Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100 смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави 26
16.06.25 394/15/25
2/394/84/25
Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі
головуючого судді: Краснопольської Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Довгої С.В.
позивача: ОСОБА_1
представника служби у справах дітей: Головань Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради, заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини,-
Позивач звернувся до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком. Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2010 року. Від шлюбу народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Новоархангельського районого суду Кіровоградської області від 31.10.2013 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідач одружилась вдруге, змінила прізвище на « ОСОБА_4 », починаючи з лютого 2022 року перебуває за межами території України на роботі у Польській республіці. Син, ОСОБА_3 залишився проживати з позивачем, який одноособово займається його вихованням та утриманням. Проте суперечки, що час від часу виникають між сторонами щодо місця проживання дитини можуть негативно вплинути на психічний стан дитини та порушити нормальні умови її розвитку та виховання. Позивач хоч офіційно не працевлаштований, проте має стабільний дохід, повністю матеріально забезпечений і має постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає, за місцем проживання характеризується позитивно, займається вихованням сина, готує його до самостійного життя. Відповідач на даний час постійного місця проживання немає, проживає за кордоном, не має достатньо часу та можливості займатися вихованням сина. Якщо батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із батьків буде проживати дитина, спір між ними вирішується органом опіки та піклування або судом.
Просив взначити місце проживання неповнолітнього, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та встановити факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 самостіфйно утримує та виховує неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, з підстав викладених у позові, вказав, що вказаний факт йому потрібен як відстрочка від служби та від мобілізації.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, її представник подав до суду клопотання, в якому заявлені позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив від відповідачки вказує також на відмову в задоволенні з позовних вимогах.
Представник третьої особи - Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради, в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог, оскільки це відповідає інтересам дитини, надавши відповідний висновок.
Представник заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку:
У відповідності до ст. 4 ЦПК України, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право звернутись кожна особа.
Згідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 13 ч. 1 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами Цивільного та Сімейного кодексу України.
Судом встановлено, що предметом спору в даному провадженні є особисті немайнові права і обов'язки батьків та дітей, а саме визначення місця проживання малолітньої дитини, а також визнання самостійого утримання дитини батьком
В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 липня 2010 року. Від шлюбу народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.12.2010 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільнгого стану Новоархангельського районного управління юстиції у Кіровоградській області (а.с. 9).
Згідно копії рішення Новоархангельського районого суду Кіровоградської області №394/1239/13-ц від 31.10.2013 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 10).
Відповідно до довідки №5284 від 13.12.2024 року, до складу сім'ї ОСОБА_1 , 1987 року народження, входить його син, ОСОБА_3 , 2010 року народження (а.с. 12).
Згідно з довідкою №5304 від 19.12.2024 року, на утриманні ОСОБА_1 , 1987 року народження, знаходиться його син, ОСОБА_3 , 2010 року народження (а.с. 11).
Відповідно до Акту обстеження №215 від 26.12.2024 року, умови проживання в будинку АДРЕСА_1 задовільні, опалення пічне та електричне, кімнати вмебльовані, наявний запас харчових продуктів та засобів гігієни, в будинку наявна необхідна побутова техніка (а.с. 14).
Згідно Довідки №01-19/400 від 26.12.2024 року, наданої КЗ «Новоархангельський ліцей лідер» Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровградської області, ОСОБА_1 , контролює навчальний процес дитини, відвідує батьківські збори, тобто вихованням сина та бере участь в шкільному житті дитини тільки його батько (а.с. 13).
Відповідно до довідки-характеристики №5327 від 29.12.2024 року, компроментуючих даних на гр. ОСОБА_1 селищна рада не має (а.с. 15).
Разом з тим представником відповідача надано відзив, в якому позивач вважав, що позивачем не надано доказів того, що питанням виховання та утримання сина займається виключно відповідач, рівно як і те, що відповідач умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з виховання дитини.
Просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини (а.с. 30-32).
Вирішуючи питання щодо позовних вимог щодо виначення місця проживання дитини, суд виходить з наступного:
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону) Згідно зі статтею 12 Закону на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За приписами ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. За змістом ст. 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18).
Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 року у справі №640/2670/17.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини є перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
При цьому, під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.
За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, який фактично проживав і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо його місця проживання, оскільки мати дитини не вимагала від батька дитини змінити його місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивача, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею.
Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця його проживання. При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушення.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, між батьками виник спір саме щодо місця проживання дитини, оскільки мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання, не порушує в судовому порядку питання про відібрання дитини у позивача.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 справа №369/1587/19.
Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, (як зазначено в позові «необхідність подальшої опіки»), та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Суд не приймає твердження заявника, про те, що матір дитини проживає за кордоном, а тому він одноосібно опікується життям та здоров'ям неповнолітнього ОСОБА_5 , оскільки проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що, в даному випадку, мати самоусунулась від виховання та утримання дитини та це не звільняє її від обов'язку виховувати та утримувати дитину. Також інші докази, які подані заявником не спростовують факту, що відповідачка не виконує покладені на неї обов'язки, як матері відносно її сина. Тобто, позивач не довів, що мати дитини в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов'язків відносно своєї неповнолітньої дитини.
З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.
Разом з тим, що стосується вимоги про самостійне утримання батьком дитини, суд зазначає про наступне.
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.Тобто, підставою встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері або батька дитини обмежується або припиняється.
В силу ст. 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв'язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов'язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей.
За таких обставин до категорії «чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років» відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин тощо.
Факт проживання дитини разом з батьком беззаперечно підтверджується доказами, наданими заявником, а потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена. Утримання дитини батьком є законним обов'язком та не потребує встановлення судом з тією метою, про яку зазначив заявник.
Суд зазначає, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з тим, що один із батьків не приймає участі у вихованні дітей, тобто самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
В судовому засіданні позивач вказує, що встановлення факту перебування дитини на утриманні заявника необхідно йому, для того, щоб він не був мобілізований під час війни.
Так, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
У свою чергу, виключний перелік підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (звільнення від призову) встановлений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ці підстави є досить вагомими, підтверджуються відповідними документами та стосуються виконання певних обов'язків, стану здоров'я або сімейного стану, що унеможливлює виконання військового обов'язку. Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Разом з тим, Законом не заборонено заявнику добровільно утримувати неповнолітнього сина, дбати про його всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про його духовний та фізичний стан, проте таке право заявника не породжує юридичного значення за наслідками встановлення факту, про який він просить.
Отже, підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітнього сина ОСОБА_5 , 2010 року народження у даній справі не вбачається. Сам по собі факт проживання за однією адресою не може свідчити про перебування на утриманні.
Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про перебування на утриманні заявника неповнолітнього пасинка, окрім спільного місця проживання, матеріали справи не містять.
Саме по собі встановлення даного факту самостійного виховання дитини батьком не несе для позивача жодного юридичного наслідку щодо вирішення його прав та обов'язків.
У справах позовного провадження юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Суд також звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості у належний спосіб захистити своє порушене право звернувшись до суду з відповідними вимогами, у тому числі й про позбавлення батьківських прав відповідача.
Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати слід залишити за позивачем.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 8, 141, 142, 150, 153, 155, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, Законом України "Про охорону дитинства", ст. 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради, заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини - відмовити.
Судові витрати вважати фактично понесеними.
Рішення може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Копію даного рішення надіслати учасникам справи.
Ідентифікаційні дані учасників:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Новоархангельським РВ УМВС України в Кіровоградській області від 23.08.2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків з державнго реєстру фізичних осіб НОМЕР_3 , зареєстрований: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянки України, серії НОМЕР_4 , виданий Новоархангельським РС УДМС України в Кіровоградській області 22.01.2014 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків з державнго реєстру фізичних осіб НОМЕР_5 , зареєстрована: АДРЕСА_3 .
Орган опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського райолну Кіровоградської області, місце знаходження вул. Центральна, 31 смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 .
Дата складення повного тексту рішення 23.06.2025 року.
Суддя: