних постів та авіаційного сполучення з аеропортом;
- пункт 1.5 договору про надання зауважень чи претензій щодо якості та обсягів послуг за договором застосовується за умови здійснення відповідачем господарської діяльності, а тому у спірній ситуації застосуванню такий пункт не підлягає;
- до укладення додаткової угоди №6 від 01.11.2022 підписання актів в електронному вигляді взагалі не було передбачено умовами договору, тоді як правило про те, що відповідач зобов'язаний контролювати отримання електронних листів, набуло чинності з моменту укладення відповідної угоди, тобто з 01.11.2022;
- сумнівними є обставини надіслання відповідачу рахунків та актів до 01.11.2022, тоді як після вказаної дати жодного підписаного відповідачем акта не існує.
До вказаних вище заперечень відповідач додав паперову копію адресованого позивачу листа вих. №1-31.05/22 від 31.05.2022, роздрукованого з поштового ресурсу в мережі Інтернет.
Стосовно вказаних відповідачем вище доводів та аргументів позивач у власних поясненнях зазначив, що тимчасове нездійснення відповідачем господарської діяльності на території аеропорту не звільняє відповідача від обов'язку по сплаті вартості послуг, які надаються згідно договору, адже систематичне надання послуг є необхідним для підтримання всіх необхідних передумов для забезпечення можливості здійснення такої діяльності відповідачем поки він є орендарем майна, яке розташоване на території аеропорту, відповідно до умов договору оренди №1670 від 12.03.2015.
Також, покликаючись на зміст пункту 5.3. договору оренди №1670 від 12.03.2015, позивач зауважив, що ані вказаний правочин, ані договір №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 не містять положень, які б зобов'язували позивача надавати спірні послуги лише в ті дні, коли відповідач вирішить зайнятися господарською діяльністю в орендованому майні.
У розрізі вказаного позивач повторно звернув увагу на те, що він міг би не надавати відповідачу спірні послуги та не нарахування їх вартості лише у випадку розірвання відповідачем договору оренди №1670 від 12.03.2015 та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, про що зазначено в п. 6.4. договору.
Водночас, за доводами позивача, використання відповідачем орендованого майна у спірний період підтверджується відсутністю будь-яких обставин, які б унеможливлювали доступ відповідача до орендованого майна, в тому числі відсутністю рішень, прийняття законів чи нормативно-правових актів уповноваженими органами про закриття доступу орендарям державного нерухомого майна до орендованих приміщень, а також, відсутністю скарг відповідача та доказів про не надання доступу до орендованого майна, тощо.
Своєю чергою відповідач не погодився з такими твердженнями позивача з огляду на те, що договір оренди не містить посилання на спірну послугу, тоді як вказані у ньому "витрати на утримання майна" очевидно не є рівнозначними послузі "Створення та підтримання відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності", тоді як у 2015 році спірної послуги навіть не існувало, адже вона введена лише у липні 2021 року згідно додаткової угоди №5.
Також, на переконання відповідача, згідно договору і правил значення має лише господарська діяльність у приміщеннях, а не доступ до них.
З-поміж наведеного вище та решти тотожних раніше вказаним доводам пояснень відповідача, останні повторно звернув увагу на те, що:
- усі акти і рахунки, направлено відповідачу у період з лютого по листопад 2022 року не у спосіб, що передбачений договором;
- на противагу наданим позивачем актам, складеним ним власноруч, відповідач надає цілий комплекс доказів, які підтверджують усі описані ним обставини, в першу чергу - відсутність як фактичного надання послуг, так і гіпотетичної можливості їх надання.
Решта пояснень сторін у поданих ними під час розгляду цієї справи заявах та/або клопотаннях стосується зустрічних спростувань сторін щодо їхніх посилань на рішення судів у інших справах.
Окремо згідно заяви свідка - представника позивача Приходька Ярослава Михайловича, відповідачу було надано відповіді на поставлені ним у відзиві на позов питання, і зміст таких відповідей позивача зводиться загалом до такого:
- ані договором оренди, ані договором про відшкодування витрат відповідно до якого виник цей спір, ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку позивача фіксувати здійснення відповідачем його господарської діяльності на території аеропорту, ані до 24.02.2022, ані після 24.02.2022;
- жодних скарг від відповідача до позивача про відсутність доступу до орендованого ним майна не надходило;
- ДП МА «Бориспіль» продовжує здійснювати ті види діяльності, які можливі в умовах воєнного стану, тоді як рішення про закриття ДП МА «Бориспіль» та про заборону/обмеження доступу орендарів ДП МА «Бориспіль», у тому числі ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» на територію ДП МА «Бориспіль» у період з 24.02.2022 і по теперішній час не приймалися ані на законодавчому рівні, ані шляхом прийняття ДП МА «Бориспіль» локальних нормативних актів/рішень;
- умови договору оренди та види діяльності відповідача дають останньому можливість здійснювати будь-яку господарську діяльність, і не обмежуватися лише вантажними перевезеннями;
- розділом 3 договору «Обов'язки Сторін» сторонами добровільно встановлено взаємні зобов'язання, серед яких п. 3.1.1 передбачено обов'язок балансоутримувача у наданні орендарю визначених договором послуг, відтак наведене зобов'язання позивача є самостійним та незалежним від зустрічних дій відповідача, зокрема, в частині прийняття наданих послуг шляхом здійснення фактичного споживання.
Також у заяві свідка вказано, що послуги з забезпечення ДП МА «Бориспіль» правових, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарями господарської діяльності на території аеропорту це - комплексу послуг (дій), здійснюваних балансоутримувачем майна, з залученням персоналу, що надані (вчинені балансоутримувачем) для забезпечення належного утримання приміщень, що перебувають в оренді відповідача.
У розрізі вказаного представником позивача зауважено, що аеропорт, зокрема:
- здійснює забезпечення максимально безперервної експлуатації аеродрому;
- здійснює контроль за станом приаеродромної території;
- підтримує в експлуатаційному та безпечному стані будівлі та споруди аеропорту; і наведені заходи є складовими правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інші передумов, які створював (створює) та підтримував (підтримує) балансоутримувач для здійснення відповідачем господарської діяльності на території аеропорту.
Як зауважив представник позивача, відповідаючи на питання про докази реальності спірних послуг, орендовані відповідачем приміщення, як і вся територію аеропорту є придатними для використання за призначенням та здійснення відповідачем діяльності, а реальність створення та підтримання аеропортом відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності» після 24.02.2022 підтверджується тим, що ДП МА «Бориспіль», як експлуатант аеродрому, здійснює управління аеропортом.
Відповідач заперечив вказані відповіді і надав їм оцінку, яка зводиться до того, що:
- що певні питання вимагали надання доказів, чого позивачем зроблено не було, як і не надано доказів функціонування вантажного терміналу аеропорту в спірний період;
- надані представником позивача відповіді не стосуються поставлених питань та не спростовують заперечень відповідача;
- акти не є єдиним та самотійним доказом для підтвердження реальності надання послуг;
- акти були надіслані неналежними чином - шляхом електронного документообігу, коли це не було узгоджено сторонами;
- доступ відповідача до орендованого майна не був постійним чи безперешкодним.
Надалі, під час розгляду цієї справи відповідачем подано платіжну інструкцію №6951 від 27.05.2024 щодо сплати 3 311,34 грн вартості поставленої теплової енергії у спірний період.
Вказані вище обставини позивач визнав у відповідно поданій до суду заяві, згідно якої зауважив, що суму основного боргу у розмірі 3 311,34 грн частково сплачено за наступними рахунками-фактурами:
- №61/1017 від 31.12.2022 у сумі 837,02 грн, а тому сума заборгованості за таким рахунком становить 6 000,00 грн;
- №61/34 від 31.01.2023 у сумі 1000,96 грн, а тому сума заборгованості за таким рахунком становить 6 000,00 грн;
- №61/103 від 28.02.2023 у сумі 887,20 грн, а тому сума заборгованості за таким рахунком становить 6 000,00 грн;
- №61/196 від 31.03.2023 у сумі 586,16 грн, а тому сума заборгованості за таким рахунком становить 6 000,00 грн.
З огляду на вказане позивач зауважив, що сума боргу відповідача зменшилась до 101 629,57 грн, стягнення, зокрема, якої позивач підтримав у відповідно поданій заяві.
З огляду на вказане, оскільки частину заявлених до стягнення сум в процесі розгляду спору у цій справі відповідачем погашено та, відповідно, ухвалою від 07.01.2025 закрито провадження у відповідній частині, розгляд справи надалі здійснювався судом в частині решти заявлених до стягнення сум, зокрема вимоги про стягнення з відповідача 101 629,57 грн основного боргу.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.
Приписами ч. 1 ст. 173 та ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, у розумінні приписів цивільного законодавства договір спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні дії, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.
Водночас предметом договору охоплюються не усі права та обов'язки, оскільки останні можуть стосуватися як умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення.
Під предметом договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
Звідси, з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, слід виходити як з умов договору, його буквального та логічного змісту, так і з намірів сторін договору та їх добросовісного ставлення до існування між ними правовідношення.
З урахуванням зазначеного, змісту наведених приписів статей 901, 903 ЦК України слід зазначити, що для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.
Зокрема слід враховувати, що основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги.
Ураховуючи наведене вище та в цілому зміст укладеного між сторонами договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 і передбачені ним права/обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що метою такого правочину є отримання відповідачем ширшого, ніж матеріалізований та індивідуально (персоніфіковано) визначений результат, спектру благ, які мають економічну цінність та корисний ефект і спрямовані загалом на утримання майна, частиного якого є передане у користування відповідачу приміщення.
Так, у розрізі вказаного суд зазначає, що окрім постачання теплової енергії, прибирання приміщень, вивезення відходів, укладеним між сторонами договором №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 передбачено також фіксований розмір плати за створення і підтримання балансоутримувачем правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності в аеропорті, і означена послуга - це не орендна плата, а вартість комплексу здійснюваних балансоутримувачем майна дій для забезпечення належного утримання переданих в оренду приміщень, зокрема переданого у користування відповідача приміщення №78.
Звідси суд зазначає, що, з урахуванням специфіки господарської діяльності позивача та функціонування аеропорту як цілісного майнового комплексу:
- здійснювані балансоутримувачем майна дії для забезпечення належного утримання як переданих в оренду приміщень, так і майна в цілому, безпосередньо пов'язані з фактом перебування приміщень в оренді відповідача;
- необхідність надання такої послуги як комплексу дій обумовлена самим фактом перебування приміщень у оренді, і не залежить ані від наявності індивідуального запиту орендаря на вчинення цих дій, ані від безпосереднього здійснення відповідачем власної господарської діяльності в орендованих приміщеннях.
Так, обставини здійснення або нездійснення господарської діяльності у переданих відповідачу в оренду приміщеннях не впливають на необхідність аеропорту підтримувати весь майновий комплекс в придатному для функціонування стані, чим власне і обумовлюється необхідність у вчиненні безпекових, організаційних, технічних, майнових дій, відтак аеропорт не надає такі послуги як індивідуальні, за потребою орендаря, як і не вчиняє аеропорт такі дії з метою веденння спільної діяльності разом з відповідачем та/або іншими орендарями, а також не контролює орендарів на предмет здійснення/нездійснення ними господарської діяльності.
З огляду на вказане вище суд відхиляє доводи відповідача про те, що спірні послуги та можливість їх надання позивачем залежить від того, чи здійснює відповідач господарську діяльність в орендованому приміщенні чи ні.
Приписами статей 73, 74, 76, 78 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими і електронними доказами.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 та частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У розрізі зазначених вище статей процесуального права суд вважає за необхідне зазначити, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.
Звідси суд, реалізовуючи таку виключну коментенцію, як надання оцінки доказам, здійснює її за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами з урахуванням відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили, а також того, що:
- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Так, принцип оцінки доказів “поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Передбачений же статтею 79 ГПК України стандарт доказування “вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Приписами ч. ч. 1, 5 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.
Частиною 7 статті 82 ГПК України унормовано, що у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.
У розрізі наведених процесуальних приписів суд вважає за необхідне звернутися до усталеної судової практики, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 (Провадження №12-8гс23), у постановах Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 та від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, яка зводиться до такого:
- процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі "Інтернет") як доказу у судовій справі;
- паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який водночас є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;
- подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такого доказу недопустимим.
Ураховуючи вказане, беручи до уваги передбачені процесуальними нормами правила доказування та принципи оцінки доказів, судом оглянуто продемонстровані позивачем у судовому засіданні з персонального портативного комп'ютера сформовані у КП «M.E.Doc» оригінали електронних документів - рахунків на оплату, актів приймання-здачі виконаних послуг, а також складених до рахунків за березень-жовтень 2022 року актів коригування від 01.11.2022, якими позивач на підставі договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 оформив та зафіксував господарські операції з надання послуг для забезпечення належного утримання переданих в оренду приміщень в період з березня 2022 року по липень 2023 року на загальну вартість 105 313,14 грн, разом з витратами позивача по сплаті земельного податку у 2022 році.
За результатами огляду такого інформаційного ресурсу судом також встановлено, що такі документи направлено позивачем зі свого кабінету у вказаній системі та доставлено одержувачу - ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» (ідентифікаційний код 22945557) через цю систему - КП «M.E.Doc», про що у програмі зафіксовано відповідні повідомлення, які судом оглянуто та перевірено.
Водночас суд ураховує, що з огляду на специфіку КП «M.E.Doc» та особливості її використання, первинні облікові документи складаються та направляються контрагенту з обов'язковою верифікацією особи шляхом накладення її електронного підпису та печатки.
З огляду наведеного суд дійшов висновку, що підписання сторонами договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 без будь-яких зауважень чи заперечень щодо його змісту свідчить про погодження, зокрема, відповідача з умовами відповідно укладеного правочину та, з урахуванням обставин перебування у користуванні відповідача приміщення №78 та направлення йому позивачем актів, рахунків на плату та актів коригування за період з березня 2022 року по липень 2023 року, породжує для ТОВ “ДХЛ Логістика (Україна)» обов'язок по сплаті вартості оформлених такими документами послуг у передбачений пунктом 2.2.2 договору строк, а саме:
- згідно рахунку-фактури №61/285 від 30.04.2022 за березень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.05.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/286 від 30.04.2022 за квітень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.05.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/415 від 31.05.2022 за травень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.06.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/486 від 30.06.2022 за червень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.07.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/575 від 31.07.2022 за липень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.08.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/652 від 30.08.2022 за серпень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.09.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022 - 1,50 грн без ПДВ компенсації за земельний податок в 2022 році - до 20.09.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/808 від 30.09.2022 за вересень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.10.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/871 від 31.10.2022 за жовтень 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.11.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/936 від 30.11.2022 за листопад 2022 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.12.2022 включно;
- згідно рахунку-фактури №61/1017 від 31.12.2022 за грудень 2022 року - 6 837,02 грн, з яких: 837,02 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ, до 20.01.2023;
- згідно рахунку-фактури №61/34 від 31.01.2023 за січень 2023 року - 7 000,96 грн, з яких: 1 000,96 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ, до 20.02.2023;
- згідно рахунку-фактури №61/103 від 28.02.2023 за лютий 2023 року - 6 887,20 грн, з яких: 887,20 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ, до 20.03.2023;
- згідно рахунку-фактури №61/196 від 31.03.2023 за березень 2023 року - 6 586,16 грн, з яких: 586,16 грн з ПДВ за виробництво та постачання теплової енергії та 6 000,00 грн з ПДВ, до 20.04.2023;
- згідно рахунку-фактури №61/247 від 30.04.2023 за квітень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.05.2023;
- згідно рахунку-фактури №61/302 від 31.05.2023 за травень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.06.2023;
- згідно рахунку-фактури №61/383 від 30.06.2023 за червень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.07.2023;
- згідно рахунку-фактури №61/480 від 31.07.2023 за липень 2023 року - 6 000,00 грн з ПДВ до 20.08.2023.
Доводи ж відповідача стосовно неналежного способу направлення йому актів та рахунків - у системі M.E.Doc, а також неотримання акта за червень 2023 року суд визнає неспроможними та відхиляє з огляду на те, що суду надано усі акти та рахунки з відмітками про доставку їх контрагенту, тобто відповідачу у системі M.E.Doc, тоді як такий порядок обміну документами у згаданій системі був погоджений сторонами шляхом внесення відповідних змін до договору згідно додаткової угоди №6 від 01.11.2022 та з урахуванням пункту 13 цієї угоди такі зміни набули чинності для сторін, зокрема, з 25.11.2021 року та з 24.02.2022.
Тобто, підписуючи угоду №6, сторони за власною волею погодили, що порядок надіслання актів і рахунків через систему M.E.Doc, а також передбачений пунктом 8.15. договору обов'язок відповідача слідкувати за надходженням електронних документів, діяв з 24.02.2022 та, власне, протягом періоду надання послуг за цим спором - з березня 2022 року по липень 2023 року.
Розкриваючи як зміст зазначених умов укладеного між сторонами договору, так і суть врегульованих ст.ст. 6, 627 ЦК України засад свободи договору, суд зауважує, що остання полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору, відтак сторони цього спору, зокрема відповідач узгодив, схвалив та прийняв умови укладеного правочину договору і внесених до нього додатковими угодами змін, у тому числі і щодо порядку отримання документів на оплату послуг.
З огляду на вказане суд звертає увагу відповідача на те, що, підписуючи угоду №6, відповідач тим самим підтвердив, що для нього є прийнятними відповідно сформульовані договірні положення, тоді як саме лише суб'єктивне тлумачення відповідачем умов підписаного ним договору/угоди та/або не розуміння таких умов не звільняє відповідача від обов'язку виконувати передбачені договором обов'язки, у тому числі і в період, на який такий правочин поширює свою дію, що відповідає ч. 3 ст. 631 ЦК України.
У розрізі наведеного суд звертає увагу на те, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача у будь-який прийнятний спосіб комунікації (електронною поштою, засобами мобільного зв'язку тощо) з метою повідомлення відсутності можливості отримати, з моменту введення військового стану на території України з 24.02.2022, доступу до території аеропорту або ж з метою повідомити про об'єктивну неможливість отримати рахунки та акти у системі M.E.Doc та, власне, отримати ці документи самостійно, як те передбачено пунктом 2.2.2. договору у редакції додаткової угоди №6.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідно надані позивачем електронні докази, є належними, допустимими, достовірним та такими, що підтверджують виконання позивачем власного договірного обов'язку з надання відповідачу та прийняття ним послуг загальною вартістю 105 311,34 грн (без витратат позивача по сплаті земельного податку у 2022 році).
Зробленими вище висновками та вказаною специфікою спірних правовідносин спростовуються доводи відповідача про відсутність доказів реального надання послуг, тоді як надані відповідачем листи, які він адресував позивачу, зокрема і лист від 31.05.2022 судом оцінюються критично, позаяк таке листування містить зауваження відповідача про те, що послуги для нього не є актуальними та він їх не споживає, що не є тотожним ненаданню таких послуг.
Суд ураховує, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, тоді як умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів та, власне, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій.
Суд також звертає увагу на відсутності доказів припинення чи розірвання договору оренди у спірний період, зокрема суду не надано акта повернення з користування приміщення №78, тобто відповідач продовжує орендувати таке приміщення та не обмежений у своїх правах на його використання, тоді як згідно чинного з 25.11.2021 пункту 1.5. договору в редакції додаткової угоди №6 нарахування оплати за послуги відбувається до дати фактичного повернення майна.
В розрізі наведеного вище суд вважає за необхідне зазначити, що:
- неможливість використання орендованого майна, тобто повна відсутність доступу до орендованих приміщень не є тотожною неможливості здійснювати звичайну господарську діяльність у таких приміщеннях з метою отримання прибутку в очікуваному розмірі;
- введення військового стану в країні само по собі не свідчить про автоматичну неможливість використання відповідачем орендованого майна;
- відповідач доказово не підтвердив обставин повного припинення ним господарської діяльності, зокрема, внаслідок відсутності доступу до майна, як і не надав відповідач доказів вчинення, у тому числі і позивачем, перешкод у користуванні приміщенням №78 та/або ненадання доступу до території аеропорту;
- позивач не є тією особою, яка впливає на особисту волю відповідача та його працівників реалізувати своє право на перебування в орендованому приміщенні.
Суд також відзначає, що, посилаючись на неможливість користування орендованим майном, відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на припинення дії договору оренди та договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 з підстав неможливісті/небажанням використовувати приміщення №78 та, власне, отримувати обумовлені договором послуги.
Натомість відповідач не заперечував необхідність у збереженні таких орендних відносин та відносин за договором №02.5-14/1-42 від 29.05.2015, відтак, укладаючи додаткову угоду №6 від 01.11.2022, тобто підтверджуючи відповідні правовідносини вже під час дії воєнного стану, та визначаючи перелік послуг, надання яких вважається припиненим з 24.02.2022, сторони, у тому числі і відповідач, погодили у новій редакції лише пункти 1-5 Таблиці №1, з яких тимчасово не надаються послуги, лише вказані в пунктах 2, 3, 4.1, 4.2 та 5 Таблиці.
Тобто пункт 6 Таблиці станом на момент укладення додаткової угоди №6 залишився чинним, та за яким не припинено надання послуг із створення та підтримання правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов господарської діяльності, щомісячна плата за які складає 5000,00 грн без ПДВ.
Додані ж до відзиву власні накази відповідача про призупинення діяльності підрозділів митного оформлення та виконання роботи цим підрозділом поза межами території аеропорту суд оцінює критично та відхиляє, позаяк встановлення режиму роботи працівників певних відділів товариства в умовах воєнного стану є правом особи, яке не впливає на перебування спірних приміщень в оренді відповідача та виконання ним своїх договірних зобов'язань за договором відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг.
З огляду на все зазначене судом також відхиляється як доказово неспрожна подана відповідачем заява свідка, який також виклав власну суб'єктивну оцінку щодо можливості/доцільності отримання відповідачем послуг на території аеропорту.
Стосовно ж розміру необхідної до відшкодування відповідачем компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022, то суд зазначає про безпідставність включення позивачем ПДВ до відшкодування витрат аеропорту, пов'язаних зі сплатою земельного податку, позаяк:
- за умовами договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015, сплачуючи позивачу погоджену договором плату як відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку, відповідач не оплачує надані йому позивачем товари чи послуги, а повертає плату за землю, законодавчий обов'язок сплати якої покладено на позивача як власника об'єкту(ів) нерухомості, який(і) знаходяться на земельній ділянці;
- грошові кошти, які отримуються балансоутримувачем (позивачем) у вигляді відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати земельного податку за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості поставлених товарів/послуг і, як наслідок, не є об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні пункту 185.1 статті 185 ПК України;
- зазначення у пункті 1.1.3. договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 про те, що нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України, не спростовує вказаного вище, як і не встановлює такий пункт прямого правила про відповідне оподаткування ПДВ плати за землю/земельного податку.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6110/19.
Означеного позивач не заперечив та не спростував під час розгляду цієї справи.
Отже, арифметично правильною та обґрунтованою є сума компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022 у розмірі 1,50 грн без обрахованої у такому рахунку суми ПДВ - 0,30 грн.
Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Однак, окрім зарахованих позивачем 372,23 грн в рахунок оплати послуг за березень 2022 року, а також сплачених під час розгляду цієї справи 3 311,34 грн в рахунок погашення боргу за послуги з постачання теплоенергії по рахунках №№61/1017, 91/34, 61/103, 61/196, суду не надано жодних доказів на підтвердження оплати відповідачем решти:
- 1,50 грн компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022;
- 101 627,77 грн вартості наданих у період з березня 2022 року по липень 2023 року послуг, що загалом склало 101 629,27 грн.
Беручи до уваги наведене вище, оскільки станом на день прийняття рішення відповідач вартість послуг за договором позивачу сплатив частково та не компенсував земельний податок, а також враховуючи встановлений судом арифметично привальний розмір боргу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 101 629,57 грн основного боргу підлягає задоволенню, як така що доведена позивачем належними доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем, частково у розмірі 101 629,27 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 та порушенням строку оплати отриманих у період з березня 2022 року по липень 2023 року послуг і компенсації земельного податку, позивач просить суд стягнути з відповідача 37 366,50 грн пені, 2 301,10 грн 3% річних, 4 160,13 грн інфляційних втрат, нарахованих:
- з 21.05.2022 по 13.09.2023 на 5 627,77 грн боргу за березень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/285 від 30.04.2022;
- з 21.05.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за квітень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/286 від 30.04.2022;
- з 21.06.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за травень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/415 від 31.05.2022;
- з 21.07.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за червень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/486 від 30.06.2022;
- з 21.08.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за липень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/575 від 31.07.2022;
- з 21.09.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за серпень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/652 від 30.08.2022;
- з 21.09.2022 по 13.09.2023 на 1,80 грн з ПДВ боргу по компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022;
- з 21.10.2022 по 13.10.2023 на 6000,00 грн боргу за вересень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/808 від 30.09.2022;
- з 21.11.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за жовтень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/871 від 31.10.2022;
- з 21.12.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за листопад 2022 року згідно рахунку-фактури №61/936 від 30.11.2022;
- з 21.01.2023 по 12.09.2023 на 6 837,02 грн боргу за грудень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/1017 від 31.12.2022;
- з 21.02.2023 по 13.09.2023 на 7 000,96 грн боргу за січень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/34 від 31.01.2023;
- з 21.03.2023 по 13.09.2023 на 6 887,20 грн боргу за лютий 2023 року згідно рахунку-фактури №61/103 від 28.02.2023 3;
- з 21.04.2023 по 13.09.2023 на 6 586,16 грн боргу за березень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/196 від 31.03.2023;
- з 21.05.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за квітень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/247 від 30.04.2023;
- з 21.06.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за травень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/302 від 31.05.2023;
- з 21.07.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за червень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/383 від 30.06.2023;
- з 21.08.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за липень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/480 від 31.07.2023.
Заперечуючи проти вказаних вище вимог, відповідач зазначив, що обов'язковою умовою для стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних є порушення грошового зобов'язання, а тому, враховуючи відсутність обов'язку по сплаті послуг, відсутні і підстави для стягнення відповідно заявлених позивачем сум.
Також, посилаючись на ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 509 та ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідач зауважив на арифметичній помилковості проведеного позивачем розрахунку та неспівмірності відповідно нарахованих сум штрафних санкцій із заявленою сумою боргу - 42% від 104 940,91 грн.
У розрізі вказаного та у питанні зменшення розміру неустойки відповідач звернув увагу на те, що:
- матеріали справи не містять доказі понесення позивачем збитків внаслідко неоплати відповідачем послуг;
- відповідач добросовісно здійснював оплату послуг, які надавались до 24.02.2022;
- у відносинах з позивачем поведінка відповідача була добросовісною - останній регулярно повідомляв позивача про причини відмови оплачувати рахунки;
- відповідач з об'єктивних причин обмежений у можливості здійснювати господарську діяльність та використовувати орендоване приміщення за призначенням;
- з огляду напрямку діяльності відповідача останній змушений був призупинити свою господарську діяльність за одним із ключових напрямів, що унеможливило отримання частини прибутку та вплинуло на його майновий стан;
- позивач звернувся до суду з вимогою про сплату боргу, що виник саме в період повновамасштабного вторгнення на територію України.
Відповідно до ст. ст. 610-612, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписами статей 230, 232 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно пункту 4.2. договору №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 орендар зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.
Ураховуючи вказані вище законодавчі приписи та визначену вище арифметично правильну суму компенсації земельного податку, суд дійшов висновку, що позивачем здійснено нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму, по сплаті якої відповідач не вважався таким, що прострочив грошове зобов'язання - 0,30 грн включеного до земельного податку ПДВ, а тому здійснював обрахунок відповідно заявлених до стягнення сум в межах вказаних позивачем періодів, з урахуванням відповідно встановлених обставин справи:
- з 21.05.2022 по 13.09.2023 на 5 627,77 грн боргу за березень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/285 від 30.04.2022;
- з 21.05.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за квітень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/286 від 30.04.2022;
- з 21.06.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за травень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/415 від 31.05.2022;
- з 21.07.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за червень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/486 від 30.06.2022;
- з 21.08.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за липень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/575 від 31.07.2022;
- з 21.09.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за серпень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/652 від 30.08.2022;
- з 21.09.2022 по 13.09.2023 на 1,50 грн (без ПДВ) боргу по компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022;
- з 21.10.2022 по 13.10.2023 на 6000,00 грн боргу за вересень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/808 від 30.09.2022;
- з 21.11.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за жовтень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/871 від 31.10.2022;
- з 21.12.2022 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за листопад 2022 року згідно рахунку-фактури №61/936 від 30.11.2022;
- з 21.01.2023 по 12.09.2023 на 6 837,02 грн боргу за грудень 2022 року згідно рахунку-фактури №61/1017 від 31.12.2022;
- з 21.02.2023 по 13.09.2023 на 7 000,96 грн боргу за січень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/34 від 31.01.2023;
- з 21.03.2023 по 13.09.2023 на 6 887,20 грн боргу за лютий 2023 року згідно рахунку-фактури №61/103 від 28.02.2023;
- з 21.04.2023 по 13.09.2023 на 6 586,16 грн боргу за березень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/196 від 31.03.2023;
- з 21.05.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за квітень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/247 від 30.04.2023;
- з 21.06.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за травень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/302 від 31.05.2023;
- з 21.07.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за червень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/383 від 30.06.2023;
- з 21.08.2023 по 13.09.2023 на 6000,00 грн боргу за липень 2023 року згідно рахунку-фактури №61/480 від 31.07.2023.
Оскільки арифметично правильний розмір 3% річних та інфляційних втрат, обрахований судом в межах заявлених позивачем періодів, з урахуванням законодавчих приписів та вказаних вище обставин справи, складає 2 264,65 грн та 4 160,11 грн відповідно, вимоги позивавча про стягнення з відповідача 2 301,10 грн 3% річних, 4 160,13 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, відповідно, у розмірі: 2 264,65 грн та 4 160,11 грн.
Водночас арифметично правильний розмір пені, обрахований судом в межах заявлених позивачем періодів, з урахуванням законодавчих приписів та вказаних вище обставин справи, складає 36 812,25 грн, а тому відповідна вимога позивача про стягнення з відповідача 37 366,50 грн пені є частково обґрунтованою у сумі 36 812,25 грн.
Доводи відповідача про відсутність порушеного грошового зобов'язання та, власне, і відсутність підстав для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат судом відхиляються з огляду на зроблені вище висновки про наявність у відповідача відповідних грошових зобов'язань та їх порушення з огляду на відсутність проведених платежів станом на момент ухвалення цього рішення.
Поряд з тим відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК Україниу разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Так, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку, а вказані норми направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником, оскільки засвоєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності:
- може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення;
- може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, відтак у таких випадках має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №916/2070/19 та від 29.07.2020 у справі №914/1470/19, а також у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №902/1266/21.
Застосування вказаних норм ГК України та ЦК України у судовій практиці наразі є усталеним і відповідно до неї при визначення розміру неустойки слід керуватися, зокрема, тим, що обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.
Так, поряд із такою засадою цивільного законодавства свобода договору, частина перша статті 3 ЦК України також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.
Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, так і принципом справедливості, добросовісності та розумності.
Оскільки неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, вирішуючи питання стосовно зменшення неустойки (відхилення відповідного клопотання про зменшення), суди мають враховувати, серед іншого, її мету, яка полягає у стимулюванні боржника до виконання основного зобов'язання та не покликана на отримання кредитором внаслідок стягнення штрафних санкцій невиправданих додаткових прибутків.
Так, зі встановлених у зазначеній справі обставин слідує, що:
- предметом спору у даній справі є сума штрафу, що, своєю чергою, не є основним доходом позвача і не може впливати на його господарську діяльність;
- доказів понесення будь-яких збитків, майнових та/або фінансових втрат саме у зв'язку з відмовою відповідача виконати власні договірні обов'язки позивачем не надано, тоді як обставини збитковості у діяльності аеропорту загалом не впливають на відповідне питання у цьому спорі;
- розмір заявленого до стягнення штрафу очевидно не може бути співмірним не зазначеному та доказово не підтвердженому розміру збитків позивача, що в такому випадку може бути рівним нулю;
- предметом розгляду спору у даній справі, окрім пені, є також стягнення передбачених ст. 625 ЦК України сум 3% річних та інфляційних втрат, які компенсують позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору;
- обидві сторони намагались врегулювати спірні відносини у досудовому порядку, і поведінка відповідача у такому врегулюванні не була пасивною.
Ураховуючи наведене вище, доводи та інтереси сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги неспівмірність розміру пені з непідтвердженим розміром майнових збитків позивача через порушення відповідачем договірного обов'язку, а також ураховуючи заявлення до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, що у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, суд дійшов висновку про зменшення в порядку ч. 1ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України розміру заявленої до стягнення та арифметично правильної суми пені (36 812,25 грн) на 90% - до 3 681,23 грн, що відповідно підлягають стягненню з відповідача.
Висновуючи про зменшення пені, судом враховано, що:
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;
- застосування до відповідача пені у заявленому до стягнення розмірі не може відповідати критеріям розумності та справедливості, позаяк господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, а наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;
- за суттю правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, обумовлені господарською діяльністю в період воєнного стану ризики несуть обидві сторони, попри те у даній ситуації одна із сторін не може ставитись у більш вигідне фінансове становище за рахунок стягнення надмірно великих сум неустойки;
- відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання неустойки як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 37 366,50 грн пені підлягає задоволенню частково у розмірі 3 681,23 грн.
Суд звертає увагу на те, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями за своєю правовою природою, а тому питання про їх зменшення судом не вирішувалось під час ухвалення цього рішення.
Витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до статті 129 ГПК України, покладаються судом на сторін, позивача та відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, виходячи з розміру заявлених до стягнення сум, без урахування зменшення пені.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДХЛ Логістика (Україна)» (03151, місто Київ, вул. Волинська, будинок 34, ідентифікаційний код 22945557) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, ідентифікаційний код 20572069):
- 101 629 (сто одну тисячу шістсот двадцять дев'ять) грн 27 коп. основного боргу;
- 3 681 (три тисячі шістсот вісімдесят одну) грн 23 коп. пені;
- 2 264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн 65 коп. 3% річних;
- 4 160 (чотири тисячі сто шістдесят) грн 11 коп. інфляційних втрат;
- 2 673 (дві тисячі шістсот сімдесят три) грн 09 коп. судового збору;
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.06.2025.
Суддя В.А. Ярема