20 червня 2025 рокусправа № 380/4494/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 25.12.2024 № 68470/03-16, яким відмовлено позивачу у переведенні із пенсії по віку на загальних підставах на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII та ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723 XII у зв'язку з відсутністю законних підстав;
- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII стаж роботи позивача на посадах спеціалістів у органах Державної податкової служби (інспекції, адміністрації) за період з 04.09.1990 до 21.11.2012, зокрема:
з 04.09.1990 до 04.10.1999 в ДШ по Червоноармійському району м. Львова МФ УРСР, ДШ (ДПА) у Личаківському районі м. Львова а саме з:
з 04.09.1990 на посаді державного податкового інспектора відділу оподаткування державних та сумісних підприємств в ДШ по Червоноградському району м. Львова;
з 04.11.1991 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу оподаткування державних та сумісних підприємств;
з 09.03.1993 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора ревізійно- інспекторського відділу ДПІ у Личаківському районі м. Львова;
з 01.10.1993 на посаді старшого державного податкового ревізора інспектора відділу аудиту юридичних осіб;
з 31.01.1994 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту юридичних осіб;
з 26.11.1996 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту юридичних осіб в ДПА у Личаківському районі м. Львова;
з 03.01.1997 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора у відділ документальних перевірок юридичних осіб;
з 19.03.1998 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора у відділ документальних перевірок юридичних осіб в ДПІ у Личаківському районі м. Львова;
з 05.10.1999 по 21.11.2012 в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, а саме з:
05.10.1999 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу проведення документальних перевірок юридичних осіб;
з 10.10.2001 на посаді головного державного податкового інспектора відділу оподаткування юридичних осіб в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова;
з 16.09.2002 на посаді головного державного податкового інспектора відділу податку на прибуток та податкових платежів управління оподаткування юридичних осіб;
з 03.11.2003 на посаді головного державного податкового інспектора відділу прямих податків управління оподаткування юридичних осіб;
з 12.09.2005 на посаді головного державного податкового інспектора відділу податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів );
з 19.09.2005 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контроля перевірочної роботи;
з 23.02.2007 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок суб'єктів господарювання юридичних осіб управління аудиту юридичних осіб;
з 07.05.2008 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб;
з 03.11.2009 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб;
з 16.03.2012 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу особливо важливих перевірок та зустрічних перевірок управління податкового контролю Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби до часу звільнення 21.11.2012 за власним бажанням по ст. 39 КЗпП України у зв'язку із виходом на пенсію по інвалідності;
- зобов'язати відповідача перевести позивача з пенсії по інвалідності, яка виплачується у розмірі пенсії по віку на загальних підставах на пенсію державного службовця за віком відповідно до п.12 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII та ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та призначити позивачу вказану пенсію на підставі та з часу поданої позивачем заяви зареєстрованої 18.12.2024 за № 9588 та доданими до неї документами, у тому числі і довідками, виданими ГУ ДПС у Львівській області 18.12.2024: №155-13-01-10-21 ; № 156-13-01-10-21.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
18.12.2024 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до п. п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ, як державному службовцю, який має стаж державної служби понад 20 років.
Однак, рішенням Головного управління ПФУ у Київській області від 25.12.2024 № 68470/03-16 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що за даними трудової книжки ОСОБА_1 з 04.09.1990 до 21.11.2012 працювала на різних посадах в органах податкової інспекції. Робота на зазначених посадах не зараховується до стажу, що дає право на пенсію державного службовця, оскільки посади державних службовців віднесені до відповідних категорій здійснюється відповідно до ст. 25 Закону України "Про державну службу". Посади працівників органів державної податкової служби цією статтею не передбачені. Враховуючи наведене, право на перерахунок пенсії згідно із поданою заявою ОСОБА_1 відсутнє, оскільки стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 відсутній.
Позивач вважає протиправною відмову пенсійного органу у переведенні її на за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ, а відтак просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою від 12.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
01.04.2025 відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що за даними трудової книжки ОСОБА_1 з 04.09.1990 до 21.11.2012 працювала на різних посадах в органах податкової інспекції. Робота на зазначених посадах не зараховується до стажу, що дає право на пенсію державного службовця, оскільки посади державних службовців віднесені до відповідних категорій здійснюється відповідно до ст. 25 Закону України "Про державну службу". Посади працівників органів державної податкової служби цією статтею не передбачені.
Таким чином, відповідач вважає, що право на перерахунок пенсії згідно із поданою заявою у ОСОБА_1 відсутнє, оскільки стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 відсутній.
Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, що не заперечується сторонами.
18.12.2024 позивач звернулася до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою про перехід на пенсію за Законом України "Про державну службу".
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 18.12.2024 про перехід на інший вид пенсії, визначене Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.12.2024, Головне управління ПФУ у Київській області 25.12.2024 прийняло рішення № 68470/03-16, яким відмовило позивачу у переведенні на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, оскільки станом на 01.05.2016 відсутній стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Не погодившись із рішенням відповідача про відмову у переході на пенсію за іншим законом, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 3 статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 врегульоване Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно з пунктом 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом України займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених вказаним Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ визначено, що для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-XII.
Водночас, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 вказаного Закону України і "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII набувають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723-XII вік і страховий стаж.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №676/4235/17.
При цьому, абзацом першим частини першої статті 28 Закону № 1058-IV встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Суд також зазначає, що стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється згідно з законодавством, яке діяло раніше, і на тих умовах і в порядку, що були ним передбачені (п. 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII).
Стаж державної служби до 01.05.2016 обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (далі - Порядок № 283), та додатка до нього.
Зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.12.2024 № 68470/03-16, яким позивачу відмовлено в переході на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII є відсутність у ОСОБА_1 стажу державної служби через не зарахування періоду роботи позивача до державної служби.
Зокрема, відповідач не зарахував до стажу державної служби період роботи позивача з 04.09.1990 до 21.11.2012 в органах державної податкової служби.
Суд вважає, що позивач на час звернення до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII ОСОБА_1 мала достатній стаж державної служби (понад 20 років станом на 01.05.2016), з огляду на таке.
Із копії трудової книжки ОСОБА_1 від 04.04.1979 серії НОМЕР_1 , наявної в матеріалах справи, суд встановив, що відповідно до записів № 6-27 позивач працювала на посадах:
04.09.1990 зарахована на посаду державного податкового інспектора відділу оподаткування державних та сумісних підприємств шляхом переводу Державна податкова інспекція по Червоноармійському районі м. Львова;
04.11.1991 переведена на посаду старшого державного податкового інспектора того ж відділу;
30.10.1990 присвоєно звання інспектора податкової служби другого рангу;
09.03.1993 переведена на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора ревізійно-інспекторського відділу;
01.10.1993 у зв'язку із зміною структури інспекції переведена на посаду старшого державного податкового ревізора інспектора відділу аудиту юридичних осіб;
31.01.1994 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу аудиту юридичних осіб;
07.06.1994 прийняла присягу державного службовця;
26.11.1996 у зв'язку з ліквідацією Державної податкової інспекції переведена в Державну податкову адміністрацію у Личаківському районі м. Львова;
03.01.1997 відповідно до структури податкової адміністрації переведена у відділ документальних перевірок юридичних осіб на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора;
03.02.1997 присвоєно персональне звання інспектора податкової служби першого рангу;
19.03.1998 Державна податкова адміністрація у Личаківському районі м. Львова перейменована в Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова;
04.10.1999 звільнена із займаної посади в порядку переведення в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова;
05.10.1999 зарахована на конкурсній основі в порядку переведення на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу проведення документальних перевірок юридичних осіб;
10.10.2001 переведена на конкурсній основі на посаду головного державного податкового інспектора відділу оподаткування юридичних осіб;
16.09.2002 переведена у зв'язку із змінами у штатному розписі на посаду головного державного податкового інспектора відділу податку на прибуток та податкових платежів управління оподаткування юридичних осіб;
03.11.2003 переведена на посаду головного державного податкового інспектора відділу прямих податків управління оподаткування юридичних осіб в зв'язку із зміною в штатному розписі;
12.09.2005 переведена у зв'язку з змінами в штатному розписі та організаційній структурі на посаду головного державного податкового інспектора відділу податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів );
19.09.2005 переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контрольно-перевірочної роботи;
23.02.2007 переведена у зв'язку із зміною у штатному розписі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок суб'єктів господарювання юридичних осіб управління аудиту юридичних осіб;
07.05.2008 відділ перейменовано у відділ проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб;
03.11.2009 переведена у зв'язку із змінами у структурі та штатному розписі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб;
16.03.2012 у зв'язку із реорганізацією в порядку перетворення державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова та утворення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби переведена на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу особливо важливих перевірок та зустрічних перевірок управління податкового контролю на час відпустки для догляду за дитиною;
21.11.2012 розірвано строковий трудовий договір на вимогу працівника у зв'язку із інвалідністю, ст. 39 КЗпП України.
Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 03.05.1994 № 283 (норми якого були чинними до 01.05.2016) (далі- Порядок № 283) регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
За правилами пункту 4 Порядку № 283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Пунктом 5 Порядку № 283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-XII від 04.12.1990 (далі - Закон № 509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 342.4 статті 342 ПК України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Згідно з абз. 1 та 2 п. 344.1 ст. 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Крім того, ч. 17 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", були передбачені і Податковим кодексами України від 12.08.2012 (про що зазначено вище).
Отже, законодавством, чинним на період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Вказане підтверджується також приписами п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII та п. 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 229 від 25.03.2016 (далі - Порядок № 229), які діють з 01.05.2016, та якими визначено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
Отже, суд не бере до уваги положення п. 17 ч. 3 ст. 3 Закону № 889-VIII, відповідно до якого, дія цього Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом, скільки судом в ході розгляду справи встановлено, що нормами Податкового кодексу України та ст. 46 Закону № 889-VIII (яка є спеціальною щодо ст. 3 цього ж Закону) передбачено протилежне.
Відтак, суд дійшов висновку, що на час звернення позивача до Головного управління ПФУ у Львівській області (18.12.2024) у ОСОБА_1 були наявні всі умови, які необхідні для призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, п.п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме: позивач досягла 62 річного віку, набула більше 30 років страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця станом на 01.05.2016 становив понад 20 років.
Таким чином, відмова відповідача у переведенні позивача на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" є протиправною, що, у свою чергу, є підставою для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.12.2024 № 68470/03-16.
У той же час, предметом розгляду справи також є питання можливості при переведені на пенсію за віком згідно із положеннями Закону № 889-VIII врахування довідок виданими Головним управлінням ДПС у Львівській області від 18.12.2024 №155-13-01-10-21, № 156-13-01-10-21.
Так, у справі, яка розглядається, спір виник щодо права ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII, оскільки відповідач не визнав цього права за позивачкою.
Однак, вимоги позивача зобов'язати відповідача обрахувати їй пенсію за віком відповідно до положень Закону № 889-VIII, з урахуванням довідок виданих виданими Головним управлінням ДПС у Львівській області від 18.12.2024 №155-13-01-10-21, № 156-13-01-10-21, є передчасним, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахував суб'єкт владних повноважень, що наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України.
Отже, така вимога спрямована на майбутнє, через що у задоволенні такої необхідно відмовити, з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
До аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 при розгляді справи № 560/8328/22, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховує суд під час вирішення цього спору.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно з усталеною судовою практикою, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення .
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Окрім того, суд звертає увагу, що у справі, що розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління ПФУ у Київській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу".
Тому, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що відмовив позивачу у такому переведенні, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ у Київській області.
Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.02.2024 при розгляді справи № 500/1216/23.
Беручи до уваги ту обставину, що позивачу вже була призначена пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління ПФУ у Київській області перевести з 18.12.2024 позивача на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, п.п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, зарахувавши, до її стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця, періоди роботи в органах державної податкової служби з 04.09.1990 до 21.11.2012.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності свого рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивача надав: Договір про надання правничих послуг від 27.02.2025 № 18/25, ордер від 07.03.2025 серії ВС №1352419.
Відповідно до п. 2.1. Договору від 27.02.2025 № 18/25, виконавець прийняв на себе зобов'язання щодо надання послуг, передбачених предметом договору, в тому числі, надання усних чи письмових консультацій з приводу оскарження дій та бездіяльності, готування проектів необхідних процесуальних документів, забезпечення участі в суді в якості представника.
Згідно із п. 3.1-3.2. Договору від 27.02.2025 № 18/25, за надання правничих послуг встановлюється оплата в розмірі 2000,00 грн. Оплата здійснюється шляхом перерахунку суми визначеної п. 3.1. договору на розрахунковий рахунок виконавця або готівкою у касу у сумі 2000,00 грн в якості попередньої оплати.
Суд ураховує, що справа даної категорії є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників сторін в письмовому провадженні; порушення є очевидними; справа є типовою, а правова позиція з даного питання є усталеною та незмінною. Позивач заявив витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн, що суд вважає обґрунтованим, пропорційним до предмета спору та співмірним ціні позову.
Відтак, суд дійшов висновку про відшкодування витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі 2000,00 грн.
Розподіл судових витрат суд не здійснює, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548) від 25.12.2024 № 68470/03-16 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548) перевести з 18.12.2024 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, п. п. 10, 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця, періоди роботи в органах державної податкової служби з 04.09.1990 до 21.11.2012.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10; код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна