13 червня 2025 р.Справа № 160/10207/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/10207/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
08.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження з 01.01.2025 року розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.01.2025 року перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії виходячи з 90 відсотків від заробітної плати вказаної у довідці Дніпропетровської обласної прокуратури за №21-289 від 12.10.2020, без обмеження її максимальною величиною бази нарахування єдиного соціального внеску, без обмеження пенсії максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», у щомісячному розмірі 75 740,60 грн., з урахуванням фактично виплачених сум; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити повну виплату заборгованості пенсійних коштів на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20 за період з 13.12.2019 по 31.01.2021, яка становить 829907,50 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
02.05.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зокрема зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 по справі №160/13306/20 позивачу було проведено відповідний перерахунок пенсії з 13.12.2019 та розмір пенсійної виплати позивача складав 75740,60 грн. Заборгованість пенсійних коштів на виконання рішення суду за період з 13.12.2019 по 31.01.2021 становить 829907,50 грн. Вказує, що відповідно до пункту 13 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо особі призначено пенсію, зокрема, відповідно до Закону № 1697-VII, різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначеного законодавчого акту, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно із пунктом 2 статті 72 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Також відповідно до частини 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. Враховуючи зазначене, заборгованість за рішенням суду буде виплачена позивачу після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум, нарахованих за рішенням суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача в справі № 160/10207/25.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року у справі № 160/13306/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 13.12.2019 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років виходячи з 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді на підставі довідки Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.10.2020 року №21-289 без обмеження її максимальним розміром.
31.03.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь на заяву позивача, якою повідомлено, що зокрема на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року у справі № 160/13306/20 позивачу проведено перерахунок пенсії з 13.12.2019 та розмір пенсійної виплати складав 75 740,60 грн. Заборгованість пенсійних коштів на виконання рішення суду за період з 13.12.2019 року по 31.01.2021 року становить 829907,50 грн. Вказує, що заборгованість за рішенням суду буде виплачена після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум, нарахованих за рішенням суду.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Позивач зокрема просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити повну виплату заборгованості пенсійних коштів на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20 за період з 13.12.2019 по 31.01.2021, яка становить 829907,50 грн.
Щодо даної позовні вимоги, суд враховує наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтями 8 та 55 Конституції України гарантується право на звернення безпосередньо до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина та оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року у справі № 160/13306/20 позивачу проведено перерахунок пенсії з 13.12.2019 та розмір щомісячної пенсійної виплати складав 75 740,60 грн. Заборгованість пенсійних коштів на виконання рішення суду за період з 13.12.2019 року по 31.01.2021 року становить 829907,50 грн.
Листом відповідача від 31.03.2025 року позивача повідомлено, що відповідно до пункту 13 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо особі призначено пенсію, зокрема, відповідно до Закону № 1697-УІІ, різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначеного законодавчого акту, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно із пунктом 2 статті 72 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Відповідно до частини 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно пунктів 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. Враховуючи зазначене, заборгованість за рішенням суду буде виплачена після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійному фонду України для виплати сум, нарахованих за рішенням суду.
Згідно з вимогами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовано у статтях 370-383 Кодексу адміністративного судочинства України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
Згідно частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
За частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Крім того, згідно частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18, від 30 листопада 2023 року у справі №420/6135/22, від 18 січня 2024 року у справі №160/2888/23, від 28 лютого 2024 року у справі № 400/3416/20.
Матеріали справи свідчать, що позивач, звертаючись із цим позовом в наведеній частині позовних вимог, фактично просить суд зобов'язати відповідача виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року у справі № 160/13306/20, на підставі якого позивачу здійснено перерахунок та виплату пенсії за вислугу років виходячи з 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді на підставі довідки Дніпропетровської обласної прокуратури від 12.10.2020 року №21-289 без обмеження її максимальним розміром.
Суд зазначає, що вимоги про зобов'язання виплатити заборгованості з пенсії та зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації), тобто є альтернативними варіантами вирішення спору .
Від так вирішення судом спору між сторонами шляхом застосування такого способу захисту порушених прав, як зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію виключає в подальшому можливість особи звернутися до суду із позовом про зобов'язання виплатити заборгованості пенсії, адже фактично спір між сторонами вже вирішено.
Суд вважає за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 9901/433/18.
Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є одним із способів виконання рішення суду, що визнається позивачем у позові.
Суд звертає увагу, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачами на виконання судового рішення у справі № 160/13306/20, позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.028.2019 у справі № 522/10140/17, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19, від 12.05.2020 у справі №815/2252/16, від 16.12.2021 у справі №170/167/17 , від 31.01.2022 у справі №400/822/20, від 20.04.2022 у справі №233/3744/17, від 11.05.2022 у справі № 345/4045/16-а, від 17 червня 2023 року у справі №160/18740/22, від 26 лютого 2024 року у справі № 120/13369/23, від 28 лютого 2023 року у справі № 260/1898/22, від 28 лютого 2024 року у справі №400/3416/20.
У постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
В даному випадку, позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити повну виплату заборгованості пенсійних коштів на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20 за період з 13.12.2019 по 31.01.2021, яка становить 829907,50 грн.
Таким чином, із наведених вище обставин слідує, що спірні правовідносини фактично виникли у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням рішення суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20, яке набрало законної сили.
Такі фактичні обставини вказують на те, що публічно-правовий спір між позивачем та відповідачем вирішено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20, а спір виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зазначеного рішення.
Заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Проаналізувавши предмет позову у справі №160/10207/25, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фактично спрямовані на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що дана обставина є підставою для закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині наведених позовних вимог.
Відповідно пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження в адміністративній справі № 160/10207/25 в частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити повну виплату заборгованості пенсійних коштів на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20 за період з 13.12.2019 по 31.01.2021, яка становить 829907,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Провадження в адміністративній справі № 160/10207/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частини позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити повну виплату заборгованості пенсійних коштів на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 160/13306/20 за період з 13.12.2019 по 31.01.2021, яка становить 829907,50 грн. - закрити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська