Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100 смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави 26
16.06.25 394/160/25
2/394/130/25
Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі
головуючого судді: Краснопольської Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Довгої С.В.
представника позивача ЛюбченкаВ.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоархангельськ у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних,-
В провадженні Новоархангельського районного суду Кіровоградської області перебуває вищевказана цивільна справа.
Зазначена справа перебувала в провадженні судді Новоархангельського районного суду Кіровоградської області Запорожця О.М. 02.04.2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів інфляції, прийнято до свого провадження суддею Краснопольської Л.П.
Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення боргу, пояснивши, що рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.06.2020 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його розподілу задоволено частково. 01.10.2020 року Постановою Кропивницького апеляційного суду у справі №394/876/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Таким чином рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.06.2020 року набрало законної сили 01.10.2020 року, тобто саме з цього часу у ОСОБА_2 виникло зобов'язання сплати на користь ОСОБА_1 555224,59 грн. Попри примусове виконання судового рішення та обізнаність відповідача про існування боргу, рішення суду належним чином він не виконував. 02.06.2021 року Постановою Касаційного цивільного суду у справі №394/876/17 було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , натомість касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі - 66763,86 грн., інфляційні витрати в розмірі 353963,26 грн. за користування грошовими коштами, сплачений судовий збір у розмірі 4207,27 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 20000, 00 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, заперечував щодо клопотання про змешення витрат.
Відповідач в судове засідання не з'явився, був повідомлений в порядку, передбаченому ст. 128 ЦПК України, причини неявки суду не відомі.
Враховуючи, що відповідно до ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його у даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності приходить до наступного висновку:
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ч.4 ЦПК України)
Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 03.06.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його розподіл задоволено частково (а.с. 6-12).
Згідно до копії Постанови Кропивницького апеляційного суду від 01.10.2020 року у справі №394/876/17, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково (а.с. 13-19).
Відповідно до копії Постанови Касаційного цивільного суду у справі №394/876/17 від 02.06.2021 року було задоволено Касаційну скаргу ОСОБА_1 , касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення (а.с. 20-32).
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційнезначенняможутьмати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Вказаного висновку дійшов також Верховний Суд в постанові від 09.06.2022 року у справі №520/9588/16-ц.
Після набрання рішеннями суду законної сили 01.10.2020 року, було відкрито ряд виконавчих проваджень, в порядку виконання рішення щодо поділу спільного майна подружжя (а.с. 33-38).
Згідно копій Постанов від 07.10.2024 року було закінчено виконавче провадження по виконавчим листам щодо поділу спільного майна подружжя (а.с. 39-44).
Разом з тим, від представника надійшов відзив, яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того клопотав про зменшення розміру позовних вимог
До встановлених судом обставин суд застосовує такі норми права:
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.3 ст. 11, ч.1 ст. 13 ЦК України).
Зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).
У силу положення ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на матеріали справи, предметом позову у даній справі є стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, за невиконання грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням.
У постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 Верховний Суд дійшов такого правового висновку, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Наведена вище правова позиція підтримується висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14-16цс18).
У постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14 викладена схожа правова позиція Верховного Суду України: нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Таким чином у справі №910/1238/17 ВП ВС чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже, позиція ВП ВС полягає у тому, що відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Згідно рішення № 918/329/16 ВСУ від 26 квітня 2017 року: "Правовий аналіз положень ст. ст.526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Відповідно до вимог статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.
Щодо стягнення інфляційних втрат, суд враховує, що нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладено наступну правову позицію: "Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції)".
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Як зазначено вище, згідно приписів до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, згідно з п.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), який в подальшому неодноразово продовжувався.
Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Наведеними вище нормами передбачено, що право на стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних виникає у позикодавця з часу прострочення виконання зобов'язання. Також передбачено звільнення відповідача від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за укладеним з позивачем договором позики на період дії воєнного стану.
Верховний Суд у постанові від 31 січня 2023 року, справа № 183/7850/22, вказав, що касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового ) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки) договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання чи часткового).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Суд, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), застосував положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин. Після 24 лютого 2022 року боржник (позичальник) звільнений від відповідальності, визначеної ч.2 статті 625 ЦК України. За вказаних обставин нарахування обрахування позивачем інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період починаючи з 24 лютого 2022 року є невірним та вимоги щодо стягнення таких коштів є безпідставними. З таким розрахунком суд не погоджується.
Таким чином, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 23365 гривень та сума інфляційних втрат в загальній сумі 122150 гривень інфляційних втрат від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми, яка нараховується за період з 01.10.2020 року до 23.02.2022 року включно (індекс інфляції за цей весь період - 1,22), а в іншій частині заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Ч. 1 ст. 77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу, дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1, 4 ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частин 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Згідно з ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно вимог ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу ( постанова Верховного Суду від 30 січня 2023 року № 910/7032/17).
При стягненні витрат на правничу допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги №01 від 16.01.2025 року; копію адодаткової угоди від 16.01.2025 року в якому зазначено загальну суму плати за надання правової допомоги 20000 гривень.
Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретних обставин справи, а також відсутності будь яких заперечень з боку відповідача, суд вважає, що з нього на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, сплачений ним при подачі позову судовий збір, а також понесені ним витрати за надання правової допомоги пропорційно задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 599, 625, 1048 - 1050 ЦК України, ст.ст.82, 133, 137, 141, 280-285 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних в розмірі 23365 (двадцять три тисячі триста шістдесят п'ять) гривень, інфляційні витрати в розмірі 122150 (сто двадцять дві тисячі сто п'ятдесят тисяч) гривень, витрати за сплачений судовий збір в розмірі 612 (шістсот дванадцять) гривень 20 коп., витрати за надану правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень, а всього 150127 (сто п'ятдесят тисяч сто двадцять сім тисяч) 20 копійок.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Копію даного рішення направити учасникам справи.
Ідентифікаційні дані учасників:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Добровеличківським РВ УМВС в Кіровоградській області 04.10.2005 року, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , 1955 року народження, ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного тексту рішення 23.06.2025 року.
Суддя: