Справа № 355/139/25
Провадження № 2/355/415/25
20 червня 2025 року селище Баришівка
Баришівський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Цирулевської М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Старенької С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 , кредитор) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі також відповідачка, ОСОБА_2 , позичальник, клієнт) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (надалі також первісний кредитор, ТОВ «МІЛОАН», товариство) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №8214439 (надалі також договір, кредитний договір). Згідно із умовами означеного договору ТОВ «МІЛОАН» надає ОСОБА_2 грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 договору (4800,00 грн), а ОСОБА_2 зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору строк, тобто до 19.02.2019. Кредит надається строком на 14 днів. Комісія за надання кредиту становить 672,00 грн, яка нараховується за ставкою 14,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 873,60 грн, які нараховуються за ставкою 1,30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок.
Підписанням договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
За доводами позовної заяви, ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов'язання, перерахувавши суму кредиту ОСОБА_2 . Відповідачка не виконала належним чином взяті на себе договірні зобов'язання.
В подальшому право вимоги за кредитним договором було відступлене ТОВ «Кредит-Капітал», яке згідно з договором про відступлення права вимоги від 01.07.2022 відступило права вимоги за кредитними договорами ТОВ «Компані Фінанс». В свою чергу за договором про відступлення права вимоги від 01.07.2022 право вимоги за кредитним договором №8214439 від 05.02.2019 перейшло до ОСОБА_1 (позивача).
На думку позивача, з 01.07.2022 належним кредитором за кредитним договором №8214439 від 05.02.2019 є саме ОСОБА_1 , саме він має право вимоги до ОСОБА_2 . Отже, станом на дату 26.01.2024 (дата написання позовної заяви) умови кредитного договору №8214439 від 05.02.2019 ОСОБА_2 досі не виконала, а тому позивач вважає, що станом на 26.01.2025 заборгованість за кредитним договором складає 22083,53 грн, з яких: сукупна вартість кредиту становить 11485,50 грн; сума інфляційного збільшення становить 8594,03 грн, розмір 3 % річних - 2004,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідачки. Також позивач просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати на правничу правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
У судовому засіданні 16.06.2025 представник позивача, взявши участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідачка скористалася наданим їй правом та через свого представника - адвоката Калініна С. К. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача на її користь судові витрати по оплаті послуг Адвокатського бюро «Калінін і Партнери» за надання професійної правничої (правової) допомоги в розмірі 6000,00 грн.
Заперечуючи проти позову, представник відповідачки зазначив, що на обґрунтування отримання кредиту позивач надає платіжне доручення №12845621 від 05.02.2019, з якого вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» переказало кошти у розмірі 4800,00 грн. на кредитний рахунок № НОМЕР_1 .
Водночас, у кредитному договорі №8214439 від 05.02.2019 зазначено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на картковий рахунок. Проте, дані рахунку не було зазначено у кредитному договорі.
Ураховуючи, що платіжне доручення №12845621 від 05.02.2019 містить зазначення номеру картки частково без зазначення банківської установи, платіжне доручення, за яким здійснено переказ для зарахування на платіжну картку, само по собі не свідчить про отримання відповідачкою кредиту в сумі 4800,00 грн без інформації від банківської установи про рух коштів по картці відповідачки.
Матеріали справи не містять доказів від банківської установи про рух коштів (отримання коштів) по картці, зазначеній у платіжному дорученні №12845621 від 05.02.2019.
У такому разі, копія платіжного доручення №12845621 від 05.02.2019 не є достатнім доказом отримання відповідачкою кредитних коштів.
Отже, позивачем не доведено наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором №8214439 від 05.02.2019.
Крім цього, розрахунок заборгованості не містить даних про осіб, повноважних на його видання із зазначенням прізвища та посади, відповідальних за здійснення бухгалтерської операції і правильність її оформлення. Такий розрахунок заборгованості є текстовою роздруківкою даних у виді таблиці, повинен бути оформлений у відповідності до вимог чинного законодавства.
При цьому, представник відповідачки, посилаючись на практику Верховного Суду, вказав, що позивач не надав суду доказів про отримання відповідачкою листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення про здійснення входу останньою на сайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, а тому в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Так, матеріали справи містять копію договору про надання кредитних коштів (на умовах фінансового кредиту), графік платежів, який є додатком до вказаного договору, паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису.
Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачці.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Разом з тим, представник відповідачки звертає увагу суду на те, що проведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає нормам закону та долученому позивачем кредитному договору, зокрема, проценти нараховували після закінчення терміну кредитування.
Тому, зважаючи на норми законодавства щодо споживчого кредитування та захисту прав споживачів, представник позивача вказує, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки суми відсотків, які нараховані позивачем на період часу після закінчення строку дії кредитування, є необґрунтованими.
Щодо стягнення заборгованості за комісією у розмірі 672,00 грн представник відповідача зазначає, що таке нарахування здійснено позивачем неправомірно. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, представник відповідача вказує, що положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, є підставою для визнання таких положень недійсними.
Водночас, з посиланням на Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, представник відповідача зазначає, що у період дії карантину та воєнного стану на території України нарахування пені є незаконним.
Крім того, представник відповідачки наголошує на відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу на час або після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання сторонами договорів факторингу своїх зобов'язань за ними. Відтак, представник відповідачки зазначає про необґрунтованість доводів позовної заяви про перехід до позивача права вимоги за кредитним договором.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу, представник відповідачки звертає увагу суду на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивач зазначає, що правова допомога надавалась адвокатом Федяєвим С. В. До матеріалів справи було долучено лише ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, будь-яких інших доказів на підтвердження здійснення оплати правової допомоги до матеріалів справи не долучено.
У зв'язку з цим, не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правову допомогу.
Крім того, у відзиві на позов зазначено про неспівмірність заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.
Також повідомляє, що відповідачка, у зв'язку із розглядом справи, понесла витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 6000 грн., на виконання умов п. 2 додатку №1 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н/25 від 15.02.2025 укладеного між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Калінін і Партнери».
При цьому, представник відповідачки звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено.
У судові засідання ні відповідачка, ні її представник не з'явилися. Представником відповідачки була подана заява про розгляд справи без участі представника відповідача. У задоволенні позовних вимог представник відповідачки просив відмовити в повному обсязі.
ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.
27 січня 2025 року до Баришівського районного суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , за підписом представника, адвоката Федяєва Сергія Володимировича (а.с. 1-7).
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 12.02.2025 відкрито провадження (спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін) в означеній справі, судове засідання призначено на 12.03.2025 (а.с. 42-43).
В означеній ухвалі суд зазначив, що одночасно із поданням позовної заяви представником позивача подано клопотання про витребування доказів, обґрунтування якого дають підстави вважати, що його розгляд доцільно здійснити за участю сторін.
Представнику позивача, адвокату Федяєву С. В., який є підписантом позовної заяви, поданої через систему «Електронний суд», ухвала суду про відкриття провадження у справі, а також судова повістка із зазначенням дати та часу судового засідання доставлені 17.02.2025.
До суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачці із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою» (проставленою 22.02.2025), що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України вважається належним повідомленням про дату, час та місце розгляду справи.
26.02.2025 через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, за підписом представника відповідачки, адвоката Калініна Сергія Костянтиновича, в тексті якого, серед іншого, міститься клопотання про розгляд справи без участі сторони відповідача.
10.03.2025 представником позивача, адвокатом Федяєвим С. В. подано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи на іншу дату. Клопотання мотивоване тим, що оскільки представник позивача знаходиться на далекій відстані від суду, він не має змоги виїхати на засідання.
У судове засідання 12.03.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися. Суд дійшов висновку про неповажність причини неявки представника позивача в судове засідання.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 12.03.2025 розгляд справи відкладено на 11.04.2025.
Представнику позивача, адвокату Федяєву С. В. ухвала суду про відкладення розгляду справи, а також судова повістка із зазначенням дати та часу судового засідання доставлені на зазначені ним електронні адреси. Також із змістом ухвали суду від 12.03.2025 про відкладення розгляду справи представник позивача мав змогу ознайомитись через систему «Електронний суд».
Відповідачка та її представник, адвокат Калінін С. К. повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу про відкладення розгляду справи та судову повістку відповідачка отримала особисто 02.04.2025 (за даними Укрпошти).
У судове засідання 11.04.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися. Заяв або клопотань не надходило.
Суд дійшов висновку про неповажність причин неприбуття позивача та/або його представника у судове засідання.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 11.04.2025 розгляд справи відкладено на 30.04.2025.
Представнику позивача ухвала суду про відкладення розгляду справи, а також судова повістка із зазначенням дати та часу судового засідання доставлені на зазначені ним електронні адреси. Також із змістом ухвали суду від 11.04.2025 про відкладення розгляду справи представник позивача мав змогу ознайомитись через систему «Електронний суд».
29.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача, адвоката Федяєва С. В. надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, що мотивована перебуванням представника позивача на значній відстані від місця розгляду справи та неможливістю прибути до суду. В означеній заяві представник позивача просить також розглянути клопотання про витребування доказів, яке було подано разом із позовною заявою.
У судове засідання 30.04.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися.
З огляду на вказані обставини, судом, за результатом аналізу матеріалів справи, при вирішенні питання щодо можливості розгляду справи без участі сторін та/або їх представників, визначена доцільність явки сторони позивача, з огляду на що ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 30.04.2025 судом визнано явку сторони позивача обов'язковою, розгляд справи відкладено на 21.05.2025.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 16.05.2025 задоволено заяву представника позивача, адвоката Федяєва С. В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Відповідачка та її представник, адвокат Калінін С. К. повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, як вже зазначалось судом, 26.02.2025 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи без участі сторони відповідача.
У судове засідання 21.05.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися.
У телефонному режимі представник позивача, адвокат Федяєв С. В. повідомив про неналежну якість зв'язку для його участі у справі в режимі відеоконференції.
Суд дійшов висновку про неповажність причин неприбуття позивача та/або його представника в судове засідання.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 21.05.2025 розгляд справи відкладено на 16.06.2025.
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 16.06.2025 представник позивача, адвокат Федяєв С. В. взяв участь у режимі відеоконференції. Відповідачка та/або її представник у судове засідання не з'явилися.
Ухвалою суду від 16.06.2025, без оформлення окремого процесуального документа, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.
Представник позивача доводи позовної заяви підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
У судовому засіданні 16.06.2025, з огляду та на підставі ч. 1 ст. 244 (у взаємозв'язку із ст. 268) Цивільного процесуального кодексу України судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 12:30 год 20.06.2025.
У судове засідання 20.06.2025 сторони не з'явилися, з огляду на що судом ухвалено та підписано повне рішення суду у цій справі.
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
До позовної заяви додано кредитний договір №8214439 від 05.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_2 (а.с. 33 (зворот)-36), за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_2 на умовах, визначених договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором (п. 1.1 договору).
Пунктом 6.1. кредитного договору передбачено, що цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua.
Додатком № 1 до кредитного договору №8214439 від 05.02.2019 є графік розрахунку (а.с. 36).
За умовами договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 4800,00 грн (п. 1.2 договору). Кредит надається строком на 14 днів з 05.02.2019 по 19.02.2019, що становить строк кредитування (п. 1.3, 1.4 договору).
Кінцевий термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата остаточного погашення заборгованості): 19.02.2019 (п. 1.4 договору).
Комісія за надання кредиту: 672,00 грн, яка нараховується за ставкою 14,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.п. 1.5.1 договору).
Відповідно до п.п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 873,60 грн, які нараховуються за ставкою 1,30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї цілі у особистому кабінеті на сайті miloan.ua.
На підтвердження укладення та підписання відповідачкою кредитного договору позивачем надана довідка по заяві на кредит №8214439 від 05.02.2019 (а.с. 33), а також скріншот із електронної скриньки (а.с. 36 (зворот), з яких вбачається, що клієнт ОСОБА_2 , з якою укладено договір №8214439 від 05.02.2019, ідентифікована ТОВ «МІЛОАН». Акцепт договору позичальником здійснено із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором НОМЕР_6, надісланого позичальнику 05.02.2019 о 08:03 год на номер телефону НОМЕР_2 .
На підтвердження надання кредиту позивач надав копію платіжного доручення №12845621 від 05.02.2019 на суму 4800,00 грн., в якому зазначений отримувач ОСОБА_2 , номер картки НОМЕР_7 та призначення платежу: кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно договору 8214439 (а.с. 38).
Суд зауважує, що копія означеного платіжного доручення не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містить повного номера картки.
Відповідно до графіку платежів за договором про споживчий кредит (Додаток № 1 до кредитного договору) платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачкою 19.02.2019 (а.с. 36).
За доводами позовної заяви, право вимоги за кредитним договором було відступлено від ТОВ «МІЛОАН» Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
Матеріали справи не містять копії відповідного договору відступлення права вимоги чи факторингу.
01.07.2022 між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «КОМПАНІ ФІНАНС» укладено договір про відступлення прав вимоги №РтК/1-ЮО, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» передає (відступає) ТОВ «КОМПАНІ ФІНАНС» за плату, а ТОВ «КОМПАНІ ФІНАНС» набуває права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників до означеного договору відступлення права вимоги (а.с. 21-22, 23-29).
В матеріалах цієї справи міститься також договір про відступлення прав вимоги №01/07 від 01.07.2022, укладений між ТОВ «КОМПАНІ ФІНАНС» та ОСОБА_1 , умови якого є ідентичними договору про відступлення прав вимоги №РтК/1-ЮО від 01.07.2022, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «КОМПАНІ ФІНАНС», із реєстром боржників до означеного договору відступлення права вимоги (а.с. 12-13, 14-20).
Суд зауважує, що позивачем не надані докази на підтвердження виконання зобов'язань, у тому числі, проведення розрахунків між сторонами всіх означених договорів відступлення права вимоги.
Позивач зазначає, що відповідачка має заборгованість за кредитним договором в розмірі 22083,53 грн, з яких: сукупна вартість кредиту становить 11485,50 грн; сума інфляційного збільшення становить 8594,03 грн, розмір 3 % річних - 2004,00 грн.
Позивач вважає, що відповідачкою порушені умови кредитного договору №8214439 від 05.02.2019, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Зміст спірних правовідносин.
Щодо змісту кредитного договору, а також правового регулювання питань стягнення заборгованості за кредитним договором, що складаються із сум основного боргу та процентів за користування кредитними коштами, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.
Як слідує із статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За п. 2.2 - 2.12 Положення про порядок здійснення безготівкових розрахунків у грошовій одиниці України в особливий період, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 23.12.2003 № 577 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), у разі розрахунків платіжними дорученнями платник виписує платіжне доручення не менше ніж у трьох примірниках з використанням технічних засобів або заповнює власноручно кульковою ручкою. Перший примірник платіжного доручення засвідчується підписами відповідальних осіб і відбитком печатки клієнта (крім фізичних осіб, які її не мають). Не дозволяється використовувати факсиміле замість підписів, а також робити на документах будь-які виправлення.
Уповноважений банк приймає від платника платіжне доручення на паперовому носії, яке має містити обов'язкові реквізити.
Відповідальний виконавець уповноваженого банку платника, зокрема, списує кошти з поточного рахунку платника, надсилає до уповноваженого банку, що обслуговує отримувача, сформовані пачки платіжних доручень і примірники реєстру платіжних доручень.
Відповідальний виконавець уповноваженого банку отримувача перевіряє правильність заповнення в платіжних дорученнях реквізитів отримувачів: «Отримувач», «Код отримувача», «Рахунок отримувача», «Банк отримувача», списує кошти з кореспондентського рахунку та зараховує на відповідний балансовий рахунок кошти, одержані від уповноваженого банку платника; у разі відповідності реквізитів у платіжних дорученнях перераховує кошти з відповідного балансового рахунку на рахунки отримувачів, повертає банку платника реєстр виконаних платіжних доручень.
Детальний порядок здійснення безготівкових розрахунків регламентовано Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), главами 2 та 3 якої врегульовані питання розрахунків із застосуванням платіжних доручень, що передбачають дії працівників банку щодо заповнення реквізитів «дата надходження» і «дата виконання» та засвідчення їх власноручним підписом відповідального працівника (виконавця) банку.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.01.2018 у справі №161/16891-15, банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
За висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.08.2023 у справі № 206/3009/15, банківські виписки рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Щодо правового регулювання та висновків Верховного Суду з питання відступлення прав вимоги за кредитним договором, в тому числі, на умовах факторингу.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором (статті 514 ЦК України).
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно із статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані: договори про відступлення права вимоги; реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором; докази на підтвердження оплати за договором.
Подібні правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012.
Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Зміст спірних правовідносин полягає у виконанні/невиконанні сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором. Предметом позову є стягнення заборгованості позичальника (відповідача) внаслідок неповернення суми кредиту та несплати процентів річних, суми комісії.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.
V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.
За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.
Судом встановлено, що кредитний договір №8214439 від 05.02.2019 підлягав укладенню між сторонами в електронній формі, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію».
В той же час, доданий до позовної заяви кредитний договір та вказані додатки до нього не містять даних про їх підписання одноразовим ідентифікатором саме із зазначенням номеру такого ідентифікатора НОМЕР_6, як це доводить позивач.
Позивачем також не доведено, що на номер телефону НОМЕР_2 був направлений одноразовий ідентифікатор НОМЕР_6 для укладення та підписання кредитного договору.
Суд також зазначає, що позивачем не надано жодних доказів та/або відомостей щодо видачі кредитної картки на ім'я відповідачки за кредитним договором, зокрема, картки за номером НОМЕР_1 .
Що стосується копії платіжного доручення №12845621 від 05.02.2019, наданого позивачем на підтвердження отримання кредитних коштів відповідачкою, суд зауважує, що копія означеного платіжного доручення не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містить повного номера картки, що унеможливлює встановлення обставин отримання саме відповідачкою, ОСОБА_2 , кредитних коштів за кредитним договором №8214439 від 05.02.2019.
Інших первинних документів, які б підтверджували отримання відповідачкою кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які зазначені представником позивача в позовній заяві, матеріали справи не містять.
Банківська виписка по кредитному рахунку клієнта ОСОБА_2 за відповідний період з дати укладення кредитного договору по дату подання позову, що підтверджує рух коштів за конкретним банківським рахунком, містить записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, як належного доказу отримання кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором, в матеріалах справи відсутня.
Окремо суд зауважує, що позивачем не надано жодного доказу, який би відображав рух коштів по банківському рахунку відповідачки. Розрахунок заборгованості також до позовної заяви не додавався, відтак, суд у будь-якому випадку був позбавлений можливості визначити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_2 перед первісним кредитором.
Що стосується наявності саме у позивача, ОСОБА_1 , права вимоги до відповідачки, ОСОБА_2 , за кредитним договором, то суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відносно дійсності вимоги за кредитним договором (зважаючи на пояснення представника позивача у судовому засіданні відносно існування виконавчого документу (виконавчого напису нотаріуса) щодо стягнення заборгованості з відповідачки на користь одного з первісних кредиторів); переходу прав вимоги за кредитним договором саме до позивача; а також доказів відносно здійснення оплати позивачем прав вимоги за кредитним договором на користь одного із первісних кредиторів.
Окремо суд зауважує, що позивач не надав копії договору про відступлення права вимоги між первісним кредитором (ТОВ «МІЛОАН») та новим кредитором (ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»), що окремо свідчить про недоведеність позовної заяви в частині переходу права вимоги за кредитним договором до позивача.
Відтак, у суду відсутні підстави для висновку, з огляду на надані позивачем докази, про дійсність обставини переходу права вимоги за кредитним договором №8214439 від 05.02.2019 від одного з первісних кредиторів до позивача.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд констатує недоведеність заявлених позовних вимог належними, допустимими та достатніми доказами, а саме, позивачем не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження надання відповідачці кредитних коштів та користування ними, а також не доведено факту переходу до позивача права вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст.13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст.13 ЦПК України).
Саме на позивача в силу положень ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог.
Отже, за змістом цих норм процесуального права, сторона зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається, доказами, які вона надає самостійно або шляхом витребування доказів судом.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Відтак, суд доходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
При зверненні до суду позивачем судовий збір не сплачувався, оскільки ОСОБА_1 , як інвалід ІІ групи, звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн не підлягають стягненню із відповідачки з огляду на відмову в позові.
Відповідачкою заявлені вимоги про стягнення із позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Зважаючи на висновки суду про відмову в позові, суд вирішує питання розподілу означених витрат.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).
Подаючи відзив на позовну заяву, представник відповідачки зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 6000 грн, на підтвердження понесення яких долучив договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 15.02.2025, додаток № 1 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 15.02.2025, додаток № 2 від 26.02.2025 до договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № б/н/25 від 15.02.2025 (акт виконаних робіт (наданих послуг)) із найменуванням послуг та їх вартістю у загальному розмірі 6000,00 грн), платіжну інструкцію № @2PL474400 від 16.02.2025, призначення платежу - договір № б/н/25 від 15.02.2025, ОСОБА_2 , сума - 6000,00 грн.
Суд доходить висновку, що на підтвердження понесення відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу її представником надано всі необхідні докази.
Позивач ні заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, ні обґрунтувань щодо неспівмірності таких витрат не подав.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 (із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19), обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Відтак, зважаючи на відсутність вчинення позивачем/представником позивача дій, спрямованих на заперечення проти вимог відповідачки відносно відшкодування витрат на правову допомогу, суд позбавлений процесуальної можливості розглянути питання щодо зменшення та/або неспівмірності заявлених вимог про відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а тому з позивача на користь відповідачки слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Таким чином, враховуючи обставини, зазначені у відзиві, а також відмову в задовленні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд доходить висновку про стягнення із позивача на користь відповідачки витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги у розмірі 6000,00 грн.
Враховуючи все вищевикладене, керуючись ст. 1, 3, 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-517, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055, 1077, 1078 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 20.06.2025.
Дані відносно позивача:
ОСОБА_1
РНОКПП: НОМЕР_4
АДРЕСА_1 .
Дані відносно відповідачки:
ОСОБА_2
РНОКПП: НОМЕР_5
АДРЕСА_2 .
Суддя
Баришівського районного суду
Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА