Справа №463/4875/16-ц Головуючий у 1 інстанції:Білінська Г. Б.
Провадження №22-ц/811/2588/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
20 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретар: Чиж Л.М.,
за участі в судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Білінської Г.Б. від 12 липня 2024 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про звільнення земельної ділянки та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Львівська міська рада, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов'язання до вчинення дій, -
рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 12 липня 2024 року в задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки - відмовлено.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 обладнати водовідведення дощових і талих вод з водостоків будинку АДРЕСА_1 .
Вказане рішення оскаржила Львівська міська рада.
В апеляційній скарзі просять скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 12 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки та прийняти нове рішення, яким позов Львівської міської ради до ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Зазначають, що розпорядженням Личаківської районної адміністрації від 21.10.2023 року №1122 «Про демонтаж житлового будинку, самовільно збудованого на АДРЕСА_1 » затверджено висновки міжвідомчої комісії про те, що даний будинок є самочинно збудований та підлягає демонтажу. Окрім цього, рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 22.06.2004 року у справі №2-1036/2004 було зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у знесенні самовільно збудованого будинку розміром 10,8 х 7,10 м. на АДРЕСА_1 . Вказане рішення набрало законної сили та на даний час не виконане. Зазначають, що з акту обстеження земельної ділянки комунальної власності на АДРЕСА_1 від 22.02.2022 року №13, земельній ділянці АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,2830 га не присвоєно кадастровий номер земельної ділянки. Встановлено, що рішень Львівської міської ради щодо відведення вказаної земельної ділянки не приймалось. Звертають увагу, що Львівська міська рада жодних рішень про передачу у власність чи надання в користування ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, гаражу, сараю не приймала. Вважають, що дії відповідачки із самовільного зайняття земельної ділянки порушують права Львівської міської ради як власника земельної ділянки на самостійне володіння, користування, розпорядження тощо. Враховуючи вказане, ОСОБА_2 право користування спірною земельною ділянкою в законний спосіб не оформлено. Також, згідно вимог земельного законодавства України до документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку та видані до 01.03.2013 року належать: державний акт на право приватної власності на землю; державний акт на право власності на землю чи державний акт на право власності на земельну ділянку. Отже, на виконання зазначених норм законодавства, відповідачкою не було оформлено землекористування спірною земельною ділянкою та її межі не були винесені в натурі.
В судове засідання окрім позивачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4 , решта учасників справи не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Судом відхилено клопотання представниці позивача Львівської міської ради про відкладення розгляду справи з підстав участі у кваліфікаційному іспиті для набуття права на зайняття адвокатською діяльністю з підстав відсутності будь-яких доказів на його підтвердження, а також через те, що Львівська міська рада навіть у випадку наявності певної причини неявки одного з представників, могла забезпечити участь іншого представника, доказів неможливості цього не представлено та доводів не наведено. Доводи клопотання про необхідність новому представнику часу для ознайомлення з матеріалами справи колегія суддів вважала необґрунтованими.
Клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи колегія суддів теж вважала необґрунтованим та відхилила, оскільки належних та допустимих доказів захворювання (що було вказано як причина неявки) третя особа не навела. Викопіювання певного тексту за звороті клопотання, без будь-яких даних про те ким видана (згенерована) така інформація, кого стосується і чи дійсно підтверджує неможливість явки у судове засідання третьої особи, колегія суддів вважала неналежним та недопустимим доказом.
Окрім цього, при вирішенні питання про розгляд справи без участі учасників, що не з'явилися, колегія суддів врахувала те, що справа призначена у суді апеляційної інстанції не вперше та тривалий час перебуває у провадженні судів обох інстанцій, а позиція учасників по суті розгляду була викладена у ряді письмових пояснень, заяв, усних пояснень та доводах апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та підтримання апеляційної скарги, представника відповідачки та третьої особи в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, письмових пояснень третіх осіб, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 10, 81, 82, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 375, 376, 383, 415 ЦК України, ст.ст. 20, 87, 90 ЗК УРСР в ред.1970р., ст.30 ЗК України в ред. 1990 р., ст.120 ЗК України в ред.2001 р., п.4, 8, 12, 16, 22, 38 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим масо вільного будівництва)», п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та відмовляючи у задоволені позову Львівської міської ради, - виходив з того, що відповідно до архівної виписки М-366 від 15 березня 1989 р. вбачається, що за будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 3020,0 кв.м. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 р. в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про порядок користування земельною ділянкою і реальний поділ будинковолодіння та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, проведено поділ земельної ділянки для обслуговування будинковолодіння по АДРЕСА_1 між співвласниками будинковолодіння. За будинковолодінням по АДРЕСА_1 для його обслуговування закріплена земельна ділянка, право на користування якою перейшло до ОСОБА_2 разом з переходом права на частину зазначеного будинковолодіння на умовах користування нею попереднім власником (спадкодавцем ОСОБА_8 ), згодом визначено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 р. в справі №2-45/10 було проведено поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 та визначено порядок користування земельною ділянкою, внаслідок чого ОСОБА_2 та ОСОБА_6 передано у власність приміщення будинку площею 20,5 кв.м. та передано в користування земельну ділянку площею 707,5 кв.м., на якій і розташовані спірні будівлі, що видно із таблиці № 4 до висновка експертизи № 1870 - варіант 2 розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на основі якого було прийняте це рішення суду. Із змісту рішення видно, що Львівська міська рада брала участь в розгляді даної справи, як третя особа, і її представник давала пояснення, що співвласники приватного будинку можуть ставити питання про реальний поділ будинку та встановлення порядку користування закріпленою за їх будинком земельною ділянкою. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22.06.2004 р. у справі № 2-1036/2004р. ОСОБА_2 вже було зобов'язано не чинити перешкод у знесенні самочинно збудованого будинку. Однак, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08.08.2005 р, у цій же справі № 2-1036/2004р. задоволено заяву ОСОБА_2 , відстрочено виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22.06.2004 р. до розгляду Залізничним районним судом м. Львова справи про встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Дану ухвалу суд мотивував тим, що ОСОБА_2 з трьома дітьми і чоловіком проживають в одній з кімнат самовільно збудованого будинку, в старому будинку через його ветхість проживати не можуть, іншого житла не мають, а в разі встановлення порядку користування спірною ділянкою і виділення їй належної частини землі можливе узаконення самовільно збудованого будинку. Тобто, суд виходив з того, що в разі визначення відповідно порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , спірний самочинно збудований будинок потрібно не зносити, а узаконити його, тобто, оформити на нього та належні до нього господарські споруди (сарай, гараж тощо) право власності. Відповідно до листа Управління житлового господарства ЛМР від 05.02.2007 р. № З-К-28597/2501, з 26.01.2007 р. ОСОБА_4 з сім'єю 5 осіб перебуває на квартирному обліку. ОСОБА_2 вчинялися дії на узаконення спірного будинку, що підтверджується наступними документами: -позивачкою було виготовлено проект перебудови будинку по АДРЕСА_1 . На викопіюванні з генплану в даному проекті має місце погодження адміністрації регіонального ландшафтного парку «Знесіння»; - листом Регіонального парку «Знесіння» № 2009/107 від 23 червня 2003 р. погоджено проектні пропозиції на реконструкцію будинку по АДРЕСА_1 ; -листом СДПЧ АДРЕСА_3 від 17.07 2003р. про погодження представлених ОСОБА_2 проектних пропозицій перепланування житлового будинку по АДРЕСА_1 не заперечується перепланування житлового будинку по АДРЕСА_1 при умові дотримання нормативних відстаней від існуючих будівель і споруд; -листом Санітарно-епідеміологічної станції Личаківського району м. Львова № 139/онІ від 11.07.2003 р. про погодження проектних пропозицій по перебудові будинку по АДРЕСА_1 , не заперечується проти перебудови цього будинку; - Листом Управління охорони історичного середовища № 06/1232 від 21.08.2003 р. розглянуто і погоджено проектні пропозиції на реконструкцію будинку по АДРЕСА_1 ; -Актом ЛКП «За Замком» від 18 липня 2003 р., яким встановлено, що до будинку по АДРЕСА_1 відносилася літня кухня розміром 4,4x10,4 м. з прибудованою верандою розміром 1,6x2,55 м, згідно розпорядження Личаківської районної адміністрації № 564 від 25.06.1998 р., що після її реконструкції, згідно проектних пропозицій будинок буде складатися з ряду приміщень загальною площею 137,7 кв.м. при площі забудови 74 кв.м.. В цьому акті викладено висновок про технічну можливість реконструкції літньої кухні згідно проектних пропозицій. Крім того, вищевказаним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22.06.2004 р. у справі №2-1036/2004р. встановлений факт, що спірний будинок збудований на місці літньої кухні, а тому дана обставина вже не підлягає доказуванню в даній справі. Відповідно до розпорядження Личаківської районної адміністрації № 564 від 25.06.1998 р., ОСОБА_2 дозволено експлуатувати літню кухню розміром 4,4x10,4 м. з прибудованою верандою розміром 1.6x2,55 м. до будинку в дворі будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Саме дана літня кухня і була реконструйована ОСОБА_2 в спірний житловий будинок. Відповідно до рішення виконкому Червоноармійської районної ради № 127 від 13.03.1984 р., батькові ОСОБА_2 . ОСОБА_9 дозволено встановлення збірно-розбірного металевого гаража в подвір'ї власного будинку по АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради № 1438 від 20 жовтня 1954 р. (архівна виписка №М-366 від 15.03.1989 р.), за власниками будинку по АДРЕСА_1 залишено в користуванні присадибну ділянку площею 3020 кв.м. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.01.1997 р., відповідачці ОСОБА_2 належить на праві власності 1/8 частина житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . На підставі цього свідоцтва їй було видане реєстраційне посвідчення від 05 лютого 1997 р. Отже, відповідачці ОСОБА_2 , як співвласнику будинку АДРЕСА_1 , належить право користування земельною ділянкою площею 3020,0 кв.м., на якій даний будинок розташований. На цій же земельній ділянці розташований і спірний будинок, збудований в порядку реконструкції літньої кухні, та спірні сарай і гараж. Оскільки відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на частку в будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21.01.1997 р., то право користування земельною ділянкою площею 3020,0 кв.м., на якій даний будинок розташований, до неї перейшло, відповідно до ст. 30 ЗК України в ред. 1990 р.. Таким чином, відповідачці ОСОБА_2 належить право власності на частку в будинку по АДРЕСА_1 , право користування земельною ділянкою площею 3020,0 кв.м. для обслуговування цього будинку з господарськими спорудами, їй особисто належала літня кухня, розташована на цій земельній ділянці, їй виділено в користування разом з ОСОБА_10 частину цієї земельної ділянки, на якій знаходилася раніше літня кухня, а тепер - спірний будинок, відповідачка здійснила реконструкцію літньої кухні під спірний житловий будинок. Суд вважав, що позивачем Львівською міською радою не надано жодних доказів порушення його права, зокрема, права власності на земельну ділянку, оскільки така передана ОСОБА_2 в користування саме для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд і остання жодним чином не вийшла за її межі. Знесення самочинно збудованого житлового будинку може бути лише крайнім заходом, коли неможливе його узаконення. Суд, виходячи із поданих відповідачкою ОСОБА_2 документів, вважав, що вона ініціювала процес узаконення спірного будинку, однак не завершила його в силу об'єктивних причин, які не залежали від її волі. Зокрема, із змісту ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 10.07.2018 р. в справі №463/4875/16-ц про забезпечення позову ОСОБА_2 було заборонено вчиняти дії по узаконенню будинку. Даних про зняття заборони немає. Позивач вимагає зобов'язати відповідача ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку від збудованого нею будинку шляхом його знесення, однак, такий спосіб захисту порушеного права, на думку суду, є безпідставний, оскільки право Львівської міської ради таким будівництвом не порушено, так як дана земельна ділянка знаходиться в законному користуванні ОСОБА_2 для обслуговування належного їй на праві власності житлового будинку і вона має право на отримання її безоплатно у власність. Відтак, виходячи з наведеного, суд вважав, що у задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого будинку слід відмовити як безпідставному.
Перевіряючи рішення суду в межах підстав та вимог первісного позову та апеляційної карги, колегія суддів вважає, що такі висновки суду вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
У червні 2019 року Львівська міська рада звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (ухвалою, що занесена до протоколу судового засідання Личаківського районного суду м.Львова від 07.06.2022 виключено ОСОБА_11 з числа третіх осіб) про звільнення земельної ділянки, в якому просили:
- зобов'язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, на якій самочинно збудовано житловий будинок загальною площею 137,7 кв.м., сарай розміром 6,8х2,293 м. та гараж розміром 3,7х6,06 м на АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_2 привести її у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку загальною площею 137,7 кв.м., сараю 6,8х2,293 м. та гаражу розміром 3,7х6,06 м на АДРЕСА_1 за власні кошти.
В обґрунтування позову зазначали, що як стало відомо Львівській міській раді зі звернення ОСОБА_1 , на земельній ділянці, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Львова, ОСОБА_2 здійснено самочинне будівництво. На звернення юридичного департаменту Львівської міської ради від 06.09.2019 року N?4-2901-777, щодо проведення перевірки за адресою АДРЕСА_1 інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові, повідомлено про те, що посадовими особами інспекції з 08.10.2018 до 22.10.2018 року проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил щодо об?єкта будівництва: «Будівельні роботи за адресою: АДРЕСА_1 ». Під час проведення позапланової перевірки, з виїздом на місце візуальним оглядом встановлено, що на об?єкті «Будівельні роботи за адресою: АДРЕСА_1 », збудовано житловий будинок, будівельні роботи не проводяться, суб?єкти містобудування або їх представники - відсутні. Одночасно повідомлено, що розпорядженням Личаківської районної адміністрації від 21.10.2003 №1122 «Про демонтаж житлового будинку, самовільно збудованого по АДРЕСА_1 » затверджено висновки міжвідомчої комісії про те, що даний будинок є самочинно збудований, та підлягає демонтажу. Крім того, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22.06.2004р. у справі №2-1036/2004р. за позовом ОСОБА_2 до Личаківської районної адміністрації м. Львова, третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_11 про визнання розпорядження недійсним та зустрічним позовом Личаківської районної адміністрації м. Львова про усунення перешкод у знесенні самовільно збудованого будинку встановлено, що в 2003р. позивачка розібрала приміщення літньої кухні та на її місці без дозволу органів влади, затвердженого проекту та згоди решти співвласників збудувала житловий будинок розміром 10,8 х 7,10 м. (абзац п?ятий мотивувальної частини згаданого рішення) з огляду на що згаданим рішенням було зобов?язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у знесенні самовільно збудованого будинку розміром 10,8 х 7,10 м. по АДРЕСА_1 (у резолютивній частині рішення). Вказане рішення суду на даний час не виконане. Як вбачається з постанови №1л/25ф по справі про адміністративне правопорушення від 01.08.2011 р., складеної заступником начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області: - гр. ОСОБА_2 в 2004 р. (згідно технічного паспорта БТІ від 22.10.2009 р.) самовільно здійснила будівництво житлового будинку під літ. «Д-1» на АДРЕСА_1 ..., а також сараю ... та гаража ... без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій»; - за порушення ст. 97 КУпАп гр. ОСОБА_2 була притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 170 грн. Постанову ОСОБА_2 не оскаржувала, штраф сплатила на четвертий день - 05.08.2011 р. Це підтверджує визнання нею своєї вини. Фотокопія Постанови та квитанції про сплату штрафу додаються. Оскільки земельна ділянка на АДРЕСА_1 , з приводу звільнення якої Львівська міська рада звернулася з даним позовом до суду, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова, то повноваження щодо розпоряджання цією земельною ділянкою належить до виключної компетенції Львівської міської ради. Так, відповідачем здійснено будівництво об?єктів нерухомого майна без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, що є самочинним будівництвом. Львівська міська рада жодних рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку загальною площею 137,7 кв.м., сараю розміром 6,8х2,293 м. та гаража розміром 3,7х6,06 м. будь-яким особам не приймала.
В частині позову ОСОБА_1 рішення суду не оскаржувалося, а тому не переглядається.
Відповідно до ст. 20 ЗК УРСР в ред. 1970 р., право землекористування громадян, які проживають в містах, засвідчується записами в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.
Відповідно до ст. 87 ЗК УРСР в ред. 1970 р., земельні ділянки для житлового будівництва надаються окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста.
Відповідно до ст. 90 ЗК УРСР в ред. 1970 р., на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною, а при переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
Відповідно до ст. 30 ЗК України в ред. 1990 р., при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.
Відповідно до ст. 120 ЗК України в ред. 2001 р., до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у будівлі та споруді.
Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось та не спростовано, - відповідно до архівної виписки М-366 від 15 березня 1989 р. вбачається, що за будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 3020,0 кв.м.
Також, як правильно вказав суд першої інстанції, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про порядок користування земельною ділянкою і реальний поділ будинковолодіння та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, проведено поділ земельної ділянки для обслуговування будинковолодіння на АДРЕСА_1 між співвласниками будинковолодіння. За будинковолодінням на АДРЕСА_1 для його обслуговування закріплена земельна ділянка, право на користування якою перейшло до ОСОБА_2 разом з переходом права на частину зазначеного будинковолодіння на умовах користування нею попереднім власником (спадкодавцем ОСОБА_8 ), згодом визначено порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння.
Так, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 28 грудня 2010 р. в справі №2-45/10 було проведено поділ будинковолодіння на АДРЕСА_1 та визначено порядок користування земельною ділянкою, внаслідок чого ОСОБА_2 та ОСОБА_6 передано у власність приміщення будинку площею 20,5 кв.м. та передано в користування земельну ділянку площею 707,5 кв.м., на якій і розташовані спірні будівлі, що видно із таблиці №4 до висновка експертизи № 1870 - варіант 2 розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на основі якого було прийняте це рішення суду.
Із змісту рішення, також, вбачається, що Львівська міська рада брала участь в розгляді даної справи, як третя особа, і її представник давала пояснення, що співвласники приватного будинку можуть ставити питання про реальний поділ будинку та встановлення порядку користування закріпленою за їх будинком земельною ділянкою. Вказане рішення суду не скасоване та є чинним.
Окрім того, дійсно, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22.06.2004 р. у справі №2-1036/2004р. ОСОБА_2 вже було зобов'язано не чинити перешкод у знесенні самочинно збудованого будинку. Однак, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 08.08.2005 р, у цій же справі №2-1036/2004р. задоволено заяву ОСОБА_2 , відстрочено виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22.06.2004 р. до розгляду Залізничним районним судом м. Львова справи про встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Дану ухвалу суд мотивував тим, що ОСОБА_2 з трьома дітьми і чоловіком проживають в одній з кімнат самовільно збудованого будинку, в старому будинку через його ветхість проживати не можуть, іншого житла не мають, а в разі встановлення порядку користування спірною ділянкою і виділення їй належної частини землі можливе узаконення самовільно збудованого будинку. Тобто, суд виходив з того, що в разі визначення відповідно порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , спірний самочинно збудований будинок потрібно не зносити, а узаконити його, тобто, оформити на нього та належні до нього господарські споруди (сарай, гараж тощо) право власності.
Самочинність спірного будинку відповідачка ОСОБА_2 не оспорює.
Проте, відповідно до листа Управління житлового господарства ЛМР від 05.02.2007 р. №З-К-28597/2501, з 26.01.2007 р. ОСОБА_4 з сім'єю 5 осіб перебуває на квартирному обліку.
Також, ОСОБА_2 вчинялися дії на узаконення спірного будинку, що підтверджується наступними документами:
- позивачкою було виготовлено проект перебудови будинку по АДРЕСА_1 . На викопіюванні з генплану в даному проекті має місце погодження адміністрації регіонального ландшафтного парку «Знесіння»;
- листом Регіонального парку «Знесіння» №2009/107 від 23 червня 2003 р. погоджено проектні пропозиції на реконструкцію будинку по АДРЕСА_1 ;
- листом СДПЧ АДРЕСА_3 від 17.07 2003р. про погодження представлених ОСОБА_2 проектних пропозицій перепланування житлового будинку по АДРЕСА_1 не заперечується перепланування житлового будинку по АДРЕСА_1 при умові дотримання нормативних відстаней від існуючих будівель і споруд;
- листом Санітарно-епідеміологічної станції Личаківського району м. Львова №139 від 11.07.2003 р. про погодження проектних пропозицій по перебудові будинку по АДРЕСА_1 , не заперечується проти перебудови цього будинку;
- листом Управління охорони історичного середовища № 06/1232 від 21.08.2003 р. розглянуто і погоджено проектні пропозиції на реконструкцію будинку по АДРЕСА_1 ;
- актом ЛКП «За Замком» від 18 липня 2003 р., яким встановлено, що до будинку по АДРЕСА_1 відносилася літня кухня розміром 4,4x10,4 м. з прибудованою верандою розміром 1,6x2,55 м, згідно розпорядження Личаківської районної адміністрації № 564 від 25.06.1998 р., що після її реконструкції, згідно проектних пропозицій будинок буде складатися з ряду приміщень загальною площею 137,7 кв.м. при площі забудови 74 кв.м. В цьому акті викладено висновок про технічну можливість реконструкції літньої кухні згідно проектних пропозицій.
Крім того, вищевказаним рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 22.06.2004 р. у справі №2-1036/2004р. встановлений факт, що спірний будинок збудований на місці літньої кухні.
Відповідно до розпорядження Личаківської районної адміністрації №564 від 25.06.1998 р., ОСОБА_2 дозволено експлуатувати літню кухню розміром 4,4x10,4 м. з прибудованою верандою розміром 1.6x2,55 м. до будинку в дворі будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Тобто вказана літня кухня була узаконена відповідачкою. Саме дана літня кухня і була реконструйована ОСОБА_2 в спірний житловий будинок.
Також, відповідно до рішення виконкому Червоноармійської районної ради №127 від 13.03.1984 р., батькові ОСОБА_2 - ОСОБА_9 дозволено встановлення збірно-розбірного металевого гаража в подвір'ї власного будинку на АДРЕСА_1 .
Окрім наведеного, відповідно до рішення виконкому Львівської міської ради №1438 від 20 жовтня 1954 р. (архівна виписка № М-366 від 15.03.1989 р.), за власниками будинку на АДРЕСА_1 залишено в користуванні присадибну ділянку площею 3020 кв.м.
Також, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.01.1997 р., відповідачці ОСОБА_2 належить на праві власності 1/8 частина житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . На підставі цього свідоцтва їй було видане реєстраційне посвідчення від 05 лютого 1997 р.
Відповідно до ст. 415 ЦК України, землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови, особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самовільного будівництва)», будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.
Відповідно до п. 8 цієї ж Постанови, право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК). землекористувачі (стаття 95 ЗК). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до п. 12 цієї ж Постанови, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК).
Відповідно до п.16 цієї ж Постанови, позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.
Відповідно до п. 22 цієї ж Постанови, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта.
Третя особа-Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові жодних приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису не виносила, відповідачу ОСОБА_2 не надсилала, ні позивачем, ні третіми особами доказів винесення таких приписів суду не надано.
Відповідно до п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CCI), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 500 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 500 квадратних метрів.
Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, матеріалами справи та доводами апеляційної скарги не спростовано, що відповідачка є власницею 1/8 будинку АДРЕСА_1 і такій разом із правом власності на частку у будинку перейшла у власність і земельна ділянка для обслуговування будинку, яка була виділена із загальної земельної ділянки для обслуговування будинку АДРЕСА_1 (0,30 га), розміром 0,0707 га разом із ОСОБА_6 на якій і влаштовано спірне будівництво.
Колегія суддів звертає увагу на те, що дійсно, відповідачкою самовільно збудовано житловий будинок на вказаній земельній ділянці, однак Львівською міською радою не доведено, що вказаним будівництвом порушено права чи інтереси територіальної громади щодо захоплення земельної ділянки територіальної громади, оскільки спірна земельна ділянка передана ОСОБА_2 згідно рішення Залізничного районного суду м.Львова від 28 грудня 2010 року, як співвласниці житлового будинку.
Окрім того, вказаний позов Львівською міською радою не подано як органом місцевого самоврядування з підстав недотримання певних норм та правил при здійсненні будівництва на виконання їх функцій як суб'єкта владних повноважень, що міг би розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Натомість порушень цивільних прав та інтересів територіальної громади судами не встановлено, а суміжні землекористувачі вправі захищати свої порушені права та інтереси самостійно.
Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,
апеляційну скаргу Львівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 12 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20 червня 2025 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра