20 червня 2025 рокуСправа №160/8968/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення перерахованої пенсії позивача в підсумковому розмірі з 35 283 грн. до 27 698 грн. у справі №160/12541/23 від 17.07.2023;
- зобов'язати відповідача виплачувати позивачу пенсію в розмірі 35 283 грн. без обмеження, відповідно до закону і рішенню суду у справі №160/12541/23 від 17.07.2023 про виплату щомісячно перерахованої пенсії ОСОБА_1 на підставі наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 23.03.2023 №ФД68518 без обмежень максимальним розміру пенсії, передбаченої ст. 43 Закону № 2262 з урахуванням проведених платежів відповідно розрахунку пенсії від 20.08.2024;
- зобов'язати відповідача здійснити доплату перерахованої пенсії по рішенню суду, яку відповідач протиправно щомісячно не доплачує з 01.10.2023;
- зобов'язати відповідача скорочувати підсумковий розмір позивача 35 283 грн., а не протиправно обмеженої 27 698 грн. по виконанню вимог положення Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 на певний коефіцієнт на термін воєнного стану відповідно розрахунку пенсії від 20.08.2024.
В обґрунтування позову зазначено, що при здійсненні перерахунку пенсії, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/12541/23, відповідач в супереч резолютивної частини рішення суду у справі №160/12541/23 протиправно обмежив розмір пенсії максимальним розміром. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі №160/12541/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нездійснення перерахунку пенсі ОСОБА_1 на підставі наданого ІНФОРМАЦІЯ_2 довідки про розмір грошового забезпечення позивача від 31.03.2023 №ФД68518, станом на 05.03.2019, для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019.
Зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, провести перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі наданої ІНФОРМАЦІЯ_2 оригіналу довідки про розмір грошового забезпечення від 31.03.2023 №ФД68518 без обмеження максимального розміру пенсії, передбаченого ст.43 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням проведених платежів.
Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду у справі №160/12541/23, ухвалою суду від 09.10.2024 у справі №160/12541/23 встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов'язано відповідача подати у 30-денний строк звіт про виконання рішення суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 відмовлено у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про виконання рішення суду у справі №160/12541/23.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області новий строк для подання звіту про виконання судового рішення у справі №160/12541/23, який становить три місяці, з дати отримання копії цієї ухвали.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 відмовлено у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про виконання рішення суду у справі №160/12541/23.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області новий строк для подання звіту про виконання судового рішення у справі №160/12541/23, який становить три місяці, з дати отримання копії ухвали.
Крім того, судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №160/29861/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» після проведення перерахунку пенсії на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 у справі № 160/12541/23.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.07.2021 щомісячної доплати до пенсії в сумі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 713 від 14.07.2021 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 21.01.2025 звернувся до відповідача зі зверненням-проханням про виплату пенсії, перерахованої на виконання рішення суду у справі №160/17541/23 та просив виплачувати пенсію на виконання рішення суду у справі №160/12541/23 без обмеження її максимальним розміром.
Відповідач листом від 10.02.2025 №7229-2726/Ш-01/8-0400/25 повідомив, що на виконання рішення суду у справі №160/12541/23 проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 у розмірі 100% від грошового забезпечення 19019,25 грн., яке зазначено у довідці від 31.03.2023 №ФД68518, яка видана ІНФОРМАЦІЯ_2 , без обмеження максимальним розміром.
Також, в листі зазначено, що на виконання рішення суду у справі 160/29861/23 до пенсії з 01.07.2021 встановлено щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн., передбачену постановою КМУ від 14.07.2021 №713, без обмеження максимальним розміром. Після перерахунку пенсії, проведеного на виконання рішення суду, станом на 01.07.2021 розмір пенсійної виплати склав 27 698,06 грн. Станом на 01.12.2024 виплата пенсії проводилась в розмірі 27968,06, який обчислено на виконання рішення суду у справі №160/29861/23. З 01.01.2025 виплата пенсії проводиться у розмірі 25481,32 грн., який обчислено на виконання рішення суду з урахуванням вимог Закону №4059 та Постанови №1.
Також, судом встановлено, що позивачем отримано Розрахунок пенсії по інвалідності станом на 20.08.2024, з якого вбачається, що розмір пенсії позивача становить 35283,44 грн., проте до виплати пенсію обмежено максимальним розміром - 27 698,06 грн.
Суд звертає увагу позивача, що в даному випадку отримання відповідного Розрахунку пенсії від 20.08.2024, проведеного на виконання рішення суду у справі №160/12541/23, та отримання від відповідача відповіді на своє звернення (про результати виконання рішення суду у справі №160/12541/23) не породжує для позивача нових спірних правовідносин.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що фактично позивач не погоджується з невиконанням відповідачем рішення суду у справі №160/12541/23, що підтверджується доданим перерахунком від 20.08.2024 в частині обмеження пенсії максимальним розміром, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Суд зазначає, що в обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на Розрахунок від 20.08.2024, який він вважає протиправним в частині обмеження пенсії максимальним розміром. Будь-яких інших зауважень щодо складових пенсійної виплати, які відображені в Розрахунку від 20.08.2024 позивач в позовній заяві не висловлює.
Не погоджуючись діями відповідача в частині невиконання рішення суду у справі №160/12541/23 в частині обмеження пенсії максимальним розміром , позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина 1 статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.
Отже, положення частини 1 статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних відносин позивач фактично не погоджується із діями відповідача, які пов'язані з невиконанням рішення суду у справі №160/12541/23 в частині виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, врегульовано у стаття 370-383 розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи - позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
Так, згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами 2 та 4 статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону №1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Згідно з положеннями статті 382 КАС України в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.
Як зазначалось вище, заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі (№160/12541/23), а тому позивач, має встановлене процесуальним законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, яким він скористався, подавши відповідну заяву у справі №160/12541/23.
Отже, заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, та у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.01.2025 у справі №460/10443/24.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Отже, суд доходить висновку, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська