04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 496/1661/23
провадження № 51-1328км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, а також змінену касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ці ж судові рішення щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час вчинення кримінального правопорушення громадянина України, уродженця м. Углегорськ Сахалінської області рф, останнє відоме місце реєстрації - АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 111 Кримінального кодексу України (надалі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 111 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна, із забороною обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг на строк 15 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дня його фактичного затримання в порядку виконання вироку, а додаткового покарання - з моменту відбуття основного.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Генічеського районного відділу поліції, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території Херсонської області, зокрема м. Генічеська, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації рф і зробити особистий внесок для утворення та функціонування на території Херсонської області, зокрема м. Генічеська, системи органів державної влади рф, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади й недопущення контролю української влади, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у період із середини березня 2022 року і дотепер, під час військових дій на території Херсонської області, використовуючи теоретичні знання і практичні навички, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, після чого виконував указівки й розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф та керівників підрозділів силових блоків, зокрема щодо виконання функцій начальника дільничних інспекторів незаконно створеного правоохоронного органу, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності й недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Так, ОСОБА_7 з власної ініціативи з середини березня 2022 року по теперішній час, добровільно проходить «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме у незаконно створеному органі - «народная милиция», а пізніше «Генический райотдел полиции ГУ МВД в Херсонской области» на посаді начальника дільничних інспекторів, чим порушив присягу працівника поліції, завдавши шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, зокрема, шляхом особистої участі у діяльності незаконно створеного силового органу на території Херсонської області та зокрема в м. Генічеську.
Своїми діями ОСОБА_7 вчинив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, тобто державну зраду.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 23 січня 2025 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, й узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі, захисник звертає увагу на те, що підзахисному не було забезпечено можливості бути присутнім особисто в судовому засіданні, у якому б він міг обстоювати свої права та інтереси.
Стверджує, що сторона обвинувачення порушила правила ст. 290 КПК і не відкрила стороні захисту всіх наявних у її розпорядженні доказів, зокрема речових.
Також акцентує, що аудіозапис судових засідань, під час яких було допитано свідків, має неналежну якість, а технічні звукозаписи деяких засідань узагалі відсутні.
Крім того, не погоджується з оцінкою показань свідків, адже, на його думу, показання які свідки давали під час допиту в судовому засіданні різняться з тими, що відображені у вироку.
Водночас, на переконання адвоката, усі наведені вище недоліки судового розгляду, допущені місцевим судом, не були усунуті в ході апеляційного перегляду.
Додав, що апеляційний суд, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі порушувалося питання про повторний допит свідків і дослідження аудіозапису судових засідань суду першої інстанції, не здійснив повторного дослідження доказів усупереч ч. 3 ст. 404 КПК.
У зміненій касаційній скарзі прокурор, покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити судові рішення і зменшити строк додаткового покарання у виді заборони обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг, до 3 років.
Суть доводів прокурора зводиться до того, що суди попередніх інстанцій під час постановлення рішень не зважили на положення частин 1, 2 ст. 55 КК у їх взаємозв'язку, через що призначили ОСОБА_7 додаткове покарання на строк, більший ніж передбачено законом.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав подану свою касаційну скаргу і не заперечував проти скарги прокурора; прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення скарги сторони захисту і підтримала змінену касаційну скаргу сторони обвинувачення, вважаючи її обґрунтованою.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
З огляду на це, твердження про неправильну оцінку і неповноту відображення показань свідків у вироку не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Між тим, апеляційний суд зауважив, що допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки обвинувачення, зокрема свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 давали показання під присягою, будучи попередженими про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК, за відмову від надання показань і за завідомо неправдиві показання; надані ними пояснення є послідовними, логічними, узгодженими з іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Жодних підтверджень упередженого ставлення свідків до обвинуваченого ОСОБА_7 , а також неприязних відносин між ними, які б викликали сумніви у правдивості та достовірності показань свідків, матеріали провадження не містять, а тому колегія суддів апеляційного суду не вбачала підстав для недовіри до показань цих осіб.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень у межах касаційної скарги.
Зі змісту скарги захисника убачається, що він не порушує питання про доведеність винуватості підзахисного, а вказує на недотримання судами норм КПК, які перешкодило їм ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Під час перевірки доводів захисника про позбавлення права засудженого на участь у судовому розгляді щодо нього колегія суддів виходить із такого.
Згідно з ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 06 вересня 2023 року задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження (in absentia).
У разі здійснення спеціального судового провадження повістки про виклик обвинуваченого надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація стосовно таких документів та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 КПК та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Приписами ч. 5 ст. 374 КПК установлено, що в разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, цей суд установив, що необхідність здійснення спеціального судового провадження була обумовлена тим, що ОСОБА_7 , переховувався від суду, не з'являвся в підготовчі судові засідання суду першої інстанції, з метою ухилення від кримінальної відповідальності перебуває на тимчасово окупованій території Херсонської області, оголошений у розшук (у тому числі міжнародний) та обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, за яким допускається спеціальне судове провадження.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що місцевий суд викликав обвинуваченого ОСОБА_7 для участі в судовому розгляді кримінального провадження щодо нього всіма наявними в його розпорядженні засобами, передбаченими КПК, зокрема шляхом публікації відповідних судових сповіщень на офіційному веб-сайтах Біляївського районного суду Одеської області, Офісу Генерального прокурора в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр»).
Понад те, відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.
Матеріали кримінального провадження містять відомості про те, що ОСОБА_7 було забезпечено захисником, котрий брав участь як під час досудового розслідування, так і протягом усього судового розгляду і мав можливість у змагальному процесі захищати інтереси підзахисного у спосіб, передбачений КПК.
Отже, за конкретних обставин цього кримінального провадження, суди належним чином обґрунтували необхідність здійснення судового розгляду в порядку in absentia і дотрималися відповідної процедури, визначеної КПК, а тому, на думку колегії суддів, розгляд кримінального провадження за відсутності засудженого, однак за участю його захисника є виправданим і не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Покликання адвоката на порушення вимог ст. 290 КПК через те, що стороні захисту не були відкриті речові докази, є неспроможними, оскільки з реєстру матеріалів досудового розслідування та матеріалів кримінального провадження не убачається, що речові докази взагалі були досліджені судом і мали доказове значення.
До того ж згідно з протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування сторона захисту підтвердила факт ознайомлення з усіма матеріалами кримінального провадження в повному обсязі (т. 1, а. п. 216).
Зауваження захисника про відсутність фіксування деяких судових засідань, а також про те, що звукозапис судових засідань, під яких було допитано свідків, частково має неналежну якість, необґрунтовані, оскільки захисник не вказує в касаційній скарзі, фіксування яких саме судових засідань не було здійснено або які звукозаписи мають неналежну якість і як це істотно вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення в цілому.
Суд не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на цю обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення чи істотно порушило її процесуальні права.
Проте касаційна скарга не містить відповідних аргументів у цій частині.
Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив доказів за клопотанням сторони захисту, то вони є необґрунтованими й не узгоджуються з матеріалами кримінального провадження.
Згідно з правилами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
В апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 від 14 липня 2024 року міститься клопотання про повторне дослідження доказів, якими суд обґрунтовував доведеність винуватості підзахисного (т. 2, а. п. 191 - 199).
У судовому засіданні від 23 січня 2025 року захисник просив залишити без розгляду це клопотання, що підтверджується аудіозаписом і журналом судового засідання (т. 2, а. п. 235).
Ба більше, позиція сторони захисту про залишення без розгляду клопотання про повторне дослідження доказів нівелює твердження захисника, що розгляд у суді першої інстанції було проведено неповно або з порушеннями, а апеляційний суд залишив це поза увагою.
Отже, за наслідками касаційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 за скаргою його захисника, ретельно перевірив і проаналізував зазначені в ній доводи, дав на них переконливі відповіді, указавши в ухвалі підстави визнання їх необґрунтованими.
З огляду на наведене вище касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.
Проте колегія суддів уважає слушними доводи прокурора в частині того, що суди попередніх інстанцій під час визначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді заборони обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг на строк 15 років,не дотрималися вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Санкцією ч. 2 ст. 111 КК, за якою ОСОБА_7 засуджено, не передбачено додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Положеннями ч. 2 ст. 55 КК установлено, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 цього Кодексу).
З урахуванням наведеного, призначення ОСОБА_7 додаткового покарання на строк 15 років не узгоджується із указаними положеннями кримінального закону, адже можливість призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на вказаний строк передбачена лише в разі вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 111-1,111-2 КК (абз. 5 ч. 1 ст. 55 КК).
Беручи до уваги, що суди достатньою мірою мотивували необхідність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді заборони обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг, але неправильно визначили його строк, колегія суддів дійшла думки, що судові рішення підлягають зміні в цій частині, а змінена касаційна скарга прокурора - задоволенню.
Водночас під час визначення строку додаткового покарання у виді заборони обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг, колегія суддів зважає на обставини кримінального правопорушення, а також на приписи статей 50, 65 КК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а змінену касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.
Уважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 111 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна, із забороною обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг, на строк 3 роки.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3