Провадження № 22-ц/803/4812/25 Справа № 172/2214/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
19 червня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»
на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 15 вересня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 010/0132/82/0111810. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов'язався повернути використану суму у строк до 15 вересня 2020 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 42%.
30 листопада 2021 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір відступлення права вимоги № 114/2-47, відповідно до умов якого АТ «Райффайзен Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги за кредитним договором № 010/0132/82/0111810. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, в тому числі за кредитним договором № 010/0132/82/0111810.
Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором № 010/0132/82/0111810 виконав належним чином. Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на день формування позовної заяви до суду у відповідача утворилася заборгованість в сумі 92633,71 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 62939,89 грн, заборгованість за процентами 29693,82 грн, тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача вищевказану заборгованість за кредитним договором, а також понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову до суду та витрат на правову допомогу в сумі 16000 грн.
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «Коллект Центр», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким їх позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що як вбачається з наявної у справі заяви про застосування строку позовної давності, остання є необґрунтованою, не несе за собою жодного інформаційного змісту, а судом, всупереч покладеного на нього обов'язку здійснити об'єктивний розгляд справи, повно та всебічно дослідити наявні в справі докази та надати їм обґрунтовану оцінку, було прийнято рішення, яке не відповідає вимогам законодавства. Враховуючи, що умовами договору позики встановлений спеціальний строк позовної давності тривалістю сімдесят років, ведення карантину та воєнного стану строк позовної давності не минув, на момент звернення до суду з позовом діяв правовий режим воєнного стану, а відповідно, позовна заява подана в межах строку позовної давності.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. (п.4 ч.4 ст.19 ЦПК України).
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення змінити в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що 15 вересня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 010/0132/82/0111810. Розмір поточного ліміту кредиту на дату укладення договору складає 7500 грн, процентна ставка за користування кредитом фіксована, 42% річних. На дату укладання договору строк користування кредитом становить 48 місяців, що починається з 15 вересня 2016 року і закінчується 15 листопада 2020 року.
30 листопада 2021 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір відступлення права вимоги № 114/2-47, відповідно до умов якого АТ «Райффайзен Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги за кредитним договором № 010/0132/82/0111810. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, в тому числі за кредитним договором № 010/0132/82/0111810.
Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором № 010/0132/82/0111810 виконав належним чином. Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на день формування позовної заяви до суду у відповідача утворилася заборгованість в сумі 92633,71 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 62939,89 грн, заборгованість за процентами 29693,82 грн.
Відповідачка заявила клопотання про застосування строку позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні позову банку суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог, проте не погоджується з його підставами.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності оскільки строк користування кредитом становить 48 місяців, що починається з 15 вересня 2016 року і закінчується 15 листопада 2020 року.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні »№ 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який Указами Президента України неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, який набрав чинності 17 квітня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Таким чином, з огляду на те, що з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон, згідно з яким в Україні запроваджений з 12 березня 2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє на усій території України, а також на встановлені судом обставини, а саме звернення позивача з даним позовом 03 грудня 2024 року, тому трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.
У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2010 року №14 судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ТОВ «Коллект Центр» не довели існування заборгованості у відповідачки у заявленому до стягнення розмірі, оскільки з наданих доказів неможливо встановити ні розмір заборгованості ні її складові.
Колегія суддів наголошує на тому, що кожен доказ, наданий позивачем суперечить один одному. З розрахунку заборгованості, зробленого первісним кредитором вбачається, що розмір заборгованості становить 63229,58 грн та складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 62939,89 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 289,69 грн. В той же час, з виписки за рахунком відповідачки взагалі неможливо встановити розмір заборгованості, оскільки виписка зроблена не коректно і з неї неможливо встановити що за операції відбувались на рахунку, проте вбачається нарахування відсотків в розмірі, що значно перевищує заявлений в розрахунку розмір заборгованості за відсотками, втім на яку заборгованість дані відсотки були нараховані і за якою ставкою в виписці колегії суддів встановити не вдалось.
Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Коллект Центр» просили стягнути на їх користь заборгованість в розмірі 92633,71 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту 62939,89 грн та заборгованості за процентами 29693,82 грн. Дослідивши розрахунок заборгованості, зроблений ТОВ «Вердикт Капітал» та наданий позивачем як доказ наявності заборгованості (а.с.25), колегія суддів зазначає, що ТОВ «Вердикт Капітал», після набуття права вимоги за кредитним договором до відповідачки, провели нарахування відсотків на заборгованість за тілом кредиту в розмірі 62939,89 грн за період з 30 листопада 2021 року по 09 січня 2023 року в розмірі 29404,13 грн. В даному розрахунку зазначено, що відсотки нараховані згідно умов кредитного договору.
Проте у колегії суддів наявні обґрунтовані сумніви стосовно законності такого нарахування, оскільки п.1.4 даного кредитного договору визначено, що кредитний договір укладався на 48 місяців і датою його закінчення є 16 вересня 2020 року.
Більше того, з досліджених колегією суду виписки за рахунком відповідачки та розрахунком заборгованості первісного кредитора теж встановлено нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування, що суперечить умовам договору та чинному законодавству.
Стосовно розміру заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів зазначає, що умовами кредитного договору визначено, що на дату укладання договору розмір кредитного ліміту становить 7500 грн та позивачем не надано до суду доказів, якими б доводилось збільшення кредитного ліміту до 62939,89 грн, а встановити заборгованість навіть за початковим кредитним лімітом, з доказів що надані позивачем до позовної заяви, колегією суддів не вбачається за можливе.
Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності застосування строку позовної давності судом першої інстанції, знайшли своє підтвердження та колегія суддів погоджується з апелянтом, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем строку позовної давності не відповідають чинному законодавству та є необґрунтованими.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову, не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем компенсації не підлягають, так як судом відмовлено у задоволенні заявлених ним вимог.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» - задовольнити частково.
Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2025 року - змінити в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 червня 2025 року.
Судді: