Справа № 591/5806/22
Провадження № 2/591/2369/22
10 червня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Устименко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-ї особи: Управління «Служби у справах дітей» Сумської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення способу участі у вихованні доньки -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , 3-ї особи: Управління «Служби у справах дітей» Сумської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення способу участі у вихованні доньки і свої позовні вимоги мотивує тим, що з 02 липня 2016 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 листопада 2018 року шлюб між сторонами було розірвано. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу подружжя стало мешкати окремо, а донька залишилася проживати разом з матір'ю. На даний час виникли суперечки щодо участі батька у вихованні дитини та спілкування з нею, а тому просить суд визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом встановлення наступного графіку побачень: з метою адаптації, налагодження довірливих відносин між дитиною та батьком 1) необмежене спілкування з донькою особисто, у тому числі, за допомогою будь яких сучасних засобів зв'язку ( телефонні розмови, відео чат тощо) та вільного відвідування дитини у громадських місцях, у вільний від занять час на території навчально-виховних закладів; 2) періодично (не менше двох разів на тиждень) побачень в будні дня з 17-00 до 20-00 години для відвідування культурно-масових заходів та закладів культурного відпочинку; 3) щомісяця, кожен другий тиждень (з п'ятниці 17-30 години до неділі 19-00 години) влаштовувати спільні вихідні дні для поїздок, де дитина проживатиме з батьком на його території під його повною опікою(за межами міста включно).
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свій позов підтримав повністю.
Відповідачка ОСОБА_2 , її представник адвокат Зацепін В.С. в судовому засіданні проти позову заперечували повністю, просять суд в позові відмовити.
Представник 3-ї особи: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради в судовому засіданні підтримали свій висновок про участь позивач у вихаванні та спілкуванні з донькою.
Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об»єктивному розгляді справи, керуючись законом, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України встановлюється, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а саме припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом при розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 02 липня 2016 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є відповідач, що підтверджується копією свідоцтва про народження(а.с.14).
08 листопада 2018 року рішенням Зарічного районного суду м. Суми у справі№591/5378/18 шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу подружжя роз'їхалося по різним місцям проживання. Дитина проживає разом з матір'ю, чого не заперечували і сторони в судовому засіданні.
Після розірвання шлюбу та мешкання сторін за різними адресами стали виникати суперечки між колишнім подружжям з приводу способу участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою. Також це ускладнюється в зв'язку з конфліктами між колишнім подружжям.
Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 суду пояснили, що між подружжям виникають суперечки, щодо побачень з дитиною, щодо участі у вихованні дитини.
Згідно ст.19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Згідно з ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
У відповідності із ст.7 Сімейного кодексу України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 161 Сімейного Кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
За змістом ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За приписами ст.11 Закону «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 14 Закону «Про охорону дитинства» визначено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
У відповідності із ст.14 Сімейного кодексу України сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу , що регламентовано ст.15 Сімейного кодексу України. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ч.2 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч.2 ст.155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За практикою Європейського суду з прав людини, головним критерієм при вирішенні таких справ у першу чергу є інтереси дитини, а вже тільки потім право батьків.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-XІІ, дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Згідно положень ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України при вирішенні будь - яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Підлягають врахуванню також положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991року №789-XII, частин 7, 8 ст.7 СК , під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Так, за ч.1 ст. 8 Закону «Про охорону дитинства» від 26.04.2001року №2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Вирішуючи питання про участь у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно зважити та розуміти, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких сторони не дійшли спільного рішення, конкретне значення приділяється найкращим інтересам дитини для забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що відповідає найкращими інтересами саме дитини, враховуючи також вік дитини, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, а саме вплив позивача на дитину.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 року №263/2998/19 зазначає, що при розгляді справи, з метою належного виконання судом покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов'язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Згідно з положенням п.1 ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ою сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Конвенція про права дитини гарантує, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню; під час будь-якого розгляду всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Відповідно до положень ст.12 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року (ратифікована 27.02.1991р.), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
В аспекті ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року Європейський суд вважає, що не призводить до завершення сімейного життя окреме проживання батьків і дитини чи передача дитини під опіку. Питання щодо поваги до сімейного життя виникає у справах про опіку над неповнолітніми. Передача дитини під опіку не може припинити природних сімейних стосунків.
За змістом частини першої, другої статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частиною третьою статті 159 Сімейного кодексу України встановлено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Суд, враховуючи, що між колишнім подружжям, між батьками дитини виникають конфлікти з приводу участі та способу виховання та спілкування батька з донькою, враховуючи інтереси дитини, вважає за необхідне позов батька задоволити частково та визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом встановлення наступного графіку побачень: у вигляді періодичних особистих зустрічей щовівторка з 17-00 години до 19-00 години, щомісяця кожної другої та четвертої суботи у період часу з 10-00 години до 12-00 години. Зустрічі проводити за попередньою домовленістю з матір'ю дитини, з урахуванням режиму дня, бажання та стану здоров'я доньки, її особливих потреб та інших обставин, що мають значення, а в іншій частині позовних вимог - відмовити.
На підставі викладеного, керуючись Законом «Про охорону дитинства», ст. ст. 12,15,16,29 ЦК України, ст. ст. 3,7,14,15, 19,141,155, 157,159,161 Сімейного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив :
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), 3-ї особи: Управління «Служби у справах дітей» Сумської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення способу участі у вихованні доньки - задоволити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди та не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді періодичних особистих зустрічей щовівторка з 17-00 години до 19-00 години, щомісяця кожної другої та четвертої суботи у період часу з 10-00 години до 12-00 години. Зустрічі проводити за попередньою домовленістю з матір'ю дитини, з урахуванням режиму дня, бажання та стану здоров'я доньки, її особливих потреб та інших обставин, що мають значення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення складено 20 червня 2025 року.
СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО