09 червня 2025 року
м. Київ
справа № 733/1413/21
провадження № 51 - 1470 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 120182701120000366 від 02 вересня 2018 року, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 271 ч. 2 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 271 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Задоволено цивільний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Стягнуто з ПрАТ «Кремінь» на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі по 150 000 грн кожному. В частині позовних вимог щодо відшкодування витрат на правову допомогу відмовлено.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_4 , будучи службовою особою, перебуваючи на посаді головного енергетика ПрАТ «Кремінь», що розташоване за адресою: Чернігівська область, Прилуцький (Ічнянський) район, смт. Парафіївка, вул. І. Сірка, 22, здійснюючи контроль за додержанням правил та норм з охорони праці, порушив вимоги ст. 6 ч. 1 Закону України «Про охорону праці» за таких обставин. ОСОБА_7 , перебуваючи відповідно до наказу директора ПрАТ «Кремінь» № 21 від 13 лютого 2017 року на посаді тваринника підприємства, в ході проведення доїльних робіт з використанням вакуумного доїльного насосу ІДА «БУРЕНКА» близько 00 годин 02 хвилин 02 вересня 2018 року доторкнулася долонею руки до корпусу вказаного доїльного апарату та бічною поверхнею живота до металевої обмежувальної огорожі приміщення корівника, в результаті чого, внаслідок порушення ОСОБА_4 статей 6, 14 Закону України «Про охорону праці», пунктів 1.1.6, 6.7.4 Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 09 січня 1998 року, пунктів 4.2, 4.3 Інструкції з експлуатації доїльного апарату ІДА «БУРЕНКА», пунктів 2.2.2., 2.2.11., 2.2.16. б, 2.2.16. д, 2.2.16. к, 2.2.17. а, 2.2.20 посадової інструкції головного енергетика ПрАТ «Кремінь», який не забезпечив вказаний доїльний апарат захисними пристроями, захисним заземленням та його підключенням до електричної мережі живлення із застосуванням пристрою захисту від надструму в поєднанні з пристроєм захисного відключення, відбулося ураження її електричним струмом, яка отримала тяжкі тілесні ушкодження, що знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням її смерті.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 15 січня 2025 рокуапеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить змінити судові рішення, призначивши йому покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки. В обґрунтування своїх вимог засуджений указує на те, що санкція ст. 271 ч. 2 КК України в редакції на час вчинення злочину (02 вересня 2018 року) передбачала покарання у виді виправних робіт на строк до 2 років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до двох років або без такого. При цьому просить врахувати відомості про його особу, відсутність обставин, які обтяжують покарання, те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та має позитивну характеристику з місця проживання.
Суд апеляційної інстанції, на думку засудженого, як і місцевий суд не врахували зміни в законодавстві та призначили занадто суворе покарання.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ст. 271 ч. 2 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
При цьому згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ст. 271 ч. 2 КК України в редакції до внесення змін від 22 листопада 2018 року, тобто на час вчинення злочину (02 вересня 2018 року) передбачала покарання у виді виправних робіт на строк до 2 років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до двох років або без такого і цей злочин відповідно до ст.12 КК України є тяжким.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 271 ч. 2 КК України, конкретні обставини його вчинення та наслідки.
Також місцевий суд врахував те, що ОСОБА_4 визнав вину частково, щиро розкаявся, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, думку потерпілого, який просив призначити покарання, не пов'язане із позбавленням волі, без застосування додаткового покарання та з можливістю звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання.
Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину визнано обставинами, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_4 , а обставин, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжують його покарання, суд не встановив.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши його від відбуття покарання, якщо він протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та відповідно до ст. 76 КК України виконає покладені на нього обов'язки, і таке своє рішення належним чином мотивував.
Також місцевий суд врахував досудову доповідь ДУ «Центру пробації» Прилуцького РС в Чернігівській області, відповідно до якої рівень ризику вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький, як і ризик небезпеки для суспільства.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_4 , доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, належним чином перевірив викладені у них доводи щодо призначення покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою в частині призначеного покарання.
Погодившись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Стаття 271 ч. 2 КК України в редакції на час вчинення злочину (02 вересня 2018 року) за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки передбачала відповідальність у виді виправних робіт на строк до 2 років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до двох років або без такого.
Подальші зміни в санкцію 2 частини цієї статті передбачали такі види покарання, які не були більш м'якими.
Засуджений у касаційній скарзі посилається на те, що суди не врахували зміни у законодавстві при призначенні покарання та несправедливо призначили покарання у виді позбавлення волі.
Однак такий вид покарання як позбавлення волі було передбачено Законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення кримінального правопорушення, так і після внесення відповідних змін та на час постановлення вироку, а відтак підстав вважати, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність чи призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, немає.
Разом із цим, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, застосував інститут звільнення від призначеного покарання з випробуванням, термін якого було встановлено 2 роки.
Отже, покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_4 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам закону, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, і є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, за наявними матеріалами провадження колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, зміни судових рішень щодо ОСОБА_4 та призначення йому покарання у виді виправних робіт немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15 січня 2025 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3