Справа № 420/14188/25
19 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 19.11.2023 року по 20.03.2025 року включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 19.11.2023 року по 20.03.2025 року у сумі 127 675,90 (сто двадцять сім тисяч шістсот сімдесят п'ять) гривень 90 копійок;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 11.04.2023 року по 20.03.2025 року включно у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року по справі № 360/191/24
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 11.04.2023 року по 20.03.2025 року включно у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року по справі № 360/191/24.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На виконання рішення суду, відповідачем була нарахована та виплачена суму утриманого військового збору за періоди 11.04.2023 по 12.04.2023, з 21.04.2023 по 26.07.2023, з 07.09.2023 по 18.10.2023 та з 03.11.2023 по 18.11.2023, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду вже з цим позовом.
14.05.2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що застосування статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до спірних правовідносин, то згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. В даному випадку, із матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи проведений з ним розрахунок при звільненні неправильним, звертався до суду з позовом щодо стягнення належних йому сум при перерахунку грошового забезпечення. На виконання зазначеного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено Позивачу суму коштів. Таким чином, положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).
Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Обставини справи.
ОСОБА_1 з 11.04.2023 року по 18.11.2023 року включно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року по справі № 360/191/24 зокрема зобов'язано зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору за періоди з 11.04.2023 по 12.04.2023, з 21.04.2023 по 26.07.2023, з 07.09.2023 по 18.10.2023 та з 03.11.2023 по 18.11.2023.
На виконання рішення суду у справі № 360/191/24 відповідачем 20.03.2025 року виплачено позивачу суму утриманого військового збору за періоди з 11.04.2023 по 12.04.2023, з 21.04.2023 по 26.07.2023, з 07.09.2023 по 18.10.2023 та з 03.11.2023 по 18.11.2023 у розмірі 4588,79 грн.
Тобто фактичним днем розрахунку з позивачем є 20.03.2025 року.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу"(в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Питання, пов'язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Висновки суду.
Отже як видно, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні йому суми на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, грошове забезпечення належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати індексації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Указані висновки кореспондуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відтак, беручи до уваги вищевказане та те, що в момент звільнення позивачу не виплачено всіх сум належних до виплати, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Також при здійсненні розрахунків та визначенні розміру належної до виплати суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача, відповідач має виходити з розміру недоплаченої суми із дотриманням співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р.
Таким чином, з урахуванням принципу справедливості та співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, наявні підстави для часткового задоволення позовної вимоги щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, шляхом стягнення такого.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Відтак, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та визначити суму, яка підлягає сплаті , з огляду на таке.
Так, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Так, із наданої відповідачем довідки вбачається, що розмір належних позивачу при звільненні виплат, які виплачені складає 130105,57 грн., а сума недоплачених коштів при звільненні склала 4588,79 грн.
З урахуванням невиплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 4588,79 грн. (сума виплачена у березні 2025 року), до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 134 694,36 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 3,40 % від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((4588,79 грн. / 134 694,36 грн.) х 100%).
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.
Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому , суд вказує, що в разі несвоєчасного розрахунку при звільненні працівникові виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а не середнє грошове забезпечення.
Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: (1083,58 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 3,40 % = 36,84 грн. середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотної частики: 36,84 х 182 (робочих днів затримки розрахунку з 18.11.2023 року (день виключення із списків) по 17.05.2024 року (6 місяців)) = 6704,88 грн. середній заробіток.
Щодо компенсації втрати частини доходу за період з 11.04.2023 року по 20.03.2025 року включно, суд зазначає наступне.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 20.03.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання рішення суду від 24 квітня 2024 року по справі № 360/191/24, виплачено суму утриманого військового збору в загальному розмірі 4588,79 грн.
А відтак, ОСОБА_1 набув право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати суми утриманого військового збору.
Враховуючи вищевикладене, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати.
З огляду на вказане, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми утриманого військового збору з 11.04.2023 року по день фактичної виплати - 20.03.2025 року.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Розподіл судових витрат.
Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.11.2023 року по 17.05.2024 року в сумі 6704,88 грн.
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати суми утриманого військового збору з 11.04.2023 року по день фактичної виплати - 20.03.2025 року.
6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко