11 листопада 2024 рокуСправа №160/23017/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
23.08.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046050021498 від 23 липня 2024 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відмовлено у зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів роботи позивача з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року у подвійному розмірі згідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року на підставі заяви про призначення пенсії №513 від 15.07.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року, зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року; з 14 червня 2024 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року на підставі заяви про призначення пенсії №513 від 15.07.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду.
Ухвалою від 28.08.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористались, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
15.07.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
23.07.2024 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046050021498 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла 55 річного віку. Також в рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року відповідно до довідки від 18.06.2024 року № 1487, оскільки відсутній запис в трудовій книжці (частково зараховано догляд за дитиною до досягнення нею трьох років). Для зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду роботи необхідно надати довідку про заробітну плату по місячно. До пільгового стажу роботи по Списку № 2 зараховано всі періоди.
Вважаючи таке рішенням протиправним, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положення Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 року №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII раніше передбачений пункт «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015 року.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 року №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від ,5.11.1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
Відтак, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та п.2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Так, у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». У разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - позивачці виповнився 50 років, що підтверджується копією паспорта позивача.
Тобто, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 позивач досягла необхідного віку (50 років).
За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №l-p/2020 від 23.01.2020 року.
Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021 року.
Щодо зарахування періодів роботи позивача з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічні норми містяться і в Постанові №22-1, відповідно до п. 2.1 якої передбачено, що документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, а у разі її відсутності чи відповідних записів у ній, підтвердження трудового стажу здійснюється згідно Порядку №637, зокрема, шляхом надання уточнюючих довідок.
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 суд встановив, зокрема, що:
- з 20.06.1995 року по 29.08.2002 року - позивач працювала медичною сестрою в Зеленопільському Психоневрологічному будинку-інтернаті;
- з 02.09.2002 року по 30.06.2024 року - позивач працювала медичною сестрою в Криворізькому Психоневрологічному Будинку-Інтернаті.
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Одночасно в матеріалах справи наявна довідка № 715 від 12.06.2024 року, яка видана Комунальним закладом «Психоневрологічний інтернат», відповідно до якої позивач працювала з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року на посаді медичної сестри повний робочий день по догляду за хворими, а також довідка № 205 від 21.06.2024 року, яка видана КЗ «Криворізький психоневрологічний інтернат» ДОР», відповідно до якої позивач працювала з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року на посаді медичної сестри повний робочий день по обслуговуванню хворих.
Крім того, у вищеозначених довідках вказано, що згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» робота на посаді медичної сестри зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Законом № 1788 передбачена можливість зарахування до стажу у подвійному розмірі роботи, зокрема, у закладах з надання психіатричної допомоги.
При цьому чинне законодавство не містить визначення закладу з надання психіатричної допомоги.
Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено терміни, які вживаються в такому значенні:
психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин;
фахівець - медичний працівник (лікар, медична сестра, фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у наданні психіатричної допомоги;
заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.
З аналізу Переліку закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я, посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою, залучених до надання реабілітаційної допомоги у складі мультидисциплінарних реабілітаційних команд в закладах охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 року №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 року №892/7180, також слідує, що він не містить визначення закладу з надання психіатричної допомоги, лише визначає, що це заклад є багатопрофільним лікарняним закладом (підпункт 1.1.1 пункт 1 цього Переліку).
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Психіатрична допомога особам віком до 18 років у закладах з надання психіатричної допомоги надається окремо від повнолітніх осіб. Медичні працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.1-3 Типовим положенням про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 957 (далі - Положення № 957), психоневрологічний інтернат (далі - інтернат) є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті. Інтернат утворюється, реорганізується та ліквідується за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (далі - засновник). У своїй діяльності інтернат керується Конституцією та законами України, Конвенцією про права осіб з інвалідністю, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Мінсоцполітики, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням
Відповідно до пунктів 5-7 Положення №957 основними завданнями інтернату є:
- забезпечення прав та інтересів підопічних, створення належних умов для проживання/перебування, соціально-побутового обслуговування, денної зайнятості (заняття творчістю, дозвілля, навчання, добровільна праця тощо) та надання медичної допомоги підопічним;
- надання соціальних послуг підопічним (стаціонарний догляд, соціальна реабілітація, представництво інтересів);
- проведення комплексу реабілітаційних заходів відповідно до індивідуального плану реабілітації, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
За інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради за КВЕД є 87.20 - «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб з розумовими вадами та хворих на наркоманію».
Таким чином, суд, враховуючи вид діяльності та основні завдання КЗ «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, а також наведені у ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначення психіатричної допомоги та відсутність виключного переліку психіатричних закладів охорони здоров'я, суд доходить висновку про можливість віднесення КЗ «Криворізький психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради до психіатричних закладів охорони здоров'я.
Під час розгляду справи судом встановлено і заперечень цьому відповідачем не надано, що протягом спірного періоду позивачка працювала у психіатричному закладі охорони здоров'я.
За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи у психіатричному закладі охорони здоров'я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 20.04.2022 року у справі№ 214/3705/17 та від 27.04.2023 року у справі №160/14078/22.
Враховуючи викладене, позивач набула право на подвійне зарахування стажу роботи, що був обчислений під час перебування на посадах у період з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року.
Щодо відмови у зарахуванні до страхового стаду періоду роботи позивача з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року на підставі довідки № 1487 від 18.06.2024 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок від 12.08.1993) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У зв'язку з тим, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 не містить відповідного запису про трудовий стаж у період з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року, позивач надала відповідачу довідку №1487 від 18.06.2024 року
Довідкою №1487 від 18.06.2024, виданою КНП «Криворізька міська лікарня № 7» КМР» підтверджується, що ОСОБА_1 , 1974 року народження, дійсно працювала в 14-й міській лікарні м. Кривий Ріг з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року.
Отже, довідка № 1487 від 18.06.2024 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній є належним доказом роботи позивача у період з 01.08.1993 по 16.06.1995 повний робочий день на посаді медсестри у в 14-й міській лікарні м. Кривий Ріг.
Таким чином, період роботи позивача з 01.08.1993 по 16.06.1995, згідно відомостей довідки №1487 від 18.06.2024 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній протиправно не зарахований до страхового стажу позивача
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання призначити позивачу пенсію, суд вказує наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При вирішенні зазначеного спору судом враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення пільговий стаж позивача було обраховано без врахування оскаржуваних періодів, в свою чергу адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо обрахунку пільгового стажу позивача.
Тому суд вважає за необхідне, лише зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.06.2024 року зарахувавши оскаржувані періоди.
Крім того, позивачем не обґрунтовано протиправність бездіяльності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, а тому позовна заява у цій частині не підлягає задоволенню.
Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Означене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справі №500/1216/23 від 08.02.2024 року.
Згідно з частинами 1, 2статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу ч. 3ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П'ятницька, буд. 83а, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 046050021498 від 23 липня 2024 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відмовлено у зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів роботи позивача з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року у подвійному розмірі згідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року на підставі заяви про призначення пенсії №513 від 15.07.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області: зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1993 року по 16.06.1995 року, зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 20.06.1995 року по 30.08.2002 року та з 02.09.2002 року по 22.06.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко