ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.06.2025Справа № 910/2105/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовомДержавного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2)
доТовариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Мінерал-Плюс" (01024, місто Київ, вулиця Дарвіна, будинок 8, 74)
простягнення 6 757 000 грн 00 коп.
Представники сторін:
від позивачаЗінченко О.М.
від відповідача Мазарюк С.С.
21.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Мінерал-Плюс" про стягнення 6 384 200 грн 00 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони від 19.11.2024 № 22/2-730-VDK-24 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у визначені договором строки, у зв'язку з чим позивачем нараховано 6 384 200 грн 00 коп. штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/2105/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.03.2025.
20.03.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 24.03.2025 судом оголошено протокольну ухвалу про оголошення перерви до 12.05.2025.
02.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
10.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
25.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
У підготовчому засіданні 12.05.2025 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.06.2025.
В судове засідання 05.06.2025 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи.
Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 3 262 000 грн 00 коп. штрафу та 3 495 000 грн 00 коп. пені.
Суд зазначає, що згідно статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
З огляду на те, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим статтями 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, відповідна заява прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору.
Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити в задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 05.06.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.11.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю - фірма "Мінерал-Плюс" (виконавець за договором, відповідач у справі) був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 22/2-730-VDK-24 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом. Комплектність Товару наведено в додатку 2 до контракту.
Згідно з пунктом 2.1 договору вартість (ціна) товару за цим контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в специфікації на підставі комерційної пропозиції виконавця.
Відповідно до пункту 3.4 договору датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом.
У відповідності до пункту 4.1 договору виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства та цього контракту (пункт 7.1 договору).
Підпунктом 1 пункту 7.2 договору сторонами погоджено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Контракт набирає чинності з дати його укладання та діє до 28 лютого 2025 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання (пункт 11.1 договору).
У додатку № 1 до договору (специфікація) сторонами погоджено строк поставки товару до 15.12.2024.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки товару за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони від 19.11.2024 № 22/2-730-VDK-24, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 495 000 грн 00 коп. пені за порушення строків постачання товару, нарахованої за загальний період прострочення з 16.12.2024 по 28.02.2025, та 3 262 000 грн 00 коп. штрафу за прострочення строків поставки понад 30 днів.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач посилається на те, що невиконання відповідачем поставки товару зумовлено настанням обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання на підставі статті 617 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору від 28.06.2024 № 175/ВОЗ-2024, належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасної та повної поставки товару, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.2 договору.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Мінерал-Плюс" вказує, що причиною затримки поставки товару в повному обсязі стали обставини затримки поставки контрагентами відповідача (виробниками) цієї продукції, тобто недодержання своїх обов'язків, у зв'язку із вищевказаними обставинами, контрагентами відповідача.
Також відповідач зазначає, про настання форс-мажорних обставин, які вплинули на термін виконання робіт по контракт, в підтвердження чого відповідачем надано сертифікат № 3200-25-0586 про форс мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 04.04.2025 Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати.
Однак, суд вважає необґрунтованими такі доводи відповідача з огляду на наступне.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічні положення закріпленні й у статті 218 Господарського кодексу України, відповідно до якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до пункту 7.8. контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Згідно з пунктом 7.9. контракту під обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) розуміються надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами контракту, обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Пунктом 7.10. контракту визначено, що у разі виникнення та у максимально короткий час (не пізніше 5 календарних днів) після виникнення причин, що призвели до форс- мажорних обставин, постраждала сторона повинна у письмовому вигляді з детальним описом ситуації проінформувати іншу сторону про такі обставини або причини, якщо в силу дії таких причин постраждала сторона частково або повністю неспроможна виконувати свої обов'язки і зобов'язання за контрактом.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України.
У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) вона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої розділом 7 цього Контракту, навіть при наявності відповідного сертифікату, який видається Торгово-промисловою палатою України.
Попри наведене, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано, доказів повідомлення Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" про настання у Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Мінерал-Плюс" форс-мажорних обставин у визначений пунктом 7.10 договору строк.
Крім того, суд зазначає, що у відповідності до укладеного між сторонами контракту відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів не вважаються форс-мажорними обставинами.
Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено існування обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та штрафу суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення суми пені та штрафу судом встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 495 000 грн 00 коп. пені за порушення строків постачання товару, нарахованої за загальний період прострочення з 16.12.2024 по 28.02.2025, та 3 262 000 грн 00 коп. штрафу за прострочення строків поставки понад 30 днів, визнаються судом обґрунтованими.
Проте, відповідно до відзиву на позовну заяву, відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % від арифметично правильної та обґрунтованої суми, в обґрунтування чого вказує на відсутність доказів понесення позивачем збитків та зазначає, що штрафні санкції є неспіврозмірними та невиправданими, враховуючи, що причиною неналежного виконання зобов'язань було порушення договірних зобов'язань контрагентами через обставини, які засвідчені сертифікатом Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, якщо: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази та зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на 50 %, що становить 1 747 500 грн 00 коп. пені та 1 631 000 грн 00 коп. штрафу.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Мінерал-Плюс" (01024, місто Київ, вулиця Дарвіна, будинок 8, 74, ідентифікаційний код 22402331) на користь Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 7, ідентифікаційний код 30019335) 1 747 500 (один мільйон сімсот сорок сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. пені, 1 631 000 (один мільйон шістсот тридцять одна тисяча) грн 00 коп. штрафу та 81 084 (вісімдесят одна тисяча вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 23.06.2025
Суддя Н.Плотницька