Справа № 164/410/25 Головуючий у 1 інстанції: Савич А. С.
Провадження № 22-ц/802/760/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
18 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Волинської області про визнання незаконним та скасування рішення Маневицької селищної ради від 23 травня 2018 року № 31/5 сьомого скликання щодо внесення змін до структури та штатного розпису Маневицької селищної ради за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 01 травня 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Маневицької селищної ради Волинської області про визнання незаконним та скасування рішення Маневицької селищної ради від 23 травня 2018 року № 31/5 сьомого скликання щодо внесення змін до структури та штатного розпису Маневицької селищної ради.
Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 01 травня 2025 року у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Волинської області про визнання незаконним та скасування рішення Маневицької селищної ради від 23 травня 2018 року № 31/5 сьомого скликання щодо внесення змін до структури та штатного розпису Маневицької селищної ради - відмовлено.
Роз'яснено позивачу, що він вправі звернутися з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства до Волинського окружного адміністративного суду.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до Ківерцівського районного суду Волинської області, з підстав порушення судом норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд помилково констатував, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, при цьому судом не враховано юридичну природу спірних правовідносин, а також те, що спір виник в сфері приватного права.
Заслухавши пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відмовляючи у відкритті провадження у даній цивільній справі, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки подана позовна заява містить самостійні вимоги у сфері публічно-правових відносин, зокрема з приводу неправомірності дій суб'єкта владних повноважень - Маневицької селищної ради. Відтак правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб.
Такі висновки суду зроблені з дотриманням норм процесуального права.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення Маневицької селищної ради від 23 травня 2018 року № 31/5 сьомого скликання щодо внесення змін до структури та штатного розпису Маневицької селищної ради. Інші вимоги у межах даної справи позивачем не заявлені.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір.
Стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію адміністративних судів.
Певна частина спорів, пов'язаних з оскарженням неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів, що мають владні повноваження, розглядаються судами загальної юрисдикції. Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних чи оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, рішення, дії чи бездіяльність органів владних повноважень, що порушують цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові права особи, можуть бути оскаржені до судів загальної юрисдикції за правилами адміністративного судочинства.
У разі звернення до суду з метою оскарження неправомірного рішення, дії або бездіяльності органу владних повноважень необхідно правильно визначити характер спору та судовий орган, якому такий спір підвідомчий.
Правовою формою діяльності органів місцевого самоврядування є видання правових актів, яким притаманні певні властивості й вимоги. Надання актам органів місцевого самоврядування властивостей правових актів є однією з головних гарантій місцевого самоврядування.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію (Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що оскільки позивача оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, щодо внесення змін в штатний розпис, як рішення органу владних повноважень, а тому такий спір необхідно розглядати за правилами КАС України. Правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб.
Судом встановлено, що позивач уже реалізував своє право на судовий захист порушених, на його думку трудових прав, та звертався до суду з позов про визнання незаконним його звільнення та поновлення на роботі. Рішення у вказаній справі набрало законної сили. Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу, що оскаржуючи рішення сільської ради він захищає свої порушені трудові права є неспроможні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що викладені в ухвалі висновки суду відповідають обставинам справи та зібраним доказам.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 01 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: