Справа № 377/1168/24 Головуючий у 1 інстанції: Малишенко Т.О.
Провадження №22-ц/824/6751/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
14 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Євграфової Є.П., Писаної Т.О.,
при секретарі Голінько А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління ДПС у Київській області, третя особа Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - про зняття арешту з майна,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління ДПС у Київській області, третя особа Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна.
Просила зняти арешт з майна, накладеного на підставі обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №9111357, зареєстровано: 01.10.2009 17:30:01 за № 9111357 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови № 13684961 від 07.07.2009 винесеної ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві за в/л № 1-29 від 25.11.2008 Апеляційного суду м. Києва.
В обґрунтування заяви, посилається на те, що позивачу на праві спільної часткової власності належить частка квартири АДРЕСА_1 .
Право власності зареєстровано на підставі договору міни № 4498, виданого 05.06.1998 приватним нотаріусом Славутицького нотаріального округу Київської області Степаненко В.Д.
При зверненні до нотаріуса з метою здійснення відчуження майна позивачу стало відомо про наявність обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 9111357, зареєстровано: 01.10.2009 17:30:01 за №9111357 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови №13684961 від 07.07.2009 винесеної ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві за в/л № 1-29 від 25.11.2008 р. Апеляційного суду м. Києва.
У відповіді Печерського районного відділу ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зазначено, що обтяження №9111357 зареєстроване 01.10.2009 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 13684961 від 07.07.2009, винесеної в ході виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Апеляційного суду м. Києва № 1-29 від 02.06.2009, 18.03.2010 зазначене виконавче провадження завершене у зв'язку з відсутністю майна, яке можливо конфіскувати в дохід держави, та після закінчення трирічного терміну зберігання архівна справа знищена.
Виконавче провадження № 13684961 знищено більш ніж 10 років тому, у стягувача відсутні майнові претензії до боржника, строк повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання сплинув, можна дійти до висновку про відсутність необхідності застосування такого арешту.
Наявність арешту майна за умови відсутності виконавчого провадження в межах якого вони накладені та будь-якого іншого виконавчого провадження на забезпечення виконання рішення суду, безперечно порушують права Позивача щодо вільного розпорядження майном, передбачені ст.ст. 317, 319 ЦК України. Можливість розпорядження власним майном є одним із складових елементів права власності.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року у відкритті провадження було відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що арешт в межах кримінального провадження не є предметом розгляду по даній справі, оскільки постанову про накладення арешту було винесено державним виконавцем в ході здійснення виконавчого провадження, нічім не підтверджено, так як виконавчий лист є похідним і виписаний на підставі вироку (рішення) Апеляційного суду м. Києва.
Позивачем не долучено (не зазначено у позовній заяві судове рішення (вирок), на підставі якого видано виконавчий лист, оскільки із змісту позовної заяви вбачається, що виконавчий лист було видано Апеляційним судом м. Києва, з листа Печерського РВДВС у м. Києва вбачається, що виконавчий лист повернуто в Апеляційний суд м. Києва, при цьому зазначено номер виконавчого листа, у 2008-2009 роках номера виконавчих листів співпадали з номерами справ, кримінальні починались на «1», цивільні на «2», виконавчий лист виписаний на підставі вироку у кримінальній справі в Апеляційному суді м. Києва за номером 1-29/2008 року, тобто кримінальна справа. В даному випадку арешт на майно позивача накладено в кримінальному провадженні (справі), і питання про зняття арешту з майна позивача повинно розглядатись за правилами кримінального судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 13 січня 2025 року ОСОБА_1 подала через підсистему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про скасування арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що вимоги позовної заяви, про скасування арешту майна, ґрунтуються на порушенні її права власності.
Позов подано відповідно до позиції Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року.
Зазначає, що виконавче провадження знищено 10 років тому, а у стягувача відсутні вимоги та і строк пред'явлення до виконання сплинув.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, відповідачі не скористались своїм правом для подачі відзиву.
Учасники процесу в судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів звертає увагу, що арешт майна було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України (1960 року) і при цьому згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України (2012 року) питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства.
Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією ВСУ у постановах від 24.04.2019 року № 2-3392/11, від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17-ц та від 15.05.2013 року № 6-26цс13.
Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційної підсудності щодо зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження залишається не змінним - розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження та якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України (2012 року), то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи, та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, при постановленні оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що призвело до необґрунтованого висновку суду про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів вважає, що розглядати клопотання позивача про скасування арешту квартири у кримінальному провадженні з підстави захисту порушеного права власності на квартиру, є неможливим, оскільки арешт накладено за нормами КПК України 1960 року.
Суд першої інстанції установивши, що арешт на нерухоме майно накладено в кримінальному провадженні не за правилами КПК України 2012 року, дійшов помилкового та передчасного висновку, що питання про зняття такого арешту підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.
Колегія суддів вказує на необхідність встановлення судом першої інстанції, питання про те що на даний час відбувається з кримінальною справою у рамках якої було накладено арешт на майно.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України 2012 року. За змістом статті 173 цього Кодексу питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України 2012 року).
У випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Згідно із частиною третьою статті 174 КПК України 2012 року прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).
Втім, частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.
Згідно із частиною третьою статті 26 КПК України 2012 року слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов'язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.
На слідчого суддю покладена функція судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні, зокрема, під час досудового розслідування (пункт 18 частини першої статті 3 КПК України 2012 року), і він наділений повноваженнями накладати арешт на майно та його скасовувати (статті 173 і 174 цього Кодексу). Крім того, у КПК України 2012 року немає заборони ініціювати перед слідчим суддею, коли кримінальне провадження вже закрив слідчий, питання про скасування арешту на майно, накладеного під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на підставі приписів цього Кодексу. З огляду на вказане, беручи до уваги відсутність у слідчого повноважень, при закритті кримінального провадження самостійно скасувати арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді, Велика Палата Верховного Суду вважає, що для гарантування прав і свобод осіб, на майно яких ухвалою слідчого судді за КПК України 2012 року накладений арешт у кримінальному провадженні, саме слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль, повноважний за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна в порядку, передбаченому частиною другою статті 174 цього Кодексу, вирішити питання про скасування такого арешту після закриття слідчим кримінального провадження.
У разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.
Такі висновки щодо застосування норм права зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №727/2878/19 відступивши від висновку сформульованого в пункті 49 постанови від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц, у частині того, що питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач має на меті відновити свій приватно-майновий інтерес, однак, у даному випадку, треба вирішувати питання про звільнення майна, належного особі, яка не була стороною кримінального провадження, з-під арешту, а не як помилково зазначила позивач у прохальній частині позову, про скасування постанови слідчого.
Колегія суддів вважає, що зазначене може бути підставою для відмови у задоволенні позову, а не підставною для відмови у відкритті провадження по справі.
Колегія суддів дійшла висновку про передчасність ухвалення судом першої інстанції судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
Згідно зі ч. 2 ст. 367 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи, на те що оскаржена ухвала суду прийнята без додержання норм процесуального права, апеляційний суд вбачає що ухвала Славутицького міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки судом першої інстанції не було вирішено та встановлено всіх обставин справи.
Ухвала Славутицького міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року підлягає скасуванню повністю через неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно до положень статті 379 ЦПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382, 383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 30 грудня 2024 року скасувати.
Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19 травня 2025 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Є.П. Євграфова
Т.О. Писана