про повернення позовної заяви
18 червня 2025 року м. Київ № 320/26482/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лиска І.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій.
Ухвалою суду від 09.06.2025 дану позовну заяву залишено без руху через її невідповідність вимогам статті 160, 161 КАС України. Позивачу надано строк, протягом 5-ти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, шляхом подання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору в сумі 1211,20 грн.
Дану ухвалу позивачем отримано та подано заяву про усунення недоліків. Розглянувши дану заяву суд звертає увагу на наступне.
Так, позивачем подано до суду заяву в якій заявником здійснено посилання на постанову Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №600/1927/23-а та вказано, що спір у даній справі стосується соціальних прав позивача, проте суд зазначає, що позивач звернувся до суду за захистом свого права щодо виготовлення нової довідки, отже, даний позов не пов'язаний з порушенням прав позивача як учасника бойових дій, а тому у даному випадку п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір» на ці правовідносини не розповсюджується. Крім того, суд підкреслює, що постанова Верховного Суду на яку позивач здійснює посилання в заяві про усунення недоліків не стосується даних правовідносин, оскільки даний позов не пов'язаний з порушенням прав позивача як учасника бойових дій.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 по справі № 567/79/23 наголосила, що застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI має відбуватися при зверненні осіб, які у ньому зазначені, до суду у зв'язку з порушенням їх прав, які безпосередньо пов'язані з відповідним їх статусом (учасник бойових дій, постраждалий учасник Революції Гідності, Герой України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (правовладдя).
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі “Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи [рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі “Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі “Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі “Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі “Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках потреби та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі “Проценко проти Росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення “помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі “Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, пункт 38).
У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі “Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі “передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці [рішення у справі “Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65]; у цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права [рішення у справах “Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, та “Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37]; неспроможність вищого суду впоратися із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції [див. рішення у справі “Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99]; Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватися; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі потреби може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції [рішення у справах “Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та “Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104].
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
Відповідно до ч.1, 2 ст.7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, судом було застосовано практику Великої Палати Верховного Суду при вирішенні даних правовідносин. Отже, суд вважає, що позивачем не виконано ухвалу суду від 09.06.2025 в повному обсязі.
Таким чином, станом на 18.06.2025 будь-яких інших заяв чи клопотань, або документів на виконання ухвали суду від 09.06.2025 до суду позивачем не надано. Тому суддя вважає встановленим той факт, що позивач ні в установлений 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, ні в подальшому станом на 18.06.2025 недоліки позовної заяви, яку судом залишено без руху не усунув. Отже, вимоги ухвали суду від 09.06.2025 не виконано, недоліки позовної заяви, яку залишено без руху - не усунуто.
Згідно з приписами ч.2 ст.44 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому, добросовісність вимагає здійснення процесуальних прав лише з метою, з якою їх було надано. Частиною 3 статті 9 КАС України, передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху. Водночас, повернення позовної заяви згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Керуючись статтями 9, 44, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя,-
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Лиска І.Г.