ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/4448/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/4448/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГРІД"
до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС"
про стягнення 1 135 174,75 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГРІД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" про стягнення 1 211 636,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором № 52.14-571 від 17.10.2024, у зв'язку з неоплатою поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 1 097 433,60 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у розмірі 7847,40 грн та інфляційні втрати - 29 893,75 грн.
Отже, виходячи з розміру заявлених у прохальній частині позовної заяви вимог, судом установлено, що позивачем неправильно визначено ціну позову. За розрахунком суду ціна позову складає 1 135 174,75 грн (1 097 433,60 грн + 7847,40 грн + 29 893,75 грн).
Таким чином, позовні вимоги підлягають розгляду за ціною позову 1 135 174,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2025 відкрито провадження у справі №910/4448/25 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 10.04.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 11.04.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 10.04.2025.
22.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він повідомляє про повну сплату суми основної заборгованості та заперечує в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
28.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли відповідь на відзив, заява про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн та заява про визнання дій КП «Київпастранс» щодо ігнорування досудового врегулювання, зволікання з оплатою та подання формального відзиву після повного погашення - зловживанням процесуальними правами, в розумінні ст. 43 ГПК України, що врахувати при розподілі судових витрат.
30.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
02.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив.
Крім того, суд, розглянувши заяву представника позивача про визнання дій КП «Київпастранс» щодо ігнорування досудового врегулювання, зволікання з оплатою та подання формального відзиву після повного погашення - зловживанням процесуальними правами, дійшов висновку про відмову в її задоволенні, оскільки конкретні обставини, за яких суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії учасника судового процесу, наведені у ч. 2 ст. 43 ГПК України. Проте, у поданій позивачем заяві наведено дії відповідача, які не відносяться до зловживанням процесуальними правами учасника справа.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
17.10.2024 між Комунальним підприємством "КИЇВПАСТРАНС" (за договором - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГРІД" (за договором - Постачальник) було укладено Договір № 52.14-571 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю - Генератор дизельний, код 31120000-3 за ДК 021:2015 "Генератори" (надалі - товар), а Покупець - сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які вказані у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 3.1 Договору, сума цього договору (ціна договору) визначається згідно з Специфікацією (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього Договору і становить 1 257 476,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 251 495,20 грн, разом ціна договору становить 1 508 971,20 грн з ПДВ.
У п. 4.1 Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену партію товару.
Строк поставки товару: протягом строку дії договору (п. 5.1 Договору).
Відповідно до умов п. 5.2 Договору, поставка Товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS - 2010 за адресою: м. Київ, філія та відокремлені підрозділи КП "КИЇВПАСТРАНС", перелік яких зазначається у Додатку № 4 до цього Договору. При цьому транспортування Товару проводиться за кошти постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну Договору.
Згідно з умовами п. 5.6.2. Договору, кількість та асортимент товару, наведений у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), не зобов'язує покупця замовити товар в обсязі, визначеному Специфікацією.
В рамках укладеного Договору за видатковою накладною № 265 від 03.12.2024 позивачем було відвантажено на адресу відповідача товар на загальну суму 1 097 433,60 грн.
Однак, відповідач поставлений товар у строк до 03.01.2025 не оплатив, у зв'язку з чим, за твердженнями позивача, 13 лютого 2025 року на адресу відповідача було направлено претензію щодо погашення заборгованості, а 20 березня 2025 року - досудову вимогу, в якій було запропоновано добровільно виконати грошове зобов'язання у строк 7 днів.
Втім до позовної заяви не надано доказів надсилання або вручення відповідачу претензії за вих. № 13022-1В від 13.02.2025 та досудової вимоги за вих № 20-03/02Н-2025 від 20.03.2025, у зв'язку з чим доводи позивача про вжиття заходів досудового врегулювання спору до уваги судом не приймаються.
Отже, спір у справі виник, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 1 097 433,60 грн. Позивачем також на суму боргу нараховано 4494,90 грн 3% річних та 17891,71 інфляційних втрат за порушення строків оплати товару.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повідомив, що на підставі платіжної інструкції від 08.04.2025 №СУР00706/1 перерахував позивачу кошти в розмірі 300 000,00 грн та на підставі платіжної інструкції від 21.04.2025 №СУР00789/1 сплатив залишок заборгованості у розмірі 797 433,60 грн, у зв'язку з чим просить відмовити в позові в частині стягнення основної заборгованості.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір № 52.14-571 від 17.10.2024, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом установлено, що позивачем поставлено відповідачу на підставі видаткової накладної № 265 від 03.12.2024, яка підписана та скріплена печатками сторін без будь-яких зауважень, товар на загальну суму 1 097 433,60 грн.
Ураховуючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до умов п. 4.1 Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену партію товару.
Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару, настав 02.01.2025.
Проте, відповідачем свої обов'язки в частині повної оплати поставленого товару в обсязі та строки, які визначено умовами укладеного договору, належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у сумі 1 097 433,60 грн.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати в повному обсязі та в строки, погоджені сторонами, переданого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Під час розгляду справи відповідач разом відзивом на позовну заяву подав платіжні інструкції від 08.04.2025 №СУР00706/1 на суму 300 000,00 грн та від 21.04.2025 №СУР00789/1 на суму 797 433,60 грн, в яких у призначенні платежу зазначено «оплата за генератор згідно дог № 52.24-571 від 17.10.2024».
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, судом установлено, що на день вирішення спору заборгованість за поставлений, згідно Договору № 52.14-571 від 17.10.2024, товар погашена.
Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Ураховуючи те, що грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн перераховані відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГРІД" до 08.04.2025, тобто до звернення позивача до суду (09.04.2025), відтак, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають, а в частині стягнення заборгованості в розмірі 797 433,60 грн - провадження у справі підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.
Крім того, при зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 7847,40 грн, нарахованих за період з 03.01.2025 по 31.03.2025, та інфляційні втрати - 29 893,75 грн, розраховані за період з січня по березень 2025 року.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Водночас, у п. 7.4 Договору сторони домовились, що Покупцем не відшкодовуються Постачальнику неустойка (штраф, пеня) та збитки. Сторони встановили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов'язання КП "Київпастранс" у розмірі 0,001 процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а також сторони домовились, що Постачальник не вимагатиме сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Поряд із цим приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено право сторін за домовленістю погодити у договорі інший розмір процентів річних ніж встановлений цією нормою.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 914/235/19.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У свою чергу, згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року у справі № 914/479/19, вимоги частини другої статті 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені частиною другою статті 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Зі змісту ч. 3 ст. 6 ЦК України вбачається, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Сторони, скориставшись правом змінювати розмір процентів річних у п. 7.4 Договору визначили 0,001% розмір річних за порушення грошового зобов'язання відповідачем. Обмежень щодо самостійного визначення сторонами розміру процентів річних в законодавстві відсутні, а отже останні керуючись правом свободи договору визначили свій розмір процентів річних, що не заборонено законом.
Ураховуючи наведене вище, оскільки розмір відсотків річних сторонами встановлено 0,001%, то підстави для стягнення з відповідача 7847,40 грн 3% річних відсутні.
Судом проведено розрахунок річних, виходячи з розміру процентів, визначених сторонами у п. 7.4. Договору, та встановлено, що розмір процентів за користування коштами у період з 03.01.2025 по 31.03.2025 становить 0,03 грн.
Отже позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування коштами підлягають задоволенню частково в розмірі 0,03 грн.
Натомість, завдяки наведеним умовам Договору відповідач усупереч вимогам закону, а саме частини другої статті 625 ЦК України, звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов'язання в частині нарахування інфляційних втрат, тоді як частиною третьою статті 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Відтак, суд наголошує, що правовою нормою статті 625 ЦК України не визначено право сторін обмежувати нарахування втрат від інфляції, позаяк не передбачено право забороняти та не застосовувати приписи закону.
Отже, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, нарахованих позивачем у період з січня по березень 2025 року, суд дійшов висновку, що розрахунок є обґрунтованим та заявлена до стягнення сума інфляційних втрат (29 893,75 грн) підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, з урахуванням стандарту вірогідності доказів та принципу змагальності у господарському процесі, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та їх часткове задоволення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судом установлено, що позивач при зверненні з позовом до суду сплатив судовий збір у більшому розміру, ніж встановлено законом, оскільки не застосував коефіцієнт 0,8 під час вирахуванні суми судового збору, так як позовна заява подана в електронній формі з використанням електронного кабінету.
Таким чином, виходячи з ціни позову 1 135 174,75 грн, судовий збір становить 13 622,10 грн (1 135 174,75:100х1,5%х0,8).
Відтак, з Державного бюджету України підлягає поверненню позивачу зайве сплачена сума судового збору в розмірі 2839,40 грн.
Крім того, положеннями ч. 1 ст. 130 ГПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Норми ч. 1 ст. 130 ГПК України повністю кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач своїми діями фактично визнав позов в частині стягнення заборгованості в розмірі 797 433,60 грн до початку розгляду справи по суті, проте після відкриття провадження у справі, суд вважає за можливе повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, визначеного з зазначеної суми позовних вимог (797 433,60 грн : 100 х 1,5% х 0,8 = 9569,20 грн:2 = 4784,60 грн); інші 50 відсотків судового збору покласти на відповідача.
Отже, позивачу з Державного бюджету України підлягає поверненню позивачу сплачена сума судового збору в загальному розмірі 7624,00 грн; судовий збір у розмірі 5143,33 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача; судовий збір у розмірі 3694,17 грн покладається на позивача.
Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Як убачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, складатиметься з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000 грн. Також в судовому засіданні було заявлено, що такі докази будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17.
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: ордер серія АА 1563403 від 08.04.2025; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 6023 від 31.03.2021; копію Договору про надання професійної правничої допомоги від № 0502-24/24 від 05 лютого 2024 року; копію Додаткової угоди №2 за Договором про надання юридичних послуг (правничої допомоги) № 0502-1/24 від 05 лютого 2024 року; копію Акта № 1 виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги 25/04/2025 від 25.04.2025; копію рахунка-фактури № 0502-1/24 від 08.04.2025 року; копії платіжних інструкцій від 08.04.2025 та від 14.04.2025 сплату винагороди (гонорару) за Договором № 0502-24/24 від 05 лютого 2024 року на рахунок Адвокатського бюро «Марини Калетнік».
Відповідач подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, суд враховує, що наданий Акт виконаних робіт не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Отже, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 12 000,00 грн, яка складається з: підготовки та подачі до суду позовної заяви (8000,00 грн); підготовки та подачі до суду відповіді на відзив (4000,00). Разом з цим, суд зазначає, що фактично підготовка позовної заяви по суті включає вже в себе консультацію та правовий аналіз справи, а підготовка досудової вимоги законом у даній категорії справ не вимагається.
Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, також покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 8745,73 грн.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 231, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 797 433,60 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Комунального підприємства "КИЇВПАСТРАНС" (Набережне шосе, 2, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГРІД" (просп. Берестейський, буд. 65, корп. Б, оф. 261, м. Київ, 03117; код ЄДРПОУ 44680662) інфляційні втрати в розмірі 29 893 грн 75 коп., річні - 0 грн 03 коп., витрати по сплаті судового збору - 5143 грн 33 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8745 грн 73 коп.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ГРІД" (просп. Берестейський, буд. 65, корп. Б, оф. 261, м. Київ, 03117; код ЄДРПОУ 44680662) судовий збір у розмірі 7624,00 грн, сплачений за платіжною інструкцією № 2809755341 від 08.04.2025.
6. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .
Повний текст рішення складено та підписано: 23.06.2025.
Суддя А.І. Привалов