19 червня 2025 року Справа № 280/2832/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
14 квітня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.09.2016 по 14.03.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.09.2016 по 05.08.2019 виплаченої 14.03.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №280/5666/22;
зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.09.2016 по 14.03.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.09.2016 по 05.08.2019 виплаченої 14.03.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №280/5666/22.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/5666/22 від 24.10.2024 відповідачем 14.03.2025 перераховано позивачу нараховану суму індексації. Водночас, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною їх виплатою Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду 21.04.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) та витребувано у відповідача додаткові докази у справі.
05 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та звертає увагу суду на те, що здійснення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення позивачу не може здійснитися на підставі виплати за рішенням суду від 24.10.2024 у справі 280/5666/22 оскільки дана виплата не має періодичного характеру і є одноразовою, як зазначено Законом не передбачено здійснення компенсації за виплати які носять одноразовий характер. Також вимоги позивача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення можуть призвести до несправедливості та створюють реальні передумови нанесення економічних збитків державі в умовах дії воєнного стану та існуючого дефіциту бюджетних коштів, вкрай необхідних у цей час для потреб Збройних Сил України. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі 280/5666/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.09.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2016 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.09.2016 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року у розмірі 55 949 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 01 коп., з урахуванням вже виплачених сум, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 05.08.2019 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у фіксованій величині, зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 05.08.2019 індексацію грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у сумі 69171 (шістдесят дев'ять тисяч сто сімдесят одна) грн. 13 коп., з урахуванням виплачених сум.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі 280/5666/22 набрало законної сили 16.01.2025.
14 березня 2025 року на виконання Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі 280/5666/22 на рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти 114 107,11 грн.
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас питання відповідальності за несвоєчасну виплату грошового забезпечення не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21.06.2018 (справа №523/1124/17), від 03.07.2018 (справа №521/940/17) від 15.04.2019 (справа №727/7818/16-а).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної виплати сум індексації провадиться виплата компенсації втрати частини доходу відповідно до діючого законодавства.
При цьому, як зазначено вище, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.
Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, зазначила, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Такий висновок суду касаційної інстанції підтриманий у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Враховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати, враховуючи, що індексація грошового забезпечення, не була виплачена позивачу. В судовому порядку позивачем такі обставини доведені, а тому позивач має право на виплату компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 31.08.2021 у справі №264/6796/16-а.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
З огляду на наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати, оскільки у судовому порядку встановлено протиправну бездіяльність відповідача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Положеннями ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.09.2016 по 14.03.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.09.2016 по 05.08.2019 виплаченої 14.03.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №280/5666/22.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.09.2016 по 14.03.2025 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 30.09.2016 по 05.08.2019 виплаченої 14.03.2025 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №280/5666/22.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 19 червня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз