ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2025Справа № 910/5479/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про стягнення 2.809.704,30 грн.
Представники сторін:
від позивача: Моцайко В.С.;
від відповідача: Салівон В.І.
01.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення 2.809.704,30 грн, з яких 2.685.050,95 грн основного боргу, 27003,14 грн 3% річних та 97650,21 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №0479-09021 від 01.07.2019 не у повному обсязі оплати надані позивачем у листопаді 2024 року послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 2.685.050,95 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 27003,14 грн 3% річних та 97650,21 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 відкрито провадження у справі №910/5479/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.06.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
13.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії є спеціальним обов'язком, покладеним на відповідача законодавством. Крім того, відповідач зазначив, що між сторонами укладено також Договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 21.05.2019, та позивач систематично порушує його умови в частині своєчасної оплати за поставлену відповідачем електричну енергію. Також, відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
14.05.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзиву, яку суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 04.06.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.06.2025.
У судове засідання 18.06.2025 з'явились представники сторін, надали усні пояснення по справі.
У судовому засіданні 18.06.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» (постачальник послуг) та Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (замовник) укладено Договір №0479-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, відповідно до умов якого постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом надає замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору №0479-09021 від 01.07.2019 вартість та порядок оплати послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641, у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом постачальником послуг.
Згідно з п. 7.1 Договору №0479-09021 від 01.07.2019 цей договір набирає чинності з 01.07.2019 та діє до 31.12.2020.
Додатковою угодою №3 від 28.12.2020 строк дію договору продовжено до 31.12.2021.
Додатковою угодою №5 від 15.12.2021 строк дію договору продовжено до 31.12.2022.
Додатковою угодою №6 від 14.12.2022 строк дію договору продовжено до 31.12.2023.
Додатковою угодою №7 строк дію договору продовжено до 31.12.2024.
Додатковою угодою №9 від 13.08.2024 сторони виклали договір в новій редакції (у зв'язку із набуттям чинності постанови НКРЕКП «Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641» від 26.07.2024 №1381, згідно з якою затверджено Типовий договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг).
Відповідно до п. 2.1 Договору №0479-09021 від 01.07.2019 (в редакції Додаткової угоди №9 від 13.08.2024) вартість та порядок оплати послуги визначаються з урахуванням вимог Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом постачальником послуг, визначеними згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ) та Порядком продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї, затвердженим постановою НКРЕКП від 29 грудня 2023 року №2651.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №0479-09021 від 01.07.2019 не у повному обсязі оплати надані позивачем у листопаді 2024 року послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 2.685.050,95 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 27003,14 грн 3% річних та 97650,21 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії є спеціальним обов'язком, покладеним на відповідача законодавством. Крім того, відповідач зазначив, що між сторонами укладено також Договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 21.05.2019, та позивач систематично порушує його умови в частині своєчасної оплати за поставлену відповідачем електричну енергію. Також, відповідач просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії», крім обов'язків, визначених статтею 57 цього Закону, постачальник універсальних послуг зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує величину, визначену для відповідних категорій генеруючих установок приватних домогосподарств відповідно до частини двадцять третьої статті 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії», за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими приватними домогосподарствами, та у кожному розрахунковому періоді здійснювати пріоритетну оплату її вартості.
Згідно з п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Оператор системи передачі викопує покладені на нього спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (п. 23 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Оператор системи передачі відповідно до цього Закону виконує функції, пов'язані з покладенням на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу із збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інших спеціальних обов'язків (ч. 8 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Частиною 6 статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що постачальник універсальних послуг одночасно з виконанням обов'язку щодо купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом у приватних домогосподарств, величина встановленої потужності генеруючих установок яких не перевищує 50 кВт, надає оператору системи передачі послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. Така послуга надається постачальником універсальних послуг виходячи з фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом у приватних домогосподарств. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за "зеленим" тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку "на добу наперед". Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 №641 затверджено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії (далі - Порядок).
Відповідно до п. 3.1. Порядку, на гарантованого покупця, ПУП та ОСП на строк, визначений законодавством, покладаються спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Для надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел гарантований покупець або ПУП укладають з ОСП договір про падання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел відповідно до типової форми, затвердженої постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - договір про надання послуг) (п. 3.2. Порядку).
Судом встановлено, що у листопаді 2024 року позивач відповідно до умов Договору №0479-09021 від 01.07.2019 надав відповідачу послуги на суму 3.448.349,96 грн, що підтверджується Актом №11/2024 приймання-передачі наданих послуг, який підписано уповноваженими представниками сторін без заперечень (копія долучена позивачем до позовної заяви), та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 15.4. Порядку ОСП здійснює 100% оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2364 від 24.12.2024 (оприлюднена 26.12.2024), було затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальниками універсальних послуг у листопаді 2024 року, зокрема для ТОВ «Черкасиенергозбут» у розмірі 2873624,97 грн без ПДВ.
Отже, відповідач повинен був оплатити позивачу вартість наданих у листопаді 2024 року послуг у строк до 27.12.2024.
27.12.2024 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 689669,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ПУП117950 від 27.12.2024; 28.03.2025 - грошові кошти у розмірі 73629,02 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №000009123 від 28.03.2025.
Таким чином, зважаючи на обсяг наданих позивачем у листопаді 2024 року послуг на суму 3.448.349,96 грн, та суму сплачених відповідачем грошових коштів - 763299,01 грн, заборгованість відповідача становить 2.685.050,95 грн., доказів сплати якої станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» за Договором №0479-09021 від 01.07.2019 (за листопад 2024 року) у сумі 2.685.050,95 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» суми основного боргу у розмірі 2.685.050,95 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доводи відповідача про те, оплата вартості послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за спірний період можлива лише у разі включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП як регулятора ринку електричної енергії, і зазначені об'єктивні причини унеможливили вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за суд відхиляє, оскільки п. 3.3. договору чітко узгоджено порядок оплати наданих послуг за відповідним актом, який складається з урахуванням відповідного розрахунку, який і було підписано сторонами без зауважень і заперечень, і який, відповідно, є належним та допустимим доказом в підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем визначеного актом обсягу послуг та їх вартості, а отже, є належними доказами виникнення у відповідача чітко обумовленого грошового зобов'язання з оплати наданих послуг у сумах, узгоджених у вказаних актах, і в обумовлені договором та ст. 530 Цивільного кодексу України строки.
Поряд з цим слід зауважити, що ані умови договору, ані положення Порядку №641 та наведені постанови НКРЕКП не ставлять у залежність своєчасність здійснення замовником оплати за отримані послуги від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.
При цьому суд зазначає, що виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором передачі електричної енергії №0479-02024 від 21.05.2019 не входить до предмету даного позову та не впливає на виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з оплати наданих позивачем послуг за вказаний період (листопад 2024 року) позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 27003,14 грн 3% річних та 97650,21 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 27003,14 грн 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується розрахунку інфляційних втрат (відповідно до розрахунку, долученого позивачем до позовної заяви, - за період з січня по березень 2025 року), суд визнає його необгрунтованим, оскільки позивачем не було враховано, що у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №924/2/21 зазначено, що індекс інфляції має заокруглюватися до десяткового числа після коми.
Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня по жовтень 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100%, а не 99,99% (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня по жовтень 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2%, а не 101,19%, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.
Аналогічний висновок щодо правильності визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Отже, за період з січня по березень 2025 року сукупний індекс інфляції становить 103,5%, а не 1,03539744 як визначає позивач.
Звідси, обгрунтованим розміром інфляційних втрат (за період з січня по березень 2025 року), що підлягають стягненню з відповідача, є 96553,80 грн (2.758.679,97 грн * 103,5% - 2.758.679,97 грн), у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення 97650,21 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 96553,80 грн.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн, суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Із положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18. Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних.
При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи №902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, а разом 182024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
Натомість в межах даної справи відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3% та судом не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, а відтак відсутній винятковий випадок для зменшення відсотків річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Окремо суд звертає увагу відповідача, що 3% річних є своєрідною мінімальною упущеною вигодою, яку б міг отримати кредитор за належного виконання зобов'язання боржником свого грошового зобов'язання (наприклад, розмістивши дані кошти в якості депозиту).
Положення статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).
Судом також взято до уваги, що ухвалою від 13.11.2024 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.12.2024 дійшла висновку про необхідність повернення для розгляду справи № 922/444/24 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних. До того ж, як зазначено в ухвалі, сама колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує, що така позиція не може бути застосована судами як «загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.
Ухвалою від 05.02.2025 у справі №922/444/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, мотивуючи необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №915/1308/23, ухваленої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством щодо застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України стосовно можливості зменшення судом розміру трьох процентів річних (які встановлені законом), а також не застосування до цих правовідносин статті 233 Господарського кодексу України шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 21.02.2025 у справі №922/444/24 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила справу повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки поставлені скаржником у касаційній скарзі питання щодо правильного / неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 625 Цивільного кодексу України у вирішенні питання щодо зменшення 3 % річних, в межах повноважень, визначених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, мають бути вирішені колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка була визначена автоматизованою системою документообігу суду з урахуванням спеціалізації.
Також об'єднана палата звернула увагу, що фактично питання, порушені колегією суддів, стосуються можливості / неможливості зменшення процентів річних, нарахованих за статтею 625 Цивільного кодексу України. Однак ці питання не можуть бути підставою для відступу від усталеної практики застосування означених норм та не є такими, які потребують узагальнення судової практики.
Об'єднана палата зазначила, що зменшення розміру штрафних санкцій та/або відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України обумовлено індивідуальним характером правовідносин. У кожній конкретній справі, де постає питання про зменшення відсотків річних, суд має враховувати унікальні обставини, що супроводжують невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, а тому питання про зменшення процентів не підлягає узагальненню через свою індивідуальну природу. Для формування єдиної практики зазвичай розглядаються питання, які мають спільні риси в багатьох судових справах. У випадку зі штрафними санкціями та відсотками, кожен спір має унікальні фактичні обставини, що унеможливлює вироблення універсального підходу.
При цьому у вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для зменшення розміру відсотків річних правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними. Кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене таке зменшення і які підлягають дослідженню та оцінці судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
В межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25; ідентифікаційний код: 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкасиенергозбут» (18002, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Благовісна, буд. 166; ідентифікаційний код: 42474208) суму основного боргу у розмірі 2.685.050 (два мільйони шістсот вісімдесят п'ять тисяч п'ятдесят) грн 95 коп., 3% річних у розмірі 27003 (двадцять сім тисяч три) грн 14 коп., інфляційні втрати у розмірі 96553 (дев'яносто шість тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн 80 коп. та судовий збір у розмірі 33703 (тридцять три тисячі сімсот три) грн 30 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23.06.2025.
Суддя О.М. Спичак