Справа № 420/14282/25
19 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 10.04.2025 по 24.04.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати в повному обсязі грошового забезпечення, що і стало підставою для звернення до суду вже з цим позовом.
29.05.2025 року від НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що заявлені виплати у розмірі 72 030,82 грн. позивач отримав саме в день виключення зі списків в/ч НОМЕР_2 09 квітня 2025 року на підставі наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09 квітня 2025 року № 259-ОС (додаток 3), що підтверджується розрахунковим листом за 09 квітня 2025 року (додаток 4), відомістю на виплату зарплати за квітень 2025 року (додаток 5) та платіжною інструкцією дорученням № 1660 від 08.04.2025 (додаток 6) тобто у повній відповідності до вимог статті 116 КЗпП та пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009. Виплата належних позивачу видів грошового забезпечення, зазначених в Наказі № 259-ОС, відбулась в день звільнення позивача, отже з боку в/ч НОМЕР_2 не було жодного порушення вимог статті 116 КЗпП. В свою чергу, відповідальність за статтею 117 КЗпП у вигляді середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку виникає ЛИШЕ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, що в даному випадку місця не має взагалі. Таким чином, позовні вимоги ґрунтуються лише на тому, що позивач не розібрався, яку саме виплату у розмірі 5 719, 36 грн. він отримав 24 квітня 2025 року. Прошу шановний суд звернути увагу на те, що вказана виплата у розмірі 5 719, 36 грн. це сума додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), а не компенсація за невикористані відпустки, як помилково вважає позивач. Вказане підтверджується розрахунковим листом за 24 квітня 2025 року (додаток 7), реєстр перерахувань на карткові рахунки за квітень 2025 року (додаток 8) та платіжною інструкцією дорученням № 1943 від 23.04.2025 (додаток 9). Слід звернути увагу на певних особливостях нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у зв'язку з якими вказана сума у розмірі 5 719, 36 грн. не могла бути виплаченою і не повинна була бути виплаченою на день звільнення позивача, виходячи з об'єктивних причин та законних підстав. Так, відповідно до абзацу 4 пункту 1-1 Постанови № 168, військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. Відповідно до абзацу 3 пункту 2-1 Постанови № 168, особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, визначають міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки. Накази про виплату винагород, визначених пунктом 2 цих Особливостей, видаються щомісяця до 8 числа. У разі надходження всіх необхідних документів, визначених пунктом 8 цих Особливостей, після 5 числа поточного місяця видання наказу про виплату додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється протягом 30 календарних днів з дня надходження документів. Системний аналіз норм Особливостей № 726 надає підставу зробити висновок, що виплата додаткової винагороди здійснюється в поточному місяці за минулий місяць до 8 числа, а у разі надходження всіх необхідних документів, визначених пунктом 8 цих Особливостей, після 5 числа - протягом 30 календарних днів з дня надходження документів. Отже, додаткова винагорода є особливим видом грошового забезпечення, і нараховується окремо від інших видів грошового забезпечення, не раніше надходження всіх необхідних документів. Таким чином, виплата позивачу 5719, 36 грн. додаткової винагороди відбулась протягом 30 календарних днів з дня надходження документів, в порядку який визначено Особливостями № 726.
09.06.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій представник підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Обставини справи.
ОСОБА_1 проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України від 09.04.2025 року № 295-о/с позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу, позивач на момент звільнення повинен був отримати:
грошову компенсацію за 30 невикористаних днів щорічної сановної відпустки за 2022 рік ті 08 невикористаних щорічної основної відпустки за 2023 рік;
грошову компенсацію за 42 невикористаних календарних днів щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024, 2025 роки.
Водночас, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати в повному обсязі грошового забезпечення.
24.04.2025 року відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 5719, 36 грн.
Тобто фактичним днем розрахунку з позивачем є 24.04.2025 року.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу"(в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу, за правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Висновки суду.
Отже як видно, стаття 116 КЗпП оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби всі належні йому суми на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, грошове забезпечення належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати індексації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Указані висновки кореспондуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відтак, беручи до уваги вищевказане та те, що в момент звільнення позивачу не виплачено всіх сум належних до виплати, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Також при здійсненні розрахунків та визначенні розміру належної до виплати суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача, відповідач має виходити з розміру недоплаченої суми із дотриманням співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р.
Таким чином, з урахуванням принципу справедливості та співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, наявні підстави для часткового задоволення позовної вимоги щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, шляхом стягнення такого.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Відтак, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та визначити суму, яка підлягає сплаті , з огляду на таке.
Так, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Як зазначає позивач, йому на день звільнення не було виплачено грошову компенсацію за 30 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік ті 08 невикористаних щорічної основної відпустки за 2023 рік, а також грошову компенсацію за 42 невикористаних календарних днів щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024, 2025 роки.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, а саме розрахунковим листом від 09.04.2025 року позивачу було нараховано та виплачено у день звільнення з військової служби грошову компенсацію за 30 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 08 невикористаних щорічної основної відпустки за 2023 рік, 42 невикористаних календарних днів щорічної додаткової відпустки за 2023, 2024, 2025 роки та премія у розмірі 72 030,82 грн.
Вказане також підтверджується відомістю на виплату зарплати за квітень 2025 року та платіжною інструкцією дорученням № 1660 від 08.04.2025 року.
Щодо виплати грошового забезпечення у розмірі 5719, 36 грн., суд звертає увагу, що відповідно до розрахункового листа від 24.04.2025 року відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, яка передбачена постановою від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
За таких обставин суд не вбачає порушень з боку відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Розподіл судових витрат.
Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко
.