18.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4823/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Дарміна М.О., Чередко А.Є.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025 р.
( суддя Скриннікова Н.С., м. Дніпро, повний текст рішення складено 13.01.2025 р. )
у справі
за позовом
Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК"
до
Фізичної особи-підприємця Сікорського Владислава Ігоровича
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій
за кредитним договором в сумі 382 849,21 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Акціонерне Товариство "Акцент-Банк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Сікорського Владислава Ігоровича, про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 382 849,21 грн. ( станом на 23.10.2024 р. ) з них: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тіло кредиту ) становить 316 417,24 грн; загальний залишок заборгованості за процентами - 18 694,68 грн; загальний залишок заборгованості по комісії 10 737,26 грн; заборгованість за пенею 16 000; штраф ( фіксована складова ) 1 000,00 грн; штраф ( змінна складова ) 20 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов кредитного договору № 20.54.0000000421 від 25.09.2023 р. щодо своєчасного погашення наданого кредиту, процентів за користування кредитом та винагороди за кредитне обслуговування, що відповідно до п. 2.3.2 кредитного договору, є підставою для зміни умов цього договору -дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором, у повному обсязі, шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену в повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суду кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, і повністю виконати інші зобов'язання за цим Кредитом.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025 р. у справі № 904/4823/24 відмовлено в позові повністю.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, через систмему "Електронний кабінет", Акціонерне товариство "АКЦЕНТ-БАНК" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду, що строк дії кредитного договору № N20.54.0000000421 від 25.09.2023 р. до 23.09.2025 р., а претензія про дострокове стягнення була направлена на адресу Кривий Ріг, вул. Саянська, будинок 12, тоді як в договорі вказана адреса Кривий Ріг, вул. Саянська, будинок 12а, тобто Відповідач її не отримав і дострокового розірвання договору не було.
Водночас, на думку Скаржника, вказане не відповідає дійсності.
При цьому, Скаржник зазначає, що дійсно при направленні вимоги в адресі було помилково не зазначено «літеру» до номеру будинку, однак ПІБ Відповідача було зазначено вірно, і направлено «заказний» листом з описом вкладення, які Укрпошта видає лише при пред'явленні документу, що посвідчує особу. Як вбачається із трекінгу відстеження листа Укрпошти, лист з вимогою було вручено, тобто його віддали особі, яка пред'явила документ, що посвідчив особу ОСОБА_1 .. Таким чином вимога Банку була вручена саме Відповідачу не зважаючи на вказану помилку в адресі.
Також, Скаржник наголошує на тому, що строк дії договору був саме з 25.09.2023 р. по 25.09.2025 р., і відповідно до розрахунку заборгованості Відповідачу було нараховано заборгованість станом на 23.10.2024 р. за тілом кредиту в розмірі 316 417,24 грн., заборгованість за процентами у розмірі 18 694,68 грн. та заборгованість за винагородою у розмірі 10 737,29 грн., та пені і штраф. При цьому, дострокове стягнення в даному випадку стосувалось лише частини тіла заборгованості яку Відповідач повинен був сплатити у відповідності до умов договору за період з 23.10.2024 р. по 25.09.2025 р., однак всі інші нарахування заборгованості за частиною боргу за тілом, та всією заборгованість за процентами і винагородою були нараховані не на перед, а за час що пройшов.
На переконання Скаржника суд не міг відмовляти в задоволенні позовних вимог в частині стягнення вже нарахованої заборгованості за процентами та винагородою, і частиною тіла кредиту, оскільки по ним не було застосовано дострокового стягнення, так як дострокове стягнення стосувалось лише частини тіла кредиту на суму в розмірі 223 011,72 грн.
Відтак, на думку Скаржника, рішення є таким, що постановлене з порушенням матеріальних норм права та підлягає частковому скасуванню.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судововї справи між суддями від 04.02.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Чередко А.Є..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2025 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/4823/24.
Матеріали справи № 904/4823/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 18.06.2025 р..
Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 18.06.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
25.09.2023 р. між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" ( Банк ) та Фізичною особою-підприємцем Сікорським В. І. ( Позичальник ) укладено кредитний договір № 20.54.0000000421.
Вид кредиту - строковий кредит ( пункт А1 договору ).
Ліміт цього договору: 400 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності ( пункт А 2 договору ).
Термін повернення кредиту 23.09.2025 р.. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежу (додаток № 1 договору ). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування.
Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою: сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за договором* ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.)*процентна ставка за місяць)/((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування ( міс.) -1); сума щомісячного платежу за % = ( залишок заборгованості за кредитом*річна процентна ставка/кількість днів поточного року )*кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу; сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного погашення кредиту-сума щомісячного платежу за %.
Згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів ( включно ) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 23.09.2025 р. ( пункт А3 договору ).
За користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 22,90% річних ( пункт А6 договору ).
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважається одним днем ( метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360") ( пункт А8 договору ).
Якщо ануітетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день ( пункт А8 договору ).
Позичальник сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,90 % від суми зазначеного у пункті А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати ( пункт А10 договору ).
Позичальник сплачує Банку винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,00% від суми встановленого у пункт А2 цього договору ліміту. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати. Датою сплати є дата встановлення, а також дата збільшення ліміту по цьому договору. Рахунок для сплати винагороди - НОМЕР_1 ( пункт А11 договору ).
Відповідно до пункту А1.1 договору Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А1 цього договору, з лімітом та на цілі, значені у п. А.2 договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеною у третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни.
Строковий кредит (далі - кредит) надається Банком у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з подальшим перерахуванням за цільовим призначенням.
Термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з пунктами А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору ( пункт А1.2 договору ).
Зобов'язання Позичальника визначені у пункті 2.2 кредитного договору, зокрема: використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому пункті 1.1 цього договору; сплатити проценти за користування кредитом відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3. цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені пунктами 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору; сплатити Банку винагороду відповідно до пунктів 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
Відповідно до умов пункту 2.3.2 кредитного договору, при настанні будь-якої з наступних подій: порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту; порушенні господарським/цивільним судом справи про банкрутство Позичальника або про визнання недійсними установчих документів Позичальника, або про відміну державної реєстрації Позичальника; ухваленні ( прийнятті ) власником або компетентним органом рішення про ліквідацію Позичальника; смерті Позичальника; порушення кримінальної відповідальності Позичальника; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться у пункті 2.2.10 цього договору, відсутності у Банку вільних грошових коштів, про що Банк письмово повідомляє Позинальника; наявності судових рішень про стягнення грошових коштів з поточного рахунку Позичальника, що набули законної чинності, наявності арешту на поточних рахунках, що належать Позичальнику, наявності платіжних вимог про примусове списання та інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий Позичальнику кредит не буде повернений своєчасно; неодноразовому ( два і більше разів ) надання Позичальником розрахункових документів на використання кредиту в порушення порядку, передбаченого п.1.1 цього договору Банк, на свій розсуд, має право: а) змінити умови цього договору - зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При ньому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором; або: б) розірвати цей договір у судовому порядку. При цьому в останній день дії цього договору Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за ним договором; або: в) згідно зі статтю 651 ЦК України, ст. 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням Позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за ним договором.
В пункті 6.1 договору сторони передбачили, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення електронного підпису усіма сторонами в порядку, передбаченому Законами України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронні довірчі послуги».
Умовами пункту 6.3 договору визначено, що він може були змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим договором порядку.
Пунктом 7.1. Договору встановлено, що цей договір підписано шляхом накладання кваліфікованого електронного підпису усіма сторонами в порядку, передбаченому Законами України “Про електронні документи та електронний документообіг» та “Про електронні довірчі послуги».
Сторонами підписано додаток № 1 до договору "Графік погашення" за даними якого кредит підлягає сплаті щомісячно до 25 числа відповідного місяця включно, починаючи з 25.10.2023 р. до 23.09.2025 р..
На виконання умов кредитного договору, 25.09.2023 р. Банк перерахував на поточний рахунок Позичальника грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № TR.32928090.33342.70198 від 25.09.2023 р..
За розрахунком Банку заборгованності Позичальника за кредитним договором № N20.54.0000000421 від 25.09.2023 р. станом на 23.10.2024 р. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тіло кредиту ) становить 316 417,24 грн; залишок заборгованості за тілом кредиту 271 084,77 грн; залишок заборгованості за тілом кредиту ( прострочений ) 45 332,47 грн; загальний залишок заборгованості за процентами - 18 694,68 грн; залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість 1 044,40 грн; залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість 17 650,28 грн; загальний залишок заборгованості по комісії 10 737,26 грн; заборгованість за пенею 16 000, разом 361 849,21 грн.
У позові зазначено, що станом на 23.10.2024 р. заборгованість Відповідача становить 382 849, 21 грн, з них: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом ( тіло кредиту ) становить 316 417,24 грн; загальний залишок заборгованості за процентами - 18 694,68 грн; загальний залишок заборгованості по комісії 10 737,26 грн; заборгованість за пенею 16 000,00; штраф ( фіксована складова ) 1 000, 00 грн; штраф ( змінна складова ) 20 000,00 грн.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Судове рішення про відмову у задоволені позову мотивоване тим, що суду не надано докази, що Відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань, у позові відсутні будь-які дані про конкретні суми та дати допущеного прострочення повернення кредиту та процентів за користування кредитом. Також, суд встановив, що вимога Банку надіслана не на адресу місцезнаходження Відповідача, а тому Позичальник не був обізнаний із зміненим терміном повернення кредиту, відповідно строк повернення кредиту, визначений договором на день ухвалення рішення суду не настав.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено матеріалами справи, 25.09.2023 р. між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" ( Банк ) та Фізичною особою-підприємцем Сікорським В. І. ( Позичальник ) укладено кредитний договір № 20.54.0000000421 з лімітом у розмірі 400 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності ( пункт А 2 договору ) та терміном повернення кредиту 23.09.2025 р.. При цьому, Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними ( однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежу (додаток № 1 договору ).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( частина 1 ст. 1054 ЦК України ).
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором ( ч. 1 ст. 1049 ЦК України ).
Предметом спору є стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в сумі ( зазначена у позові ) 382 849,21 грн., яка виникла на підставі кредитного договору № № 20.54.0000000421 від 25.09.2023 р., укладеного між сторонами і пов'язана із достроковим поверненням кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором відповідно до п. 2.3.2 кредитного договору, у зв'язку із відправленням Банком Позичальнику повідомлення про зміну умови цього договору - необхідності дострокового повернення кредиту.
Згідно із частиною 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України ).
Позивач в позові наголошує на виникненні у Відповідача зобов'язання дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором, у повному обсязі у зв'язку із зміною умов цього договору, через наявність заборгованості у Позичальника, про що Фізична особа-підприємець Сікорський В. І. був повідомлений, як того вимагає п. 2.3.2 кредитного договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( ст. 530 ЦК України ).
Відповідно до пункту А3 кредитного договору та термін повернення кредиту 23.09.2025 р..
За приписами пункту А3 кредитного договору згідно зі ст. ст. 212, 651 ЦК України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 23.09.2025 р..
Відповідно до частини 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
При цьому Позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що Позивач не надав суду докази настання строку до подання позову до суду заплатити зі сторони Відповідача за кредитним договором № 20.54.0000000421 від 25.09.2023 р., також не надав доказів того, що строк ( термін ) повернення кредиту було змінено, а отже не надано доказів, що Відповідач є Боржником, який прострочив виконання свого зобов'язання заплатити грошові кошти в розмірі заявлених позовних вимог.
Також, господарський суд встановив, що до позову додано Додаткову угоду від 29.04.2024 р. до кредитного договору № 20.54.0000000421 від 28.02.2024 р., яка підписана за допомогою електронного підпису Позивача та Відповідача, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 23.10.2024 р. За даними цієї додаткової угоди сторонами внесено зміни до кредитного договору N20.54.0000000421 від 28.02.2024 р.. Зокрема А3 - термін повернення кредиту 26.05.2026 р.. При цьому, суд зазначив, що договір № 20.54.0000000421 від 28.02.2024 р. Позивачем суду наданий не було, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості з Відповідача заборгованості за іншим кредитним договором - № 20.54.0000000421 від 25.09.2023 р., а тому суд не надавав оцінку Додатку -1 до договору № 20.54.0000000421 від 28.02.2024 р., оскільки цей доказ не стосувався предмету доказування.
Наведеного, Скаржник в апеляційній скарзі не спростовує.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що розрахунок заборгованості станом на 23.10.2024 р. у позові та наданий розрахунок окремо не співпадають, суми заборгованості різні, штрафні санкції також мають різні суми та найменування. Позивач у позові не зазначив дату настання обов'язку у Відповідача заплатити суму, що зазначена у позові, а за даними розрахунку доданого до позову у день видачі кредиту 25.09.2023 р. Відповідач мав “залишок заборгованості» в сумі 400 254,44 грн, що повністю протирічить умовам договору, зокрема графіку погашення ( додаток 1 до договору № 20.54.0000000421 від 25.09.2023 р.), за даними якого суми підлягають поверненню починаючи з 25.10.2023 р..
Банк в апеляційній скарзі, вказаного висновку суду першої інстанції також не спростував.
За даними підпункту а) пункту 2.3.1 кредитного договору № N20.54.0000000421 від 25.09.2023 р. Банк, на свій розсуд, має право змінити умови цього договору-зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату.
За даними відповіді № 899338 від 12.11.2024 р. з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ОСОБА_1 є місто Кривий Ріг, вул. Саянська, будинок 12а, індекс 50000.
Вимога Позивача від 02.10.2024 р. на ім'я Відповідача про погашення поточної заборгованості в сумі 361 849,21 до 09.10.2024 р. направлена на адресу: 50099, місто Кривий Ріг, вул. Саянська, будинок 12, що також визнається Скаржником в апеляційній скарзі.
Отже, докази того, що Відповідачу було направлено Банком письмове повідомлення на виконання підпункту а) пункту 2.3.1 кредитного договору № N20.54.0000000421 від 25.09.2023 р. із зазначенням дати ( терміну ) повернення кредиту іншого аніж зазначено у договорі ( дата повернення кредиту 23.09.2025 р. ) відсутні.
Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що із трекінгу відстеження листа «Укрпошти», лист з вимогою було вручено, тобто його віддали особі, яка пред'явила документ, що посвідчив особу ОСОБА_1 , але будь-яких доказів в підтвердження вказаного доводу не надав. А отже, не довів, що вимога Банку була вручена саме Відповідачу не зважаючи на вказану помилку в адресі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21.08.2020 р. у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 р. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р. ).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід ( рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України ).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено матеріали справи та надано оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Отже, враховуючи предмет та визначені Позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги є передчасними, не підтвердженими матеріалами справи, а тому не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "АКЦЕНТ-БАНК" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2025 р. у справі № 904/4823/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.06.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя А.Є. Чередко