03 червня 2025 року
м. Київ
справа № 396/351/24
провадження № 51 - 630 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 в режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023121080000354 від 16 липня 2023 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровоград, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 286-1 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою прокурора Новоукраїнської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік і на нього покладено відповідні обов'язки.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
15 липня 2023 року близько 13 години 20 хвилин ОСОБА_6 в порушення вимог п. 2.1, 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України), будучи позбавленим водійського посвідчення на підставі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15.03.2021 строком на 3 роки, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем VOLVO V 50 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_9 і знаходився в технічно справному стані, по автодорозі М-13 сполученням Кропивницьке-Платонове в напрямку Платонове.
Рухаючись по вказаній автодорозі, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, неподалік с. Захарівка Новоукраїнського району Кіровоградської області, ОСОБА_6 , маючи намір на виконання маневру обгону вантажного автомобіля MERSEDES-BENZ 814 р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10 , який вже здійснював поворот ліворуч, грубо порушив вимоги п. 1.2, 10.1, 12.6 (ґ) та 12.9 (б)ПДР України, не переконався у відсутності транспортних засобів на смузі зустрічного руху, яким може бути створена перешкода чи небезпека, в безпосередній близькості із зустрічним транспортним засобом, виїхав на смугу зустрічного руху при вільній своїй правій смузі руху. У цей час у зустрічному напрямку зі сторони Платонове в напрямку м. Кропивницький Кіровоградської області у межах своєї смуги рухався автомобіль CHEVROLET LACETTI р.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_11 , якому була створена аварійна ситуація, внаслідок чого відбулось зіткнення транспортних засобів. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир переднього пасажирського сидіння автомобіля CHEVROLET LACETTI ОСОБА_12 отримала середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров'я.
Протиправні дії водія ОСОБА_6 та порушення ним вимог п. 1.2, 10.1, 12.6 (ґ), 12.9 (б) ПДР України перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою.
Вироком Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та вирішення питання про речовий доказ. Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 286-1 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Речовий доказ автомобіль «VOLVO V 50» реєстраційний номер НОМЕР_1 повернуто власнику цього автомобіля ОСОБА_9 . В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст заперечень
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи покарання за ст. 286-1 ч. 1 КК України, безпідставно застосував положення ст. 69 ч. 1 КК України та призначив ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, яке за своїм видом є явно несправедливим внаслідок м'якості. Зазначає, що, вирішуючи питання про можливість застосування ст. 69 КК України, апеляційний суд не обґрунтував, яким чином встановлені у ОСОБА_6 обставини, що пом'якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Звертає увагу на відомості про особу ОСОБА_6 , який постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 грудня 2020 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Крім того, постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2021 року ОСОБА_6 знову був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 2 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 20 400 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, ОСОБА_6 втретє керуючи транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, в липні 2023 року вчинив вже кримінальне правопорушення, що, на думку прокурора, свідчить про небажання ОСОБА_6 зробити для себе належні висновки. Зважаючи на обставини та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а також відомості про особу ОСОБА_6 , прокурор вважає, що призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України суперечить вимогам ст. 50, 65 КК України, оскільки за своїм видом є явно несправедливим через м'якість.
В письмових запереченнях засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 вказують на безпідставність доводів касаційної скарги прокурора та просять залишити її без задоволення. Засуджений зазначив, що не бажає брати участь у касаційному розгляді. Захисник також вважає, що це кримінальне провадження може бути розглянуте в письмовому касаційному провадженні.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора потерпіла ОСОБА_12 вказує на безпідставність її доводів та просить залишити вирок апеляційного суду без зміни. Зазначає, що не бажає брати участь під час касаційного розгляду.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від інших учасників судового провадження не надходило.
Інших учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.
В судовому засіданні захисник заперечував проти касаційної скарги прокурора та просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286-1 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Отже, суди зобов'язані встановити не лише наявність цих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі пом'якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Встановлення лише факту наявності не менше двох пом'якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.
Законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК України.
Санкція ст. 286-1 ч. 1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , не погодившись із вироком суду першої інстанції в частині застосування ст. 75 КК України та вирішення долі речового доказу, оскаржила його в апеляційному порядку. Прокурор просила скасувати вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ст. 286-1 ч. 1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з реальним його відбуванням та позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також повернути речовий доказ у справі власнику. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор указувала на пряму заборону застосування ст. 75 КК України до осіб, які керували транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що було встановлено в цьому кримінальному провадженні.
Суд апеляційної інстанції, частково погодився із доводами апеляційної скарги прокурора, визнав неправильним застосуванням ст. 75 КК України до ОСОБА_6 , скасував вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалив новий вирок.
Апеляційний суд, врахувавши відомості, які з позитивної сторони характеризують особу засудженого ОСОБА_6 , обставини, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшов висновку про те, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, і дають підстави застосувати до нього положення ст. 69 ч. 1 КК України та призначити йому більш м'яке основне покарання, не зазначене в санкції ст. 286-1 ч. 1 КК України, у виді штрафу.
Однак колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов до передчасного висновку про те, що зазначені обставини є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, з огляду на таке.
Диспозицією частини 1 статті 130 КУпАП визначено склад адміністративного правопорушення, який полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Частиною другою цієї ж статті передбачене повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 грудня 2020 року ОСОБА_6 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 10 200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Крім того, постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2021 року ОСОБА_6 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 2 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 20 400 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Після чого, будучи позбавленим права керування транспортними засобами відповідно до вказаних вище постанов, ОСОБА_6 , втретє керуючи транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, в липні 2023 року вчинив вже кримінальне правопорушення, внаслідок чого потерпіла отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
За таких конкретних обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а також відомостей про його особу, колегія суддів вважає, що наявність щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, примирення з потерпілою та відшкодування їй шкоди, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, і не дають підстав застосувати до нього положення ст. 69 ч. 1 КК України.
Інші відомості про особу ОСОБА_6 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, проживає разом з матір'ю інвалідом 3 групи, яка хворіє і потребує догляду, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога або психіатра не перебуває, в сукупності з наведеними вище обставинами, не вказують на достатність та співмірність призначеного йому апеляційним судом покарання із застосуванням ст. 69 ч. 1 КК України у виді штрафу, яке за змістом ст. 51 КК України, є найбільш м'яким з усіх видів покарань.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки належним чином не обґрунтовано можливість застосування до ОСОБА_6 ст. 69 ч. 1 КК України та переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини 1 статті 286-1 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість та відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 п. 2, 3 КПК України є підставами для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора -задоволенню.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 ч. 1 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м'яким.
Підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора Новоукраїнської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3