19 червня 2025 року
м. Київ
справа № 755/19734/23
провадження № 51-2163ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду
від 06 березня 2025 року в кримінальному провадженні № 12023105040001726 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки
АДРЕСА_1 , раніше судимої,
засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 26 грудня 2023 року
ОСОБА_4 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання
у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання
з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
На підставі ст. 70 КК вирок Подільського районного суду м. Києва від 19 січня
2022 року, яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 185 КК до покарання
у виді громадських робіт на строк 160 годин, а також вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року, яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою у тому, що вона
15 листопада 2023 року о 15:50, перебуваючи на вул. Шумського, 8-А у м. Києві, знайшла на земельній ділянці фрагмент блістеру з двома таблетками білого кольору, що містять в своєму складі наркотичний засіб - метадон (фенадон), загальною масою 0,044 г, та помістила їх до правої кишені куртки, в яку була одягнута, тим самим здійснивши незаконне придбання наркотичного засобу, обіг якого обмежено, та стала незаконно зберігати його при собі, для власного вживання без мети збуту до моменту добровільної видачі для вилучення цього ж дня о 17:02 під час огляду місця події.
Київський апеляційний суд ухвалою від 06 березня 2025 року зазначений вирок суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, переглянувши
вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 не дотримався положень
ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для звільнення останньої
від відбування покарання з випробуванням. Зокрема, зазначає, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, попередня протиправна поведінка ОСОБА_4 , яка двічі притягувалася до кримінальної відповідальності, має незняту та непогашену судимість, а тому вважає, що судом безпідставно відхилено апеляційну скаргу прокурора, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема застосування закону, який не підлягав застосуванню, а саме положень ст. 75 КК. Вважає, що рішення про звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання у виді на позбавлення волі на підставі ст. 75 КК є неправильним та породжує у винної особи почуття безкарності, що є неприпустимим.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, і правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі, прокурора не оспорюються.
Водночас у касаційній скарзі прокурор не погоджується лише із застосуванням до ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК України положень ст. 75 КК.
Доводи прокурора щодо безпідставного застосування до засудженої положень
ст. 75 КК та невідповідності оскарженої ухвали положенням ст. 419 КПК колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, дані про особу винної, яка на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, стала на шлях виправлення, щиро розкаюється, а також взяв до уваги відсутність обтяжуючих покарання обставин та обставини, що пом'якшують покарання, якими визнав щире каяття та сприяння розкриттю злочину.
З урахуванням усіх обставин справи у їх сукупності суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання у виді позбавлення волі та звільнив ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання за ч. 2 ст. 309 КК з випробуванням відповідно до ст. 75 КК.
При цьому суд не залишив без уваги попередні судимості ОСОБА_4 , вказавши про самостійне виконання вироків Подільського районного суду м. Києва
від 19 січня 2022 року та Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2023 року.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
При цьому колегія суддів апеляційного суду, як убачається з постановленої ухвали, зазначила, що при обранні виду та розміру покарання обвинуваченому суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65 КК, призначивши його у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, відповідно до положень його Загальної частини та з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винної та обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Також апеляційний суд зауважив, що місцевий суд з урахуванням обставин кримінального провадження, наявності пом'якшуючих покарання обставин, даних про особу обвинуваченої, її щирого каяття та осуду своєї поведінки, дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК.
Колегія суддів касаційного суду з огляду на всі обставини справи та дані про особу засудженої погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність підстав для звільнення ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням.
Обставини, на які вказує в поданій касаційній скарзі прокурор, були належним чином враховані та оцінені судами першої та апеляційної інстанцій.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався
під час її постановлення.
Зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги, а також з урахуванням того, що прокурор у касаційній скарзі зазначає лише мотиви, з яких він не погоджується із застосуванням до ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК положень ст. 75 КК, і при цьому будь-яких інших підстав незаконності чи необґрунтованості оскарженого судового рішення не наводить, суд касаційної інстанції, керуючись положеннями
п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки з касаційної скарги та наданої до неї копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2025 року щодо засудженої ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3